УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2024 року

м. Київ

справа № 541/1166/22

провадження № 51-2777 ск 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 листопада 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року щодо нього,

установив:

відповідно до змісту вироку Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 листопада 2023 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Куземин Охтирського району Сумської області жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_5 та стягнуто з ОСОБА_4 на її користь суми відшкодування: матеріальна шкода в розмірі 57 887 грн, моральна 100 000 грн, розмір заробітку, втраченого через каліцтво та тимчасову непрацездатність 86 732 грн, витрати на надання правової допомоги 9 000 грн.

Також вироком вирішено питання речових доказів у провадженні.

Вказаний вирок переглянуто в апеляційному порядку, за результатами розгляду скарги засудженого Полтавський апеляційний суд своєю ухвалою залишив судове рішення без зміни.

Відповідно до змісту оскаржуваних судових рішень і встановлених судом першої інстанцій обставин, ОСОБА_4 визнано винуватим та засуджено за те, що він 17 січня 2022 року приблизно о 22:50, перебуваючи в холі санаторію ім. М. В. Гоголя, розташованого у АДРЕСА_2 ), на неодноразові зауваження ОСОБА_5 з приводу його зухвалої поведінки та вимогу покинути територію, діючи умисно, з метою спричинення потерпілій тілесних ушкоджень, знаходячись спереду потерпілої завдав удари кистю лівої руки стиснутої в кулак в праву лобну ділянку її голови, знаходячись позаду потерпілої завдав почергово удари правовою та лівою ногою в сідничну частину її тіла, схопив потерпілу за верхній одяг та штовхнув, від чого потерпіла впала на підлогу і засуджений наніс один удар правою ногою в сідничну частину тіла та залишив її покинувши приміщення. Через декілька хвилин, ОСОБА_4 повернувся до холу та, проходячи біля ОСОБА_5 , яка лежала на правому боці догори обличчям, наніс останній один удар лівою ногою зверху вниз в обличчя потерпілої.

За висновком судово-медичної експертизи № 114 від 12 квітня 2022 року потерпіла отримала наступні тілесні ушкодження: скалковий вдавлений перелом нижньої стінки правої глазниці з заглибленням в порожнину гайморової пазухи м`яких тканин, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, параорбітальну гематому справа, які по ступеню тяжкості, у своїй сукупності, відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.

Суд кваліфікував дії засудженого за ч. 1 ст. 122 КК України, умисне середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

У касаційній скарзі та заяві про усунення недоліків засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог вказує, що під час апеляційного розгляду у своїй апеляційній скарзі він наводив обґрунтування незаконності та необґрунтованості вироку суду першої інстанції, проте апеляційний суд, залишаючи вирок без зміни, на його думку, не навів мотивові відхилення його доводів. Вказує, що наразі у касаційній скарзі він зазначає аналогічні доводи апеляційної скарги стосовно невідповідності призначеного судом першої інстанції покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його собі через суворість. Окрім цього, про неповноту судового розгляду, під час якого, на його думку, залишилися недослідженими обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення. Водночас, зазначає про безпідставне відхилення його клопотань щодо допиту певних осіб, показання яких, на його думку, могли вплинути на вирішення питання щодо його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення. Також не погоджується із вирішенням цивільного позову.

Перевіривши доводи наведені у касаційній скарзі засудженого, колегія суддів касаційного суду не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з наведених у ній мотивів з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку, згідно з вимогами ст. 409 КПК України.

Отже вказані обставини належать до предмету перевірки суду апеляційної інстанції в межах вимог апеляційних скарг.

За змістом вимог касаційної скарги засуджений вказує про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції, проте на обґрунтування своїх вимог, підтриманих у заяві на усунення недоліків, фактично не погоджується із ухвалоюсуду апеляційної інстанції через порушення вимог ст. 419 КПК України, вказуючи про залишеня поза увагою викладені в його апеляційній скарзі доводи щодо незаконності вироку.

Так, зазначені у касаційній скарзі доводи засудженого стосовно незаконності рішення суду першої інстанції з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, які, на його думку, могли вплинути на вирішення питання про суворість призначеного покарання та неповноти судового розгляду щодо встановлення його винуватості, були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до змісту ухвали, в апеляційній скарзі засуджений не погоджувався з вироком з підстав неповноти судового розгляду, вказуючи, що судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб для спростування обставин, з`ясування яких, на думку засудженого, могли мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, просив визнати недопустимими певні докази, зазначав про помилкове, на його думку, визнання судом першої інстанції обставини, яка обтяжує покарання вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння. Також вважав, що при призначенні покарання, не враховано всіх обставин, а саме які пом`якшують покарання, особу винного, дані, що його характеризують та намагання відшкодувати потерпілій завдану шкоду. Крім того не погоджувався із розміром вирішеного судом цивільного позову.

За перевіркою доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції встановив, що висновки місцевого суду про доведеність винуватості зсадженого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду і оцінені за критерієм, визначеним ч. 1 ст. 94 КПК України.

Крім того судом апеляційної інстанції були перевірені доводи засудженого про недопустимість певних доказів, зокрема, протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, оскільки вказану слідчу дію було проведене за відсутності засудженого та захисника, та спростовуючи їх, з посиланням на практику Касаційного кримінального суду (постанова ККС від 06 лютого 2020 року у справі 442/6175/18), зазначив в ухвалі, що ця слідча дія проводилась відповідно до вимог ч. 6 ст. 228 КПК України, а тому мотивовано їх відхилив.

Також щодо недопустимості висновків і додаткових висновків експертів через їх проведення без огляду потерпілої, суд зазначив, що експертом була досліджена історія хвороби потерпілої Полтавської обласної клінічної лікарні ОСОБА_6 , а відповідно до п. 4.1 правил судово-медичного визнання ступеня тяжкості тілесних ушкоджень № 6 від 17 січня 1995 року, проведення цієї експертизи тільки за медичними документами у виняткових випадках допускається.

Сумнівів у правильності висновку експерта не було встановлено, а відомості зазначені у письмових доказах узгоджувались із показаннями допитаних учасників судового провадження, за такої умови апеляційний суд не встановив порушень на які наголошував засуджений у своїй апеляційній скарзі, а тому необхідності повторного допиту експертів у суду не було.

Також апеляційний суд перевірив оцінені судом першої інстанції показання потерпілої ОСОБА_5 та свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які узгоджувались між собою, були логічними та послідовними та вказували на винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Окрім цього суд перевірив правильність вирішення судом цивільного позову та не встановив порушень, зазначивши в ухвалі, про обґрунтоване вирішення цього питання з огляду на моральні та фізичні страждання, які зазнала ОСОБА_5 від публічно спричинених їй тілесних ушкоджень, в результаті спогадів про які потерпіла страждала, необхідність звернення за медичною допомогою і витрачений час на лікування. Врахувавши докладені потерпілою зусилля для захисту своїх прав, суд погодився із визначеною у вироку загальною сумою заподіяної засудженим моральної шкоди на користь потерпілої в розмірі 100 000 грн., а також із розміром розрахунку втраченого заробітку потерпілою, оскільки через отримані ушкодження остання була тимчасово непрацездатною.

Перевіряючи доводи засудженого про суворість призначеного покарання, апеляційний суд, визнавши їх необґрунтованими, погодився із вибраним судом заходу примусу, оскільки враховано характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України класифікується як нетяжкий, конкретні обставини, особу засудженого, який не судимий, одружений, має відзнаки волонтера, за місцем проживання характеризується задовільно, не працює, не відшкодував завдану шкоду, відсутність обставин, які пом`якшують покарання, та наявність обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, а також думку потерпілої, яка просила призначити покарання у виді позбавлення волі, тому вирішив, що призначене ОСОБА_4 судом першої інстанції покарання, в межах санкції ч. 1 ст. 122 КК України, відповідає вимогам ст. 50, 65 цього Кодексу.

Отже апеляційний суд, здійснивши розгляд провадження відповідно до положень ст. 404, 405, КПК України, в межах вимог апеляційної скарги засудженого, дійшов до висновку про необґрунтованість доводів засудженого щодо невідповідності вироку вимогам ст. 370 КПК України.

Відповідно до вимог ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Колегія суддів погоджується з висновками наведеними в рішенні апеляційного суду щодо законності вироку, який обґрунтовано залишено апеляційним судом без зміни та вважає, що ухвала Полтавського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Враховуючи, що з доводів наведених у касаційній скарзі та наданих до неї копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення скарги, колегія судів касаційного суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження засудженому належить відмовити.

Керуючись вимогами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 06 листопада 2023 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року щодо нього.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3