УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2024 року

м. Київ

справа № 370/1848/16-к

провадження № 51-3170 ск 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_4 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 січня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 листопада 2015 року за № 12015110210001002, за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,уродженця та жителя АДРЕСА_2 ,

у вчиненні суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 січня 2024 року відмовлено прокурору у задоволенні клопотання про застосування до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 примусових заходів виховного характеру за матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 листопада 2015 року за № 12015110210001002, а кримінальне провадження закрито.

Цивільний позов ОСОБА_4 залишено без розгляду. Речовий доказ мобільний телефон марки «Samsung Galaxy ALPHA SM-G850FZKSEK» повернуто потерпілому ОСОБА_4 .

Судом першої інстанції встановлено, що 26 листопада 2015 року близько 20:00, малолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , перебуваючи у місцевому районному будинку культури, що розташований за адресою: вул. Фрунзе, 27, смт. Макарів Київської області , вчинили суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, чим спричинили потерпілим ОСОБА_7 та ОСОБА_4 матеріальних збитків на суму 8772 гривень.

Разом з тим, суд, зваживши на те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на день розгляду клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру досягли повноліття, що з урахуванням особливостей ст. 105 КК України виключає можливість застосування таких заходів, дійшов висновку, що у задоволенні клопотання прокурора слід відмовити, а кримінальне провадження закрити.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року апеляційну скаргу потерпілого залишено без задоволення, а ухвалу місцевого суду

- без зміни.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

Потерпілий ОСОБА_4 звернувся до Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення, призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Зазначає, що судом першої інстанції надано неправильну оцінку доказам у кримінальному провадженні, зокрема, що стосується визначення розміру матеріальних збитків, що залишилось поза увагою апеляційного суду. Вважає постановлені у кримінальному провадженні ухвали незаконними та необґрунтованими.

Мотиви суду

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу

про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.

Статтею 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Цією ж статтею передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Вимогами ч. 2 ст. 97 КК України визначено, що примусові заходи виховного характеру, передбачені ч. 2 ст. 105 цього Кодексу, суд застосовує до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.

В свою чергу ст. 105 КК України передбачає, що примусові заходи виховного характеру, перелік яких визначений ч. 2 цієї статті, можуть бути застосовані до неповнолітнього.

Відповідно до ч. 2 ст. 500 КПК України судовий розгляд завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх застосуванні.

З урахуванням наведених положень, а також за усталеною практикою Верховного Суду (постанови ККС ВС від 10 червня 2021 року у справі № 303/2121/194 та від 26 жовтня 2021 року у справі № 461/2728/20), примусові заходи виховного характеру можуть застосовуватися за вчинення суспільно небезпечного діяння особою, яка досягла 11-річного віку та до досягнення нею віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, лише якщо під час постановлення ухвали про застосування цих примусових заходів така особа перебуває у неповнолітньому віці.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 примусових заходів виховного характеру та закриття кримінального провадження щодо них є законним та обґрунтованим.

Згідно зі ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Статтею 129 КПК України передбачено, що, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому. У разі встановлення відсутності події кримінального правопорушення суд відмовляє в позові. У разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених ч. 1 ст. 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.

Згідно з усталеною судовою практикою характер і розмір матеріальної шкоди з`ясовується при розгляді кримінального провадження по суті.

У випадку закриття провадження судом цивільний позов не розглядається, а вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди у цьому випадку можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства, як це передбачено ч. 7 ст. 128 КПК України.

Оскільки цивільний позов розглядається судом разом із кримінальним провадженням (яке було закрито), то в даному випадку його правильно було залишено без розгляду, що вже було предметом оцінки апеляційного суду.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 січня 2024 року за апеляційною скаргою потерпілого, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказане судове рішення без зміни.

Доводи касаційної скарги потерпілого щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону в частині, що не стосується закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , є нелогічними та беззмістовними, оскільки вказане провадження судом по суті не розглядалося.

Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно обґрунтованими та вмотивованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370,

419 КПК України, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх ухвалення.

Істотного порушення кримінального процесуального закону, на що посилається потерпілий у касаційній скарзі, не встановлено, а тому підстави для її задоволення відсутні.

Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав

для задоволення скарги немає.

Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілого

слід відмовити.

З цих підстав Суд, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, постановив:

Відмовити потерпілому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 січня 2024 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_8