КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

1[1]

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві клопотання ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, п.п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 186 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

в с т а н о в и л а :

Вироком Білоцерківського районного суду Київської області від 18 березня 2021 року ОСОБА_5 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, п.п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 186 КК України, з призначенням покарання:

- за ч. 4 ст. 187 КК України 7у виді позбавлення волі на строк дванадцять років із конфіскацією майна;

- за п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років із конфіскацією майна;

- за п.п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі із конфіскацією майна;

- за ч. 3 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк вісім років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно признано ОСОБА_5 покарання у виді довічного позбавлення волі із конфіскацією майна.

На підставі ст. 71 КК України до покарання призначеного цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Христинівського районного суду Черкаської області від 27 листопада 2013 року та призначено остаточне покарання ОСОБА_5 за сукупністю вироків, у виді довічного позбавлення волі із конфіскацією майна.

На вказаний вирок подані апеляційні скарги обвинуваченим ОСОБА_5 та захисником ОСОБА_8 .

В судовому засіданні апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_5 заявив клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під ватрою на особисте зобов`язання, посилаючись на те, що вирок суду, яким його засуджено до довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, на набув законної сили і оспорюється в суді апеляційної інстанції.

Цим вироком ОСОБА_5 зараховано до строку покарання час перебування під вартою з розрахунку один день перебування під вартою за два дні позбавлення волі і з такого строк перебування під вартою становить майже 16 років, що є підставою для зміни запобіжного заходу.

Суд у виняткових випадках з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, має право змінити запобіжний захід до надбрання вироком законної сили на такий, що не пов`язаний з триманням під вартою, та звільнити такого обвинуваченого з-під варти.

Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник підтримали клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу з тримання під ватрою на особисте зобов`язання, прокурор заперечував проти задоволення такого клопотання.

Перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи клопотання, колегія суддів вважає, що клопотання не може бути задоволеним, виходячи з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам, зокрема, переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється обвинувачений.

При обранні ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та продовження строку такого запобіжного заходу, суд, окрім іншого, посилався на ризики переховування від суду, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення.

У клопотанні обвинуваченого не вказано, яким чином зникли чи зменшились ризики, які були враховані судом першої інстанції при обранні ОСОБА_5 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та продовженні строку тримання під вартою.

Та обставина, що дія запобіжного заходу у виді тримання під вартою була продовжена вироком суду, який не набрав законної сили, не може бути підставою для зміни запобіжного заходу.

Також не може бути підставою для зміни запобіжного заходу тривале попереднє ув`язнення обвинуваченого.

Отже, колегія суддів, враховуючи, що у цьому провадженні продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, та з метою забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_5 покладених на нього процесуальних обов`язків, не убачає підстав для зміни обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання до вступну вироку у законну силу.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Клопотання ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, п.п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 186 КК України, про зміну запобіжного заходу залишити без задоволення.

Ухвала суду оскарженню не підлягає.

С у д д і :

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

[1]Справа № 357/10388/16-к

Провадження № 11-кп/824/18/2024

Головуючий у першій інстанції суддя - ОСОБА_9

Доповідач суддя - ОСОБА_1