ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2024 року

м. Київ

справа № 552/3972/22

провадження № 61-68св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

третя особа за зустрічним позовом - служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Полтави від 21 квітня 2023 року у складі судді Миронець О. К. та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про встановлення місця проживання дитини та позбавлення батьківських прав та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради, про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю.

Короткий зміст вимог первісного та зустрічного позовів

У липні 2022 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про встановлення місця проживання дитини, позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

В обґрунтування позову вказував, що у період з початку 2013 року по кінець 2014 року він перебував з ОСОБА_2 у близьких стосунках, від яких мають дочку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі, спільного господарства не вели та однією сім`єю як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу, не проживали.

ОСОБА_1 має у власності 2 квартири, які він придбав за особисті кошти, в одній з яких він та його дочка мають зареєстроване місце проживання

з 14 лютого 2018 року та проживали до лютого 2022 року,

а в іншій - зареєстроване місце проживання відповідача.

Позивач, посилаючись на відповідні довідки зі школи, медичного закладу та гуртка, стверджував, що з моменту народження дочки він, як батько, опікувався нею, створював і підтримував належні побутові умови для її проживання, забезпечував фінансово, приділяв достатньо уваги її фізичному та духовному розвитку, оскільки має можливість вільно розпоряджатись своїм часом, працюючи дистанційно. Зазначав, що, на відміну від ОСОБА_2 , має достатнє матеріальне становище, необхідне для забезпечення повноцінного виховання та розвитку дитини.

Наголошував на існуванні у відповідача психічного захворювання, шкідливих звичок та відсутність стабільного фінансового доходу, що негативним чином впливає на розвиток, виховання та безпеку їх спільної дитини.

06 червня 2022 року ОСОБА_2 без його згоди забрала дочку та вивезла у невідомому напрямку. Про їх місцеперебування не повідомляє, перешкоджає його спілкуванню з дитиною, на телефонні дзвінки не відповідає, тому інформацією про її місцезнаходження та стан він не володіє.

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради, про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю.

У зустрічному позові вказувала що з 2013 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_1 , вони були пов`язані спільним побутом та мали взаємні права та обов`язки. Від цих відносин мають

дочку - ОСОБА_3 , яка, після припинення шлюбних відносин залишилась проживати разом із матір`ю - ОСОБА_2 та перебуває на повному

її утриманні.

Оскільки ОСОБА_1 не брав участі у матеріальному забезпеченні дочки, ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом про стягнення з нього аліментів (справа № 367/2456/22).

З початком збройної агресії ОСОБА_1 без її згоди вивіз малолітню дочку в іншу область та перешкоджав їй бачитись із нею.

Посилаючись на відсутність виняткових обставин для розлучення їх дочки з нею, як матір`ю, а також на те, що проживання Лії з батьком не забезпечує

її розвиток у спокійному та безпечному середовищі, просила вимоги зустрічного позову задовольнити.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Київський районний суд міста Полтави рішенням від 21 квітня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення місця проживання дитини та позбавлення батьківських прав відмовив.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю задовольнив.

Визначив місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю - ОСОБА_2 за місцем її мешкання.

Рішення суд першої інстанції мотивував відсутністю підстав для розлучення дитини з матір`ю. Суд, враховуючи висновок органу опіки та піклування Ірпінської міської ради, ставлення матері до дитини, її можливість забезпечувати та виховувати дитину, дійшов висновку про відмову в задоволенні первісного позову та про задоволення зустрічного позову.

Представник ОСОБА_1 оскаржив рішення місцевого суду в апеляційному порядку. Виходячи зі змісту вимог, зазначених заявником у прохальній частині апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не було предметом апеляційного оскарження та судом апеляційної інстанції не переглядалось.

Полтавський апеляційний суд постановою від 14 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Полтави від 21 квітня 2023 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджено належне виконання відповідачем за первісним позовом своїх батьківських обов`язків до дитини, а рівень матеріального забезпечення кожного із батьків не є вирішальним критерієм оцінки найкращих інтересів дитини, позаяк, важливим є факт наявності самостійного доходу, який може забезпечити належні умови для життя та розвитку дитини.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріалами справи не підтверджено, що періодичні психологічні розлади ОСОБА_2 та її перебування лікуванні у медичному закладі спричинили неналежне виконання нею своїх батьківських обов`язків по відношенню до дочки чи зумовили небезпеку для життя чи здоров`я дитини. Крім того, згідно висновку ЛКК від 01 березня 2023 року ОСОБА_2 встановлено стан стійкої медикаментозної ремісії.

Враховуючи наведені вище обставини, висновок органу опіку та піклування, особисту прихильність дитини, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновком місцевого суду що для найкращого забезпечення інтересів дитини буде визначення її місця проживання саме з матір`ю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

28 грудня 2023 року ОСОБА_4 , який діє від імені ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду міста Полтави від 21 квітня 2023 року

та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року у вказаній справі.

Верховний Суд ухвалою від 12 січня 2024 року вказану касаційну скаргу залишив без руху та встановив заявникові строк для усунення її недоліків.

29 січня 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків та уточнена касаційна скарга.

У касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, представник ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та частково скасувати рішення суду першої інстанції. Ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, в частині позовних вимог про встановлення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини задовольнити; у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі,витребувано її з Київського районного суду міста Полтави.

12 лютого 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження, зокрема, посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20), від 14 лютого 2022 року у справі № 761/25544/19 (провадження № 61-20015св21) та від 16 червня 2022 року у справі № 712/11527/17 (провадження № 61-18337св21).

Зазначає, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для розлучення дитини з матір`ю не відповідає принципу рівності прав обох батьків у питанні визначення місця проживання дитини з одним із них та суперечить інтересам дитини.

Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, представник ОСОБА_1 зазначає, що суди не дослідили наявні у матеріалах справи беззаперечні докази, які підтверджують можливість батька забезпечити належні умови для життя та розвитку дитини.

Стверджує, що суди, надаючи оцінку наявним доказам, взяли до уваги лише докази, надані ОСОБА_2 , які не відображають в повному обсязі всіх обставин справи, та не дослідили докази, що були надані ОСОБА_1 .

Наголошує на тому, що суди не звернули увагу на те, що систематичні зміни місць проживання дитини, які зумовлені відсутністю власного житла

у ОСОБА_2 , перешкоджатимуть дитині налагоджувати міцні соціальні зв`язки та негативно впливатимуть на її адаптацію в суспільстві.

Відзив на касаційну скаргу

У березні 2024 року ОСОБА_2 надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін. Звертає увагу на необґрунтованість доводів касаційної скарги, відсутність підстав для скасування рішення місцевого суду та постанови суду апеляційної інстанції, ухвалених на підставі повно та всебічно досліджених доказів, наявних у матеріалах справи із наданням їм відповідної оцінки. Звертає увагу, що вона особисто, без матеріальної допомоги ОСОБА_1 , створила належні умови для виховання та розвитку дитини, що підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи, а тому висновок судів про відсутність підстав для розлучення дитини з нею є правильним.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції 15 січня 2014 року, ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Харкові. Батьками в свідоцтві зазначено: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 .

З довідки про зареєстрованих осіб вбачається, що ОСОБА_3 зареєстрована з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Ірпінський міський суд Київської області рішенням від 19 січня 2023 року у справі № 367/2456/22 стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі частини заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 26 липня 2022 року і до її повноліття.

У вказаному рішенні суд також встановив, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взята на облік внутрішньо переміщеної особи, законним представником, який супроводжує дитину, є ОСОБА_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_3 . За вказаною адресою проживає ОСОБА_2 .

Під час розгляду цієї справи суди також встановили, що за вказаною адресою служба у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради здійснила обстеження та зробила висновок, що у помешканні створено належні умови для виховання та розвитку дитини.

Згідно акта обстеження умов проживання ОСОБА_1 вбачається наявність умов для проживання дитини.

За висновком органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 від 04 квітня 2023 року № 34/8, розглянувши документи, врахувавши думку малолітньої, члени комісії з питань захисту прав дитини Ірпінської міської ради, медичні, педагогічні та соціальні працівники за фахом, виключно в інтересах дитини, рекомендували визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю.

З цього висновку відомо, що мати ОСОБА_2 займається вихованням та утриманням дитини. В ньому також зазначено, що відповідно до консультаційного висновку лікаря-психолога від 02 листопада 2022 року прослідковується психологічна прив`язаність дитини до матері, батька та старшого брата. Дитина повідомила, що хоче проживати з матір`ю від якої відчуває турботу, безпеку. За батьком сумує, але водночас відчуває на нього образу та не почуває себе в безпеці поруч з батьком.

У висновку також вказано, що відповідно до довідки з комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Обласне

психіатричне-наркологічне медичне об`єднання» від 02 березня 2023 року ОСОБА_2 знаходилась на стаціонарному лікуванні в закладі з 13 лютого 2023 року по 02 березня 2023 року. Згідно ЛКК від 01 березня 2023 року виставлений діагноз та встановлено стан стійкої медикаментозної ремісії.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У справі, що переглядається Верховним Судом, предметом спору, який виник між сторонами, враховуючи межі оскарження судових рішень, є визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року № 50/155, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-X11

(далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено,

що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених вище норм права, прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такий висновок є сталий у практиці Верховного Суду (див., зокрема: постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі

№ 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), постанови Верховного Суду: від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц

(провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 (провадження № 61-12144св20), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 13 листопада

2020 року у справі № 760/6835/18 (провадження № 61-19550св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21), від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23) та інших.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

Ухвалюючи оскаржувані рішення суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що на момент звернення ОСОБА_1 із первісним позовом до суду дочка сторін по справі - ОСОБА_3 проживала разом з матір`ю ОСОБА_2 та за адресою їх місця проживання служба у справах дітей та сім`ї здійснила обстеження та зробила висновок, що у помешканні створено належні умови для виховання та розвитку дитини.

Крім того, досліджуючи зміст цього висновку служби у справах дітей та сім`ї суди також врахували, що у ході спілкування ОСОБА_3

з лікарем-психологом дитина повідомила, що хоче проживати з матір`ю, від якої відчуває турботу та безпеку.

Обґрунтованість висновку суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, щодо належного виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків щодо дитини, а також наявності у неї фінансової можливості забезпечити дитині відповідні умови життя та розвиту підтверджується наявними у матеріалах справи та дослідженими судами належними та допустимими доказами.

Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що наявність між сторонами у справи конфліктної ситуації не може мати правового значення при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, де пріоритетом є забезпечення найкращих інтересів самої дитини.

У спірних правовідносинах кожен із батьків прагне визначити місце проживання дитини разом із ним, житлові умови кожного з них є належними для проживання дитини.

Суди першої та апеляційної інстанцій на підставі встановлених у справі фактичних обставин, виходячи з найкращих інтересів дитини, враховуючи висновок органу опіку та піклування, особисту прихильність дитини до матері, дійшли обґрунтованого висновку що якнайкращому забезпеченню інтересів дитини буде визначення її місця проживання дитини разом із матір`ю.

ОСОБА_1 не надав достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності зміни місця проживання дитини, її звичного середовища та визначення місця проживання дитини разом із ним, враховуючи при цьому інтереси самої дитини, які, з огляду на приписи норм як міжнародного права, так і національного законодавства, переважають над інтересами і бажаннями її батьків.

ОСОБА_1 не довів обставин, за наявності яких визначення місця проживання дитини з ним матиме більш позитивний вплив на дитину.

У зв`язку з цим посилання заявника на недослідження судами доказів на підтвердження можливості саме ним забезпечити належні умови для життя та розвитку дитини не можуть вказувати на необґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки спір між батьками про визначення місця проживання дитини не є змаганням у доведеності існування переваг у одного з них щодо рівня та кількості матеріальних благ.

У квітні 2024 року на адресу Верховного Суду надійшло клопотання, подане представником ОСОБА_1 , про долучення до матеріалів справи нових доказів, а саме: листа Салтівського ВДВС у м. Харкові СМРУМЮ від 26 березня 2024 року з розрахунком заборгованості за аліментами та листа служби у справах дітей та сім`ї Ірпінської міської ради від 12 березня 2024 року, а також клопотання про витребування судом касаційної інстанції нових доказів.

За приписами частин першої та другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Оскільки Верховний Суд, згідно приписів статті 400 ЦПК України, переглядає в касаційному порядку судові рішення і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, у задоволенні наведених вище клопотань слід відмовити.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо необґрунтованості вимог первісного позову та відсутності підстав для їх задоволення.

Враховуючи, що суд зробив висновок про визначення місця проживання дитини з матір`ю, тому відсутні підстави стягувати з неї аліменти.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи є необґрунтованими, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції (в переглянутій апеляційним судом частині) та постанову апеляційного

суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотань представника

ОСОБА_1 - адвоката Огієнка Богдана Сергійовича про долучення до матеріалів справи доказів, а також про витребування доказів відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Полтави від 21 квітня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров