УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2024 року

м. Київ

справа № 127/39224/23

провадження № 51-3315ск 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 29 березня 2024 року щодо

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вінниці, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, востаннєвироком Вінницьким міським судом Вінницької області від 01 жовтня 2020 року за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого 23 червня 2023 року з місць позбавлення волі у зв`язку з відбуттям строку покарання,

за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Зміст судових рішень та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2024 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_5 строк попереднього ув`язнення зрахувано у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі з 30 листопада 2023 року по день набрання вироком законної сили.

Початок строку відбування ОСОБА_5 ухвалено рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Вирішено питання щодо стягнення з ОСОБА_5 на користь держави процесуальних витрат.

Судом визнано винуватим та засуджено ОСОБА_5 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України за обставин детально викладених у вироку.

Як встановлено судом, ОСОБА_5 , 30 серпня 2023 року приблизно о 04 год 00 хв., в умовах воєнного стану, достовірно знаючи місце знаходження схованки, де зберігається ключ від вхідних дверей домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , де раніше винаймав житло, шляхом відкриття вхідних дверей ключем, без попередньої згоди на це власника, проник до житлового будинку звідки здійснив крадіжку інструментів, які належать ОСОБА_6 , на загальну суму 3194 грн 60 коп., чим заподіяв останньому матеріальні збитки на указану суму.

Крім того, ОСОБА_5 , 02 вересня 2023 приблизно о 04 год 00 хв., в умовах воєнного стану, перебуваючи на території житлового кооперативу АДРЕСА_3 , зайшов до підвального приміщення одного із житлових будинків даного кооперативу, шляхом віджиму та ривка дерев`яних дверей, які були зачинені на замок, проник до однієї з кімнат підвального приміщення звідки здійснив крадіжку речей, які належать ОСОБА_7 , на загальну суму 2304 грн 25 коп., чим заподіяв останньому матеріальні збитки на указану суму.

Ухвалою Вінницькогоапеляційного суду від 29 березня 2024 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_5 , порушує питання про невідповідність призначеного йому покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості. Просить змінити вирок та ухвалу і призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років й застосувати ст. 75 КК України. На обґрунтування своїх вимог захисник указує, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, призначаючи покарання ОСОБА_5 , не у повній мірі врахував, тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, конкретні обставини справи та дані про особу винного. Крім того, захисник вважає, що суд не звернув належної уваги на те, що ОСОБА_5 по першому епізоду крадіжки частково відшкодовано шкоду потерпілому, а по другому епізоду - повністю, також має батька з інвалідністю другої групи та матір похилого віку, з якими зареєстрований за однією адресою, час досудового розслідування давав змістовні та однакові показання, що свідчить про його щире каяття.

Мотиви Суду

Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Санкцією ч. 4 ст. 185 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строквід 5 до 8 років.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, у яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття»; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Частиною 1 статті 75 КК України передбачено, що суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_5 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими злочинами, дані про особу, що обвинувачений раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, вчинив кримінальне правопорушення у період не знятої та не погашеної судимості, зокрема через два місяці після звільнення з місць позбавлення волі, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліках у нарколога та психіатра не перебуває.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_5 , відповідно до ст. 66 КК України суд визнав щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Урахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання у межах санкцій інкримінованої йому статті і таке своє рішення належним чином мотивував. Підстав для застосування положень статей 75 КК Українисуд не встановив.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження у межах апеляційної скарги захисника ОСОБА_4 , належним чином перевірив викладені у ній доводи, які у частині призначення покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і застосування ст. 75 КК України, є аналогічними доводам касаційної скарги захисника, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення. Таким чином, зазначивши підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими, цей суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що призначене ОСОБА_5 покарання є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових злочинів, та відповідає вимогам ст. 65 КК України.

При цьому апеляційний суд зазначив, що підстав для застосування до ОСОБА_5 положень ст. 75 КК України за встановлених обставин, у тому числі і тих, на які є посилання у касаційній скарзі, не вбачається.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою.

За таких обставин, Суд вважає, що покарання, призначене місцевим судом засудженому і залишене без зміни судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Підстав вважати призначене ОСОБА_5 покарання явно несправедливим внаслідок суворості та можливості призначення покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і застосування вимог ст. 75 КК України, за доводами касаційної скарги захисника та матеріалами провадження, не вбачається, у зв`язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити захиснику ОСОБА_4 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 06 лютого 2024 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 29 березня 2024 року щодо ОСОБА_5 .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3