ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/1927/24 Суддя першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Шведа Е.Ю.,

суддів: - Голяшкіна О.В., Заїки М.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною та скасування відмови і зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - Відповідач, ГУ ПФ в Рівненській області), в якому просила:

- визнати протиправною та скасувати відмову ГУ ПФ в Рівненській області №253550004337 від 22.01.2024 щодо непризначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ГУ ПФ в Рівненській області зарахувати до спеціального стажу, що дає право на призначенння пенсії за вислугу років, у подвійному розмірі період роботи ОСОБА_1 в Любецькому психоневрологічному інтернаті відповідно до даних трудової книжки НОМЕР_1 та призначити пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 17.01.2024.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що пенсія за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» може бути призначена особам, які мають необхідний стаж для її призначення станом на 11.10.2017. Водночас, як свідчать матеріали справи, станом на цю дату стаж роботи ОСОБА_1 в закладах охорони здоров`я становив повних 24 роки, що не давало останній права на призначення пенсії за вислугу років.

Не погоджуючись із рішенням першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом помилково застосовано до спірних правовідносин п. 2-1 розд. XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» без урахування рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 щодо неможливості звуження права на соціальний захист, а також не розглянуто по суті вимогу ОСОБА_1 про зарахування до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, у подвійному розмірі період роботи в Любецькому психоневрологічному інтернаті.

Після усунення визначених в ухвалі від 13.05.2024 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з Чернігівського окружного адміністративного суду, які надійшли 07.06.2024.

Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2024 призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з такого.

Як встановленому судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,17.01.2024 звернулася до ГУ ПФ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику установ охорони здоров`я, до якої було додано, зокрема, копію трудової книжки серії НОМЕР_2 (а.с. 9-11) та довідки Любецького психоневрологічного інтерната від 12.01.2024 №42 (а.с. 15).

За принципом екстериторіальності рішенням ГУ ПФ в Рівненській області від 22.01.2024 №253550004337 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки станом на 11.10.2017 для призначення пенсії за вислугу років потрібно набути 26 років 6 місяців спеціального стажу, у той час як згідно наданих Позивачем документів станом на 11.10.2017 вона набула лише 18 років 2 місяці 29 днів стажу (а.с. 16; зворотній бік).

Про прийняте рішення Позивача було повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 26.01.2024 №2500-0206-8/6396 (а.с. 16).

Враховуючи встановлені вище обставини, виходячи з системного аналізу приписів ст. 19, 22, 46, 92 Конституції України, ст. ст. 1, 51, 52, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. 5, п. п. 2-1, 16 розд. XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, а також ряду інших законів та підзаконних актів, суд першої інстанції прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на необхідність застосування до спірних правовідносин редакції статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка було чинною до внесення до неї змін, у подальшому визнаних неконституційними та відсутність у Позивача необхідного спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017.

З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може погодитися з огляду на таке.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно п. 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до п. 2-1 розд. XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

У свою чергу, відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно ст. 7 Закону № 1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Отже, особливістю пенсій за вислугу років є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.

Приписи ст. 51 Закону № 1788-XII визначають, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

За правилами статті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XII (у редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII) встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII були внесені зміни у вказану статтю та встановлено вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788) та підвищено вимоги до спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

У свою чергу, 04.06.2019 Конституційним Судом України ухвалено рішення № 2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII.

Конституційний Суд України, приймаючи зазначене рішення № 2-р/2019, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що для запровадження юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Указані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019, тобто з 04.06.2019.

Отже, починаючи з 04.06.2019 положення пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII.

Таким чином, на день звернення ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (17.01.2024) із заявою про призначення пенсії за вислугу років як працівнику охорони здоров`я, пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909, в якому визначено, що робота в сфері охорони здоров`я дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що в силу вимог статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_2 (а.с. 9-11) ОСОБА_1 з 03.08.1993 по 24.11.1993 працювала медсестрою у Любенській районної лікарні, з 24.11.1993 по 09.01.2008 та з 23.06.2008 по 01.03.2022 - медсестрою у Любенському психоневрологічному інтернаті.

Колегією суддів враховується, що у спірному випадку відмова ГУ ПФ в Рівненській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII обґрунтована посиланням на п. 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, а саме відсутністю необхідного станом на 11.10.2017 спеціального стажу роботи 26 років і 6 місяців. При цьому загальний страховий стаж становить 27 років 11 місяців 29 днів.

З такою позицією Відповідача погодився суд першої інстанції, оскільки, за висновком останнього, виходячи з пунктів 2-1, 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідні умови для призначення пенсії за вислугу років мають визначатись на момент, передбачений законодавцем - на день набрання чинності Законом України №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій». Указані законодавчі положення неконституційними не визнавались. Водночас, Чернігівський окружний адміністративний суд зауважив, що стаж роботи ОСОБА_1 станом на 11.10.2017 складав повні 24 роки, а не 18 років 2 місяців 29 днів, як зазначено в оскаржуваному рішенні ГУ ПФ в Рівненській області.

Разом з тим, судом першої інстанції не було враховано, що Верховний Суд у постанові від 06.11.2023 у справі №240/24/21, вирішуючи питання колізії між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017, прийшов до висновку, що, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

У цьому ж рішенні суд касаційної інстанції звернувся до позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 за подібних правовідносин:

«Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».

За такого правового регулювання та встановлених обставин, а також позиції Верховного Суду у справі №240/24/21, постанова в якій прийнята пізніше постанови від 27.07.2022 у справі №440/1286/20, на яку послався суд першої інстанції, відмова ГУ ПФ в Рівненській області у призначенні пенсії ОСОБА_1 , яка на час звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області мала спеціальний стаж роботи на посаді працівників закладів охорони здоров`я понад 28 років, є протиправною.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у межах спірних правовідносин праву Позивача отримати пенсію за вислугу років кореспондує обов`язок Відповідача прийняти рішення щодо її призначення.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Колегія суддів звертає увагу, що, як свідчать матеріали справи, що Позивачем надано повний пакет документів для призначення пенсії, про що Відповідачем надано оцінку, та єдиною підставою для відмови у її призначенні є відсутність достатнього станом на 11.10.2017 стажу, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ. Водночас, станом на день звернення Позивача із заявою про призначення пенсії спеціальний стаж останнього становив понад 28 років, що відповідає вимогам п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваного у цій справі рішення ГУ ПФ в Рівненській області від 22.01.2024 №253550004337 та покладення на нього обов`язку призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ з 17.01.2024.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Відповідача зарахувати до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років у подвійному розмірі, періоду роботи Позивача в Любецькому психоневрологічному інтернаті відповідно до даних трудової книжки НОМЕР_1 , які не вирішувалися судом першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 60 Закону № 1788-ХІІ робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Як свідчать матеріали справи, у період з 24.11.1993 по 09.01.2008 та з 20.03.2008 по 01.03.2022 ОСОБА_1 працювала медсестрою у Любенському психоневрологічному інтернаті і цей період, за твердження Позивача, повинен враховуватися до спеціального стажу у подвійному розмірі.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що за визначенням статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги; заклад соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, - юридична особа будь-якої форми власності, що надає соціальні послуги особам, які страждають на психічні розлади.

Із змісту Типового положення про психоневрологічний інтернат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 957, вбачається, що психоневрологічний інтернат (далі - інтернат) є стаціонарним інтернатним закладом для соціального захисту, що утворюється для тимчасового або постійного проживання/перебування осіб із стійкими інтелектуальними та/або психічними порушеннями, які за станом здоров`я потребують стороннього догляду, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги, соціальних послуг та комплексу реабілітаційних заходів і яким згідно з висновком лікарської комісії за участю лікаря-психіатра не протипоказане перебування в інтернаті (далі - підопічні).

Отже, Любецький психоневрологічний інтернат у розумінні положень чинного законодавства є закладом соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, а не закладом з надання психіатричної допомоги. Відтак періоди роботи у ньому ОСОБА_1 не підлягають зарахуванню до спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, у подвійному розмірі, а тому у задоволенні відповідної частини позовних вимог необхідно відмовити.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права та не вирішив окрему частину позовних вимог, а відтак прийшов до помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог саме у повному обсязі. Наведені вище обставини є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти у ній нове, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приписи ч. 3 ст. 139 КАС України визначають, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про необхідність зміни розподілу судових витрат і стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ в Рівненській області на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних із сплатою судового збору, в сумі 645,38 грн за подання позовної заяви та 968,36 грн за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених позовних вимог немайнового характеру (2/3) та з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8 згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір». Частина судового збору в сумі 161,35 грн, сплачена за подання позовної заяви, та в сумі 242,09 грн, сплачена за подання апеляційної скарги, може бути повернута відповідним судом як надміру сплачена у порядку, встановленому ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 22 січня 2024 року №253550004337 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33008, м. рівне, вул. Олександра Борисенка, 7, код ЄДРПОУ 21084076) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 17 січня 2024 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33008, м. рівне, вул. Олександра Борисенка, 7, код ЄДРПОУ 21084076) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в сумі 1 613 (одна шістсот тринадцять) гривень 74 копійки.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач Е.Ю. Швед

Судді: О.В. Голяшкін

М.М. Заїка

Повний текст постанови складено та підписано 25 червня 2024 року.