ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м  У к р а ї н и

25 липня 2024 року м.Дніпросправа № 160/30754/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді  Баранник Н.П.,

суддів:  Малиш Н.І., Щербака А.А.,

за участю секретаря судового засідання: Тарантюк А.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року у справі №160/30754/23 (суддя Рянська В.В., справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі та на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Дніпропетровській області № 1079-о від 01.11.2023;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління оподаткування юридичних осіб Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та відновити її державну службу;

- стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі відповідно до строків вимушеного прогулу, з розрахунком середньої заробітної плати 29142,82грн. щомісячно.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказала, що відповідачем звільнено її із займаної посади протиправно, без її на те волевиявлення, без додержання порядку звільнення та за заявою про звільнення за угодою сторін, яку вона не подавала. Крім того, з 30.10.2023 позивач перебувала на лікарняному, дія якого продовжена і станом на дату подання позову. З копією наказу про припинення державної служби та звільнення позивач не була ознайомлена належним чином, письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні їй не надавались, а запис до трудової книжки не вносився, що є порушенням трудового законодавства України.  

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2024р.                позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково. Так, суд:

- визнав протиправним та скасував наказ Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 01.11.2023 № 1079-о “Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ”;

- поновив ОСОБА_1 на посаді начальника управління оподаткування юридичних осіб Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з 02.11.2023;

- допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління оподаткування юридичних осіб Головного управління ДПС у Дніпропетровській області;

- стягнув з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.11.2023 у сумі 104754,54 грн. із відрахуванням загальнообов`язкових податків та зборів;

- допустив до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах одного місяця в сумі 30156,60 грн. із відрахуванням загальнообов`язкових податків та зборів.

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Із рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач, ним була подана  апеляційна скарга.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неналежну оцінку доказів, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Відповідач наполягає, що оскаржений позивачем наказ є правомірним, прийнятим у межах повноважень та відповідно до норм закону, що регулюють спірні відносини. Судом першої інстанції, як вважає відповідач, безпідставно не враховані його доводи стосовно того, що позивач сама писала та подала заяву на звільнення за угодою сторін, яка і була задоволена шляхом прийняття спірного наказу. Відсутність у заяві про звільнення позивача конкретно визначеної дати такого звільнення не свідчить про відсутність у позивача добровільного наміру звільнитися та порушення порядку звільнення. Позивач мала право на відкликання своєї заяви, але не скористалась ним та не виявила такого бажання.

Постанови Верховного Суду, на які посилався суд першої інстанції при ухваленні рішенні у справі, винесені в порядку цивільного судочинства, а не адміністративного, і не стосуються питань проходження громадянами публічної служби та звільнення з неї.

Щодо доводів перебування позивача на лікарняному, то позивачем з 08.11.2023 по дату подання позову не долучено жодних документів на підтвердження медичного висновку про її тимчасову непрацездатність.

Також відповідач стверджує, що суд безпідставно та в порушення норм КАС України розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Дана справа не підпадає під категорію справ «незначної складності», оскільки позивач займала посаду, що належить до посад державної служби категорії «Б». Розгляд справи без виклику сторін призвів до того, що судом не виконано завдань адміністративного судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення спору у сфері публічно-правових відносин. Судом порушено принцип змагальності, шляхом позбавлення відповідача можливості надати докази на підтвердження правомірності оскарженого наказу та дій відповідача.     

Позивачем було подано письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача. У відзиві стверджує, що доводи скаржника безпідставні, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і підстави для його скасування відсутні. Зазначає, що суд повно встановив обставини справи, дослідив всі докази, що надавалися обома сторонами та ухвалив законне рішення.  Наполягає, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження не позбавив відповідача можливості заявляти числені клопотання під час розгляду справи, які вирішувалися судом, надавати докази та письмово викладати свою позицію. Принцип змагальності сторін забезпечується і при розгляді судом справи за правилами спрощеного позовного провадження. Позивач погоджується із судом і вважає, що суд повно та всебічно розглянув справу і вирішив спір, з урахуванням норм КАС України, враховуючи рішення Ради суддів України від 05.08.2022 року №23 щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при цьому, не порушуючи жодних прав і свобод сторін.  

В судовому засіданні представники відповідача підтримали обґрунтування та доводи апеляційної скарги, просили скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Позивач в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи була повідомлена.

На адресу суду надійшло письмове клопотання від представника відповідача про продовження строків розгляду справи відповідно до положень ст. 309 КАС України.

Колегія суддів ухвалила відмовити у задоволенні клопотання про продовження строків розгляду справи, з урахуванням строків, які вже пройшли з моменту відкриття апеляційного провадження у справі, а отже відсутності підстав для застосування положень ст.309 КАС України, до того ж, враховуючи категорію справи, а саме спору з проходження та звільнення з публічної служби.  

Оскільки представники сторін в судове засідання, призначене на 25.07.2024 року не з`явились, а в задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, що було подано через канцелярію суду, було відмовлено, колегія суддів, з урахуванням п.2 ч.1 ст. 311 КАС України продовжила розгляд справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.07.2024р. в задоволенні клопотання представника відповідача про призначення почеркознавчої експертизи було відмовлено.  

Заслухавши представників відповідача, вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , з 29.06.2022 працювала начальником управління оподаткування юридичних осіб Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, що підтверджується копією наказу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 29.06.2022 № 231-о “Про переведення ОСОБА_1 ”.

01.11.2023 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області видано                                   наказ № 1079-о, яким припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 , начальника управління оподаткування юридичних осіб Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, 01.11.2023 за угодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України “Про державну службу”. Підставою наказу зазначено заяву ОСОБА_1 та лист Державної податкової служби України від 01.11.2023 № 27485/7/99-00-04-03-01-07.

Відповідачем надано копію заяви ОСОБА_1 без дати, адресовану в.о. начальника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області Наталі Федаш, про припинення державної служби та звільнення її за угодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України “Про державну службу” та п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України. Заява не містить відомостей про дату, з якої ОСОБА_1 просила її звільнити. На заяві міститься резолюція “ ОСОБА_2 до наказу”, датована 01.11.2023, а також запис про погодження без дати.

Листом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 30.10.2023                                        № 9037/8/04-36-11-22 до Департаменту оподаткування юридичних осіб Державної податкової служби України, повідомлено про подання начальником управління оподаткування юридичних осіб Головного управління ДПС у Дніпропетровській області ОСОБА_1 заяви про звільнення із займаної посади за угодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України “Про державну службу”. У листі Головне управління ДПС у Дніпропетровській області просило погодити її звільнення.

Листом Департаменту оподаткування юридичних осіб Державної податкової служби України від 01.11.2023 № 27485/7/99-00-04-03-01-07 було повідомлено Головне управління ДПС у Дніпропетровській області про відсутність заперечень проти звільнення ОСОБА_1 із займаної посади за угодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України “Про державну службу”.

01.11.2023 працівниками управління персоналу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області було складено протокол № 92 про доведення інформації до відома ОСОБА_1 , у якому зазначено, що копію наказу від 01.11.2023 № 1079-о “Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ” було надіслано 01.11.2023 на адресу її електронної пошти та засобами мобільного зв`язку через месенджер “WhatsАрр”.

Відповідачем додано копію листа від 07.12.2023 № 1213/04-36-20-01-03 за підписом начальника управління інформаційних технологій Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, яким на лист управління правового забезпечення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 05.12.2023 № 11290/04-36-05-01-16 повідомлено, зокрема, що ОСОБА_1 30.10.2023 здійснювала вхід до персонального комп`ютера за власним паролем. 31.10.2023 та 01.11.2023 ОСОБА_1 до персонального комп`ютера за власним паролем вхід не здійснювала.

Вважаючи наказ про припинення державної служби та звільнення з посади за угодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України “Про державну службу” протиправним, позивач звернулася до суду з позовом про його скасування, поновлення її на державній службі, на посаді, з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку про неправомірність звільнення позивача. Оскаржений наказ не відповідає визначеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, суд вказав, що скасування оскарженого наказу, яким припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 , є належним і достатнім способом захисту її порушеного права. Оскільки державну службу було припинено внаслідок видачі відповідачем наказу, який підлягає скасуванню, підстави для задоволення позовної вимоги про відновлення державної служби відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, при цьому, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 3 Закону України “Про державну службу” від 10.12.2015 № 889-VIII (далі також Закон № 889-VIII), цей закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 83 Закону України “Про державну службу”, державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Частиною першою статті 86 Закону № 889-VIII передбачено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Відповідно до частини другої статті 86 Закону України “Про державну службу” державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого  частиною першою  цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

Частиною третьою статті 86 Закону № 889-VIII встановлено, що суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Загальні підстави припинення трудового договору визначені положенням статті 36 КЗпП України, пунктом 1 частини першої якої підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Приписами частини першої статті 235 КЗпП України обумовлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У постанові Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 160/13141/22 викладено такий висновок щодо застосування відповідних норм права.

Основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється.

Аналіз статті 86 Закону № 889-VIII дає підстави для висновку, що передбачене її частиною другою правило, що за змістом відповідає сенсу словосполучення “за угодою сторін”, означає домовленість між суб`єктом призначення та державним службовцем щодо звільнення останнього із займаної посади в інший, ніж передбачений частиною першою цієї статті, строк, і саме з цих підстав.

Тобто, підстава звільнення та дата звільнення є обов`язковими умовами домовленості щодо звільнення державного службовця за частиною другою статті 86 Закону № 889-VIII.

Розглядаючи позовні вимоги, які стосуються припинення трудового договору за угодою сторін, потребують з`ясуванню такі обставини: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

У постанові від 09.07.2020 у справі № 815/7236/16 Верховний Суд констатував, що підстава припинення державної служби за угодою сторін визначена частиною другою статті 86 Закону № 889-VIII. Такою підставою є домовленість державного службовця із суб`єктом призначення про певний строк звільнення. Недосягнення сторонами згоди щодо припинення державної служби за угодою сторін або відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє суб`єкта призначення права на звільнення державного службовця за угодою сторін.

При домовленості між державним службовцем і суб`єктом призначення про припинення державної служби за частиною другою статті 86 Закону №889-VIII (за угодою сторін), державний службовець звільняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це державного службовця і суб`єкта призначення.

Такий висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 25.10.2023 у справі № 460/2829/22.

Суд встановив, що заява ОСОБА_1 , на підставі якої Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області видано наказ № 1079-о “Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ”, не містить дати її написання позивачем і зазначення дати звільнення, щодо якої сторони дійшли згоди.

Колегія суддів погоджується з висновками суду, що відсутність таких дат свідчить про відсутність домовленості між суб`єктом призначення – Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області та державним службовцем – ОСОБА_1 щодо звільнення її із займаної посади в інший, ніж передбачений частиною першою статті 86 Закону № 889-VIII, строк.

За таких обставин, є вірними висновки суду про протиправність спірного наказу та неправомірність звільнення позивача.

Оскільки суд, встановивши протиправність наказу саме з наведених вище підстав, не надавав оцінки іншим доводам позивача, а позивач не оскаржує рішення суду у даній справі, колегія суддів також не перевіряє в цій частині підстави та обставини, наведені у позові позивача.

За приписами частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Визнання протиправним та скасування акта індивідуальної дії (наказу про звільнення) має наслідком його недійсність з моменту прийняття. Тобто, такий акт індивідуальної дії від моменту прийняття не породжує жодних правових наслідків, крім тих, що пов`язані з його скасуванням.

Таким чином, встановлення судом факту незаконного звільнення позивача, як наслідок, поновлення її на посаді, є нерозривними складовими одного процесу із захисту порушеного права, що співпадають у часі.

Враховуючи, що день звільнення вважається останнім днем роботи, позивач підлягала поновленню на посаді начальника управління оподаткування юридичних осіб Головного управління ДПС у Дніпропетровській області днем, наступним за днем звільнення, тобто з 02.11.2023.

З урахуванням вище наведеного, колегія суддів приходить до висновків, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав спірний наказ про звільнення позивача протиправним та скасував його, поновив позивача на посаді, з якої її було звільнено та стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

При цьому, колегія суддів враховує, що заперечень стосовно періоду вимушеного прогулу позивача та проведених судом розрахунків сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягають стягненню на користь позивача, ні відповідач в апеляційній скарзі, ні позивач у відзиві на скаргу не висловлюють.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про порушення судом процесуальних норм, зокрема не дотримання правил розгляду справи даної категорії, не забезпечення принципу змагальності, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 1-3  статті 12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

При цьому, частиною 4   статті 12 КАС України визначено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі    Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”;

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою    статті 266-1 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої та третьої статті 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною 4 статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, нормами КАС України визначено виключні категорії спорів, які не можуть бути розглянуті адміністративним судом в порядку спрощеного позовного провадження.

Предмет спору у даній справі не належить до категорій, визначених у частині 4 статті 12 КАС України та частині 4 статті 257 КАС України.

Той факт, що дана справа не відноситься до категорії справ «незначної складності», оскільки позивач займала посаду, що належить до посад державної служби категорії «Б», не свідчить про не можливість її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач не висловила своїх заперечень стосовно розгляду справи в порядку, визначеному в ст. 257 КАС України, а відповідач виклав своє бачення стосовного цього питання у своїх неодноразових клопотаннях, адресованих суду.

При цьому суд, розглядаючи клопотання відповідача про перехід зі спрощеного позовного провадження до розгляду справи у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження, врахував позиції сторін з даного питання, та зважаючи на характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, з урахуванням тієї обставини, що для розгляду даної справи пріоритетним є швидке її вирішення, беручи до уваги рішення Ради суддів України від 05.08.2022 № 23 щодо роботи судів в умовах воєнного стану, та враховуючи, що з початку повномасштабної військової агресії російської федерації проти України населені пункти України систематично зазнають ракетних ударів, дійшов висновку про можливість продовжити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Колегія суддів звертає увагу, що при цьому учасники справи не обмежені у своєму праві подавати відзив, відповідь на відзив, заперечення, пояснення по суті спору, а також заявляти клопотання та заяви, наводити свої доводи, міркування щодо спірного питання, заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань, та користуватись усіма наданими процесуальними правами учасників справи.

Положення Кодексу адміністративного судочинства України гарантують права учасників справи безпосередньо знайомитись з матеріалами справи, зокрема і з аргументами іншої сторони та інших учасників та реагувати на ці аргументи відповідно до процесуального законодавства.

Отже, принцип змагальності сторін забезпечується і при розгляді судом справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у повній мірі користувався своїми процесуальними правами, заявляв відводи, клопотання про витребування доказів, про призначення експертизи, всі клопотання та заяви були розглянуті судом, відповідачем подавалися письмові відзиви, пояснення з викладення обґрунтувань своєї позиції стосовно позовних вимог позивача. Позивач також подавала суду клопотання та свої пояснення, викладені у письмовій формі. Отже, судом було дотримано принципи змагальності та повного з`ясування обставин справи.    

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача про порушення судом процесуальних норм, що дають підстави для скасування рішення у справі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Відхиляє колегія суддів і доводи скаржника щодо обґрунтованості поданих ним заяв про відвід судді.

Доводи, які наведені скаржником, не є тими підставами, визначеними в ст.36,37 КАС України для відводу судді. Всі заяви про відвід були розглянуті у відповідності до вимог ст. 40 КАС України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись п.1ч.1 ст.315, ст.316, ст.ст.322, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області -  залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 лютого               2024 року у справі № 160/30754/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена  до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328,329 КАС України.

Головуючий - суддя                                                                      Н.П. Баранник

                               суддя                                                                      Н.І. Малиш

                               суддя                                                                      А.А. Щербак