УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2024 року

м. Київ

справа № 372/3937/23

провадження № 51-3399 ск 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_4 на вирок Обухівського районного суду Київської області від 30 листопада 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року в частині вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 травня 2023 року за № 12023111230001297, за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Розважова та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Обухівського районного суду Київської області від 30 листопада 2023 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 3 ст. 286-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 8 років.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 задоволено частково, ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на її користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 гривень, у задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання щодо процесуальних витрат, речових доказів у провадженні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком суду встановлено, що ОСОБА_5 28 травня 2023 року близько 10:20, керуючи технічно-справним транспортним засобом, мотоциклом марки «Yamaha», модель «FZ-6-S», д. н. з. НОМЕР_1 , разом із пасажиром ОСОБА_6 , у порушення вимог пункту 2.9. а) ПДР України, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, рухався по вул. Київській у м. Обухові Київської області в напрямку від мікрорайону «Піщана» до мікрорайону «Школа» та при наближенні до регульованого перехрестя, яке розташоване поряд з будівлею АДРЕСА_2 , у порушення вимог пунктів 2.3. б), 2.3. д) ПДР України не був уважним під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, не обрав безпечну швидкість руху керованого ним транспортного засобу, чим створив загрозу безпеці дорожнього руху, життю та здоров`ю громадян. ОСОБА_5 , порушуючи вимоги пунктів 8.7.3. е), 8.10., 12.1. та 12.4. ПДР України, не зменшив швидкість свого руху, не зупинився перед регульованим перехрестям, не надав перевагу в русі та допустив зіткнення із автомобілем марки «Alfa Romeo», модель «159», д. н. з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_7 , яка здійснювала виїзд на вул. Київську, внаслідок чого мотоцикл втратив керованість, виїхав на зустрічну смугу руху, далі на ліве узбіччя відносно напрямку свого руху, та в межах регульованого пішохідного переходу здійснив наїзд на пішоходів: ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , після чого злетів у кювет.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир мотоцикла ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження та тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, пішоходи ОСОБА_4 - середньої тяжкості тілесне ушкодження, ОСОБА_9 - тяжке тілесне ушкодження, яке знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням його смерті.

Грубе порушення водієм ОСОБА_5 вимог пунктів 2.3. б), 2.3. д), 2.9. а), 8.7.3. е), 8.10., 12.1. та 12.4. ПДР України, перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

Потерпіла ОСОБА_4 звернулася до Суду з касаційною скаргою, у якій не погоджується з оскарженими судовими рішеннями в частині вирішення цивільного позову, вважає їх незаконними, необґрунтованими і несправедливими.

Цивільний позов, на її думку, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження підлягає задоволенню у повному обсязі, а саме 200 000 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди та компенсація витрат на правову допомогу.

Мотиви суду

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу

про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Відповідно до ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.

Статтею 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Цією ж статтею передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 , правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286-1 КК України та призначене покарання потерпілою у касаційному порядку не оскаржуються.

Що стосується доводів касаційної скарги в частині вирішення цивільного позову, то вони є необґрунтованими, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Статтею 129 КПК України передбачено, що, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Згідно зі ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, окрім іншого, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров?я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Усупереч доводам, викладеним у касаційній скарзі, заявлений потерпілою цивільний позов суд вирішив із додержанням правил глави 9 КПК України з огляду на положення статей 23, 1167 ЦК України.

Судом встановлено, що внаслідок винних дій ОСОБА_5 потерпілій ОСОБА_4 було спричинено моральну шкоду, яка виразилась у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою, ушкодженням здоров`я, порушенням життєвих зв`язків; втраті душевного спокою; зміні звичного способу життя.

Врахувавши характер вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, наслідки, що настали, ступінь його вини, а також глибину страждань потерпілої, матеріальний стан обвинуваченого, інші обставини, які мають істотне значення, місцевий суд обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди

- 100 000 гривень.

При цьому суд виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, а також необхідності забезпечити баланс між правами обвинуваченого та інтересами потерпілої.

Слід зазначити, що у кожному окремому випадку розмір відшкодування моральної шкоди визначається індивідуально судом з урахуванням вимог законодавства та особливостей конкретного кримінального провадження, що є проявом дискреційних повноважень суду.

За таких обставин, з урахуванням фізичних та моральних страждань потерпілої, встановлених судами обставин, характеру вчиненого злочину та його наслідків, підстав вважати визначений розмір відшкодування моральної шкоди необґрунтовано завищеним чи заниженим немає. До того ж наведене вже було предметом перевірки апеляційного суду.

Що стосується доводів потерпілої ОСОБА_4 щодо необхідності відшкодування витрат на правову допомогу, то вони також не заслуговують на увагу.

Статтею 118 КПК України передбачено, що процесуальні витрати складаються, зокрема з витрат на правову допомогу.

При цьому згідно зі ст. 124 цього Кодексу в разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

З огляду на положення ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, а лише виходить із фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій.

Суд першої інстанції вважав необґрунтованими вимоги цивільного позову про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки доказів на фактичне понесення таких витрат надано не було. Про безпідставність таких вимог ствердила і колегія суддів апеляційного суду, перевіривши вирок у апеляційному порядку.

Відповідно до висновку, що міститься у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року у справі № 753/10228/20, обов`язковим переліком документів, які підтверджують витрати на професійну правову допомогу, незалежно від юрисдикції спору є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з позначкою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо). КПК України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов`язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на правову допомогу, що входить до предмета доказування в кримінальному провадженні. Саме на цьому акцентували увагу суди попередніх інстанцій, спростовуючи позицію потерпілої щодо можливості компенсації їй витрат на правову допомогу.

З урахуванням того, що цивільний позов у кримінальному провадженні має специфічну правову природу, то з урахуванням положень ч. 5 ст. 128 КПК України він розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом і лише у випадку, якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України і тільки за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

За таких обставин, відображені у касаційній скарзі потерпілої посилання на норми цивільного, господарського процесуального права, а також на окремі судові рішення Верховного Суду в адміністративних, господарських, цивільних справах, є недоречними, та не можуть бути враховані судом касаційної інстанції в даному випадку.

Оскільки потерпілою документально не підтверджено понесені нею витрати на професійну правову допомогу, то суди вмотивовано відмовили в задоволенні її позовних вимог в цій частині.

Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_4 є законними, обґрунтованими і вмотивованими.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, у касаційній скарзі потерпілої не наведено.

Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Ураховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілої слід відмовити.

З цих підстав Суд, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, постановив:

Відмовити потерпілій ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вирок Обухівського районного суду Київської області від 30 листопада 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 квітня 2024 року щодо засудженого ОСОБА_5 в частині вирішення цивільного позову.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_10 ОСОБА_3