Справа №:755/5826/22

Провадження №: 1-кс/755/2223/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" червня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

слідчого судді ОСОБА_1 ,

секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого СВ Дніпровського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_4 від 29.05.2024 року про відмову у задоволенні клопотання про визнання потерпілою ОСОБА_3 , поданого в рамках кримінального провадження №12022100040001675 від 01.07.2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 , звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва, в порядку ст. 303 КПК України, зі скаргою на постанову слідчого СВ Дніпровського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_4 від 29.05.2024 року про відмову у задоволенні клопотання про визнання потерпілою ОСОБА_3 , поданого в рамках кримінального провадження №12022100040001675 від 01.07.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України.

Скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 25.05.2024 року звернулася до начальника Дніпровського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_5 з клопотанням про визнання останньої потерпілою в рамках вищезазначеного кримінального провадження, оскільки автомобіль марки Hummer Н2 набутий у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя. 13.06.2024 року на поштову адресу скаржниці надійшло просте поштове відправлення, в якому містилася постанова слідчого Дніпровського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_6 .

Постановою слідчого Дніпровського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_7 від 29.05.2024 року в задоволенні клопотання про визнання потерпілою ОСОБА_3 , в рамках кримінального провадження № 12022100040001675 від 01.07.2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України - відмовлено. Вказана постанова вмотивована тим, що на даний час ОСОБА_3 не було надано доказів, що документально підтверджують факт завданої значної матеріальної та моральної шкоди. Проте, у зв`язку із тим, що процесуальний статус скаржниці в рамках даного кримінального провадження не вирішений, остання позбавлена можливості в повній мірі скористатися правами потерпілого, передбаченими ст. 56 КПК України, а саме заявити необхідні клопотання та надати докази, які можуть бути об`єктивними та достатніми для прийняття представником органу досудового розслідування процесуальних рішень. Окрім того, вказала, що вона разом із чоловіком ОСОБА_8 є правомірними/добросовісними набувачами вказаного майна.

В судове засідання скаржниця ОСОБА_3 не з`явилася, проте надала суду заяву про розгляд скарги за її відсутності, вимоги скарги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити. Слідчий Дніпровського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_9 , будучи повідомленим про судове засідання, згідно положень ст. 135 КПК України, не з`явився, тож слідчий суддя беручи до уваги положення ст.ст. 22, 26 даного Кодексу в частині того, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, з урахуванням строків розгляду скарг даного типу, вважає за можливе, у даному конкретному випадку, перейти до розгляду скарги по суті.

Як вбачається зі скарги, Дніпровським УП ГУНП в м. Києві здійснюється досудове розслідування у рамках кримінального провадження № 12022100040001675 від 01.07.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України.

Постановою слідчого СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_4 від 29.05.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання про визнання потерпілою ОСОБА_3 , в рамках вищезазначеного кримінального провадження.

Статтею 2 КПК визначені завдання кримінального провадження, до яких, серед іншого, віднесена охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.

Крім того, кримінальним процесуальним законом визначено, що обов`язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування покладається на слідчого суддю.

Отже, саме слідчий суддя шляхом застосування своїх повноважень, покликаний забезпечити дотримання закону усіма учасниками кримінального провадження, а також зобов`язаний вживати передбачених законом заходів для поновлення порушених під час досудового розслідування прав та інтересів осіб.

Статтею 24 Кримінального процесуального кодексу України законодавчо передбачено гарантоване право кожного на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до ст. 25 КПК слідчий зобов`язаний у межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування, зокрема в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Статтею 7 КПК передбачені загальні засади кримінального провадження, однією з яких є законність, сутність якої розкрита у ст. 9 КПК.

Так, частиною 1 статті 9 КПК на слідчого під час кримінального провадження покладений обов`язок неухильного дотримання вимог Кримінального процесуального кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК слідчий зобов`язаний всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Рішення слідчого у відповідності до вимог ч. 3 ст. 110 КПК приймається у формі постанови.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 110 КПК постанова слідчого має містити, зокрема, відомості про зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови, мотиви її прийняття, обґрунтування та посилання на положення КПК.

Таким чином, враховуючи викладене, законним процесуальне рішення може визнаватись лише у разі його відповідності вищевказаним вимогам.

У той же час, постанова слідчого від 29.05.2024 року про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілою у кримінальному провадженні № № 12022100040001675 від 01.07.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, зазначеним вимогам не відповідає з огляду на таке.

Слідчим Дніпровського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_4 здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за заявою ОСОБА_10 про вчинення невстановленою особою кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України.

Як вбачається з матеріалів скарги, ОСОБА_3 зазначила відомості про заподіяння їй матеріальної та моральної шкоди, внаслідок протиправних дій невстановленої особи, що виразилися у незаконному заволодінні транспортним засобом, а саме автомобілем марки Hummer H2, номер кузова НОМЕР_6 , з тимчасовим номерним знаком НОМЕР_3 , вартістю 3000 доларів США, що належить ОСОБА_10 При цьому слідчим у процесуальному рішенні не вказано вид права власності, а також належним чином не обгрунтовано на підставі яких саме процесуальних документів вказаний транспортний засіб належить ОСОБА_10

Законодавцем у ч. 1 ст. 55 КПК України визначається процесуальний статус потерпілого, відповідно до якої, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди (…).

У силу ч. 2 ст. 55 КПК права та обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам`ятка про процесуальні права та обов`язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.

Законодавцем зокрема у ч. 3 ст. 55 КПК України визначається, що потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода, у зв`язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого.

У відповідності до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_11 ( ОСОБА_12 ) та ОСОБА_8 уклали шлюб 10.10.2018 року, а 05.12.2021 року на підставі договору купівлі-продажу СГ №8095/21/002206 від 05.12.2021 року ними було набуто право власності на транспортний засіб Hummer H2, номер кузова НОМЕР_4 , д.н.з. НОМЕР_5 .

Вказані положення під час винесення постанови слідчим було проігноровано.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Статтею 92 КПК обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на прокурора та слідчого.

Окрім того, у відповідності до приписів норми ч. 5 ст. 55 КПК України за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.

Проте, всупереч вказаним положенням, слідчим Дніпровського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_4 всупереч вказаним вимогам у постанові зазначається, що (…) На даний час доводи ОСОБА_3 , в частині того, що їй завдано моральну та матеріальну шкоду не були жодним чином документально підтверджені (…).

Проте суд активно наголошує увагу органу досудового розслідування на вищезазначених нормах Закону, якими встановлюється, що обов`язок збирання доказів, покладається безпосередньо на слідчого, прокурора.

Лише цитування норм кримінального процесуального закону не доводять наявність даних, які б свідчили про відсутність матеріальної чи моральної шкоди.

Отже, враховуючи зазначене вище, слідчий у своїй постанові про відмову у визнанні потерпілою мав послатися на докази, зібрані у ході досудового розслідування, які доводять, що зазначеними діями невстановленої особи, ОСОБА_3 шкоди не заподіяно.

Однак, постанова слідчого не містить посилань на обставини, встановлені у ході досудового розслідування, які б слугували підставою для прийняття рішення про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілою у цьому кримінальному провадженні.

Крім того, слідчий суддя звертає увагу, що досудове розслідування здійснюється за ч. 2 ст. 364 КК, яка передбачає обов`язкову наявність шкоди інтересам, зокрема, фізичних осіб, що саме по собі свідчить про наявність у кримінальному провадженні потерпілого.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні Бєлоусов проти України заява №4494/07 від 7 листопада 2013 року у п.55 зазначив: мінімальні стандарти ефективності, визначені практикою Суду, включають в себе вимоги, що розслідування має бути ретельним, незалежним, безстороннім та підконтрольним громадськості, а також, що компетентні органи влади повинні діяти зі зразковою ретельністю і оперативністю (див., наприклад, рішення від 19 липня 2012 року у справі «Алексахін проти України» (Aleksakhin v. Ukraine), заява № 31939/06, п. 55).

Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

З огляду на викладені вище обставини, слідчий суддя дійшов висновку, що постанова слідчого є необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо зобов`язання слідчого Дніпровського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_4 чи іншу особу, уповноважену на здійснення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, визнати ОСОБА_3 потерпілою, слідчий суддя звертає увагу, що статтею 307 КПК України визначений вичерпний перелік рішень, які слідчий суддя може ухвалити за наслідками розгляду скарги.

Водночас, зазначений перелік не передбачає рішення слідчого судді щодо зобов`язання слідчого визнати певну особу потерпілою від кримінального провадження, а тому виходить за повноваження слідчого судді та може призвести до втручання в процесуальну самостійність слідчого, яка закріплюється нормою ч. 5 ст. 40 КПК України.

Наведене у своїй сукупності приводить слідчого суддю до висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 2, 7, 9, 22, 55, 303-306, 309, 395 КПК України, слідчий суддя

постановив:

Скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого СВ Дніпровського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_4 від 29.05.2024 року про відмову у задоволенні клопотання про визнання потерпілою ОСОБА_3 , поданого в рамках кримінального провадження №12022100040001675 від 01.07.2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України - задовольнити частково.

Постанову слідчого СВ Дніпровського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_4 від 29.05.2024 року про відмову у задоволенні клопотання про визнання потерпілою ОСОБА_3 , поданого в рамках кримінального провадження №12022100040001675 від 01.07.2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України - скасувати.

В іншій частині у задоволенні скарги - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає та є обов`язковою до виконання на всій території України.

Слідчий суддя: