Постанова

Іменем України

9 травня 2024 року

м. Київ

Справа № 509/1161/18

Провадження № 61-6332св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Коротуна В. М., Тітова М. Ю., Червинської М. Є. - розглянув у порядку письмового провадження справу за участю

позивачки за первісним позовом - ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 (далі - спадкоємець дарувальника) як правонаступника ОСОБА_3 (далі - дарувальник),

відповідачівза первісним позовом - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (далі - обдаровувані), ОСОБА_6 (далі - набувачка), інтереси якої представляє адвокат Семененко Наталія Сергіївна,

третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ланського Анатолія Вікторовича

про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та її витребування,

позивачки за зустрічним позовом- ОСОБА_6 ,

відповідачкиза зустрічним позовом- ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 ,

третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори м. Одеси Одеського міського нотаріального округу Вахненко Юлії Олександрівни

про визнання об`єкта самочинним будівництвом, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинної забудови та скасування державної реєстрації

за касаційною скаргою набувачки на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 грудня 2022 року, ухвалене суддею Кириченком П. Л., та постанову Одеського апеляційного суду від 5 квітня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Орловської Н. В., Приходько Л. А., Пузанової Л. В.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. Громадянину на праві власності належала земельна ділянка, на якій він звів садовий будинок. Право власності на останній він зареєстрував на підставі рішення суду 2005 року. У 2009 році уклав із двома іншими громадянами договір довічного утримання у простій письмовій формі, а через декілька днів підписав у нотаріуса договір дарування цим громадянам земельної ділянки. Надалі обдаровувані уклали договір дарування, за яким власником земельної ділянки став один із них, який потім подарував цю ділянку іншій громадянці - кінцевій набувачці.

2. У 2018 році дарувальник звернувся до суду з вимогами про визнання недійсним договору дарування, який він уклав із обдаровуваними, та витребування земельної ділянки від її кінцевої набувачки. Стверджував, що його обдурили, і він підписав цей договір, оскільки помилявся, вважаючи, що підписує договір довічного утримання.

3. У 2020 році кінцева набувачка земельної ділянки звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання садового будинку самочинно збудованим, скасування державної реєстрації права власності на нього й усунення їй перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва.

4. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні первісного та зустрічного позовів. Вважав, що відсутні підстави для визнання недійсним договору дарування та витребування на користь позивача за первісним позовом земельної ділянки, бо є докази на користь того, що він як дарувальник усвідомлював значення його дій і бажав досягнути наслідків дарування цієї ділянки. Вимоги за зустрічним позовом є необґрунтованими, бо право власності на садовий будинок було зареєстроване за позивачем за первісним позовом на підставі чинного рішення суду, а його за спадкоємцем - на підставі свідоцтва про право власності у порядку спадкування за законом.

5. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні первісного позову; ухвалив щодо цього позову нове рішення про його задоволення, а стосовно зустрічного позову залишив рішення суду першої інстанції без змін. Обґрунтував тим, що позивач за первісним позовом підтвердив, а жоден із обдаровуваних ним громадян не заперечив досягнення домовленості щодо довічного утримання цього позивача взамін на набуття права власності на земельну ділянку. Крім того, обдаровувані визнали, що виконували перед позивачем за первісним позовом обов`язки за договором довічного утримання. Тому апеляційний суд виснував, що цей позивач помилився щодо прав та обов`язків, які виникнуть у нього за договором дарування земельної ділянки.

6. Касаційну скаргу подала кінцева набувачка цієї ділянки.Стверджувала що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що договір довічного утримання нікчемний, бо не був нотаріально посвідченим, а договір дарування, який уклав позивач за первісним позовом, спрямований на реальне настання наслідків. Вважала, що рішення суду 2005 року, на підставі якого оформлене право власності на садовий будинок, не ґрунтується на законі; тому, на думку скаржниці, для реєстрації такого права на вказаний об`єкт не було підстав.

7. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на такі питання: (1) чи має місце помилка позивача за первісним позовом щодо прав та обов`язків сторін за договором дарування? (2) чи може суд задовольнити скаргу набувачки як щодо витребування від неї земельної ділянки, так і щодо визнання недійсним договору дарування цієї ділянки, стороною якого вона не була? (3) чи є належними способами захисту права власності на земельну ділянку, на якій на час її набуття у власність за договором дарування був правомірно розміщений садовий будинок, вимоги кінцевої набувачки цієї ділянки про визнання такого будинку самочинним, скасування державної реєстрації права власності на нього та про його знесення? Відповідь на перше питання - негативна, на друге - позитивна, а на третє - позитивна тільки у частині вимоги про знесення самочинного будівництва.

(2) Зміст позовної заяви

8. 7 лютого 2018 року дарувальник звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив:

8.1. Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки № НОМЕР_1 із кадастровим номером 5123784200:02:002:0342 і площею 0,076 га, розміщеної на території Садівничого товариства «Аіст» (далі - СК «Аіст») Сухолиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (далі - земельна ділянка), укладений 17 листопада 2009 року дарувальником із обдаровуваними (далі - договір дарування).

8.2. Витребувати у набувачки земельну ділянку на користь дарувальника.

9. Мотивував позовну заяву так:

9.1. Дарувальнику належала земельна ділянка згідно з державним актом на право приватної власності ІІІ-ОД № 017085, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 213-17. Цей акт видали на підставі рішення Сухолиманської сільської ради народних депутатів від 11 вересня 1997 року № 214 «Про передачу в приватну власність земельної ділянки садівничому товариству «Аіст». Згідно з розпорядженням Овідіопольської районної адміністрації Одеської області від 16 липня 2008 року № 976 земельну ділянку безоплатно передали у приватну власність дарувальнику.

9.2. На земельній ділянці він звів садовий будинок НОМЕР_1 загальною площею 69,0 кв. м (далі - садовий будинок). Право власності на цей будинок належить йому згідно з рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 16 червня 2005 року та зареєстроване 16 березня 2006 року Овідіопольським районним бюро технічної інвентаризації в реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 1415485 (номер запису 119 у книзі 1).

9.3. 14 листопада 2009 року дарувальник досягнув письмової домовленості із обдаровуваними про укладення договору довічного утримання. Проте 17 листопада 2009 року сторони уклали договір дарування земельної ділянки, який посвідчив приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланський А. В. Оскільки дарувальник під час підписання та нотаріального посвідчення договору вважав, що укладає договір довічного утримання, а не договір дарування, то просив визнати останній недійсним.

10. 29 травня 2019 року Овідіопольський районний суд Одеської області постановив ухвалу, згідно з якою залучив до участі у справі в порядку правонаступництва спадкоємця дарувальника, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

11. 21 вересня 2020 року набувачка звернулася до суду із зустрічною позовною заявою, в якій просила:

11.1. Визнати садовий будинок самочинно забудованим.

11.2. Скасувати державну реєстрацію права власності на цей будинок за дарувальником.

11.3. Усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання спадкоємця за власні кошти знести самочинно зведений садовий будинок.

12. Мотивувала зустрічну позовну заяву так:

12.1. Набувачка на підставі договору дарування земельної ділянки від 10 грудня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пачевою І. І. та зареєстрованого у реєстрі за № 3443, є власницею земельної ділянки. Наостанній розміщений садовий будинок, власником якого є спадкоємець на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 9 січня 2020 року після смерті дарувальника (право власності на цей будинок як на самочинно збудований визнав за дарувальником-спадкодавцем Овідіопольський районний суд Одеської області у рішенні від 14 червня 2005 року).

12.2. Самочинний характер будівництва підтверджує також технічний звіт від 20 травня 2020 року № 002450 про невідповідність державним будівельним нормам і правилам садового будинку у складі домоволодіння, розташованого у СК «Аіст».

(3) Зміст рішень суду першої інстанції

13. 15 грудня 2022 року Овідіопольський районний суд Одеської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів. Мотивував рішення так:

13.1. Дарувальник самостійно вчиняв дії, що передували укладенню договору дарування, зокрема особисто отримував відомості про відсутність обмежень щодо використання земельної ділянки згідно з довідкою Відділу Держкомзему у Овідіопольському районі Одеської області № 18-18-36/531 від 2 листопада 2009 року, усвідомлював характер своїх дій, бажав укладення договору дарування та настання наслідків його укладення. Це спростовує твердження дарувальника про те, що він не усвідомлював правову природу договору дарування.

13.2. Дарувальник просив поновити перебіг позовної давності. Наслідки її спливу просили застосувати ОСОБА_4 і набувачка (т. 1 а. с. 118, 211).

13.3. Оскільки відсутні підстави для визнання недійсним договору дарування, немає підстав для задоволення вимоги про витребування земельної ділянки від набувачки.

13.4. Вона не змогла належно обґрунтувати те, що спадкоємець здійснив самочинне будівництво садового будинку. Цей будинок належить спадкоємцеві на підставі свідоцтва про право власності в порядку спадкування за законом після смерті дарувальника. Останньому садовий будинок належав на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 червня 2005 року. Тому у набувачки не виникло право вимагати усунення перешкод у користуванні її земельною ділянкою шляхом знесення садового будинку як самочинно побудованого. Також відсутні законні підстави для скасування державної реєстрації права власності на цей будинок. Отже, у задоволенні зустрічного позову набувачки слід відмовити. З огляду на цю відмову немає підстав для застосування позовної давності за заявою дарувальника.

(4) Зміст постанови суду апеляційної інстанції

14. 5 квітня 2023 року Одеський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні первісного позову й ухвалив нове рішення про його задоволення: визнав недійсним договір дарування та витребував земельну ділянку на користь спадкоємця; в іншій частині залишив рішення суду першої інстанції без змін. Мотивував так:

14.1. Дарувальник надав письмовий доказ попередніх домовленостей про укладення договору довічного утримання. За умовами останнього сторони погодили, зокрема, передання у повне розпорядження обдаровуваних належної дарувальнику земельної ділянки. Обдаровувані зобов`язались: зробити ремонт у квартирі за адресою АДРЕСА_2 , що належить дарувальнику, та утримувати її у належному технічному стані у межах сум, узгоджених сторонами; у разі погіршення стану здоров`я дарувальника - забезпечити його харчуванням, одягом, лікувальними засобами, наданням побутових послуг, здійсненням догляду узгодженою сторонами людиною та надання необхідної допомоги; у разі смерті дарувальника - поховати його. Дарувальник зобов`язався передати у власність обдаровуваних на підставі договору дарування земельну ділянку. Зазначена угода сторони підписали (т. 1, а. с. 40).

14.2. Жодна зі сторін не спростовувала зазначену домовленість і підписання письмового документа. Під час апеляційного перегляду справи представник набувачки (адвокат Семененко Н. С.) визнав підписання договору довічного утримання та зазначив, що обдаровувані свою частину домовленостей виконували до 2017 року, тобто до часу хвороби дарувальника.

14.3. Дарувальник як особа похилого віку за станом здоров`я потребував стороннього догляду та матеріальної допомоги. Він погоджувався на передання нерухомого майна у власність обдаровуваним лише за умови довічного утримання, що сторони письмово погодили у відповідному договорі. Однак, укладаючи договір дарування, дарувальник помилився щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які у нього виникнуть після його укладення у відносинах із обдаровуваними.

14.4. На вказані обставини суд першої інстанції увагу не звернув. Тому помилково виснував, що дарувальник, самостійно отримуючи відомості про відсутність обмежень щодо використання земельної ділянки, усвідомлював характер його дій і бажав укладення договору її дарування та його наслідків.

14.5. Позов про недійсність договору дарування дарувальник подав 7 лютого 2018 року. Одночасно просив поновити позовну давність, бо у серпні 2017 року він довідався про те, що на підставі договору дарування право власності на земельну ділянку зареєстроване за набувачкою. Тому тільки із зазначеного часу довідався, що замість договору довічного утримання фактично він уклав договір дарування земельної ділянки. Дарувальник помилився щодо природи та наслідків укладеного ним нотаріально договору попри досягнуту сторонами домовленість щодо умов та обов`язку утримання дарувальника і надання йому допомоги. Обдаровувані визнали часткове виконання ними цих домовленостей до 2017 року. Тому початок перебігу позовної давності слід визначати з того часу, коли дарувальник довідався про порушення свого права. Отже, строк звернення за судовим захистом дарувальника слід поновити, а порушене право - захистити шляхом визнання договору дарування недійсним.

14.6. Оскільки набувачка на підставі укладеного 10 грудня 2012 року безоплатного договору отримала земельну ділянку від ОСОБА_4 як особи, яка не мала права на її відчуження, то треба задовольнити вимогу дарувальника про витребування цієї ділянки.

14.7. На земельній ділянці розміщений садовий будинок, який перебував у користуванні ОСОБА_4 і набувачки до 20 лютого 2020 року. Цей будинок вони звільнили після прийняття постанови Одеського апеляційного суду про відмову у задоволенні вимог про визнання дійсним укладеного у простій письмовій формі 11 грудня 2013 року договору купівлі продажу садового будинку.

14.8. Право власності на самочинно зведений дарувальником садовий будинок із господарськими спорудами і прибудовами, розміщений на належній йому на праві власності земельній ділянці, Овідіопольський районний суду Одеської області визнав за дарувальником згідно з рішенням від 14 червня 2005 року на підставі частини п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, т. 1, а. с. 34). Тому відсутні підстави вважати вказаний будинок об`єктом самочинного будівництва.

14.9. Суд першої інстанції правильно виснував про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, а у частині відмови у задоволенні вимог дарувальника рішення цього суду слід скасувати та постановити нове - про задоволення первісного позову.

(5) Зміст вимог касаційної скарги

15. 28 квітня 2023 року набувачка через адвоката звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою. Просила: скасувати постанову апеляційного суду повністю, а рішення суду першої інстанції - у частині відмови у задоволенні зустрічного позову й ухвалити щодо цього позову нове рішення про його задоволення.

(6) Провадження справи у суді касаційної інстанції

16. 12 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою набувачки. Вказав, що набувачка вказала підставою оскарження судових рішень пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Згідно з цією підставою суди першої й апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми матеріального права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах

- Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справах № 911/3680/17 і № 911/3677/17,

- Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/18, від 3 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19, від 24 березня 2021 року у справі № 713/883/19, від 5 квітня 2023 року у справі № 369/11118/17,

- Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, від 4 серпня 2021 року у справі № 444/2295/18, від 8 лютого 2023 року у справі № 666/3519/14, від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20, від 22 березня 2023 року у справі № 727/4471/20, від 5 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20,

- Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2023 року у справі № 354/859/20,

- Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 листопада 2018 року у справі № 920/615/16, від 21 січня 2021 року у справі № 910/27779/14,

- Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.

17. 7 серпня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заяву про зупинення провадження у справі до вступу у справу правонаступника (вх. № 24457/0/220-23 від 8 серпня 2023 року). Обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 спадкоємець помер. На підтвердження факту його смерті заявниця надала суду копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 21 липня 2023 року Овідіопольським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси).

18. 20 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою провадження у справі зупинив до вирішення питання про залучення до участі у справі правонаступників спадкоємця.

19. 11 січня 2024 року керівник секретаріату Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з обранням судді-доповідача Ступак О. В. до Великої Палати Верховного Суду на підставі службової записки Секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д. видала розпорядження № 56/0/226-24 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи». Того ж дня згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі № 509/1161/18 доповідачем визначений суддя Гудима Д. А.

20. 3 лютого 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заяву про заміну позивача за первісним і відповідача за зустрічним позовами (вх. № 4457/0/220-24 від 7 лютого 2024 року).

21. 19 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про поновлення провадження у справі та залучення до участі у ній ОСОБА_1 як правонаступника спадкоємця.

22. 21 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

23. Набувачка мотивувала касаційну скаргу так:

23.1. Дарувальник самостійно вчиняв дії, що передували укладенню договору дарування, зокрема особисто отримав відомості про відсутність обмежень щодо використання земельної ділянки, усвідомлював характер його дій, бажав укладення договору дарування та настання відповідних наслідків.

23.2. Договір довічного утримання з моменту його укладення був нікчемним та не створював юридичних наслідків для його сторін.

23.3. Спадкоємець не був та не є власником земельної ділянки. Суд апеляційної інстанції не дослідив, чи має він право на цю ділянку, чи є інші можливі її спадкоємці, чи не порушує рішення суду права інших осіб, які не брали участі у розгляді справи.

23.4. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 червня 2005 року у справі № 2-1230/2005 не ґрунтується на законних юридичних підставах, на яких спадкоємець дарувальника набув право власності на спірне майно. Вказане рішення не породжує у спадкоємця право власності на об`єкт нерухомості як такий, що перебував у його власності на момент ухвалення зазначеного рішення.

23.5. Суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах:

- Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статей 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює їй можливість знати про посягання на її права; приписи статті 261 ЦК України дають підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов; позивач повинен довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, - що інформацію про це порушення можна було отримати раніше);

- Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справах № 911/3680/17 і № 911/3677/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 серпня 2021 року у справі № 444/2295/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 5 квітня 2023 року у справах № 369/11118/17 (позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) у разі її спливу, а позивач може отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності);

- Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення цього права);

- Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/18, від 3 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19, від 24 березня 2021 року у справі № 713/883/19, Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16 (помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним);

- Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 лютого 2023 року у справі № 666/3519/14, від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20, від 22 березня 2023 року у справі № 727/4471/20, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2023 року у справі № 354/859/20 (метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений; у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем);

- Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 листопада 2018 року у справі № 920/615/16 (за загальним правилом судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах);

- Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 січня 2021 року у справі № 910/27779/14 (реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, згідно з частиною другою статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті).

(2) Позиції інших учасників справи

24. 6 липня 2023 року спадкоємець через адвоката Гайса Андрія Михайловича подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін. Мотивував, зокрема, так:

24.1. Незаконним є розпорядження голови Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області № 976 від 16 липня 2008 року, згідно з яким дарувальнику повторно передали у власність вже приватизовану земельну ділянку з безпідставно збільшеною площею, з садовим будинком, на який видане свідоцтво про право власності. Тому виданий на підставі вказаного розпорядження державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 137544 від 17 вересня 2009 року є недійсним.

24.2. Суд у рішенні від 14 червня 2005 року у справі № 2-1230/2005 визнав право власності на будинок і встановив, що він збудований з дотриманням архітектурних, будівельних, санітарних норм та правил.

24.3. Суд першої інстанції безпідставно об`єднав зустрічний позов із первісним, оскільки вони не є взаємопов`язаними та взаємовиключними.

24.4. Набувачка вже подавала позови з взаємовиключними вимогами у справах № 522/7704/20 і № 509/3401/17.

24.5. Спадкоємець набув право власності на будинок у порядку спадкування за законом після смерті дарувальника. Це право можуть оскаржити лише спадкоємці першої черги, до яких набувачка не належить.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції

25. 12 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою набувачки. Згідно з вказаною ухвалою вона оскаржила судові рішення на підставі, визначеній у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

26. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

27. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.

(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

Щодо первісного позову

(2.1) Чи має місце помилка дарувальника стосовно прав та обов`язків сторін за договором дарування?

28. Дарувальник просив визнати недійсним договір дарування, оскільки під час його підписання та нотаріального посвідчення помилявся: вважав, що укладав договір довічного утримання, а не договір дарування земельної ділянки. Крім того, просив витребувати цю ділянку від набувачки. Суд першої інстанції відмовив у задоволення цих вимог. Вважав, що дарувальник, окрім підписання договору дарування, вчинив дії, які підтверджують усвідомлення ним значення вчинення правочину. Апеляційний суд це рішення скасував, визнав договір дарування недійсним і витребував земельну ділянку від набувачки, оскільки дарувальник, маючи похилий вік і потребу у сторонньому догляді та матеріальній допомозі, помилився щодо правової природи правочину під час його вчинення.

29. Набувачка з постановою апеляційного суду щодо задоволення первісного позову не погодилася. Вважала до договір дарування є дійсним, а підстав для витребування від неї земельної ділянки немає. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по суті погоджується з набувачкою.

30. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (часина перша статті 215 ЦК України).

31. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).

32. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України).

33. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

34. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

35. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

36. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).

37. Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (частина перша статті 745 ЦК України).

38. У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» правочин, договір, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність договору є приватно-правовою категорією, яка покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж відновлювати (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)). Ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

39. Суд визнає оспорюваний правочин недійсним, якщо одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує юридичні наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був спрямований до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом заявлення вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

40. Для того, щоб суд визнав оспорюваний правочин недійсним, необхідно: заявлення відповідного позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для його оспорення; встановлення того, чи порушене, не визнане, оспорене суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу позивача суд встановлює на момент вчинення відповідного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

41. Суди попередніх інстанцій встановили такі факти:

41.1. 2 листопада 2009 року дарувальник отримав у Відділі Держкомзему в Овідіопольському районі Одеської області довідку № 18-18-36/531 про відсутність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

41.2. 14 листопада 2009 року дарувальник досягнув письмової домовленості із обдарованими про укладання договору довічного утримання. За умовами цього договору, який сторони підписали у простій письмовій формі, обдаровувані зобов`язались: зробити ремонт у квартирі за адресою АДРЕСА_2 , що належала дарувальнику, та надалі утримувати її у належному технічному стані у межах суми за узгодженням сторін; у разі погіршення стану здоров`я дарувальника забезпечити його харчуванням, одягом, лікувальними засобами, наданням побутових послуг, доглядом узгодженої сторонами людини та необхідною допомогою; у разі смерті дарувальника - поховати його. Дарувальник зобов`язався передати у власність набувачів на підставі договору дарування земельну ділянку (т. 1, а. с. 40).

41.3. Під час розгляду справи жодна зі сторін не спростувала вказану домовленість, а також підписання письмового документа. Під час апеляційного перегляду справи представник набувачки, адвокат Семененко Н. С., визнав підписання договору довічного утримання та зазначав, що обдаровувані свою частину домовленостей виконували до 2017 року, до часу хвороби дарувальника.

41.4. 17 листопада 2009 року сторони уклали договір дарування земельної ділянки. За умовами цього договору дарувальник зобов`язався передати безоплатно у власність (подарувати), а обдаровувані - прийняти безоплатно у власність (прийняти в дар) у рівних частках кожний земельну ділянку. Згідно з пунктом 10 договору дарування дарувальник та обдаровувані стверджують, що цей договір не приховує інший правочин, тобто не є удаваним, і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки, тобто не є фіктивним правочином, укладеним не про людське око. Дарувальник, як особа похилого віку за станом здоров`я потребував стороннього догляду та матеріальної допомоги, погоджувався на передання нерухомого майна у власність обдаровуваних лише за умови довічного утримання.

41.5. 20 вересня 2010 року на підставі нотаріально посвідченого договору дарування ОСОБА_5 подарував ОСОБА_4 1/2 частину земельної ділянки.

41.6. 10 грудня 2012 року на підставі нотаріально посвідченого договору дарування ОСОБА_4 подарував цю ділянку набувачці (т. 1, а. с. 124).

42. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним (див. близький за змістом висновок у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19, від 24 березня 2021 року у справі № 713/883/19, від 22 березня 2023 року у справі № 759/17155/20, Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16).

43. Кваліфікація договору дарування як такого, що вчинений під впливом помилки можлива за умови неправильного сприйняття дарувальником обставин вчинення ним цього правочину, які вплинули на його волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання. Для цього суд бере до уваги не тільки те, що сторони прочитали текст оспорюваного договору дарування й отримали роз`яснення його суті від нотаріуса, але й вік позивача, його стан здоров`я, потребу у догляді та сторонній допомозі, відсутність фактичного передання майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваним, продовження користування ним цим майном після укладення договору дарування тощо (див. близький за змістом висновок, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/18, від 3 серпня 2022 року у справі № 363/4381/19, від 24 березня 2021 року у справі № 713/883/19, від 22 березня 2023 року у справі № 759/17155/20, Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16).

44. Суд першої інстанції оцінив поведінку дарувальника, зокрема перед укладенням договору дарування. Встановив, що той самостійно вчиняв дії, які передували укладанню договору дарування, спрямовані на відчуження за останнім земельної ділянки, усвідомлював характер своїх дій, бажав укладення договору дарування та настання наслідків його укладення. Тоді як апеляційний суд звернув увагу на те, що укладенню договору дарування передувала досягнута у простій письмовій формі домовленість дарувальника з обдаровуваними щодо надання ними йому довічного утримання. Суд апеляційної інстанції також вказав на те, що дарувальник є особою похилого віку і за станом здоров`я потребував стороннього догляду та матеріальної допомоги.

45. Верховний Суд бере до уваги таке: згідно з пунктом 10 договору дарування дарувальник ознайомився із текстом цього договору, нотаріус роз`яснив йому суть правочину та юридичні наслідки вчинення; хоча дарувальник був особою похилого віку, однак суди не встановили, що він мав захворювання, які б впливали на укладення ним оспорюваного договору дарування та на розуміння змісту останнього; дарувальник передав обдаровуваним земельну ділянку, що була предметом договору дарування; розміщений на цій ділянці садовий будинок залишився у власності дарувальника та не був його єдиним житлом на час укладення договору дарування. Тому дарувальник і його процесуальні правонаступники не довели, що під час укладення договору дарування з боку дарувальника мала місце помилка, яка вплинула на його волевиявлення та має істотне значення (див. близький за змістом висновок, сформульований у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 754/15344/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2022 року у справі № 488/3056/20).

46. Набувачка у касаційній скарзі стверджувала, що суд апеляційної інстанції міг би прийняти рішення про витребування земельної ділянки від неї лише у випадку, якщо спадкоємець як правонаступник дарувальника був би власником земельної ділянки, однак він таким не був і не є. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з набувачкою лише у тому, що за обставин цієї справи з огляду на дійсність договору дарування немає підстав для витребування земельної ділянки (статті 387, 388 ЦК України). Однак право заявити такий позов і дарувальник, і його спадкоємець, який прийняв спадщину після смерті дарувальника, мали.

47. З огляду на викладене доводи касаційної скарги набувачки щодо вимог дарувальника є обґрунтованими. Тому постанову апеляційного суду в частині задоволення вимог дарувальника про визнання недійсним договору дарування та витребування земельної ділянки слід скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні цих вимог.

(2.2) Чи може суд задовольнити скаргу набувачки як щодо витребування від неї земельної ділянки, так і щодо визнання недійсним договору дарування цієї ділянки, стороною якого вона не була?

48. Сторонами договору дарування були дарувальник і двоє обдаровуваних - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 . Надалі ОСОБА_4 став одноосібним власником земельної ділянки та подарував її набувачці. Постанову апеляційного суду у частині задоволення вимоги про визнання недійсним договору дарування оскаржила тільки набувачка, яка не була його стороною. Вона також оскаржила задоволення вимоги про витребування від неї земельної ділянки.

49. Недійсність правочину зумовлює те, що він не породжує юридичні наслідки, тобто по суті відбувається «нівелювання» юридичного результату цього правочину; вважається, що за ним взагалі не відбулося переходу, набуття, зміни, встановлення чи припинення прав (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

50. Верховний Суд зауважує, що за такої конструкції спірних правовідносин, коли від висновку про недійсність договору дарування залежить відповідь на питання про те, чи має дарувальник право на захист за його позовом про витребування майна від кінцевого набувача, у разі задоволення судом вимоги про визнання недійсним договору дарування та вимоги про витребування відповідного майна від його кінцевого набувача останній має право оскаржити задоволення обох цих вимог, а суд може таку скаргу задовольнити.

51. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

52. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

53. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

54. Диспозитивність - один із основних принципів цивільного судочинства, згідно з яким учасник справи самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення у касаційному порядку та в яких межах (див., наприклад, постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 465/6549/16-ц, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 та від 19 квітня 2024 року у справі № 518/776/20).

55. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

56. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

57. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що за вимогою про визнання недійсним договору дарування відповідачами є обдаровувані. Вони не скористалися правом на подання касаційної скарги на постанову апеляційного суду в частині задоволення вказаної вимоги, а також не приєдналися у цій частині до касаційної скарги набувачки, тобто погодилися з відповідною постановою (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 грудня 2020 року у справі № 734/519/15-ц).

58. Вказане не перешкодило набувачці оскаржити постанову апеляційного суду щодо задоволення не тільки вимоги про витребування земельної ділянки, але й вимоги про визнання договору дарування недійсним.Беручи до уваги припис частини третьої статті 388 ЦК України, оскільки набувачка безвідплатно набула земельну ділянку від ОСОБА_4 , той безвідплатно отримав частку у праві власності на цю ділянку від ОСОБА_5 , а до того і ОСОБА_4 , і ОСОБА_5 отримали земельну ділянку в дар від дарувальника за оспорюваним договором дарування, відсутність касаційної скарги обдаровуваних на постанову апеляційного суду у частині задоволення вимоги про визнання недійсним договору дарування за такої конструкції спірних правовідносин не є перешкодою для задоволення відповідної касаційної скарги набувачки.

59. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважує, що означений висновок не поширюється на випадки оскарження судового рішення щодо задоволення вимоги про визнання недійсним договору з боку нотаріуса, який такий договір посвідчував і на підставі нього реєстрував право власності, представника за довіреністю, який від імені однієї зі сторін договору, його укладав, тощо, оскільки ні на права нотаріуса (державного реєстратора), ні на права представника за довіреністю визнання недійсним договору не впливає.

Щодо зустрічного позову

(2.3) Чи є належними способами захисту права власності на земельну ділянку, на якій на час її набуття у власність за договором дарування був правомірно розміщений садовий будинок, вимоги кінцевої набувачки цієї ділянки про визнання такого будинку самочинним, скасування державної реєстрації права власності на нього та про його знесення?

60. Набувачка у зустрічному позові просила визнати садовий будинок самочинно збудованим, скасувати реєстрацію права власності на нього й усунути перешкоди у користуванні набувачкою земельною ділянкою шляхом знесення цього будинку. Мотивувала тим, що він розташований на земельній ділянці, яка належить їй на праві власності, і під час будівництва цього будинку були порушені будівельні та санітарні норми.

61. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали зустрічний позов необґрунтованим, оскільки садовий будинок не є самочинним будівництвом, право власності на нього визнав суд у рішенні, що набрало законної сили. Набувачка із постановою апеляційного суду не погодилася. У касаційній скарзі стверджувала, зокрема, що рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 червня 2005 року у справі № 2-1230/2005 про визнання права власності на садовий будинок не ґрунтується на законних юридичних підставах, а подальша реєстрація такого права на самочинне будівництво не змінило його правовий режим як самочинного.

62. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову набувачки. Вважає, що її вимоги про визнання садового будинку самочинно збудованим і скасування державної реєстрації права власності на нього є неналежними способами захисту прав набувачки. Стосовно вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення садового будинку, то суди попередніх інстанцій правильно виснували про відсутність підстав вважати його самочинним.

63. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина перша статті 376 ЦПК України).

64. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

65. Суди попередніх інстанцій встановили такі факти:

65.1. Згідно з рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 14 червня 2005 року у справі № 2-1230/2005 дарувальник має право власності на садовий будинок (т. 1 а. с. 34), яке зареєстроване належним чином (т. 1, а. с. 35). Це рішення суду набрало законної сили.

65.2. На час набуття права власності на садовий будинок дарувальник був власником земельної ділянки.

66. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що особа, яка вважає, що на її земельній ділянці здійснене самочинне будівництво, може звернутися за захистом до суду, обґрунтувавши підставу вимоги про усунення перешкод у користуванні майном. Підставою цього позову буде факт самочинного будівництва об`єкта на її земельній ділянці. Тому для такого усунення перешкод вимога про визнання садового будинку самочинно збудованим не є необхідною та буде неналежним способом захисту для відновлення права власника земельної ділянки.

67. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію (див. постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 152), від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (пункт 55)). З огляду на вказане, беручи до уваги, що за твердженням набувачки перешкодою у користуванні нею земельною ділянкою є знаходження на ній самочинно спорудженого садового будинку, а не державна реєстрація права власності на нього, вимога набувачки про скасування такої реєстрації є неналежним способом захисту її прав.

68. Суди попередніх інстанцій встановили, що за дарувальником на підставі належних документів зареєстроване право власності на садовий будинок, розташований на земельній ділянці, яка йому належала. Тому цей будинок не є об`єктом самочинного будівництва у розумінні статті 376 ЦК України. Суд апеляційної інстанції встановив, що набувачка, як слідує зі змісту судових рішень у справах № 509/3401/17 і № 522/7704/20, не мала аргументів щодо самочинного зведення садового будинку та самостійно ним користувалася до 20 лютого 2020 року. Тому суди правильно відмовили у задоволенні вимоги про його знесення.

69. З огляду на викладене судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні зустрічного позову слід змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.

(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(3.1) Щодо суті касаційної скарги

70. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункти 3 та 4 частини першої статті 409 ЦПК України).

71. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша та четверта статті 412 ЦПК України).

72. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо у передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 413 ЦПК України).

73. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм права, касаційну скаргу слід задовольнити частково: постанову апеляційного суду слід скасувати в частині задоволення первісного позову та залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині; рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову змінити в мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

п о с т а н о в и в:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

2. Скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 5 квітня 2023 року в частині задоволення позовних вимог, які заявив ОСОБА_3 , і залишити в силі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 грудня 2022 року про відмову у задоволенні цих вимог.

3. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 грудня 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 5 квітня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, які заявила ОСОБА_6 , змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Д. А. Гудима

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов

М. Є. Червинська