УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2024 року

м. Київ

справа № 148/825/14-к

провадження № 51-5128 ск 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 15 квітня 2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 06 червня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 грудня 2013 року за № 12013010310000994, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 15 квітня 2024 року задоволено клопотання захисника ОСОБА_7 , звільнено ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, на підставі ст. 49 цього Кодексу у зв`язку із закінченням строків давності.

Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 грудня 2013 року за № 12013010310000994 щодо ОСОБА_6 , закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, залишено без розгляду. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілого судові витрати за надання професійної правничої допомоги у сумі 30 000 гривень. Вирішено питання щодо процесуальних витрат на проведення експертиз та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 червня 2024 року ухвалу суду

першої інстанції залишено без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він 19 грудня 2013 року близько 17:40, перебуваючи на автомобілі марки «Фольксваген Т5», д.н.з НОМЕР_1 , поблизу автобусної зупинки, що розташована біля повороту на с. Крищинці Тульчинського району, безпричинно, з хуліганських спонукань, демонструючи явну неповагу до суспільства, з особливою зухвалістю, що виразилась у прагненні показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки у суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження честі та гідності ОСОБА_4 , з метою спричинення тілесних ушкоджень останньому, застосував предмет для відстрілу гумових куль, здійснив з нього два постріли в область підборіддя та лівої завушної ділянки голови ОСОБА_4 , чим спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді вогнепального поранення підборіддя справа, лівої завушної ділянки та мочки лівого вуха, які згідно з висновком комплексної судово-медичної експертизи № 42-к/130Б по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник потерпілого, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвали місцевого та апеляційного судів щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Вважає, що передбачені у ст. 49 КК України строки давності притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності не закінчились, оскільки він ухилявся від суду.

Всупереч приписам ст. 419 КПК України вказані доводи не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який за результатами апеляційного розгляду необґрунтовано залишив ухвалу місцевого суду без зміни.

Крім того, у порушення ч. 4 ст. 401 КПК України розгляд провадження апеляційним судом відбувся за відсутності ОСОБА_6 , участь якого була обов`язковою.

Мотиви суду

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу

про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.

Статтею 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Цією ж статтею передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Положеннями ст. 49 КК України визначено матеріально-правові підстави та умови для звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України (в редакції Закону № 245-VII від 16 травня 2013 року) особа звільняється від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, якщо у разі вчинення нею тяжкого злочину, минуло десять років. Частиною 2 цієї статті передбачено, що перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання.

З долучених копій судових рішень убачається, що органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, яке було скоєне ним 19 грудня 2013 року.

З урахуванням п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання, та у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, і за наявності згоди особи на її звільнення на підставі спливу строків давності, закрити кримінальне провадження, звільнивши таку особу від кримінальної відповідальності.

Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні заявила клопотання про звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Обвинувачений, будучи ознайомлений з наслідками такого рішення, вказане клопотання підтримав та просив його задовольнити.

Суд, взявши до уваги строк зупинення провадження у зв`язку із розшуком обвинуваченого (з 04 серпня 2021 року до 30 вересня 2021 року), дійшов висновку, що строки давності, передбачені п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України, закінчились, а тому постановив ухвалу, якою звільнив ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 296 КК України та закрив кримінальне провадження щодо нього.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду, представник потерпілого звернувся з апеляційною скаргою до Вінницького апеляційного суду, який ухвалою від 06 червня 2024 року ухвалу суду першої інстанції залишив без зміни.

Доводи касаційної скарги представника потерпілого, які є аналогічними до тих, що були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, зводяться до того, що він не погоджується із застосуванням до ОСОБА_6 диференційованих строків давності, з огляду на те, що останній ухилявся від суду. На його думку, в даному випадку застосуванню підлягає загальний 15-річний строк.

Такий підхід до обрахунку строків визначених ст. 49 КК України суперечить висновку щодо застосування норми права, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2023 року (справа № 735/1121/20), згідно з яким у разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого ч. 1 ст. 49 КК України, подовженого на період ухилення, що і мало місце в нашому випадку.

Закінчення ж загальних строків, установлених ч. 2 цієї статті, на яких акцентує увагу адвокат, є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, коли цей строк спливає раніше за диференційований, подовжений на час ухилення.

Що стосується тверджень представника про те, що тривалий судовий розгляд, неодноразове відкладення судових засідань з різних причин (в тому числі неявки сторони захисту), застосування до обвинуваченого приводу, свідчать про ухилення ОСОБА_6 від суду та впливають на перебіг строків давності, то вони не заслуговують на увагу.

Так, під ухиленням від слідства або суду слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинений злочин, що змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника.

Відповідно до даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, судові засідання в суді першої інстанції неодноразово відкладалися з різних причин, як у зв`язку з неявкою ОСОБА_6 у судове засідання, так і з причин, що не залежали від нього. Місцевий суд дійсно неодноразово постановляв ухвали про привід обвинуваченого, однак наведене не є належним процесуальним засобом підтвердження ухилення особи від суду в розумінні ст. 49 КК України.

Тобто, ухилення від явки до суду повинно бути належно оформлено, зокрема шляхом оголошення особи в розшук.

За приписами ст. 335 КПК України у разі якщо обвинувачений ухилився від явки до суду, суд своєю ухвалою зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого та оголошує розшук допоки ухвалу суду не буде виконано.

У цьому кримінальному провадженні ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 04 серпня 2021 року обвинуваченого було оголошено в розшук, кримінальне провадження щодо нього зупинено, а в подальшому ухвалою цього суду від 30 вересня 2021 року поновлено у зв`язку з виконанням судового рішення.

Саме цей період суд першої інстанції правильно не включив до строку, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України, а в решті дійшов висновку про закінчення десятирічного строку давності та необхідність звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності.

З таким рішенням місцевого суду небезпідставно погодився і суд апеляційної інстанції.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а тому доводи касаційної скарги адвоката про протилежне неприйнятні.

Що стосується доводів представника щодо того, що розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції відбувся без участі ОСОБА_6 , що, на думку адвоката, свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, то вони є необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з ч. 4 ст. 401 КПК України обвинувачений підлягає обов`язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов`язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі, якщо про це надійшло його клопотання.

Цих вимог апеляційний суд дотримався. Як видно з долученої копії ухвали від 06 червня 2024 року, обвинувачений був належно повідомлений про час та місце судового розгляду, що підтверджувалось його особистим підписом на сповіщенні, однак до суду не з`явився. Суд визнав, що його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду.

За усталеною практикою Верховного Суду, при прийнятті рішення щодо того, чи є відсутність обвинуваченого в судовому засіданні під час здійснення розгляду кримінального провадження підставою для скасування судового рішення, слід визначити, яким чином така відсутність вплинула чи могла вплинути на ефективну реалізацію обвинуваченим своїх прав.

Однак жодних даних, які б могли свідчити, що права обвинуваченого були порушені, немає. До того ж незрозуміло як розгляд провадження за відсутності обвинуваченого в даному випадку перешкодив чи міг перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Слід також зауважити, що до Суду в межах наданого законом тримісячного строку на касаційне оскарження скарг від сторони захисту у цьому провадженні не надходило, в тому числі і з підстав порушення судом апеляційної інстанції вимог КПК України, а тому позиція представника потерпілого є незрозумілою.

Крім цього, колегія суддів акцентує увагу на тому, що згідно з п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК України потерпілий або його законний представник чи представник наділені правом на касаційне оскарження судових рішень лише у тій частині, що стосується інтересів потерпілого.

З огляду на викладене, оскарження судового рішення з підстави відсутності обвинуваченого під час розгляду провадження в суді апеляційної інстанції є нелогічним, оскільки незрозуміло яким чином це стосується інтересів потерпілого ОСОБА_4 .

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, на що посилається представник потерпілого у своїй касаційній скарзі, зважаючи на її зміст, не встановлено.

Обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав

для задоволення скарги немає.

Ураховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника потерпілого слід відмовити.

З цих підстав Суд, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, постановив:

Відмовити представнику потерпілого ОСОБА_4 - адвокату ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 15 квітня 2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 06 червня 2024 року щодо ОСОБА_6 .

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3