ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

09 липня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/938/24

Головуючий у першій інстанції – Коваленко А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/842/24

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої-судді: Шитченко Н.В.,

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,

позивач: Заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради,

відповідач: ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Комунальне некомерційне підприємство «Прилуцька центральна міська лікарня» Прилуцької міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02 квітня 2024 року у справі за позовом заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради до ОСОБА_1 про відшкодування витрат лікувального закладу, пов`язаних з лікуванням потерпілого від злочину.

                                      У С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на користь Прилуцької міської ради із зарахуванням коштів до місцевого бюджету 10 055,22 грн в рахунок відшкодування витрат, понесених на лікування потерпілого від кримінального правопорушення.

Мотивуючи заявлені вимоги, прокурор зазначав, що 04 грудня 2018 року ОСОБА_1 , керуючи у м. Прилуки по вул. Київській транспортним засобом марки «DEAWOO  LANOS» реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив вимоги п. 10.1, 16.2 ПДР, не надав перевагу у русі пішоходу ОСОБА_2 та здійснив на неї наїзд, у результаті чого остання отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, у зв`язку з чим перебувала на стаціонарному лікуванні в Прилуцькій центральній міській лікарні у період з 04 по 28 грудня 2018 року. Відповідно до розрахунку медичного закладу вартість лікування становить 10 055,22 грн.

Указував, що ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 вересня 2023 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, на підставі ст. 49 КК України – у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Цивільний позов про відшкодування витрат на лікування потерпілого в межах кримінального провадження ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 28 вересня 2023 року залишено без розгляду, тому зазначені вище витрати на лікування потерпілої підлягають відшкодуванню шляхом стягнення коштів з відповідача на користь Прилуцької міської ради, якій медичний заклад підпорядкований та підзвітний.

Ураховуючи наявність порушення інтересів держави та бездіяльність органів, до компетенції яких віднесені представницькі повноваження у даній сфері, наявні правові підстави для пред`явлення даного позову прокуратурою в межах повноважень, визначених ЗУ «Про прокуратуру» та ЦПК України.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02 квітня 2024 року позов заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, понесених закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, задоволено. Стягнуто з відповідача на користь Прилуцької міської ради Чернігівської області витрати на лікування потерпілої ОСОБА_2 від кримінального правопорушення у розмірі 10 055, 22 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи судове рішення незаконним та посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до пропуску позивачем строку позовної давності, виходячи з того, що потерпіла заходилася на лікуванні з 04 по 28 грудня 2018 року, а головний лікар КНП «Прилуцька  центральна міська лікарня» щорічно до 01 лютого надає засновнику бухгалтерську та статистичну звітність, то Прилуцька міська рада довідалася або могла довідатися про порушення свого права саме до 01 лютого 2019 року, тобто, строк позовної давності у цьому спорі сплинув 01 лютого 2022 року, у зв`язку з чим ОСОБА_1 подано заяву про застосування позовної давності.

Відповідач наголошує на тому, що районний суд не врахував вимог ч. 3 ст. 129 КПК України та розділу ІХ КК України, яким визначено правові підстави та порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності. Однією з підстав є закінчення строків давності (ст. 49 КК України), звільнення за такою підставою є безумовним, оскільки приводом для цього є саме закінчення передбачених законом України про кримінальну відповідальність строків, наданих державі для доведення вини особи у вчиненні кримінального правопорушення та притягнення її до кримінальної відповідальності у встановленому КПК порядку. Згода особи на звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності й відповідно закриття кримінального провадження відносно неї на цій підставі не є тотожною визнанню особою своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, і жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності вини.

З огляду на відмову суду у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі експертизи для встановлення причинного зв`язку між злочинними діями чи бездіяльністю винної особи та перебуванням потерпілого на лікуванні, з посиланням на порушення розумних строків розгляду справи, вважає, що відсутні підстави для відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину.

Зазначає, що довідка про витрати на лікування потерпілої є недопустимим доказом у цій справі, оскільки понесені витрати бухгалтер розраховував на підставі історії хвороби потерпілої ОСОБА_2 , яка містить її персональні дані, пов`язаними зі здоров`ям особи, а у матеріалах справи відсутні докази щодо наявності згоди потерпілої на обробку цих даних. Отже, доказ отримано з порушенням порядку, встановленого ст. 78 ЦПК України.

Вважає, що районний суд порушив процесуальні норми, вирішуючи цей спір, оскільки допустив до участі у справі прокурора Прилуцької окружної прокуратури Шкеть О., який не мав повноважень для представництва інтересів держави в суді. Стверджує, що прокуратурою не наведено підстав звернення з цим позовом, та причин, які б перешкоджали захисту інтересів держави належним суб`єктом, оскільки сам факт порушення державних інтересів не свідчить про неналежне виконання відповідним органом функцій із захисту інтересів держави та необхідність вступу в справу прокурора.

ОСОБА_1 подано клопотання про призначення комісійної медико-трасологічної експертизи для встановлення причинного зв`язку між злочинними діями чи бездіяльністю винної особи та перебуванням потерпілого на лікуванні. Мотивуючи наведене клопотання, відповідач зазначає, що в ухвалі Прилуцького міськрайонного суду від 28 вересня 2023 року відсутній висновок щодо причинно-наслідкового зв`язку між подією, яка відбулася 04 грудня 2018 року, та до якої він не причетний, та перебуванням потерпілої ОСОБА_2 на лікуванні. Відповідно до висновку судово-медичного експерта від 18 листопада 2020 року виявлене у потерпілої тілесне ушкодження могло утворитися як від прямої дії сили в місце виникнення перелому, так і опосередковано, за межами його утворення.

У наданому відзиві Прилуцька окружна прокуратура, вважаючи доводи апеляційної скарги такими, що не відповідають вимогам законодавства, суті ухваленого рішення та не обґрунтовані належними доказами, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а судове рішення – залишити без змін.

Обґрунтовуючи відзив, прокурор зазначив, що ухвала Прилуцького міськрайонного суду від 28 вересня 2023 року, якою закрито провадження у справі стосовно ОСОБА_1 та залишено без розгляду цивільний позов прокурора, набрала законної сили 30 листопада 2023 року, тому, враховуючи приписи ч. 6 ст. 82 ЦПК України та ч. 2 ст. 265 ЦК України, саме з указаної дати почався перебіг позовної давності для пред`явлення вимоги про відшкодування витрат на лікування потерпілої від злочину.

Указує на те, що кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 закрито у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, що відноситься до нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження, тому витрати на стаціонарне лікування потерпілого від злочину відшкодовуються у такому самому порядку, як і при ухваленні обвинувального вироку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 01 квітня 2019 року у справі № 450/1335/15-ц та від 19 червня 2019 року у справі № 295/2579/17.

Наголошує на тому, що позов Прилуцькою окружною прокуратурою в інтересах держави подано з дотриманням приписів ст. 131-1 Конституції України, ч. 3 ст. 56 ЦПК України та ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», з огляду на те, що Прилуцька міська рада, будучи обізнаною про невідшкодування ОСОБА_1 добровільно витрат на лікування потерпілої ОСОБА_2 , з відповідним позовом до суду не звернулася, що свідчить про неналежне виконання функцій із захисту державних інтересів. Зазначає, що прокурор ОСОБА_3 , який брав участь у розгляді справи, відповідно до службового посвідчення обіймає посаду прокурора Прилуцької окружної прокуратури, отже відповідно до Положення про службове посвідчення необхідності підтвердження його повноважень довіреністю, як представника у цивільному процесі, ні процесуальним законом, ні ЗУ «Про прокуратуру» не встановлено.

Прилуцькою міською радою та КНП «Прилуцька центральна міська лікарня» відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду – без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 28 вересня 2023 року у справі № 742/2092/21 ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 286 КК України, на підставі ст. 49 КК України – у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, що відноситься до нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження. ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, внаслідок якого ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, у зв`язку з чим протягом тривалого часу лікувалася в ортопедо-травматологічному відділенні КНП «Прилуцька центральна міська лікарня», на що закладом охорони здоров`я було витрачено 10 055,22 грн, що підтверджено належними та допустимими доказами.

Районний суд констатував, що витрати медичного закладу на лікування потерпілого від злочину не можуть бути відшкодовані за договором обов`язкового страхування страховою компанією.

Суд дійшов висновку про звернення позивача до суду в межах строку позовної давності, зважаючи на те, що ухвала Прилуцького міськрайонного суду від 28 вересня 2023 року, якою закрито провадження у справі стосовно ОСОБА_1 та залишено без розгляду цивільний позов прокурора в інтересах держави в рамках кримінального провадження, набрала законної сили 30 листопада 2023 року, а з даним позовом прокурор звернувся 09 лютого 2024 року, тобто в межах передбаченого ч. 2 ст. 265 ЦК України строку.

Суд констатував, що підставою для представництва інтересів держави прокурором є нездійснення Прилуцькою міською радою впродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. Зазначив, що, звернувшись з цим позовом, прокурор обґрунтував порушення інтересів держави, визначив орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та указав, у чому полягає бездіяльність зазначеного органу щодо захисту законних інтересів держави.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що 04 грудня 2018 року, близько 18 год. 45 хв, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «DEAWOO IANOS», реєстраційний номер НОМЕР_2 , рухаючись проїзною частиною вул. Київської у м. Прилуки, наблизився до перехрестя з вул. Котляревського, де, діючи необережно, проявляючи злочинну недбалість та не передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, порушуючи вимоги п. 10.1, 162 ПДР України, не дав дорогу пішоходу ОСОБА_2 , яка переходила проїзну частину вул. Котляревського, здійснив на неї наїзд. В результаті ДТП потерпіла отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості. Згідно з висновком судової інженерно-транспортної експертизи від 22 червня 2020 року ОСОБА_1 порушив вимоги п. 10.1, 16.2 ПДР України, що стало причиною настання ДТП.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 28 вересня 2023 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12018270210002013 від 04 грудня 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , – закрито. Цивільні позови прокурора Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі КНП «Прилуцька центральна міська лікарня» та ОСОБА_2 залишено без розгляду (а.с. 33-35).

У зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні в ортопедо-травматологічному відділенні КНП «Прилуцька центральна міська лікарня» у період з 04 по 28 грудня 2018 року. Вартість лікування потерпілої ОСОБА_2 за 24 ліжко-дня без врахування вартості медикаментів становить 9 695,52 грн. Вартість лабораторних досліджень потерпілої ОСОБА_2 становить 359,70 грн. Наведене підтверджується довідкою КНП «Прилуцька центральна міська лікарня» (а.с. 30).

Згідно з висновком судово-медичного експерта від 23 листопада 2020 року № 593 у ОСОБА_2 виявлено тілесне ушкодження у вигляді відкритого двохкісточкового перелому правого гомілково-ступневого суглобу зі зміщенням уламків та підвивихом ступні дозовні, котре виникло внаслідок ударної дії тупого, твердого предмету, по давності утворення може відповідати даті 04 грудня 2018 року та умовам, зазначеним в описовій частині постанови і відноситься до категорії середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я на строк понад 21 добу (а.с. 71-72).

04 січня 2024 року заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури скерував до КНП «Прилуцька центральна міська лікарня» лист, в якому повідомив, що ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 28 вересня 2023 року у кримінальному провадженні № 12018270210002013 ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Судом при винесенні ухвали питання щодо відшкодування витрат на лікування потерпілої ОСОБА_2 , яка перебувала на стаціонарному лікуванні у КНП «Прилуцька центральна міська лікарня» з 04 по 28 грудня 2018 року, які понесені закладом охорони здоров`я на її лікування, не вирішено. У зв`язку з цим просив повідомити, чи зверталося (планує звертатися) КНП «Прилуцька центральна міська лікарня» з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення витрат на лікування потерпілої ОСОБА_2 , понесених КНП «Прилуцька центральна міська лікарня» (а.с. 26-28).

Відповідно до повідомлення КНП «Прилуцька центральна міська лікарня» від 08 січня 2024 року потерпіла ОСОБА_2 знаходилася на стаціонарному лікуванні в медичному закладі з 04 по 28 грудня 2018 року, на що було витрачено кошти місцевого бюджету в сумі 10 055,22 грн. В період перебування потерпілої на лікуванні договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, укладених з Національною службою здоров`я України, не укладався (а.с. 29).

11 січня 2024 року заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури звернувся до Прилуцької міської ради з листом, в якому просив повідомити, чи зверталася міська рада з позовом до суду про відшкодування витрат на лікування ОСОБА_2 у зв`язку з отриманням останньою ушкоджень, заподіяних злочином (а.с. 20-23).

Листами від 17 січня 2024 року та від 31 січня 2024 року Прилуцька міська рада повідомила Прилуцьку окружну прокуратуру про те, що витрати, понесені закладом охорони здоров`я на лікування ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у добровільному порядку не відшкодовано. Позов про відшкодування таких витрат до суду не подавався (а.с. 24, 25).

06 лютого 2024 року Прилуцькою окружною прокуратурою на адресу Прилуцької міської ради скеровано лист, в якому вказано, що КНП «Прилуцька центральна міська лікарня» на лікування потерпілої ОСОБА_2 , яка перебувала на лікуванні з 04 по 28 грудня 2018 року від кримінального правопорушення, було витрачено 10 055,22 грн коштів місцевого бюджету, які добровільно не відшкодовані та підлягають стягненню у судовому порядку з винного у завданні тілесних ушкоджень ОСОБА_2 . Повідомлено, що прокуратура має наміри відповідно до ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» звернутися з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, понесених лікувальним закладом (а.с. 42-43).

Звернувшись з позовом в інтересах держави в особі Прилуцької міської ради про відшкодування збитків у вигляді витрат на стаціонарне лікування потерпілої від злочину, заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури зазначав про наявність для цього правових підстав відповідно до приписів ст. 1206 ЦК України.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Згідно з приписами ст. 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, встановлений § 2 Глави 82 ЦК України.

Так, за змістом ч. 1, 3 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося.

Пунктом 3 постанови Пленуму ВСУ «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» № 11 від 07 липня 1995 року роз`яснено, що питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою КМУ № 545 від 16 липня 1993 року (далі – Порядок). Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування. Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка-розрахунок бухгалтерії цього закладу  із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого. Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров`я або на рахунок юридичної особи, якій належить заклад.

Пунктом 3 указаного Порядку встановлено, що визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров`я або прокурора. У разі коли при ухваленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб. У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочину, в разі закриття кримінального провадження за нереабілітуючими обставинами.

Проаналізувавши у повній мірі вищенаведені норми та вивчивши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення у повному обсязі.

За матеріалами справи встановлено, що 04 грудня 2018 року ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «DEAWOO IANOS» реєстраційний номер НОМЕР_2 , через порушення ПДР України здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , в результаті чого остання отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, у зв`язку з чим перебувала на стаціонарному лікуванні у КНП «Прилуцька центральна міська лікарня». Загальна вартість лікування потерпілої за 24 ліжко-дня становить 10 055,22 грн.

Відповідно до ухвали Прилуцького міськрайонного суду від 28 вересня 2023 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 закрито.

Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач у апеляційній скарзі стверджує про відсутність підтвердженого належними доказами причинного зв`язку між злочинними діями винної особи та перебуванням потерпілої на лікуванні.

Разом з тим, в ухвалі Прилуцького міськрайонного суду від 28 вересня 2023 року, якою ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, зазначено, що згідно з висновком судової інженерно-транспортної експертизи з дослідження механізму та обставин ДТП від 22 червня 2020 року № 12-1/1485 в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП перебуває невідповідність дій ОСОБА_1 вимогам п. 10.1 та 16.2 ПДР України.

Ураховуючи наведене, суд у мотивах наведеного рішення дійшов висновку, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється в тому, що він 04 грудня 2018 року, керуючи технічно-справним автомобілем марки «DEAWOO LANOS», порушуючи вимоги п. 10.1 та 16.2 ПДР України, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , що спричинило останній середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Ухвала суду відповідачем в апеляційному порядку не оскаржувалася.

Підстави звільнення від кримінальної відповідальності визначені розділом ІХ КК України, зокрема, особа звільняється від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК України).

Як наведено вище, кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючою підставою. Верховний Суд у постанові від 02 грудня 2021 року у справі № 449/1689/19 наголосив, що нереабілітуючі підстави закриття кримінального провадження означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин кримінальне провадження щодо цієї особи виключається.

З цих підстав не підлягає задоволенню клопотання ОСОБА_1 про призначення комісійної медико-трасологічної експертизи, оскільки наявність ухвали Прилуцького міськрайонного суду від 28 вересня 2023 року про звільнення відповідача від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності свідчить про достатність зібраних доказів для підозри у вчиненні ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Аналогічне клопотання відповідача про призначення експертизи розглядалося судом першої інстанції (а.с. 132). Дійшовши висновку про відмову у його задоволенні, суд також послався на наявність судового рішення про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності з нереабілітуючої підстави, що, в свою чергу, позбавляє необхідності у з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Колегія суддів зважає на те, що оскільки кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 закрито у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, що відноситься до нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження, витрати на стаціонарне лікування потерпілої від злочину відшкодовуються у такому самому порядку, як і при ухваленні обвинувального вироку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 01 квітня 2019 року у справі № 450/1335/15-ц та від 19 червня 2019 року у справі № 295/2579/17.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено причинний зв`язок між протиправними діями ОСОБА_1 та перебуванням потерпілої, яка внаслідок ДТП отримала тілесні ушкодження, на лікуванні. Ураховуючи наведене, а також те, що на час звернення прокурора з цим позовом витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілої від злочину у розмірі 10 055,22 грн не відшкодовано відповідачем, районний суд дійшов вірного висновку, пославшись на положення ч. 1 ст. 1206 ЦК України, про те, що позов підлягає задоволенню.

Доводи відповідача про недопустимість довідки про вартість витрат на лікування потерпілої, як доказу, через відсутність згоди ОСОБА_2 на використання її персональних даних, ґрунтуються на невірному та довільному тлумаченні скаржником положень правових норм, оскільки розрахунок, здійснений КНП «Прилуцька центральна міська лікарня», не порушує прав потерпілої та не пов`язаний з використанням її персональних даних в контексті положень ЗУ «Про захист персональних даних». Незважаючи на те, що довідка містить посилання на історію хвороби ОСОБА_2 за № 9609, зміст розрахунку не містить даних, які стосуються здоров`я потерпілої.

Апеляційним судом відхиляються також доводи ОСОБА_1 про безпідставність звернення прокурора з цим позовом з огляду на спроможність Прилуцької міської ради захистити порушене право в судовому порядку самостійно з огляду на таке.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції країни передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 56 ЦПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру». За змістом ч. 3 даної норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Велика Палата дійшла правового висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. 

Листом заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури від 11 січня 2024 року № 54-77-222 Прилуцьку міську раду повідомлено про те, що на лікування ОСОБА_2 , потерпілої від кримінального правопорушення, КНП «Прилуцька центральна міська лікарня» витрачено 10 055,22 грн, які є коштами місцевого бюджету, у зв`язку з чим прокурор просив надати інформацію про те, чи вживались  або вживатимуться в майбутньому органом місцевого самоврядування заходи щодо відшкодування грошових коштів (а.с. 20-23).

Листами від 17 січня 2024 року та від 31 січня 2024 року Прилуцька міська рада повідомила Прилуцьку окружну прокуратуру про те, що витрати, понесені закладом охорони здоров`я на лікування ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в добровільному порядку не відшкодовані. Позов про відшкодування таких витрат до суду не подавався (а.с. 24, 25).

Про підготовку та подання цього позову до суду відповідно до положень ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури повідомив орган місцевого самоврядування листом від 06 лютого 2024 року № 54-77-893 (а.с. 42-43).

За таких обставин, прокурор, звернувшись з цим позовом, обґрунтував належним чином та довів підстави для представництва інтересів держави в особі Прилуцької міської ради, зазначивши про бездіяльність даного компетентного органу.

Апеляційний суд погоджується також з висновком районного суду про дотримання позивачем строків позовної давності при зверненні з позовом, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи є порушеним право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

Частиною 2 ст. 265 ЦК України визначено, що у разі, якщо суд залишив без розгляду позов, пред`явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред`явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.

Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 28 вересня 2023 року закрито провадження у справі 742/2092/21 та залишено без розгляду цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі КНП «Прилуцька центральна міська  лікарня». Ухвала набрала законної сили 30 листопада 2023 року.

З позовом про стягнення витрат на лікування потерпілого від кримінального правопорушення прокурор звернувся до суду 09 лютого 2024 року, тобто в межах встановленого ч. 2 ст. 265 ЦК України строку, а саме, після набрання ухвалою, винесеною у кримінальному провадженні, законної сили, якою залишено позовну заяву прокурора без розгляду.

Зважаючи на вищенаведені обставини даної справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі, виходячи з наявності у матеріалах справи належних і допустимих доказів на підтвердження заявлених прокурором вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для скасування судового рішення, яке постановлене з дотриманням вимог закону.             

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, -

                                     П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02 квітня 2024 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуюча:                                                                  Н.В. Шитченко

        Судді:                                                                    Н.В. Висоцька

                                                                                      О.Є. Мамонова