Справа № 210/3784/20

Провадження № 2/211/1022/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12 липня 2024 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Сарат Н.О.,

при секретарі Зоріній С.М.,

у відсутність сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кривому Розі цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "АЛЬФА-БАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд, -

встановив:

       Позивач АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "АЛЬФА-БАНК", звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 , яка раніше була ОСОБА_2 та просили стягнути з відповідача заборгованість за укладеним кредитним договором Угода про надання особистого кредиту № 501039754 від 27.06.2018 року в розмірі 163068,60 грн., яка виникла через неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.

12.08.2022 року Загальними зборами акціонерів АТ "Альфа-Банк" затверджено рішення про зміну найменування АТ "Альфа-Банк" на АТ "СЕНС БАНК".

       В судове засідання представник позивача не з`явилася, надала заяву про слухання справи без представника, наполягала на задоволенні позовних вимог. Надала письмові пояснення, згідно яких всі умови договору погоджені та підписані сторонами Кредитного договору, та більше ніж три роки відповідач сплачувала кредитне зобов`язання, в тому числі за комісією, тим самим надаючи згоду на отримання кредиту на погоджених умовах. Протягом 14 днів відповідач від договору не відмовилася. Посилання, що договір не укладався є безпідставними. Надано виписку з рахунку відповідача, що підтверджує заборгованість. Крім того не обгрунтовані судові витрати відповідача на правову допомогу, які позивач просить зменшити.

Представник відповідача М. Гливук надала заяву про слухання справи без участі представника та відповідача, до суду надала відзив на позов, згідно чого вказує, що сума заборгованості не доведена та необгрунтована, а також відсутнє підтвердження надання кредитних коштів відповідачеві, відсутній детальний розрахунок заборгованості. Просила в позові відмовити та стягнути з позивача витрати на правову допомогу в розмірі 9000,00 грн., надано договір, акт прийому - передачі виконаних робіт та квитанції.

       Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

            Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов до таких висновків.

       Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

       Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

       Як встановлено судом, відповідно до укладеного договору Угода про надання особистого кредиту № 501039754 від 27.06.2018 року, ОСОБА_2 (тепер ОСОБА_1 ) отримала кредит, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с. 6, 7,8 - копія анкети-зави, оферта, пропозиції). Позивач свої зобов`язання виконав, надавши відповідачу кредит.

       Договір між сторонами був укладений відповідно до вимог ст. 634 ЦК України.

       Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом та відсотками, а також інших витрат відповідно до умов Договору.

       Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

       Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

       Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

       Відповідно до ч. 1ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

       Відповідно до ч. 1ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

       Згідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

       Згідно частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

       Згідно частини 1статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

       Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

       Відповідно до ч. 2 ст.1054 а ч. 2 ст.1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

       Судом встановлено факт невиконання належним чином відповідачем зобов`язань по поверненню кредитних коштів позивачу. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за укладеним договором, відповідач ОСОБА_1 станом на 27.03.2020 року, має заборгованість в розмірі 163086,60 грн., яка складається з наступного: 29780,77 грн. - строкова заборгованість, 74447,81 грн. - прострочена заборгованість, 5014,37 грн. строкова заборгованість по відсотками та комісії за користування кредитом; 50143,65 грн. - прострочена заборгованість по відсотками та комісії за користування кредитом; 3700,00 грн. штраф. (а.с. 13 - розрахунок).

Що стосується вимог про стягнення з відповідачки заборгованості в розмірі 29780,77 грн. - строкова заборгованість, 74447,81 грн. - прострочена заборгованість, 5014,37 грн. строкова заборгованість по відсотками, суд вважає вимоги підлягають задоволенню. Доказів сплати заборгованості відповідачем не надано.

Крім основної суми заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідачки заборгованість 50143,65 грн. - прострочена заборгованість по відсотками .

Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов`язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов`язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.

Якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним.

Так само якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних за статтею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за «користування кредитом», розмір якої не може бути зменшений судом.

Викладене вище свідчить, що наслідки порушення грошового зобов`язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов`язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо.

тже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Суд вважає, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності необхідно зменшити стягнення заборгованості за нарахованими 50143,65 грн. - прострочена заборгованість по відсотками, з 50143,65 грн. до 10000 гривень 00 копійок .

Щодо стягнення заборгованості по комісії , суд виходить з наступного.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемним.

Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.

Такі висновки викладені Верховним Судом в постанові від 07 червня 2023 року у справі № 686/14530/15 (провадження № 61-13299св22).

Враховуючи те, що відповідачу встановлено щомісячну плату за послуги Банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд приходить до висновку про те, що вимога про стягнення комісії задоволенню не підлягає.

       Разом з тим, цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

       Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

       Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина другастатті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

       У статті 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

       Враховуючи викладене, судом встановлено, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, їх одночасне застосування за одне й те саме порушення не можливе, такі обставини свідчать про недотримання положень, закріплених у Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, тому вимоги щодо стягнення з відповідача штрафів задоволенню не підлягають.

       Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 6 лютого 2018 року у справі № 1521/5041/12-ц, яка відповідно до ч. 4ст. 263 ЦПК України враховується судом.

Таким чином, стягненню підлягає сума заборгованості у розмірі 29780,77 грн. - строкова заборгованість, 74447,81 грн. - прострочена заборгованість, 5014,37 грн. строкова заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 10000,00 грн. - прострочена заборгованість по відсотками за користування кредитом, що разом становить 119242,95 грн.

       Виходячи з викладеного, суд вважає необхідним задовольнити частково позовні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "СЕНС БАНК" до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) про стягнення заборгованості, стягнувши з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором Угода про надання особистого кредиту № 501039754 від 27.06.2018 року в розмірі 119242,95 грн.

       Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Суд з врахуванням положень ст. 141 ЦПК України вважає можливим відшкодувати позивачу понесені витрати в розмірі 1788,64 грн., стягнувши їх з відповідача на користь позивача.

Згідно із частиною 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Згідно із частиною 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 3 статті 137 ЦПК України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес (пункти 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Що стосується вимоги відповідача про стягнення витрат на правову допомогу з позивача 9000 грн., суд вважає, що обгрунтованою є сума 4500,00 грн., оскільки справа розглянута без участі сторін, згідно заяв.

Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 10,12,13,141,263,265,280-284,288 ЦПК України, суд,-

вирішив:

       Позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "СЕНС БАНК" - задовольнити частково.

   Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "СЕНС БАНК" (код ЄДРПОУ 23494714, юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) суму заборгованості за договором Угода про надання особистого кредиту № 501039754 від 27.06.2018 року станом на 27.03.2020 рік в розмірі 119242 (сто дев`ятнадцять тисяч двісті сорок дві) гривні 95 коп., яка складається з: 29780,77 грн. - строкова заборгованість, 74447,81 грн. - прострочена заборгованість, 5014,37 грн. строкова заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 10000,00 грн. - прострочена заборгованість по відсотками за користування кредитом та судовий збір в розмірі 1788 (одна тисяча сімсот вісімдесят вісім) гривень 64 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "СЕНС БАНК" (код ЄДРПОУ 23494714, юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , витрати на правову допомогу в розмірі 4500 (чотири тисячі п`ятсот ) гривень 00 копійок.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 12.07.2024 року.

Суддя: Н. О. Сарат