08.07.24

22-ц/812/935/24

Провадження № 22-ц/812/935/24

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 липня 2024 року м. Миколаїв

справа № 489/7726/23

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інгульського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Інгульського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 18 квітня 2024 року, під головуванням судді Кокорєва В.В., повний текст судового рішення складений цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Інгульського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ( далі Інгульський ВДРАЦС) про зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач зазначав, що він звернувся до Інгульського ВДРАЦС з заявою внести зміни до актового запису про народження та до актового запису про шлюб, однак 02 вересня 2023 року відповідачем було надано висновок про відмову у внесенні змін в актовий запис цивільного стану щодо зміни національності матері з «українка» на «німка» у актового запису про народження позивача № 5 від 24.02.1967, складеного виконавчим комітетом Димівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, та щодо доповнення графою: національність чоловіка «німець» у актового запису про шлюб № 804 від 12.12.2001, складеного Інгульським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Вказана відмова мотивована відсутністю підстав для внесення змін, а саме у зв`язку з тим, що при проведенні державної реєстрації шлюбу його батьків в актовому запису № 14 від 03.05.1966, складеному виконавчим комітетом Димівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, зазначено національність дружини «українка», а в актовому записі про смерть матері № 16 від 10.01.2018, складеному відповідачем, відомості про національність померлої відсутні, таким чином подані ним документи не містять документального підтвердження того, що його матір мала національність «німка».

Позивач не погоджується з такою позицією відповідача, оскільки: відповідно до даних центру з питань міграції від 13.08.1944, № переселенця 991295, його бабуся - ОСОБА_2 (прізвище при народжені - ОСОБА_2 ) народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Бобриці Київського району, Київської області, римо-католицьке віросповідання; відповідно до копії свідоцтва про громадянство, виданого Рейхсміністром внутрішніх справ Центру з питані імміграції 18.08.1944, бабуся ОСОБА_2 (прізвище при народжені - ОСОБА_2 ) отримали німецьке громадянство; згідно з посвідченням № 85015/152 від 20.04.1942 року бабуся ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є етнічною німкенею; відповідно до скороченого витягу зі свідоцтва про народження, виданого Куавсько-Поморським воєводством Бюро реєстрації актів цивільного стану м. Рогово, а його мати ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Галензево, Польща (батько - ОСОБА_5 , мати - ОСОБА_6 ). Крім того, позивач зазначає, що в Радянському Союзі в післявоєнний час національність громадян в паспорті зазначалася зі слів, тому з метою запобігання переслідувань та гонінь зі сторони влади багато людей зазначали національність або «українець» або «росіянин». В свою чергу ця помилка призвела до помилок у свідоцтві про шлюб його батьків, виданого виконавчим комітетом Димівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, актовий запис № 14 від 03.05.1966, у свідоцтві про народження позивача, виданого виконавчим комітетом Димівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, актовий запис № 5 від 24.02.1967 року. Також звертає увагу, що законодавством прямо передбачено право особи на обрання та відновлення своєї національності, а в нього, крім бажання ідентифікувати себе з певною національністю, є і документи, які підтверджують національність матері та бабусі. В свою чергу відсутність нормативно-правових актів, які встановлюють порядок зміни громадянами національності, не може бути підставою для відмови в позові, оскільки саме держава і повинна забезпечити видання таких нормативно-правових актів. Також, таке право прямо гарантоване ст. 11 Закону України «Про національні меншини в Україні».

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив зобов`язати Інгульський ВДРАЦС внести зміни до актового запису № 5 від 24.02.1967 року про народження ОСОБА_1 , складеного виконавчим комітетом Димівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, змінивши в графі національність матері з «українка» на «німка» та до актового запису № 804 від 12.12.2001 року про шлюб ОСОБА_1 , складеного Інгульським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), доповнивши графу «національність нареченого - німець».

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 квітня 2024 року позов задоволено. Зобов`язано Інгульський ВДРАЦС внести зміни до актового запису № 5 від 24.02.1967 про народження ОСОБА_1 , складеного виконавчим комітетом Димівської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, змінивши в графі національність матері з «українка» на «німка» і видати нове свідоцтво про народження із урахуванням внесених змін, та внести зміни до актового запису № 804 від 12.12.2001 про шлюб ОСОБА_1 , складеного Інгульським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), доповнивши графу «національність нареченого - німець» і видати нове свідоцтво про шлюб із урахуванням внесених змін.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд виходив з того, що чинним законодавством України не заборонено змінювати національність особи в актових записах, а відсутність чітко встановленого порядку зміни громадянами національності не повинна звужувати права особи на вільний вибір національності. Суд врахував, що бабуся позивача є етнічною німкенею, а також бажання позивача змінити національність в актових записах.

В апеляційній скарзі Інгульський ДРАЦС просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, з огляду на те, що чинним законодавством не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про державну реєстрацію актів цивільного стану національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. А відповідно до п. 2.13, 2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року № 96/5, підставою внесення змін в актові записи цивільного стану є рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану.

Позивач правом на подачу відзиву не скористався.

В судове засідання сторони не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені. Від представника ОСОБА_1 - адвоката Островської О.В. - надійшла заява про розгляд справи за відсутності її та позивача, проти задоволення апеляційної скарги заперечували.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджуються матеріалами справи, що згідно свідоцтву про народження ОСОБА_1 , виданого 03.05.1966 року Димівською сільською радою Новоодеського району Миколаївської області, актовий запис №5 від 24.02.1967 року, батьками заявника записані: батько - ОСОБА_8 , національність - українець, мати - ОСОБА_9 , національність - українка (а.с. 14).

Відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , 03 травня 1966 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_8 (українець) та ОСОБА_9 , 1945 р. н. (українка), остання змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».

Згідно з копією скороченого витягу зі свідоцтва про народження, виданого Куявсько-Поморським воєводством Бюро реєстрації актів цивільного стану м. Рогово, ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Галензево, Польща (батько - ОСОБА_5 , мати - ОСОБА_6 ).

З копії даних центру з питань міграції від 13.08.1944, № переселенця НОМЕР_2 , ОСОБА_2 (прізвище при народжені - ОСОБА_2 ) народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Бобриці Київського району, Київської області, римо-католицьке віросповідання.

Відповідно до копії свідоцтва про громадянство, виданого Рейхсміністром внутрішніх справ Центру з питані імміграції 18.08.1944, пан ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також його дружина ОСОБА_2 (прізвище при народжені - ОСОБА_2 ) та наступні діти: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з моменту видачі цього документа до скасування отримали німецьке громадянство.

Згідно з копією посвідчення № НОМЕР_3 від 20.04.1942 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є етнічною німкенею.

Задовольняючи позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством України не заборонено змінювати національність особи в актових записах, а відсутність чітко встановленого порядку зміни громадянами національності не повинна звужувати права особи на вільний вибір національності. Суд врахував, що бабуся позивача є етнічною німкенею, а також бажання позивача змінити національність в актових записах та те, що представник відповідача не заперечував проти задоволення позову.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком, з огляду на нижчевикладене.

Відповідно до частин першої-третьої статті 49 ЦК України актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Згідно з частиною першою статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.

Порядок внесення змін до актових записів цивільного стану регулюється Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 (далі - Правила).

Згідно з пунктом 1.1 розділу І Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану) у випадках, передбачених чинним законодавством. У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та в яких зазначено про можливість оскарження його у судовому порядку.

Підпунктами 2.13.1, 2.13.2 пункту 2.13 розділу ІІ Правил визначено, що підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану, постанова адміністративного суду.

Отже, органи державної реєстрації актів цивільного стану за заявою громадян можуть вносити зміни до актових записів на підставі рішень суду, якими встановлено неправильність таких записів та зазначено про внесення до них конкретних змін.

Питання зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України від 31 грудня 1991 року № 24 «Про порядок зміни громадянами України національності», відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу. Зазначений Указ Президента України втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року № 70/99.

Чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про державну реєстрацію актів цивільного стану національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

У статті 11 Конституції України визначено, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.

Відповідно до статті 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин, ратифікованої Україною 09 грудня 1997 року, кожна особа, яка належить

до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв`язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.

Згідно зі статтею 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистогоі сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 810/2732/18, зроблено висновок, що «відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах органів державної реєстрації актів цивільного стану відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Отже, національна належність особи є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу» (пункти 34, 35).

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 398/4017/18, провадження № 14-215цс19 та неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 січня 2020 року у справі № 754/7901/19, від 18 березня 2020 року

у справі № 761/36561/19, від 03 листопада 2021 року у справі № 759/13784/19, від 30 березня 2022 року у справі № 458/1176/20.

Указане свідчить про сталість практики з розгляду подібних справ.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з указаним позовом, фактично просив встановити його національність та національність його матері, а також внести відповідні зміни в актові записи цивільного стану.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, з урахування правової позиції Верховного Суду у вищевикладених постановах та у постановах від 17 листопада 2023 року у справі №216/4127/23, від 14 березня 2023 року у справі № 216/1899/22, апеляційний суд приходить до висновку, що дана справа не підлягає розгляду не лише в порядку цивільного судочинства, а й судовому розгляду взагалі, у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо можливості розгляду даного позову.

За такого, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі за даною позовною заявою ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 377, 381-382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Інгульського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва, ухвалене 18 квітня 2024 року - скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Інгульського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

Повний текст судового рішення складено 10 липня 2024 року.