ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2024 року  м. ПолтаваСправа № 440/3149/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петрової Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

          Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

          - визнати протиправним та скасувати рішення Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Відділу перерахунків пенсій № 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 163750003575 від 23.02.2024 року, яким відмовлено у переведенні ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу»,

          - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 та здійснити нарахування та виплату з 16.02.2024 року пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723- XII  "Про державну службу" у розмірі 60 відсотків заробітної плати, зазначеної в довідці від 15.02.2024 року, довідках про доходи № 16.3/34/53/24, № 16.3/34/8/24/Дв від 08.01.2024, № 16.3/34/9/24/Дв від 08.01.2024, № 16.3/34/7/24/Дв від 08.01.2024, № 16.3/34/6/24/Дв від 08.01.2024, № 16.3/34/5/24/Дв від 08.01.2024, № 16.3/34/4/24/Дв від 08.01.2024 Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у розмірі 38 983,64 грн без застосування обмежень її максимального розміру.

          В обґрунтування позовних вимог зазначає, що отримує пенсію, призначену відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". У лютому 2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про перехід на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723- XII  "Про державну службу", додавши необхідні довідки про складові заробітної плати. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області у задоволенні заяви відмовлено спірним рішенням.

          Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.

          Від Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області 04.04.2024 надійшов відзив на позов, у якому відповідач зазначив, що права на призначення      вказаної пенсії позивач не має, а тому просить суд у задоволенні позову відмовити.  

           11.04.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області поданий відзив, у якому зазначено, що ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-VІ. У переведенні на пенсію згідно з Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723- XII "Про державну службу" відмовлено, оскільки Законом України "Про державну службу" цей вид пенсії не передбачений.

          Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

          Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

          Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

           ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області з 02.01.2019 року та є пенсіонером по інвалідності ІІ групи (загальне захворювання), отримує пенсію по інвалідності на підставі Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” призначену з 02.01.2019.

           16 лютого 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про переведення на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України “Про державну службу” та надав пакет документів на підтвердження стажу державної служби.

          Вказана заява, за принципом екстериторіальності, розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області.

           23.02.2024 року позивач отримав Рішення Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Відділу перерахунків пенсій № 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 163750003575 від 23.02.2024 року, яким відмовлено у перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про державну службу», у зв`язку із відсутністю правових підстав.

          Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

           01.05.2016 набув чинності Закон України від 10.12.2015  № 889- VІII  "Про державну службу" (далі Закон №889-VIII), згідно з ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723- XII  "Про державну службу", крім статті 37.

          Відповідно до      статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723- XII  "Про державну службу"      на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

          Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця  відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

          Пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, особам, визнаним інвалідами I або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам  з числа  інвалідів  I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

          За змістом частини 1 статті 30 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

          Частиною 1 статті 32 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію по інвалідності за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: до досягнення особою 23 років включно 2 роки; від 24 років до досягнення особою 26 років включно 3 роки; від 27 років до досягнення особою 31 року включно 4 роки; для осіб 32 років і старших 5 років.

          З аналізу частини дев`ятої статті 37 Закону № 3723-XII можна дійти висновку, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по  інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV:

          - особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років; або  

          - особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах.

          Відповідно до ч.3 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

          З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи (загальне захворювання) з 07.08.2019 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

          Із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 (доданої до матеріалів справи) вбачається, що позивач у період, коли йому було встановлено інвалідність, працював на посаді головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області із збереженням 8 рангу державного службовця в межах категорії  «В» посад державної служби.

          Стаж державної служби відповідно до довідки Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції від 11.01.2024 року та відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 станом на дату звільнення з органів  виконавчої служби складає 10 років 02 місяці 25 днів, що підтверджується також й іншими матеріалами справи.

          Відтак, оскільки позивач є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 10 років, перед зверненням за призначенням пенсії працював на посаді, віднесеній до посад державних службовців, наявні всі обґрунтовані підстави стверджувати, що позивач має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст. 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-XII.

          Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати  рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 163750003575 від 23.02.2024 року та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області з 16.02.2024 року призначити ОСОБА_1 пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723- XII та здійснити нарахування та виплату у розмірі 60 відсотків заробітної плати, зазначеної в довідці від 15.02.2024 року № 16.3/34/53/24Дв, довідках про доходи № 16.3/34/8/24/Дв від 08.01.2024, № 16.3/34/9/24/ Дв від 08.01.2024, № 16.3/34/7/24/Дв від 08.01.2024, № 16.3/34/6/24/Дв від 08.01.2024, № 16.3/34/5/24/Дв від 08.01.2024, № 16.3/34/4/24/Дв від 08.01.2024 Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

          Щодо вимоги позивача здійснити нарахування та виплату пенсії у розмірі 38983,64 грн, суд зазначає наступне.

          Статтею 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991року № 1788- XII визначено, що призначення і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.

          Обов`язок нарахування та виплати пенсій покладено на органи Пенсійного фонду, які здійснюють нарахування пенсій на підставі наданих документів, відповідними органами/особою-пенсіонером довідок про розмір грошового забезпечення і розмір пенсійних виплат залежить від розміру складових грошового забезпечення зазначених у довідках.

          За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, відповідні повноваження відповідача з нарахування  пенсії є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу.  

          Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

          Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

          Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

          Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

          Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

          Враховуючи вищевикладене, позовна вимога здійснити нарахування та виплату пенсії у розмірі 38983,64 грн задоволенню не підлягає.

          Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

          Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн, суд зазначає наступне.

          Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

          Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

          Згідно з пунктом 1 частини 3 зазначеної статті КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

          Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

          Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу).

          Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, від 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, їх розмір є розумним та обґрунтованим.

          При вирішенні питання про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

          На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

          Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №280/1765/19 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

          Суд зазначає, що до матеріалів справи представником позивача подано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер та попередній розрахунок судових витрат від 15.03.2024, інших документів на підтвердження витрат на правову допомогу, пов`язаних з розглядом справи, до суду не подано, відтак клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн задоволенню не підлягає.

          Враховуючи те, що позивача звільнено від сплати судового збору, доказів понесення сторонами будь-яких витрат, пов`язаних з розглядом справи до суду не надано, підстави для розподілу судових витрат відсутні

          Керуючись     статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд                                                  

                                                            В И Р І Ш И В:

          Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області ( вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36029, код ЄДРПОУ 13967927 ), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (просп. Хіміків, 50, м. Черкаси, Черкаська область, 18028, ЄДРПОУ 21366538) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

          Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області № 163750003575 від 23.02.2024 року, яким відмовлено у переведенні ОСОБА_1 на пенсію по інвалідності відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу».

          Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 з 16.02.2024 року пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723- XII та здійснити нарахування та виплату у розмірі 60 відсотків заробітної плати, зазначеної в довідці від 15.02.2024 року № 16.3/34/53/24/Дв, довідках про доходи № 16.3/34/8/24/Дв від 08.01.2024, № 16.3/34/9/24/ Дв від 08.01.2024, № 16.3/34/7/24/Дв від 08.01.2024, № 16.3/34/6/24/Дв від 08.01.2024, № 16.3/34/5/24/Дв від 08.01.2024, № 16.3/34/4/24/Дв від 08.01.2024 Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції без обмеження її максимального розміру.

          В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

          Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

          Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.М. Петрова