Справа № 161/6541/24 Провадження №33/802/462/24 Головуючий у 1 інстанції:Ковтуненко В. В.

Доповідач: Подолюк В. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2024 року                                                                 місто Луцьк

       Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Волинського апеляційного суду Подолюк В.А., за участю захисника ОСОБА_1  – адвоката Носкова А.М., потерпілої ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову судді Луцького міськрайонного судуВолинської області від 06 червня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Вказаною постановою судді ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.173-2 КУпАП, та згідно із ст.36 цього ж Кодексу, накладено на нього адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на строк 10 діб.

В дохід держави із ОСОБА_1 стягнуто 605,60 грн. судового збору.

Так, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він:

- 27 березня 2024 року близько 19:40 год., перебуваючи за місцем проживання, в АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно своєї дружини – ОСОБА_2 , а саме – ображав нецензурною лайкою, принижував, погрожував, шарпав, наніс удар кулаком в ділянку голови.

- крім того, 27 березня 2024 року близько 19.40 год., перебуваючи за місцем проживання, в АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно неповнолітнього сина своєї дружини – ОСОБА_3 , а саме – висловлював образи, принижував.

- також 27 березня 2024 року, близько 19:40 год., перебуваючи за місцем проживання, в АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно своєї дружини – ОСОБА_2 , а саме – ображав нецензурною лайкою, принижував, погрожував, шарпав, наніс удар кулаком в ділянку голови, а також вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно неповнолітнього сина своєї дружини – ОСОБА_3 , а саме – висловлював образи, принижував – в присутності малолітньої доньки ОСОБА_4 .

Такими умисними протиправними діями ОСОБА_1 вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст.173-2 КУпАП.

Не погодившись із таким рішенням,  ОСОБА_1  подав апеляційну скаргу в якій вважає його незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Вказує про те, що він не завдавав фізичного болю дружині та дітям, а також не мав наміру здійснювати будь-які дії, які кваліфікуються як домашнє насильство. За чинним законодавством, домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією статті 173-2 КУпАП має місце тоді, коли діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання фізичної або психологічної шкоди. Зокрема, психологічне насильство може мати місце тоді, коли словесні образи, погрози приниження тощо викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психологічному здоров`ю особи. Отже, домашнє насильство є правопорушенням з матеріальним складом, обов`язковою ознакою якого є настання відповідних суспільно-небезпечних наслідків у виді шкоди фізичному або психологічному здоров`ю потерпілого або реальної можливості заподіяння такої шкоди, тобто такої, що об`єктивно могла настати, але не настала через незалежні від волі кривдника обставин. Тому, у справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності), а й наслідки, які в результаті таких дій (бездіяльності) були заподіяні постраждалій особі. Сварка між подружжям, яка до таких наслідків не призвела, тому не може кваліфікуватись як домашнє насильство.

Конфлікт між ним та його дружиною має разовий характер з тих підстав, що на даний час в провадженні суду перебувають цивільні справи про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дітей. Оскільки їх шлюбні відносини фактично припинені, то у них відбувся конфлікт (сварка) на підставі непорозуміння щодо поділу спільного майна подружжя.

Поліцейським не надано доказів того, що він завдав дружині та дітям фізичного і психологічного болю, чим вчинив адміністративне правопорушення. Сам лише протокол про адміністративне правопорушення, без підтвердження іншими доказами, не може бути беззаперечним доказом доведення винуватості його винуватості у вчиненні інкримінованого правопорушення.

Тому ОСОБА_1 вважає, що матеріали справи не містіть доказів його винуватості у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, у зв`язку з чим просить скасувати оскаржувану постанову судді та закрити провадження у справі на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 будучи належним чином завчасно повідомленим про час, дату та місце розгляду справи, в судове засідання до апеляційного суду не з`явився. При цьому, будь-яких клопотань чи заяв про відкладення справи до суду не подавав. Зважаючи на вищевикладене, а також враховуючи норми ст.268 КУпАП, апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності цієї особи, що в даному випадку не буде порушенням прав особи, яка притягується до відповідальності.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши захисника пояснення ОСОБА_1 – адвоката Носкова А.М., який скаргу підтримав із наведених у ній підстав, а також не заперечував про розгляд справи у відсутності його довірителя, потерпілу ОСОБА_2 з приводу апеляційних доводів, яка їх заперечила через безпідставність, апеляційний сул приходить до наступного висновку.

За положеннями ст.ст.245, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд вважає, що місцевим судом було вжито всіх заходів, передбачених КУпАП для з`ясування питання, зокрема про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, а тому вищевказаний висновок суду є правильним і повністю відповідає вимогам ст.280 КУпАП.

Так, ОСОБА_1 інкримінується вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, об`єктивна сторона якого, відповідно до диспозиції цієї норми закону, полягає в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю.

Суб`єктивна сторона цього адміністративного правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення відповідно до ст.251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При цьому, за положеннями ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

       Факт вчинення ОСОБА_1 згаданих адміністративних правопорушень (ч.1 ст.173-2 КУпАП), за обставин зазначених в оскаржуваній постанові судді, підтверджуються зібраними у справі і належним чином дослідженими та оціненими місцевим судом доказами.

Так, його вина у вчиненні цього адміністративного проступку повністю доводиться: протоколами про адміністративне правопорушення: серії ВАВ №967111 від 27.03.2024; серії ВАВ №967112 від 27.03.2024; серії ВАВ №967113 від 27.03.2024; заявою та письмовим поясненням ОСОБА_2 від 27.03.2024, де вона, окрім іншого, зазначила, що ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру щодо неї та її неповнолітнього сина, що проявлялось у словесних образах, приниженням, погрозах, шарпанням за одяг і волосся, і при цьому це було здійснено у присутності малолітньої дочки; рапортом працівника поліції від 27.03.2024, де він зазначив про реєстрацію заяви ОСОБА_2 про вчинення щодо неї та неповнолітнього сина дій, які підпадають під домашнє насильство, а також іншими матеріалами справи.

       Окрім того, потерпіла ОСОБА_2 як в суді першої інстанції так і в ході апеляційного розгляду пояснила, що ОСОБА_1 27 березня 2024 року вчинив щодо неї домашнє насильство, яке проявлялось такими діями як образи нецензурною лайкою, штовханням, завданням ударів, які не завдали тілесних ушкоджень, а також щодо її неповнолітнього сина, який являється особою з інвалідністю – шляхом словесних образ та принижувань. Такі дії він вчиняв в присутності іншої дитини.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи та апеляційної скарги ОСОБА_1 не заперечує про факт виниклого словесного конфлікту із ОСОБА_2 , який мав місце 27 березня 2024 року за місцем їх проживання, в ході якого він ображав свою дружину словесно та шарпав її за одяг і волосся.

       Проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності апеляційний суд вважає, що винність ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.173-2 КУпАП є повністю доведеною належними та допустимими доказами в розумінні ст.251 КУпАП, які містяться в матеріалах справи.

       З урахуванням наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.173-2 КУпАП, а саме - вчиненні домашнього насильства психологічного характеру щодо своєї дружини та її неповнолітнього сина, оскаржувана постанова судді є законною та мотивованою.

       При цьому, апеляційні доводи сторони захисту про те, що його дії не підпадають під кваліфікацію ст.173-2 КУпАП як домашнє насильство з посиланням на те, що матеріали справи не містять доказів, що від його дій настали відповідні суспільно-небезпечні наслідки у виді шкоди фізичному чи психологічному здоров`ю потерпілого або реальної можливості заподіяння такої шкоди, тобто такої, що об`єктивно могла настати, але не настала через незалежні від волі кривдника обставини, оскільки докази, які наявні вказують про протилежне.

Таким чином, усі доводи ОСОБА_1 , які викладені в апеляційній скарзі та наведені його захисником в ході апеляційного розгляду справи щодо незаконності судового рішення жодним чином не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції, а на думку апеляційного суду фактично спрямовані на уникнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності за вчинені правопорушення, передбачені ч.1 ст.173-2 КУпАП шляхом закриття провадження у справі на підставі п.1 ст.247 КУпАП, - тобто у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Окрім того, апеляційний суд повністю погоджується з судовим рішення в частині накладення адміністративного стягнення, яке повністю відповідає положенням ст.ст.23, 33, 36 КУпАП. Так, місцевим судом фактично було враховано характер вчинених адміністративних правопорушень, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, які пом`якшують і обтяжують відповідальність. Апеляційний суд вважає, що в даному випадку саме таке адміністративне стягнення як адміністративних арешт буде належною мірою відповідальності з метою виховання ОСОБА_1 , в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню ним інших правопорушень.

Законних підстав для скасування оскаржуваного судового рішення та закриття провадження у справі з мотивів яких просить сторона захисту, апеляційний суд не вбачає.

А тому, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова судді щодо ОСОБА_1 , - без змін.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. 294 КУпАП,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 червня 2024 року щодо нього, - без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Волинського

апеляційного суду                                                        В.А. Подолюк