КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/7012/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2024 року м. Київ

Справа № 755/19495/23

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 січня 2024 року, постановлену у складі судді Гончарука В.П.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Державної казначейської служби України, третя особа - Дніпровське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві про стягнення завданої шкоди,

встановив:

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01 січня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Державної казначейської служби України, третя особа - Дніпровське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві про стягнення завданої шкоди повним ігноруванням верховенства права поваленням конституційного ладу способом ігнорування та залишення без виконання судового рішення - визнано неподаною та повернуто позивачу.

Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу для розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Зазначає, що позивач подала до суду обґрунтовану позовну заяву та уточнену позовну заяву на виконання ухвали про усунення недоліків. Вказує, що оцінка наданих позивачем доказів у справі, в тому числі з підстав їх належності, допустимості і достовірності проводиться судом за результатами розгляду справи, а не на стадії відкриття, а тому суд першої інстанції безпідставно повернув позовну заяву позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V (перегляд судових рішень) ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про повернення заяви позивачеві (заявникові), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

Враховуючи зміст апеляційної скарги та ухвали, що оскаржується, з урахуванням визначеного процесуальним законом порядку розгляду судом апеляційної інстанції апеляційних скарг на ухвали про повернення заяви позивачеві, обґрунтованим викладенням позиції позивача в його апеляційній скарзі, та відсутністю потреби у наданні усних пояснень учасників справи, явка яких до апеляційного суду є необов`язковою, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання ОСОБА_1 від 09 травня 2024 року про розгляд справи в судовому засіданні за участю позивача та про її виклик в судове засідання задоволенню не підлягає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Державної казначейської служби України, третя особа: Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, в якій просить стягнути з ГУ НП в м. Києві шляхом списання з казначейського рахунку Державної казначейської служби України на її користь у відшкодування шкоди, завданої ігноруванням судового рішення у справі №755/17911/23, у розмірі 3000 євро.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22 листопада 2023 року у справі № 755/17911/23 прийнято судове рішення, яким зобов`язано посадових осіб Дніпровського УП ГУНП у м. Києві вчинити дію передбачену ст. 214 КПК України, що є обов`язковим до виконання. Проте вказане судове рішення не виконується, заяви позивача про його виконання ігноруються, чим порушується права позивача - громадянина України, платника податків і основного кредитора, завдаючи позивачу моральні страждання.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява не містить посилань на вимоги ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у яких випадках моральна шкода підлягає стягненню на користь громадянина, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Порушуючи питання про відшкодування моральної шкоди, позивачем не повно викладено обставини справи з зазначенням посилань на відповідні докази щодо спричинення йому моральної шкоди та відповідного розрахунку, згідно з яким позивач оцінив свої моральні страждання. Позовна заява містить лише загальні посилання на наявність підстав, на думку позивача, для відшкодування моральної шкоди, та відповідно, не містить відомостей, в чому саме полягає заподіяна останньому моральна шкода. Зокрема, відсутні наприклад, докази причино-наслідкового зв`язку між станом здоров`я позивача та діями, бездіяльністю або рішеннями відповідача, та інші письмові докази, якими позивач може підтвердити викладені обставини та вимоги.

25 грудня 2023 року на виконання ухвали суду від 19 грудня 2023 року ОСОБА_1 подала уточнену позовну заяву (позовну заяву у виправленій редакції).

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 січня 2024 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.

Постановляючи оскаржувану ухвалу від 01 січня 2024 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не виправлено недоліки, викладені в ухвалі суду від 19 грудня 2023 року. Порушуючи питання про відшкодування моральної шкоди, позивачем не повно викладено обставини справи з зазначенням посилань на відповідні докази щодо спричинення йому моральної шкоди та відповідного розрахунку, згідно якого позивач оцінив свої моральні страждання. Позовна заява містить лише загальні посилання на наявність підстав, на думку позивача, для відшкодування моральної шкоди, та відповідно, не містить відомостей, в чому саме полягає заподіяна останньому моральна шкода. Зокрема, відсутні наприклад, докази причино-наслідкового зв`язку між станом здоров`я позивача та діями, бездіяльністю або рішеннями відповідача, та інші письмові докази, якими позивач може підтвердити викладені обставини та вимоги.

З висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Форма та зміст позовної заяви, яка подається до суду, визначені у ст.ст.175, 177 ЦПК України. Зокрема, п. 4, п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України визначено, що позовна заява повинна містити, зокрема,

- зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Відповідно до частини 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до ч. 2 ст. 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Згідно з ч. 3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви у зв`язку з неусуненням в повному обсязі недоліків, викладених в ухвалі від 19 грудня 2023 року, оскільки не повно викладено обставини справи з зазначенням посилань на відповідні докази щодо спричинення моральної шкоди та відповідного розрахунку, не містить відомостей, в чому саме полягає заподіяна останньому моральна шкода, є помилковим та фактично зводиться до оцінки обраного позивачем способу захисту та аналізу суті позовних вимог.

Суд першої інстанції оцінив обставини, викладені в позовній заяві, без урахування положень статей 13, 175 ЦПК України, якими визначено, що позивач на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини.

Невідповідність зазначених у позовній заяві обставин чи доказів на підтвердження позовних вимог, неточність формулювань позовних вимог, їх неузгодження із способами захисту порушеного права, недоведеність підстав позову за кожною вимогою не перешкоджає розгляду справи, оскільки може бути підставою для залишення позову без задоволення по суті, а не для визнання позовної заяви неподаною та її повернення.

Оскільки виклад обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач здійснює на власний розсуд, колегія суддів вважає помилковим висновок суду, що позовна заява не відповідає вимогам та змісту, встановленим п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Посилання суду на ненадання позивачем доказів причино-наслідкового зв`язку між станом здоров`я позивача та діями, бездіяльністю або рішеннями відповідача, також не може бути підставою для повернення позовної заяви, оскільки доведеність позовних вимог перевіряється на стадії судового розгляду, а не на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Сам по собі факт не надання (не зазначення) позивачем доказів до позовної заяви не може бути підставою для повернення заяви особі, яка її подала, адже питання оцінки обґрунтованості доводів позивача вирішується судом на наступних етапах судового розгляду, та, у разі висновку про їх необґрунтованість, позовна заява може бути залишена без задоволення.

При цьому, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав та на власний розсуд надала документи, які вважала за потрібне для підтвердження своїх позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Отже, нормами процесуального права визначено, що кожна сторона самостійно визначає обсяг доказів, які вона надає суду у підтвердження своїх позовних вимог та заперечень, а оцінка достатності наданих доказів судом здійснюється під час судового розгляду, а не на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 372/51/16-ц, провадження №14-511цс18, зроблено висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц, провадження №14-61цс18, викладено висновок, що встановлення обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

За таких обставин, висновки суду про неусунення позивачем встановлених недоліків не відповідають обставинам справи, оскільки при зверненні позивача до суду у позовній заяві було викладено обставини справи.

Відповідно до п.4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З урахуванням викладеного, оскільки позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк, колегія суддів вважає ухвалу суду такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374 - 379, 381 - 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 січня 2024 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня прийняття постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.