ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2024 року

справа № 514/138/23

провадження № 51-7769 км 23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засуджених (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

захисника (в режимі відеоконференції) ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12022162270000122 від 10 березня 2022 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_8 , яка діє в інтересах засуджених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , на вирок Тарутинського районного суду Одеської області від 11 травня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Тарутинського районного суду Одеської області від 11 травня 2023 року ОСОБА_6 засуджено до покарання: за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік; за ч. 4 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК визначено ОСОБА_6 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Також цим вироком ОСОБА_7 засуджено до покарання: за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357 КК у виді обмеження волі на строк 1 рік; за ч. 4 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК визначено ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Вказане кримінальне провадження розглянуто із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

За встановлених у вироку обставин ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було визнано винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357 КК, за наступних обставин.

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/22 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 133/22 від 14 березня 2022 року, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 10 березня 2022 року приблизно о 03:00 годині перебували за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , де вступили у спільну змову, спрямовану на протиправне проникнення до домоволодіння місцевої мешканки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою відкритого заволодіння її майном, для чого розподілили між собою ролі.

Надалі, діючи в умовах воєнного стану, з прямим умислом, направленим на відкрите викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення за рахунок чужого майна, усвідомлюючи, що їх дії носять незаконний та протиправний характер ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , проникли на територію подвір`я домоволодіння ОСОБА_9 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Підійшовши до вхідних дверей будинку вказаного домоволодіння, виконуючи свою роль спільного умислу ОСОБА_6 шляхом віджиму відкрив вхідні двері до будинку, після чого він та ОСОБА_7 проникли до житлової кімнати вищевказаного будинку.

В цей час, ОСОБА_9 , що перебувала у вказаній кімнаті, почувши шум, встала з ліжка. ОСОБА_6 , виконуючи свою роль у спільному умислі, застосував насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, з метою подавлення її волі до опору, але не спричинив тілесних ушкоджень.

Виконуючи свою частину спільного умислу, ОСОБА_7 залишився у дверному пройомі приміщення житлової кімнати та спостерігав, щоб потерпіла ОСОБА_9 не вийшла з кімнати та не мала можливість покликати на допомогу сторонніх осіб, а також щоби їх протиправні дії не були помічені сторонніми особами.

Подавивши таким чином волю потерпілої щодо вчинення опору, яка не могла його завдати у силу переваги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у віці та фізичній силі, відкрито в її присутності, останні заволоділи належним їй майном, а саме: тонометром марки GAMMA, вартістю 699,30 гривень; глюкометром марки ONETOUCH Select, вартістю 535,50 гривень; планшетом марки LENOVO Tab M8, 2/32 Gb, вартістю 4619,30 гривень, який був у дерматиновому чохлі чорного кольору вартістю 137,90 гривень; мобільним телефоном марки SAMSUNG моделі Е 1310 М вартістю 300 гривень; мобільним телефоном марки LG моделі KF 300 вартістю 450 гривень; обручкою, виготовленою з золота 585 проби вагою 1,5 грам вартістю 1831,40 гривень.

Після чого, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 разом з викраденим майном покинули місце події, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, спричинивши потерпілій ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 8573,40 гривень.

Крім того, ОСОБА_6 10 березня 2022 приблизно о 03:00 годині, діючи за попередньою змовою зі своїм братом ОСОБА_7 , перебуваючи у приміщенні вітальні домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де проживає ОСОБА_9 , діючи з корисливих мотивів, під час вчинення грабежу за вищезазначених обставин відносно останньої, на тумбочці у житлової кімнаті виявили банківську картку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № НОМЕР_1 , яка в силу вимог ст. 1 Закону України «Про інформацію», п. 1.27, 1.31 ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи коштів в Україні», ч. 4 ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Положення про міжбанківські розрахунки, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 414 від 08 жовтня 1998 року, та примітки до ст. 358 КК, відносилась до офіційного документу, що надавав доступ до банківського рахунку ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За зазначених обставин ОСОБА_6 , діючи за попередньою змовою зі своїм братом ОСОБА_7 , з умислом, спрямованим на викрадення офіційного документу, керуючись корисливими мотивами, для подальшого зняття коштів з банківського рахунку ОСОБА_10 відкрито викрали зазначений офіційний документ - банківську картку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № НОМЕР_1 , що надавала доступ до банківського рахунку ОСОБА_10 .

Після викрадення зазначеного офіційного документу - банківської картки, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покинули місце події, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 26 вересня 2023 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засуджених, просить:

- змінити в частині призначення покарання вирок Тарутинського районного суду Одеської області від 11 травня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року стосовно ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ;

- призначити ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186 КК покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років;

- призначити ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357 КК покарання у виді мінімального штрафу за санкцією цієї статті;

- на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років;

- на підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 3 роки.

При цьому, у своїй касаційній скарзі захисник вказує, що не оспорюючи висновків суду першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинувачених та правильності кваліфікації їх дій, акцентує увагу на тому, що касаційна скарга подається у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засуджених через суворість (п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК).

На обґрунтування своїх вимог захисник вказує, що не погоджується з призначеним ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покаранням, вважає його занадто суворим та таким, що не відповідає принципам достатності покарання для виправлення винного.

Зокрема, захисник зазначає, що місцевим судом, окрім щирого каяття та активного сприяння у розкритті злочину, не було враховано такої пом`якшуючої покарання обставини як повне відшкодування матеріальної шкоди, що на її думку, істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Разом з цим, захисник посилається на те, що судом першої інстанції не враховано:

- позитивну характеристику з місця проживання, яким суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки, посилаючись на недопустимі докази, а саме негативні характеристики, отримані слідчим у своєї матері - головного спеціаліста Тарутинської селищної ради;

- бажання та готовність виконати свій громадянський обов`язок щодо захисту держави від збройної агресії рф;

- наявність на утриманні матері похилого віку, яка потребує стороннього догляду;

- наявність на утриманні ОСОБА_6 трьох малолітніх дітей,

а при призначенні покарання не розглянуто можливість застосування положень ст. 69 КК.

Зазначає, що ще на стадії досудового розслідування ОСОБА_6 та ОСОБА_7 висловили щире каяття, співпрацювали зі слідством, повністю відшкодували потерпілій матеріальну шкоду.

Вказує захисник і про неврахування при постановленні вироку наступних документів:

- карток обстеження та медичного огляду військовозобов`язаних ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ;

- копій довідок військово-лікарських комісій відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , свідоцтва про смерть батька ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ; свідоцтва про народження ОСОБА_11 ; ОСОБА_12 , ОСОБА_12 ; пенсійного посвідчення ОСОБА_13 та довідки про необхідність стороннього догляду за нею;

- довідки про склад сім'ї обвинувачених;

- копій позитивних характеристик, виданих Тарутинською селищною радою Болградського району Одеської області, відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ;

- розписки потерпілої ОСОБА_9 , написаної власноруч, про відшкодування матеріальної шкоди та відсутність претензій матеріального та морального характеру.

Крім того захисник зазначає, що наведене у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі 725/2953/22 щодо врахування позиції потерпілої, на яку послався суд апеляційної інстанції, не є тотожним і ідентичним, оскільки у матеріалах даного провадження наявна власноруч написана розписка потерпілої ОСОБА_9 про відсутність у неї претензій матеріального і морального характеру до ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .

Також захисник у своїй касаційній скарзі вказує на те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебувають на «Д» обліку у лікаря-психіатра.

При цьому, як зазначає захисник, не дивлячись на заперечення сторони захисту, місцевий суд долучив до матеріалів провадженні довідки про неповний склад сім`ї та негативні характеристики, отримані при наявності конфлікту інтересів.

Також захисник звертає увагу на ту обставину, що у апеляційній скарзі було вказано про зникнення з матеріалів провадження документів, що характеризують ОСОБА_6 , а саме свідоцтва про народження, яке долучалося за клопотанням захисника разом з іншими характеризуючими доказами, однак суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначене.

Звертає захисник увагу і на неспівпадіння з часом кожної дії та учасника у журналі судового засідання з часом відображення відеозапису технічної відеофіксації, а також на відсутність інформації щодо передання суду під час підготовчого засідання переліку документів та не відображення переліку документів за протокольною ухвалою суду.

Саме у цьому підготовчому судовому засіданні, як зазначає захисник, стороною захисту заявлено про бажання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 стати на захист держави, що останні особисто підтвердили та просили їм надати останній шанс.

Вказує захисник і на невідповідність оголошеного тексту вироку його друкованій формі, зокрема головуючим після оголошення вироку не роз`яснено обвинуваченим змісту рішення, порядок і строк його оскарження, при цьому сам текст вироку незрозуміло, тихо оголошено та не чутно на технічному записі, а суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначене порушення.

Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- захисник ОСОБА_8 , засуджені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити;

- прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПКпідставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та кваліфікація їх дій за ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357 КК у касаційній скарзі захисника не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про неврахування судами попередніх інстанції позитивних характеристик обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також наявності конфлікту інтересів між слідчим та виконавцем негативних характеристик (головного спеціаліста Тарутинської селищної ради), колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як убачається зі змісту вироку суду першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вид та розмір покарання, врахував дані про особу обвинувачених, в тому числі те, що останні незадовільно характеризуються за місцем проживання.

Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню обставини, які, в тому числі, характеризують особу обвинуваченого.

Відповідно до положень, передбачених ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що, посилаючись на конфлікт інтересів у зв`язку з тим, що негативні характеристики отримані слідчим у своєї матері - головного спеціаліста Тарутинської селищної ради, захисник не наводить обґрунтувань того, яким чином зазначене перешкодило чи могло перешкодити постановити законне і обґрунтоване судове рішення, з огляду на те, що характеристики підписані головою Тарутинської селищної ради, а не головним спеціалістом.

Що стосується доводів захисника щодо зникнення з матеріалів провадження свідоцтва про народження ОСОБА_6 , то у касаційній скарзі захисника не зазначено, яким чином відсутність цього документа перешкодила чи могла перешкодити судам попередніх інстанцій постановити законні та обґрунтовані судові рішення щодо доведеності винуватості, правильності кваліфікації дій та призначення покарання, з огляду на наявність у кримінальному провадженні інших документів щодо особи ОСОБА_6 .

Щодо доводів касаційної скарги захисника в частині неспівпадіння з часом кожної дії та учасника у журналі судового засідання з часом відображення відеозапису технічної відеофіксації, а також щодо невідповідності оголошеного тексту вироку його друкованій формі, зокрема те, що головуючим після оголошення вироку не роз`яснено обвинуваченим зміст рішення, порядок і строк його оскарження, при цьому сам текст вироку незрозуміло, тихо оголошено та не чутно на технічному записі, а суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначене порушення, колегія суддів зазначає, що захисник також не наводить обґрунтувань про те, яким чином зазначене перешкодило постановити законне та обґрунтоване судове рішення в частині доведеності винуватості обвинувачених, правильності кваліфікації їх дій та призначення покарання, в тому числі з огляду на те, що сторона захисту не була позбавлена можливості звернутись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на вирок Тарутинського районного суду Одеської області від 11 травня 2023 року стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в межах передбаченого кримінальним процесуальним законодавством строку на апеляційне оскарження, та навести відповідні обґрунтування щодо обґрунтованості рішення по суті пред`явленого обвинувачення.

З огляду на зазначене, касаційна скарга з вказаних підстав задоволенню не підлягає.

Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особам засуджених через суворість, колегія суддів вважає такими, що також не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Як убачається з вироку, місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вид та розмір покарання, врахував ступінь тяжкості вчинених ними кримінальних правопорушень, які відповідно до положень ст. 12 КК відносяться до категорій кримінальних проступків та тяжких злочинів, особу обвинувачених, які у відповідності до положень ст. 89 КК є раніше не судимими, незадовільно характеризуються за місцем проживання, не перебувають у лікаря нарколога на обліку, перебувають у лікаря психіатра на «Д» обліку.

Обставинами, що пом`якшують обвинуваченим покарання, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставиною, що обтяжує обвинуваченим покарання, суд визнав вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність засудження ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 186, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 357 КК до остаточного покарання із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу сторони захисту без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни, урахувавши характер і ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, дані про особу обвинувачених, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, погодився з висновками суду першої інстанції щодо виду та розміру призначеного ОСОБА_6 та ОСОБА_7 остаточного покарання.

При цьому суд апеляційної інстанції не погодився з доводами апеляційної скарги захисника щодо можливості призначення обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом.

Обґрунтовуючи свою позицію щодо відсутності підстав для призначення обвинуваченим покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, суд апеляційної інстанції зазначив, що вчиняючи грабіж в умовах воєнного стану, коли зусилля всієї країни спрямовані на подолання агресора, люди згуртувались, використовуючи, в тому числі, власні матеріальні ресурси для надання відсічі ворогу та виживання, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 знехтували всіма моральними та загальнолюдськими цінностями і в надскладний для держави час здійснили посягання на майно співгромадян, тому ці обставини впливають на ступінь тяжкості вчиненого.

Залишаючи вирок місцевого суду без змін, суд апеляційної інстанції вважав, що наведені обставини надавали суду першої інстанції підстави дійти висновку, що обвинуваченим необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, без застосування положень ст. 69 КК, зауваживши, що однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст. 69 КК є наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання, у зв`язку з чим зазначив, що судом першої інстанції правомірно не застосовано положення вказаної норми закону при призначенні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покарання.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий суд правильно зазначив про відсутність підстав для застосування положень ст. 69 КК.

Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Статтею 69 КК встановлено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Аналіз цієї норми кримінального закону свідчить про те, що підставами для призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є дві групи чинників, котрі характеризують як вчинений злочин, так і особу винного та мають враховуватися в їх сукупності, а саме:

- наявність кількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину;

- дані, які певним чином характеризують особу винного.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , судом визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Крім того, у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , обґрунтовуючи свої вимоги щодо призначення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, посилається на те, що при призначенні покарання не було враховано наявність на їх утриманні матері похилого віку, яка потребує стороннього догляду, наявність на утриманні ОСОБА_6 трьох малолітніх дітей. Також захисник посилається на неврахування довідки про склад сім`ї обвинувачених, карток обстеження та медичного огляду військовозобов`язаних ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , копій довідок військово-лікарських комісій відносно них, свідоцтва про смерть батька, та наявність такої пом`якшуючої покарання обставини як повне відшкодування матеріальної шкоди потерпілій, що на її думку, істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, при цьому зауважує про наявність розписки потерпілої ОСОБА_9 , написаної власноруч, про відшкодування матеріальної шкоди та відсутність претензій матеріального та морального характеру.

При цьому захисник також вказує, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 висловили щире каяття, а також бажання та готовність виконати свій громадянський обов`язок щодо захисту держави від збройної агресії рф, просили надати останній шанс.

Суд приймає до уваги такі дані про особу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , та вважає, що зазначені обставини, на які і посилалась сторона захисту, в тому числі в суді апеляційної інстанції, свідчать про обґрунтованість судових рішень судів попередніх інстанцій при призначенні остаточного покарання саме на мінімальний строк, передбачений санкцією статті за вчинення більш тяжкого злочину, однак колегія суддів вважає, що такі дані про їх особу в цілому не спростовують законність та обґрунтованість судових рішень та не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з огляду на те, що вищенаведені обставини, з урахуванням характеру, ступеня тяжкості вчиненого засудженими кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК, а також встановлених судами попередніх інстанцій обставин його вчинення, зокрема і те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з метою власного збагачення, відверто нехтуючи усталеними у суспільстві моральними цінностями, грубо порушуючи основоположні правові засади, гарантовані Конституцією України, зокрема таку, як право на власність, вчинили таємне викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло, вчинене в умовах воєнного стану, щодо особи похилого віку, на переконання Суду, жодним чином не вказує на можливість призначення ОСОБА_6 і ОСОБА_7 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом.

Приймаючи до уваги наведене, а також з огляду на вищезазначені дані про особу засуджених, Верховний Суд не вбачає підстав для призначення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, а тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині задоволенню не підлягають.

На думку колегії суддів, призначене судами попередніх інстанцій ОСОБА_6 та ОСОБА_7 остаточне покарання, яке є мінімальним, з передбаченого санкцією ч. 4 ст. 186 КК (та яка передбачає найбільш суворе покарання з усіх кримінальних правопорушень, які були інкриміновані засудженим), з огляду на вимоги статей 50, 65 КК узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та відповідає основній його меті як заходу примусу.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про необхідність застосування до засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 положень ст. 75 КК, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Питання щодо звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням врегульовано розділом ХІІ КК.

Відповідно до ст. 75 КК (у редакції, чинній на час вчинення кримінального правопорушення), якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Надаючи оцінку вимогам касаційної скарги щодо застосування до засуджених інституту звільнення від відбування покарання, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень, передбачених ст. 75 КК, звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосовано до осіб, яким призначено покарання не більше 5 років позбавлення волі.

За таких обставин, з огляду на те, що засудженим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, відсутні підстави для задоволення вимог касаційної скарги в цій частині.

Водночас, що стосується бажання та готовності ОСОБА_6 і ОСОБА_7 виконати свій громадянський обов`язок щодо захисту держави від збройної агресії рф, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що засуджені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не позбавлені можливості в порядку, передбаченому п. 2-1 ч. 1 ст. 537, 539 КПК, вирішити питання у відповідності до положень ст. 81-1 КК про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби.

За таких обставин, а також враховуючи те, що кримінальний закон застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засуджених не встановлено, колегія суддів уважає, що касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 , яка діє в інтересах засуджених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , залишити без задоволення, авирок Тарутинського районного суду Одеської області від 11 травня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3