ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/7372/24

провадження № 2/753/5567/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2024 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Заставенко М.О.,

з секретарем судового засідання - Пічкур А.О.,

за участю

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Документ» про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ДП «ДОКУМЕНТ», в якій просив, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по випалі заробітної плати у розмірі 8 121 530 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що Наказом ДП «ДОКУМЕНТ» від 19.01.2024 за № 26 о/с ОСОБА_1 звільнено з 20.01.2024 з посади генерального директора ДП «ДОКУМЕНТ» за угодою сторін, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП. 19.01.2024, після отримання повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, позивачем було подано до ДП «ДОКУМЕНТ» заяву з проханням здійснити виплату премій та винагороди за результатами роботи за 2023 рік. У відповідь на вказану заяву відповідачем було надіслано позивачеві лист від 15.02.2024 за № 1/9-139, у якому зазначається, що підстави для здійснення виплат премій та винагород відсутні. Таким чином, при звільненні позивача з посади генерального директора ДП «ДОКУМЕНТ» відповідач не виконав свої зобов`язання по нарахуванню та виплаті йому премії за підсумками роботи за 4 квартал 2023 року (в порушення абзацу 3 п. 3.1-1 Контракту № 1/04 від 08.04.2014 та п. 2 Додатку до Наказу МВС України № 692 від 19.08.20219); премії за підсумками роботи за 2023 рік ( в порушення абзацу 2 п. 3.1-1 Контракту № 1/04 від 08.04.2014 та п. 3 Додатку до Наказу МВС України № 692 від 19.08.20219); винагороди за підсумками роботи 2023 року за рахунок чистого прибутку у розмірі одного відсотка (в порушення абзацу 4 п. 3.1-1 Контракту № 1/04 від 08.04.2014). Відповідно до п. 3.1 Контракту № 1/04 від 08.04.2014, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 6 від 2021 року, за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, керівникові нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу одержаного підприємством у результаті його господарської діяльності, виходячи з установлених керівникові посадового окладу в розмірі 61 670,00 грн. і фактичного відпрацьованого часу. Відповідно до п. 3.1-1 Контракту № 1/04 від 08.04.2014, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1 від 03.10.2016, керівникові можуть виплачуватися премія за підсумками роботи за квартал відповідно до умов, показників та розмірів преміювання, затверджених Органом управління майном. Виходячи з наданого відповідачем Звіту про виконання фінансового плату на 4 квартал 2023 року, премія за перевиконання планового показника «чистий прибуток» фінансового плату ДП «ДОКУМЕНТ» за результатами роботи за 4 квартал 2023 року буде становити 3 посадових оклади, що дорівнює 185 010,00 грн. Пунктом 2 «Деференційованих показників та розмірі преміювання керівника державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС», затверджених наказом МВС України № 692 від 19.08.2019, передбачено, що позивач може отримати за показники своєї діяльності, а саме за ефективність праці від 1 до 3 посадових окладів, оновлення необоротних активів - від 1 до 3 посадових окладів, забезпечення ліквідними активами - від 1 до 2 посадових окладів, співвідношення рентабельності - від 1 до 5 посадових окладів, соціальне забезпечення - від 1 до 2 посадових окладів, рентабельність продажів - від 1 до 9 посадових окладів. Таким чином, зальна сума премій за підсумками роботи за 2023 рік становить 1 418 410,00 грн. Як зазначено в абзаці 4 п. 3.1-1 Контракту № 1/04 від 08.04.2014, з урахуванням змін, внесених Додатковою угодою № 2 від 22.12.2017, керівникові також виплачується винагорода за підсумками роботи за рік за рахунок чистого прибутку у розмірі одного відсотка. Чистий прибуток ДП «ДОКУМЕНТ» за 2023 рік склав 651 811 000,00 грн., про що зазначено у Розділі 1 «Фінансові результати» Форми № 2 «Звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2023 рік», таким чином один відсоток від чистого прибутку ДП «ДОКУМЕНТ» за 2022 рік становить 6 518 100,00 грн.

Разом з позовною заявою позивачем подане клопотання про витребування доказів.

Ухвалою від 17.04.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

10.05.2024 до суду представником ДП «ДОКЕМЕНТ» подано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступне. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 за № 538-р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Державної міграційної служби» до сфери управління ДМС передано ДП «ДОКУМЕНТ». Відповідно до п. 1.1 Статуту ДП «ДОКУМЕНТ», який затверджений Наказом ДМС від 20.10.2023 за № 242, ДП «ДОКУМЕНТ» є державним комерційним підприємством, та належить до сфери управління ДМС (Орган управління майном). 08.04.20214 ОСОБА_1 було прийнято на роботу в ДП «ДОКУМЕНТ» на посаду генерального директора підприємства, з ним було укладено Контракт № 1/04, відповідно до умов якого позивач був призначений на посаду генерального директора ДП «ДОКУМЕНТ» згідно з наказом ДМС України від 08.04.20214 за № 225-к. Під час укладення контракту позивач і ДМС досягли угоди про наявність права на отримання премії за встановленими нормами чинного законодавства та укладеного контракту. Вказане свідчить про те, що позивач має право нарахувати , а ДП «ДОКУМЕНТ» виплатити премію працівникові, якщо той дотримується умов контракту, виконує завдання і функції відповідно до умов контракту і при цьому показує високу якість виконання завдань, як стимулювання та заохочення за успішну трудові діяльність. За умовами трудового контракту заробітна плата ОСОБА_1 складається з посадового окладу в розмірі 61 670,00 грн. Окрім цього, керівникові можуть виплачуватися премія за підсумками роботи за квартал, за рік та винагорода за підсумками роботи за рік. Виплата премій та винагороди є правом роботодавця та не може мати обов`язкового характеру, а тому висновок позивача щодо обов`язку нарахування та виплати таких сум відповідачем є необґрунтованим та безпідставним. Органом управління майном було проведено плановий аудит фінансово-господарської діяльності ДП «ДОКУМЕНТ», за результатами якого за періоди з 01.01.2020 по 30.06.2023 складено звіт № 000300-20/36 від 23.11.2023. Фахівцями Держаудитслужби було виявлено численні порушення, сума неефективного використання коштів на підприємстві досягла близько 84 млн грн. ДМС, як Орган управління майном, ініціював питання щодо проведення службового розслідування за результатами державного аудиту стосовно ОСОБА_1 . Таким чином, враховуючи допущення порушень позивачем фінансовою дисципліни, невиконання умов контракту під час перебування його на посаді генерального директора в відповідача відсутні підстави для задоволення позову та виплату позивачеві премій та винагород за підсумками роботи за 2023 рік, оскільки встановлені порушення виключають нарахування та виплату премій за підсумками роботи. Посилання позивач на Наказ ДМС України № 55 від 04.04.2016 «Про умови оплати праці директора державного підприємства», яким було затверджено Положення про умови, диференційовані показники та розміри преміювання керівника державного підприємства, до належить до сфери управління ДМС України, являється безпідставним, оскільки вказаний наказ втратив чинність у червні 2018 року.

Разом з відзивом на позовну заяву, 10.05.2024 представник позивача подав клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін.

21.05.2024 представником позивача подана заява про збільшення розміру позовних вимог.

22.05.2024 до суду подано відповідь на відзив, в якому зазначив, що премії, які позивач просить стягнути з ДП «ДОКУМЕНТ» є складовою оплати праці позивача, розмір якої було визначено заздалегідь на підставі певних критеріїв, визначених нормативно-правовим актом, а тому, виплата такий премій не залежить виключно від волі роботодавця, оскільки він є пов`язаним умовами трудового контракту і нормативно-правового акту, який регулює питання оплати праці позивача, а тому її виплата є обов`язковою та прямо залежить від конкретних результатів праці працівника, які оцінюються відповідно до раніше визначений показників преміювання. Порушення, про які зазначає відповідач, не охоплюють період, за який позивач просить стягнути премії та винагороди, та спростовуються висновком експертного дослідження Українського науково-дослідного інституту соціальної техніки та судових експертиз СБУ від 15.01.2024 за № 15/5.

10.06.2024 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідачем зазначено, що розміри преміювання у періоди перебування позивача на посаді генерального директора ДП «ДОКУМЕНТ» за результатами І кварталу 2022 року, ІІ кварталу 2022 року, ІІІ кварталу 2022 та IV кварталу 2022 року, також за результатами І кварталу 2023 року , ІІ кварталу 2023 року та ІІІ кварталу 2023 року не подавалися на погодження до Органу управління майном та відповідно не погоджувалися.

Також 10.06.2024 представником відповідача до суду подане клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в порядку ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Протокольними ухвалами суду від 11.06.2024 відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та про залишення позову без розгляду, клопотання представника позивача про витребування доказів залишено без розгляду.

02.07.2024 стороною позивача та стороною відповідача, до суду подані письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обов`язок виплати позивачеві премій та винагороди.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог, стверджуючи про відсутність підстав для таких виплат.

Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено наступне.

08.04.2014 між Державною міграційною службою України, як Органом управління майном, та ОСОБА_1 укладено Контракт № 1/04, відповідно до якого останній призначений на посаду Генерального директора ДП «ДОКУМЕНТ» на термін з 08.04.2014 по 07.04.2019.

Відповідно до п. п. 2.4, 2.5 та 2.6 Контракту, керівник забезпечує виконання затвердженого річного з поквартальною розбивкою фінансового плану підприємства, зобов`язується забезпечити виконання показників ефективності використання державного майна і прибутку, а також майнового стану підприємства згідно з додатком до контракту (Додаток 1), подає Органу управління майном, з яким укладено цей контракт, звіт про результати виконання показників, передбачених контрактом, за встановленою формою.

Пунктом 3.1 Контракту було передбачено, що за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, керівникові нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством в результаті його господарської діяльності, виходячи з установлених керівнику: посадового окладу в розмірі 16 000,00 грн від фактично відпрацьованого часу; премії в розмірі 100 відсотків нарахованої заробітної плати за посадовим окладом; надбавки за інтенсивність праці та особливий характер роботи у розмірі 50 відсотків до посадового окладу і фактично відпрацьованого часу; винагороди за підсумками роботи за квартал у розмірі 5 відсотків отриманого прибутку, але не більше ніж 5 відсотків прибутку, отриманого підприємством за підсумками роботи за рік.

Додатковою угодою № 1 від 03.10.2016 до Контракту, пункт 3.1 було викладено в наступній редакції: «За виконання виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, керівникові нараховується заробітна плата за рахунок частки доходу, одержаного підприємством в результаті його господарської діяльності, виходячи з установлених керівнику: посадового окладу в розмірі206 000,00 грн від фактично відпрацьованого часу.»

Також доповнено Контракт пунктом 3.1-1: «Крім того, Керівникові можуть виплачуватися: премія за підсумками роботи за рік відповідно до умов, показників та розмірів преміювання, затверджених Органом управління майном; премія за підсумками роботи за квартал відповідно до умов, показників та розмірів преміювання, затверджених Органом управління майном; винагорода за підсумками роботи за рік за рахунок чистого прибутку.»

Додатковою угодою № 2 від 22.12.2017 встановлено розмір винагороди за підсумками роботи за рік за рахунок чистого прибутку у розмірі одного відсотка.

Додатковою угодою № 4 від 06.02.2019 продовжено термін дії Контракту з 08.04.2019 по 07.04.2022; встановлено посадовий оклад у розмірі 63 910,00 грн.

Додатковою угодою № 6 за 2021 рік, яка не містить дати її підписання, визначено розмір посадового окладу керівникові у розмірі 61 670,00 грн.

Наказом ДП «ДОКУМЕНТ» № 26 о/с від 19.01.2024 ОСОБА_1 звільнено з посади Генерального директора ДП «ДОКУМЕНТ» за угодою сторін відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та прийнято рішення про виплату ОСОБА_1 компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки та за невикористані дні відпочинку за відповідно відпрацьовані вихідні дні.

Непогоджуючись із запропонованими до виплати сумами при звільненні 19.01.2024 ОСОБА_1 звернувся до ДП «ДОКУМЕНТ» із заявою, в якій просив після подачі консолідованої фінансової звітності за 2023 рік здійснити йому виплату премію за перевиконання планового показника, премію за підсумками роботи за 2023 рік, винагороду за 2023 рік за рахунок чистого прибутку.

Листом від 15.02.2024 за № 1/9-139 позивачеві було відмовлено у виплаті зазначених сум з посиланням на те, що питання щодо обов`язковості виплати премії та винагороди керівнику державного підприємства не носить імперативний характер, а отже рішення про необхідність здійснення таких виплат приймається з урахуванням здійснення всебічної оцінки діяльності підприємства, аналізу ефективності прийняття управлінських рішень, недопущення порушень законодавства, в тому числі порушень фінансової дисципліни за попередній рік, тощо.

Предметом спору у даній справі є стягнення невиплачених сум при звільненні працівника. У прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 заявив вимоги про стягнення на його користь премії за підсумками роботи за 4 квартал 2023 року, премії за підсумками роботи за 2023 рік та винагороди за підсумками роботи 2023 року за рахунок чистого прибутку у розмірі одного відсотка.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Водночас, структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ними органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про оплату праці», оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов`язана з виконанням умов контракту.

Суд враховує, що сторони погодили особливі умови та порядок оплати праці, врегулювавши ці питання в контракті, укладеному із ОСОБА_4 . Роботодавець зобов`язався виплачувати заробітну плату працівникові у розмірі та на умовах, визначених у цьому контракті. За умовами трудового контракту заробітна плата ОСОБА_1 складається з посадового окладу (пункт 3.1 трудового контракту).

Відповідно до затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 692 від 19.08.2019 «Умов, диференційованих показників та розмірів посадового окладу і преміювання керівника державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС», розмір премії обчислюється на підставі бухгалтерської та статистичної звітності підприємства за відповідний період. Керівник ДП за результатами відповідних звітних періодів подає до ДМС розрахунки виконання диференційованих показників та звіти про розмір премії.

Аналіз змісту п. 3.1-1 контракту дає підстави для висновку, що виплата премій за трудовим контрактом не є обов`язковою. Передбачені контрактом преміє є преміями, пов`язаними з виконанням виробничих завдань і функцій, і в розумінні частини другої статті 2 Закону України «Про оплату праці» є елементом додаткової заробітної плати, адже відрізняються регулярністю нарахування та виплати з можливістю їх зменшення чи ненарахування лише за певних умов.

Виплата премій як заходу заохочення є правом роботодавця, вона не може мати обов`язкового характеру, тобто не може бути передбачена контрактом як обов`язок роботодавця.

Таким чином, аргументи позивача про обов`язок ДП «ДОКУМЕНТ» виплатити ОСОБА_1 премії є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, зокрема пунктом 3.1-1 Контракту, укладеного між сторонами, відповідно до якого керівникові можуть виплачуватися премія за підсумками роботи за рік відповідно до умов, показників та розмірів преміювання, затверджених Органом управління майном; премія за підсумками роботи за квартал відповідно до умов, показників та розмірів преміювання, затверджених Органом управління майном; винагорода за підсумками роботи за рік за рахунок чистого прибутку, оскільки ним визначено право, а не обов`язок ДП «ДОКУМЕНТ» таких виплат.

Крім того, Контрактом, укладеним між сторонами передбачено, що позивач повинен подавати квартальну та фінансову звітність підприємства, а також звіт про виконання показників ефективності використання державного майна і прибутку, а також майнового стану підприємства. Саме на підставі вказаної звітності Орган управління майном приймає рішення про виплату премій та винагороди.

Позивачем на надано до суду жодних доказів, які б підтверджували, що станом на день його звільнення з посади, ним були виконані вказані обов`язки щодо подання звітності ДП «ДОКУМЕНТ» та прийняття Органом управління майном рішення про виплату премій та винагород.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Главою 5 Розділу I Загальні положення ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, доказами є дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, а не тлумачення чи коментар правової норми, наданий науковцем.

За своєю природою вказаний висновок науково-правової експертизи Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України №126/1-а від 03.01.2018 року є висновком експерта у галузі права.

Учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону чи аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи (частина перша, друга статті 114 ЦПК України).

Посилання сторони позивача на Висновок науково-правової експертизи щодо доктринального тлумачення та застосування окремих норм і положень законодавства України на підставі Законів України «Про наукову і науково-технічну експертизу» та «Про звернення громадян», суд відхиляє оскільки відповідно до ч.1 ст.115 ЦПК України висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.

Також суд не приймає як належний доказ у справі Висновок експертного дослідження № 15/5 від 15.01.2024.

Так, частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Разом з тим, у поданому позивачем Висновку експертного дослідження № 15/5 від 15.01.2024 не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і що він підготовлений для подання до суду.

Суд дослідивши зміст зазначеного висновку, вважає його неналежними доказомм по справі, оскільки відповідно до ст. 77 ЦПК України, обставини, що в них зазначаються, не містять інформації щодо предмету доказування.

Стосовно клопотання представника відповідача щодо повідомлення Ради адвокатів міста Києва та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва стосовно недоліків у діяльності Адвокатського об`єднання «АВЕР ЛЕКС» та вирішення питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Ч. 2 ст. 262 ЦПК України передбачено, що суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

При вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком.

Такий правовий висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 12.04 квітня 2018 року в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18).

Суд, дослідивши матеріали справи не встановив підстав, передбачених статтею 262 ЦПК України, для постановлення окремої ухвали щодо Адвокатського об`єднання «АВЕР ЛЕКС», тому у задоволенні клопотання представника ДП «ДОКУМЕНТ» слід відмовити.

Разом з тим, суд роз`яснює, що дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України (ч. 3 ст. 33 Закону «Про адвокатуру»).

Право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки (ч. 1 ст. 36 Закону).

Таким чином, відповідач має право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури щодо вирішення питання про дисциплінарну відповідальність адвоката.

В судовому засіданні представник позивача зазначав про наявність підстав для застосування заходів процесуального примусу до представника відповідача, адвоката Фільченкової А.Г., посилаючись на те, що подане представником відповідача клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, обґрунтоване необхідністю застосування приписів ст.257 ЦПК України поданої адвокатом, який на думку відповідача не забезпечив дотримання вимог законодавства щодо запобігання конфлікту інтересів, завідомо не відповідало припасам ст.257 ЦПК України та на правлене на створення процесуального тиску на позивача та є зловживанням процесуальними правами.

У відповідності до ч. 1 ст. 143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Суд зазначає, що підставами вжиття заходів процесуального примусу є, зокрема, зловживання процесуальними правами; невиконання процесуальних обов`язків; порушення порядку в залі судового засідання тощо.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Проте чинний ЦПК України не містить визначення цього поняття, а визначає у ст. 44 лише перелік дій, які можуть трактуватися суддею за суб`єктивною чи об`єктивною думкою в кожному конкретному випадку як зловживання процесуальними правами.

Відповідно до позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеної в ухвалі від 13.10.2021 у справі № 707/1491/21, зловживання процесуальними правами - це цивільне процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників цивільного процесу (їх представників), що спричиняють порушення процесуальних прав інших учасників цивільного процесу (їх представників), з метою перешкоджання гарантованому у п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правосуддю, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом).

Зловживання правами характеризуються умислом, спрямованим на порушення порядку цивільного судочинства.

Характерними ознаками зловживання процесуальними правами є: формальне, непропорційне використання процесуального права всупереч легітимній меті, з якою це право встановлено нормами цивільного процесуального права, недобросовісність дій, умисний характер, завідома несумлінність.

Основна ознака зловживання процесуальними правами полягає в тому, що дії, які її складають, вчиняються з видимістю реалізації законних прав особи.

Суд зазначає, що звернення до суду з заявою про залишення позову без розгляду, яке залишено судом без задоволення за безпідставністю, за відсутності підстав вважати, що такі дії спрямовані на затягування чи перешкоджання розгляду справи, не може свідчити про зловживання представником відповідача процесуальними правами, таким чином із урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування заходів процесуального примусу.

Щодо судових витрат

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, а позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору, судові витрати по сплаті судового збору відносяться за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя М.О. Заставенко

Повний текст рішення складено 17.07.2024.