ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2024 року

м. Київ

справа № 642/542/20

провадження № 51-2192 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

представника потерпілої ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

потерпілої ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 на вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у кримінальному провадженні № 12019220510001637 за обвинуваченням

ОСОБА_9 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2021 року ОСОБА_9 засуджено за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вироком суду встановлено, що 29 червня 2019 року приблизно о 23 годині ОСОБА_9 разом із ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у квартирі останньої по АДРЕСА_2 вживали наркотичні засоби та ОСОБА_12 попросила у ОСОБА_9 у борг 200 грн, унаслідок чого в останнього виникло до неї особисте неприязне відношення і він вирішив її вбити. Для реалізації цього плану ОСОБА_9 вирішив заманити потерпілу у безлюдне місце, а тому вони втрьох направилися до нього додому.

Приблизно о 24 год. ОСОБА_9 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 підійшли до спуску в яр за територією домоволодіння по АДРЕСА_1 . Діючи у межах розробленого плану, ОСОБА_9 пішов до цього домоволодіння, взяв невстановлений предмет, з яким повернувся назад та наніс ОСОБА_12 . цим предметом удар по голові, від якого вона впала. Надалі ОСОБА_9 продовжував завдавати потерпілій удари невстановленим предметом по голові, потерпіла кричала та намагалася захиститися від ударів. ОСОБА_9 , усвідомлюючи що ОСОБА_12 відчуває сильний біль, не зупинявся та, діючи з особливою жорстокістю, продовжував бити її по голові. ОСОБА_11 спробував відтягнути ОСОБА_9 від потерпілої, але йому це не вдалося і злякавшись він залишив місце вчинення злочину.

Надалі ОСОБА_9 дістав ніж, який був у нього при собі, та наніс ним кілька ударів у різні частини тіла ОСОБА_12 . Від отриманих тілесних ушкоджень потерпіла померла на місці злочину та причиною її смерті була гостра крововтрата, яка розвинулася внаслідок пошкодження обох сонних артерій при спричиненні колото-різаних поранень шиї.

Упевнившись у тому, що ОСОБА_13 померла, ОСОБА_9 поховав труп біля будинку.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити розгляд у суді першої інстанції.

Зазначає, що досудове розслідування та судовий розгляд проведено неповно, оскільки не було проведено слідчого експерименту з ОСОБА_9 та не залучено його до участі у цій слідчій дії свідком.

Суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту про допит експерта та повторний допит свідків, про призначення судово-психологічної експертизи та здійснення судового провадження в закритому судовому засіданні, оскільки наявність преси негативно впливала на психологічний стан неповнолітнього обвинуваченого.

Стверджує, що вирок постановлено незаконним складом суду, оскільки в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження повноважень головуючого на здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх.

Суд безпідставно відмовив у задоволенні відводу присяжної ОСОБА_14 , адже вона не повністю володіла державною мовою; судом не була винесена ухвала про заміну основного присяжного на запасного з передачею справи до канцелярії суду для автоматичного визначення основного присяжного.

Вважає, що за приписами кримінального закону неповнолітній особі за вчинення одного особливо тяжкого злочину не може бути призначене покарання у виді позбавлення волі на строк більший, ніж 14 років.

Крім того, при призначенні ОСОБА_9 покарання суд не врахував усіх даних про його особу та обставин, що пом`якшують покарання.

Суд апеляційної інстанції не дослідив повторно доказів, безпідставно відмовив у допиті свідків, а ухвала цього суду не мотивована.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу надійшло заперечення від прокурора, в якому він вважає наведені доводи безпідставними та просить залишити скаргу без задоволення.

Захисник у судовому засіданні підтримав скаргу та просив її задовольнити.

Потерпіла та її представник заперечували проти задоволення скарги та просили залишити судові рішення без зміни.

Прокурор у суді касаційної інстанції вважав, що касаційна скарга є необґрунтованою, а судові рішення законними, просив залишити скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

У касаційній скарзі захисник, крім іншого, наводить доводи, які стосуються неповноти судового розгляду що, виходячи з вимог статей 433, 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до наведеної норми процесуального закону, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності всіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу всіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.

Під час розгляду даного кримінального провадження місцевий суд, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України. З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції.

Суди зазначили, що вина ОСОБА_9 повністю доведена показаннями потерпілої ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_15 щодо зникнення ОСОБА_12 ; показаннями свідка ОСОБА_11 , які він підтвердив під час проведення слідчих експериментів, де розказав та показав обставини заподіяння засудженим ударів потерпілій ОСОБА_12 , їх механізм, спосіб та локалізацію, що узгоджуються з висновками судово-медичної експертизи трупа потерпілої. Також ці показання узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та інших. Судом були досліджені долучені прокурором матеріали провадження, зокрема, протокол огляду місця події, де зафіксовано місце виявлення трупа потерпілої, висновки проведених у даному провадженні експертиз, носії інформації, надані операторами мобільного зв`язку, які у своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_9 поза розумним сумнівом.

Твердження у касаційній скарзі про безпідставну відмову суду в задоволенні клопотання про повторний допит свідків та допит експерта не є слушним, оскільки, як встановлено з журналу та аудіозапису судового засідання, суд першої інстанції під час розгляду даного кримінального провадження дотримався принципу змагальності, надав сторонам можливість поставити свідкам запитання, на які вони надали детальні відповіді. Сторона захисту не навела даних, які би свідчили про те, що вже допитані свідки можуть надати показання стосовно обставин, щодо яких їх не допитували, а тому суд не вбачав передбачених ч. 14 ст. 352 КПК України підстав для їх повторного допиту. Так само сторона захисту не навела обґрунтувань для допиту в судовому засіданні експерта, а тому суд відмовив у задоволенні клопотання про його допит.

Суди перевіряли версію сторони захисту щодо невинуватості ОСОБА_9 у вбивстві потерпілої та визнали її такою, що суперечить дослідженим у судовому засіданні доказам та є способом його захисту від пред`явленого обвинувачення. За встановлених судом фактичних обставин дії винного кваліфіковані правильно.

Доводи захисника про відсутність у головуючого судді повноважень на здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та визнані безпідставними.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді (суддя), уповноважені здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, обираються з числа суддів відповідного суду зборами суддів цього суду за пропозицією голови суду або за пропозицією будь-якого судді цього суду, якщо пропозиція голови суду не була підтримана, на строк не більше трьох років і можуть бути переобрані повторно.

До матеріалів провадження долучені копії рішень зборів суддів Червонозаводського районного суду м. Харкова № 24 від 14 серпня 2019 року та № 36 від 10 листопада 2020 року, відповідно до яких головуючу суддю ОСОБА_21 було обрано суддею, уповноваженою здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх з 14 серпня 2019 року по 10 листопада 2023 року. У той же час розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_9 у суді відбувався з 02 березня 2020 року по 26 жовтня 2021 року. Отже, суддя ОСОБА_21 у вказаний період мала повноваження на здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх. Посилання захисника на відсутність у матеріалах справи відповідних документів на підтвердження цього суперечать вимогам закону, оскільки матеріали справи, які суд отримує від прокурора, включають в себе: обвинувальний акт, реєстр матеріалів досудового розслідування, а також документи та інші матеріали, надані суду під час судового провадження його учасниками та інші документи, що мають значення для цього кримінального провадження. Тобто, законом не вимагається долучення до матеріалів кримінального провадження рішення зборів суддів щодо визначення суддів, уповноважених здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, як про це помилково стверджує захисник. Суд за власною ініціативою такої інформації до матеріалів справи не долучає, а сторона захисту таке питання в суді першої інстанції не порушувала. Під час апеляційного розгляду захисник висловлював доводи щодо відсутності повноважень у головуючого судді, аналогічні наведеним у касаційній скарзі, які суд розглянув та визнав безпідставними з наведенням в ухвалі відповідних мотивів.

Так само надуманим є твердження захисника про те, що після заміни основного присяжного ОСОБА_22 на ОСОБА_14 , а надалі її на ОСОБА_23 суд мав постановити письмову ухвалу про таку заміну для необхідності визначення основного присяжного з числа запасних із передачею кримінального провадження до канцелярії суду для автоматичного визначення присяжного.

Положеннями ст. 387 КПК України передбачено, що присяжні визначаються автоматизованою системою документообігу суду з числа присяжних, що не були звільнені або відведені від участі в розгляді кримінального провадження. Після відбору основних присяжних відбирається двоє запасних присяжних, які під час судового засідання постійно перебувають на відведених їм місцях і до ухвалення вироку можуть бути включені до складу основних присяжних у разі неможливості кого-небудь з основних присяжних продовжувати участь у судовому розгляді. Про заміну вибулих основних присяжних запасними суд постановляє ухвалу.

При цьому ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання в журнал судового засідання.

Як убачається з матеріалів справи, після відбору присяжних автоматизованою системою документообігу суду, було визначено склад основних та запасних присяжних, що підтверджується протоколом автоматичного визначення присяжних від 18 березня 2020 року. Отже, склад суду був сформований з дотриманням вимог ст. 35 КПК України, що стороною захисту не оспорюється.

В судових засіданнях 07 жовтня 2020 року та 11 березня 2021 року протокольними ухвалами були здійснені заміни основного присяжного на запасного. Ці ухвали були занесені до журналу судових засідань. Жодного повторного відбору присяжних автоматизованою системою документообігу суду кримінальним процесуальним законом не передбачено, а тому заміна вибулих основних присяжних на запасних була здійснена на підставі положень ч. 10 ст. 387, ч. 4 ст. 371 КПК України.

У той же час відсутність присяжної ОСОБА_23 у статусі запасного присяжного, до її залучення як основного, в окремих судових засіданнях, де вирішувалося питання продовження ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке вплинуло чи могло би вплинути на правильність чи законність вироку суду, оскільки у вказаних судових засіданнях не відбувалося слухання справи по суті. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України питання необхідності продовження запобіжного заходу під час розгляду справи в суді вирішує головуючий суддя.

Посилання на те, що присяжна ОСОБА_14 підлягала відводу, оскільки вона не повністю володіє державною мовою, не заслуговує на увагу. Відповідно до ст. 65 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» присяжним може бути громадянин України, який досяг 30-річного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного окружного суду. Не можуть бути присяжними особи, які не володіють державною мовою. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» кожен громадянин України зобов`язаний володіти державною мовою. Враховуючи вимоги законодавства, питання володіння державною мовою кандидата у присяжні, вирішується до затвердження списку присяжних.

Крім того, судом першої інстанції з`ясовувалося питання володіння присяжною ОСОБА_14 державною мовою, яка пояснила, що володіє нею вільно, на рівні, який дозволяє розуміти пояснення учасників судового провадження та зміст процесуальних дій, здійснюваних судом. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про відвід присяжної.

Не може бути підставою для скасування вироку й здійснення судового провадження в суді першої інстанції у відкритому судовому засіданні, як про це зазначає захисник.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 КПК України кримінальне провадження в судах здійснюється відкрито. Суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини, якщо обвинувачений є неповнолітній. Рішення про проведення відкритого або закритого судового розгляду відноситься до дискреційних повноважень суду і приймається з урахуванням позиції всіх учасників провадження.

Як убачається з журналу та запису судового засідання, суд першої інстанції розглянув клопотання сторони захисту про проведення судового розгляду у режимі закритих судових засідань, урахував думку інших учасників, які вважали за необхідне проводити розгляд у відкритих судових засіданнях та керуючись ст. 314 КПК України постановив здійснювати судовий розгляд у відкритому судовому засіданні за виключенням допиту обвинуваченого, який проводити в режимі закритого судового засідання. Таким чином суд одночасно забезпечив дотримання загальних засад кримінального судочинства - гласності та відкритості, а з іншого боку - взяв до уваги неповнолітній вік обвинуваченого. Захисник у касаційній скарзі не зазначає, яким чином здійснення судового розгляду у відкритих судових засіданнях могло вплинути на обвинуваченого за умови, що свої показання він давав виключно у закритому судовому засіданні. При цьому ОСОБА_9 у повній мірі міг усвідомлювати свої права, був забезпечений захисником, вільно брав участь у судових засіданнях.

Що стосується непроведення судово-психологічної та судово-наркологічної експертиз неповнолітнього, то суди правильно зазначили, що обвинувачений був студентом коледжу, на спеціальних обліках у медичних закладах не перебував, виховувався в повній сім`ї, згідно висновку судово-психіатричної експертизи не виявляє та під час вчинення злочину не виявляв хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки, може й міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, за своїм психічним станом застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. Об`єктивних даних, які би вказували на необхідність призначення судово-психологічної та судово-наркологічної експертиз суд першої інстанції не встановив. З такою позицією погодився і апеляційний суд, навівши в ухвалі відповідні мотиви.

Посилання захисника на непроведення слідчим під час досудового розслідування слідчого експерименту з ОСОБА_9 , як на підставу для визнання вироку незаконним, не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст. 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження, є самостійним у своїй процесуальній діяльності й під час проведення досудового розслідування визначає той обсяг слідчих дій, необхідність проведення яких, на його переконання, буде достатнім для доведення винуватості особи та притягнення її до кримінальної відповідальності.

Слідчий експеримент проводиться з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події. Проведення слідчого експеримента є правом, а не обов`язком слідчого. У той же час, згідно з принципом змагальності сторін, сторони є самостійними у обстоюванні своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими кримінальним процесуальним законом.

Відповідно до ст. 303 КПК України сторонами можуть бути оскаржені рішення, дія чи бездіяльність слідчого під час досудового розслідування. Проте, сторона захисту не оскаржувала на цьому етапі відмову слідчого в проведенні слідчого експерименту з ОСОБА_9 у передбаченому законом порядку. Крім того, обвинувачений, який категорично заперечував свою вину, мав можливість у судах першої та апеляційної інстанцій навести свою версію подій, чим скористався у повному обсязі. Судами ця версія була перевірена та визнана такою, що суперечить сукупності зібраних у справі та досліджених доказів. А тому непроведення слідчого експерименту з ОСОБА_9 не вплинуло на повноту з`ясування фактичних обставин кримінального провадження.

Призначене покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким, особу винного, який вину не визнав, не надав критичного осуду своїй поведінці, не судимий, є студентом, не працює, на спеціальних медичних обліках не перебуває, характеризується задовільно, умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку, дані досудової доповіді, де зазначено про середній ризик вчинення ОСОБА_9 повторного кримінального правопорушення, думку потерпілої щодо призначення суворого покарання. Обставиною, що пом`якшує покарання, є вчинення кримінального правопорушення в неповнолітньому віці. Обставиною, що його обтяжує, є вчинення кримінального правопорушення в стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.

Враховуючи усі наведені дані, а також конкретні обставини скоєного, що він заздалегідь сплановано й зухвало в присутності іншої особи умисно вбив молоду дівчину, заподіявши їй у цинічний спосіб заготовленими знаряддями злочину страждання з особливою жорстокістю, після чого закопав її, змушуючи близьких осіб загиблої зазнавати емоційних потрясінь у зв`язку з відсутністю відомостей про її місцезнаходження більш ніж 10 днів, суд дійшов переконливого висновку про призначення ОСОБА_9 покарання у максимальному розмірі.

Твердження захисника про те, що призначене судом покарання за своїм розміром виходить за передбачені кримінальним законом межі, є його особистою позицією, що не підкріплена законом та судовою практикою.

Так, санкцією ч. 2 ст. 115 КК України передбачено строкове покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років. Довічне позбавлення волі, передбачене санкцією цієї норми закону, до неповнолітнього не застосовується. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 102 КК України неповнолітньому може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини. Тому обраний судом захід примусу не виходить за межі санкції статті, за якою засуджено ОСОБА_9 .

Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони захисту, аналогічні доводам касаційної скарги захисника, та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 КПК України мотиви на їх спростування.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Сторона захисту в доповненнях до апеляційної скарги просила допитати свідків та експерта, при цьому не вказувала на те, що в суді першої інстанції під час допиту свідків була допущена неповнота або певні порушення. Обґрунтуванням для повторного допиту свідків була фактична незгода з їх показаннями та висновками суду першої інстанції, що відповідно до наведених вимог процесуального закону не є підставою для повторного дослідження доказів. За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, тому доводи касаційної скарги неприйнятні.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 жовтня 2021 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_24 ОСОБА_3