ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2024 року

м. Київ

справа № 570/4762/16-ц

провадження № 61-3598 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які є правонаступниками ОСОБА_5 , державне підприємство «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Рівненської районної державної адміністрації,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кузя Юрія Сергійовича, на рішення Рівненського районного суду Рівненської області

від 23 жовтня 2023 року в складі судді Штогуна О. С. та постанову Волинського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_5 , державного підприємства «Рівненський науково-дослідний

та проектний інститут землеустрою» Рівненської районної державної адміністрації (далі - ДП «Рівненський інститут землеустрою»), третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Рівненській області), про визнання недійсним державного акта на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідним витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24 лютого 2009 року.

Рішенням Малошпаківської сільської ради Рівненського району від 03 грудня

2010 року йому безоплатно передано у приватну власність земельну ділянку, загальною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування вищевказаного житлового будинку.

Під час оформлення технічної документації на земельну ділянку йому стало відомо, що належна ОСОБА_5 земельна ділянка фактично накладається

на земельну ділянку, де розташований його будинок, що перешкоджає йому

у праві володіння, користування і розпорядження нею.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 травня 2014 року у справі № 569/7226/14-ц за позовом ОСОБА_5 зобов`язано

ДП «Рівненський інститут землеустрою» за власний рахунок усунути допущені ним помилки у технічній документації із землеустрою щодо відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та складанню державного акта на право власності на землю власниці сертифікату на право на земельну частку (пай) ОСОБА_5 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва

на території Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області, а саме під час визначення ним координат земельної ділянки, площею 2,80 га, складанні її кадастрового плану, правильно визначити координати земельної ділянки, скласти її кадастровий план та підготувати з приводу цього обмінний файл.

Зазначене судове рішення ДП «Рівненський інститут землеустрою» не виконало, оскільки ОСОБА_5 не надавала згоду на перенесення в натурі меж

її земельної ділянки.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 , посилаючись на необхідність захисту свого порушеного права на земельну ділянку та похідний характер права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку від відповідного рішення органу виконавчої влади про передачу такої земельної ділянки, просив суд:

- визнати недійсним розпорядження голови Рівненської районної державної адміністрації від 15 грудня 2004 року № 799 щодо передання у власність ОСОБА_5 земельної ділянки, площею 3,10 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малошпаківської сільскої ради Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер 56:246:867:00:11:066:000;

- визнати недійсним і скасувати державний акт про право на земельну ділянку серії ЯБ № 060663, виданий 17 лютого 2005 року на ім`я ОСОБА_5 щодо вказаної земельної ділянки, виключити відомості про неї із Державного земельного кадастру та скасувати державну реєстрацію права власності.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Суди розглядали справу неодноразово.

І. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 20 грудня

2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Рівненської області від 27 березня 2018 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним розпорядження голови Рівненської районної державної адміністрації від 15 грудня 2004 року № 799 відносно передання у власність ОСОБА_5 земельної ділянки, площею 3,10 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Визнано недійсним та скасовано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 060663, виданий на ім`я ОСОБА_5 17 лютого 2005 року щодо земельної ділянки, площею 3,10 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер 56:246:867:00:11:066:0002, виключено відомості про цю земельну ділянку

з Державного земельного кадастру, скасовано державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим,

що оспорюваний державний акт на право приватної власності на землю виданий ОСОБА_5 з порушеннями вимог статей 116, 118 ЗК України, оскільки

при виготовленні кадастрового плану для його видачі на нього не були занесені межі вкрапленої земельної ділянки стороннього землекористувача (позивача),

що потягло за собою виготовлення державного акта з неправильними межами,

як наслідок порушення прав позивача, а тому позовні вимоги ОСОБА_1

є обґрунтованими та підлягали задоволенню.

Суди встановили, що про своє порушене право ОСОБА_1 дізнався у вересні 2014 року, коли його було повідомлено, що ОСОБА_5 не виконує рішення суду у справі № 569/7226/14-ц, тому саме з цього часу обчислюється початок перебігу позовної давності.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про те,

що рішенням суду вирішено питання щодо трьох земельних ділянок, а не однієї (площею 3,10 га), оскільки державний акт виданий на одну земельну ділянку, розмежування їх на окремі відсутнє, а також про те, що позивач обрав неправильний спосіб судового захисту.

У травні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_5 на зазначені вище судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року до участі у справі

залучено правонаступників ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Постановою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в складі колегії

суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які є правонаступниками ОСОБА_5 , задоволено, рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 27 березня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд

до суду першої інстанції (провадження № 61-32745св18).

ІІ. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 23 жовтня

2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним розпорядження голови Рівненської районної державної адміністрації від 15 грудня 2004 року № 799 відносно передання у власність ОСОБА_5 земельної ділянки, площею 3,10 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Визнано недійсним та скасовано державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 060663, виданий на ім`я ОСОБА_5 17 лютого 2005 року щодо земельної ділянки, площею 3,10 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер 56:246:867:00:11:066:0002, виключено відомості про цю земельну ділянку

з Державного земельного кадастру, скасовано державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того,

що оспорювані розпорядження та державний акт на право власності на земельну ділянку видані ОСОБА_5 з порушенням вимог статей 116, 118 ЗК України, оскільки при виготовленні кадастрового плану для його видачі на нього не були занесені межі вкрапленої земельної ділянки стороннього землекористувача,

що стало наслідком виготовлення державного акта з неправильними межами.

Суд уважав, що про своє порушене право позивач дізнався саме у вересні

2014 року, а тому з цього часу слід обчислювати початок перебігу позовної давності. Із цих підстав суд відхилив заяву відповідача про застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Ухвалами Рівненського апеляційного суду від 04 січня 2024 року та від 05 січня 2024 року заяви суддів Шимківа С. С., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.

про самовідвід задоволено.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного суду від 09 січня 2024 року

№ 1 передано зазначену справу до Волинського апеляційного суду, оскільки потрібної кількості суддів для розподілу цієї справи не вистачає.

Постановою Волинського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кузя Ю. С., залишено

без задоволення. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області

від 23 жовтня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками районного суду про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 і наявність правових підстав для задоволення його позову, оскільки ОСОБА_6 не може реалізувати своє право

на оформлення земельної ділянки, оскільки ОСОБА_5 є власником сусідньої земельної ділянки, площею 3,10 га, яка накладається на передану позивачу

у приватну власність земельну ділянку, загальною площею 0,25 га, площа накладання становить 0,2019 га. Обставина, що технічна документація на земельну ділянку ОСОБА_5 виготовлена з порушенням і накладається

на домоволодіння ОСОБА_1 , встановлена також рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 23 листопада 2022 року у справі

№ 570/361/22, яке набрало законної сили, за позовом ОСОБА_2

до Дядьковицької сільської ради Рівненського району про визнання недійсним

і скасування рішення сільської ради, а тому право позивача за захистом якого він звернувся до суду з цим позовом є порушеним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції

У березні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кузь Ю. С., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 23 жовтня 2023 року

та постанову Волинського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року, й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: судами застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2024 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі суду від 20 березня 2024 року, відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її із суду першої інстанції, відмовлено

в задоволенні клопотання заявника про зупинення дії постанови апеляційного суду.

У квітні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Кузя Ю. С., мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано відповідні правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування статей 15,

331 ЦК України, статті 125 ЗК України. Залишено поза увагою, що права позивача не порушені, оскільки він не є власником, чи користувачем спірної земельної ділянки, так як саме по собі рішення сільської ради про передання у власність відповідної земельної ділянки не спричиняє виникнення права власності на таку ділянку.

Позивач не довів належними та допустимими доказами, яким чином оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування порушує його права. При цьому суди

не послалися на жодний правовий висновок Верховного Суду, в тому числі й на ті, які вказувалися заявником в усіх процесуальних заявах по суті протягом розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

Вказує, що висновок експерта є недостатньо повним, проте суди в порушення статей 78, 79, 80 ЦПК України не надали йому належної правової оцінки.

Також суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, у тому числі, помилково послався на технічний паспорт будинку позивача, який він набув у порядку спадкування, проте доказів того, що він знаходиться на земельній ділянці, що є предметом цього спору немає, а також

на земельно-кадастрову документацію, у якій не вказано розташування земельних ділянок позивача.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням голови Рівненської районної державної адміністрації

від 15 грудня 2004 року № 729 прийнято рішення затвердити технічну документацію із землеустрою щодо виділення земельної частки (пай) в натурі

(на місцевості) та складання державного акту на право власності на землю

для ведення товарного сільськогосподарського виробництва громадянці ОСОБА_5 на території Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області, передати ОСОБА_5 у власність земельну ділянку площею 3,1 га та видати останній державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.

На підставі зазначеного розпорядження ОСОБА_5 видано державний акт

на право приватної власності на землю серії ЯБ № 060663 від 17 лютого 2005 року, відповідно до якого остання є власником земельної ділянки, площею 3,10 га

для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

З 24 лютого 2009 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку

з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину

за заповітом. Згідно з даними Державного земельного кадастру цей будинок знаходиться на належній ОСОБА_5 земельній ділянці.

Рішенням Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 03 грудня 2010 року ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (а. с. 84, т. 3).

Листом від 22 жовтня 2013 року № 08/3457 ОСОБА_1 повідомлено про те, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії

ЯБ № 060663 від 17 лютого 2005 року ОСОБА_5 є власником земельної ділянки, площею 3,1 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області.

У ході розгляду звернення Державною інспекцією сільського господарства

в Рівненській області встановлено, що на вказаній земельній ділянці знаходиться житловий будинок із надвірними будівлями, який належить ОСОБА_1 .

З метою усунення виявлених помилок у технічній документації на земельну ділянку ОСОБА_5 звернулася до Рівненського міського суду Рівненської області

з позовом до ДП «Рівненський інститут землеустрою» (справа № 569/7226/14-ц).

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 травня 2014 року у справі № 569/7226/14-ц за позовом ОСОБА_5 зобов`язано

ДП «Рівненський інститут землеустрою» за власний рахунок усунути допущені ним помилки у технічній документації із землеустрою щодо відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та складанню державного акту на право власності на землю власниці сертифікату на право на земельну частку (пай) ОСОБА_5 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва

на території Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області, а саме під час визначення ним координат земельної ділянки,

площею 2,80 га, складанні її кадастрового плану та підготовки з приводу цього обмінного файлу. Зобов`язано ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» за власний рахунок у технічній документації із землеустрою щодо відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та складанню державного акту на право власності на землю власниці сертифікату на право

на земельну частку (пай) ОСОБА_5 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області правильно визначити координати земельної ділянки, площею 2,80 га, скласти її кадастровий план та підготувати

з приводу цього обмінний файл (а. с. 31-32, т. 2).

01 вересня 2014 року відкрито виконавче провадження із примусового виконання заочного рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 травня 2014 року у справі № 569/7226/14-ц, а 09 вересня 2014 року закінчено виконавче провадження у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду (а. с. 33, 34, т. 2).

13 січня 2017 року ОСОБА_5 через свого представника - адвоката

Глотова М. С., подала заперечення, в яких просила відмовити в позові

ОСОБА_1 із підстав пропуску ним позовної давності (а. с. 43, т. 1).

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які є правонаступниками ОСОБА_5 , просили відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1

у зв`язку з пропуском ним позовної давності для звернення до суду

(а. с. 24-27, т. 2).

Відповідно до висновку судового експерта ОСОБА_7 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 09 вересня 2021 року

№ 186/20 було встановлено:

«1. За результатами вивчення плану земельної ділянки, експертом виявлено,

що позначені величини по межі земельної ділянки, не співпадають із зовнішніми межами фактичного землекористування: земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 56:246:867:00:11:066:0002, площею 2,8 га, частково накладається на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка перебуває у користуванні гр. ОСОБА_1 , і планується до приватизації, на підставі рішення Малошпаківської сільської ради Рівненського району № 260 від 03 грудня 2010 року, площею 0,25 га (т. 1, а. с.13); площа накладання становить - 0,2019 га.

Ураховуючи наведене у дослідницькій частині висновку, можна сказати, що було допущено помилку у конфігурації земельної ділянки, площею 3,1 га (фактично

2,8 га) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер 56:246:867:00611:066:0002, при розпаюванні земель,

а внаслідок цього і при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо виділення вказаної земельної ділянки ОСОБА_5 .

2. Технічна документація виготовлялася з помилкою і як наслідок - оскаржуваний державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 060663, виданий на ім`я ОСОБА_5 17 лютого 2005 року щодо земельної ділянки, площею 2,8 га (3,1 га) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер 56:246:867:00:11:066:0002.

Тобто, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №060663, виданий на ім`я ОСОБА_5 17 лютого 2005 року щодо земельної ділянки, площею 2,8 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва

на території Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер 56:246:867:00:11:066:0002, виданий з допущеною помилкою у конфігурації земельної ділянки та і у її площі.

3. Для усунення помилки, допущеної у конфігурації земельної ділянки,

загальною площею 3,1 га, необхідно змінювати конфігурацію земельної ділянки 1, площею 2,8 га (рілля) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер 56:246:867:00:11:066:0002, з наступними межами, відповідно до плану меж земельної ділянки: від точки А до Б - 200,64 м; від точки

Б до А: 8,45; 80,62; 56,79; 191,28; 132,02; 12,08 м у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 060663, який видано на ім`я

ОСОБА_5 17 лютого 2005 року, яка має чотирикутну форму - на земельну ділянку, площею 2,5975 га, з наступними межами, починаючи від точки А: 200,64; 8,45; 80,62; 20,48; 63,44; 33,31; 136,75; 132,02; 12,08 м (межі зображені червоною лінією), шестикутної форми (додаток № 2)» (а. с. 118-130, т. 2).

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 23 листопада

2022 року у справі № 570/361/22 у задоволенні позову ОСОБА_2

до Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_1 , про визнання недійсним і скасування рішення сільської ради, відмовлено

(а. с. 212-214, т. 2).

22 лютого 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кузь Ю. С., подав

до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності

(а. с. 240-241, т. 2).

Представник позивача у березні 2023 року подав свої заперечення на заяву

про застосування позовної давності (а. с. 243-245, т. 2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Кузя Ю. С., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів

та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених

у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови

в позові (див., зокрема постанови Верховного Суду: від 15 березня 2023 року

у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), від 18 вересня 2023 року

у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані

з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав

та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду

від 04 квітня 2018 року у справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що на підставі розпорядження органу виконавчої влади ОСОБА_5 видано державний акт про право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, частина якої накладається на земельну ділянку, на якій розташований його житловий будинок, та на яку він не може оформити право власності на підставі рішення сільської ради про передання у його власність відповідної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, оскільки технічна документація на її земельну ділянку виготовлена з порушенням, що встановлено відповідним судовим рішенням

у справі № 569/7226/14-ц.

Суди розглядали справу, яка переглядається Верховним Судом, неодноразово,

в тому числі суд касаційної інстанції (провадження № 61-32745св18).

Рівненський районний суд Рівненської області своїм рішенням від 20 грудня

2017 року, залишеним без змін Апеляційним судом Рівненської області постановою від 27 березня 2018 року, задовольнив позов ОСОБА_1 , визнав недійсним розпорядження голови Рівненської РДА, визнав недійсним і скасував державний акт про право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_5 , виключив відомості про цю земельну ділянку з Державного земельного кадастру, скасував державну реєстрацію права власності на неї.

Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2019 року скасував указані вище судові рішення і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд першої інстанції задовольнив позов ОСОБА_1 .

При новому розгляді цієї справи суд першої інстанції, виконуючи вказівки Верховного Суду, з яких були скасовані попередні судові рішення (частина перша статті 417 ЦПК України), сприяв здійсненню прав ОСОБА_5 , призначив відповідну судову експертизу, надали оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дослідили обставини, встановлені судами в інших судових справах

(№ 569/7226/14-ц), враховано обставини щодо порушення прав позивача,

які впливають на початок перебігу позовної давності. Суд уважав, що оспорювані розпорядження та державний акт на право власності на земельну ділянку видані ОСОБА_5 з порушенням вимог статей 116, 118 ЗК України, оскільки при виготовленні кадастрового плану для його видачі на нього не були занесені межі вкрапленої земельної ділянки стороннього землекористувача, що стало наслідком виготовлення державного акта з неправильними межами. При цьому про своє порушене право позивач дізнався саме у вересні 2014 року, а тому позовну давність не пропущено.

Апеляційний суд погодився із висновками районного суду.

Колегія суддів погоджується із такими висновками судів із огляду на таке.

У пунктах 8.2.-8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня

2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) зазначено,

що земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав

при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.

Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність

чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, за приписами статті 120 ЗК України в редакції

від 25 жовтня 2001 року (у період із 01 січня 2002 року до 20 червня 2007 року)

при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці,

до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі

чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.

Стаття 120 ЗК України після 20 червня 2007 року знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. При цьому

ці норми мають імперативний характер.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120

ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 травня 2024 року

у справі № 205/3498/19 (провадження № 61-2727св23).

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував

до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною

їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами встановлено

та не заперечується сторонами, що позивач успадкував житловий будинок

з надвірними будівлями, який розташований по АДРЕСА_1 , право власності на який зареєстровано за ним у встановленому законом порядку.

Тобто до позивача перейшло й право користування земельною ділянкою, на якій розміщений цей об`єкт.

Разом із цим, за даними Державного земельного кадастру належний позивачу будинок знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_5 .

Судом першої інстанції, при новому розгляді цієї справи, за клопотанням представника ОСОБА_2 (правонаступник ОСОБА_5 ) ухвалою

від 19 листопада 2020 року було призначено судову земельно-технічну експертизу, за наслідками проведення якої було встановлено, зокрема, що:

- «…земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 56:246:867:00:11:066:0002, площею 2,8 га, частково накладається на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка перебуває у користуванні гр. ОСОБА_1 , і планується до приватизації, на підставі рішення Малошпаківської сільської ради Рівненського району № 260 від 03 грудня

2010 року, площею 0,25 га…

- площа накладання становить - 0,2019 га…

- …було допущено помилку у конфігурації земельної ділянки, площею 3,1 га (фактично 2,8 га) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва

на території Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер 56:246:867:00611:066:0002, при розпаюванні земель,

а внаслідок цього і при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо виділення вказаної земельної ділянки ОСОБА_5 ….

- технічна документація виготовлялася з помилкою і як наслідок - оскаржуваний державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 060663, виданий на ім`я ОСОБА_5 …

- …державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №060663, виданий на ім`я ОСОБА_5 з допущеною помилкою у конфігурації земельної ділянки та і у її площі…

- для усунення помилки, допущеної у конфігурації земельної ділянки,

загальною площею 3,1 га, необхідно змінювати конфігурацію земельної ділянки 1, площею 2,8 га (рілля) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Малошпаківської сільської ради Рівненського району Рівненської області, кадастровий номер 56:246:867:00:11:066:0002, з наступними межами, відповідно до плану меж земельної ділянки: від точки А до Б - 200,64 м; від точки

Б до А: 8,45; 80,62; 56,79; 191,28; 132,02; 12,08 м у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 060663, який видано на ім`я

ОСОБА_5 17 лютого 2005 року, яка має чотирикутну форму - на земельну ділянку, площею 2,5975 га, з наступними межами, починаючи від точки А: 200,64; 8,45; 80,62; 20,48; 63,44; 33,31; 136,75; 132,02; 12,08 м (межі зображені червоною лінією), шестикутної форми (додаток № 2)»…». (а. с. 118-130, т. 2).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване

в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів у їх сукупності обґрунтовано встановлено, що на частину земельної ділянки, яку виявив бажання приватизувати позивач і на якій знаходиться належний йому житловий будинок, накладається земельна ділянка, яка належить ОСОБА_5

Відповідачами вказані обставини не спростовані. Посилання на неповноту висновку експерта не можуть братися судом касаційної інстанції до уваги, оскільки клопотання про призначення додаткової, повторної чи комісійної експертизи в суді не заявляли, належних і допустимих доказів відсутності накладення земельних ділянок не надали, тобто свій обов`язок із доведення заперечень щодо позовних вимог у силу вимог статті 12, 81 ЦПК України не виконали.

Таким чином, ОСОБА_1 має право на захист своїх порушених прав саме шляхом визнання недійсним розпорядження РДА та визнання недійсним

і скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого

на ім`я ОСОБА_5 , а тому суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

При цьому судами мотивовано відхилено доводи ОСОБА_2 про пропуск позивачем позовної давності, оскільки про порушення свого права останній дізнався у вересні 2014 року, а з позовом до суду звернувся у жовтні 2016 року, тобто в межах позовної давності.

Доводи касаційної скарги у цій частині висновків судів не спростовують.

Крім цього, під час розгляду зазначеної справи судом апеляційної інстанції вірно враховані обставини, встановлені в іншій судовій справі, а саме № 570/361/22. Зокрема відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 до Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області; третя особа, яка

не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_1 ,

про визнання недійсним і скасування рішення сільської ради, Рівненський районний суд Рівненської області в своєму рішенні від 23 листопада 2022 року, яке набрало законної сили, встановив, що технічна документація на земельну ділянку ОСОБА_5 виготовлена з порушенням і накладається на домоволодіння ОСОБА_1 .

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь

ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше

не встановлено законом.

Висновки судів не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у справах, на які, як на підставу касаційного оскарження, посилається заявник касаційної скарги.

Таким чином, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно визначилися

із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права,

які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази та надали їм належну оцінку (частина третя статті 89 ЦПК України).

Судами під час повторного розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, судом касаційної інстанції не встановлено. А правильне по суті

й законне судове рішення не може бути скасованим з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, які в цілому є ідентичними доводам апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України

не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кузя Юрія Сергійовича, залишити без задоволення.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 23 жовтня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць