Справа № 182/1343/24

Провадження № 2/202/3528/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

20 червня 2024 рокуІндустріальний районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді – Мачуського О.М.

за участю секретаря судового засідання – Карасьової Г.І.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

12 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області із позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

У своїй позовній заяві позивач посилається на те, що в жовтні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійшли домовленостей про те, що ОСОБА_2 бере на себе зобов`язання віддати ОСОБА_1 в строк до 01 липня 2019 року суму в розмірі 5000 доларів США, в рахунок купівлі нею квартири, що було оформлено в письмовій формі, шляхом складення розписки від 10 жовтня 2018 року, текст та підпис на якій ОСОБА_2 зробила власноручно кульковою ручкою синього кольору. На даний час, ОСОБА_2 не віддала ОСОБА_1 суму в розмірі 5000 доларів США, натомість квартиру купила та зареєструвала за собою. Оригінал розписки від 10 жовтня 2018 року, до цього часу зберігається у ОСОБА_1 , що свідчить про невиконання ОСОБА_2 взятого нею зобов`язання. Отже з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , підлягають стягненню 5000 (п`ять тисяч) доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 23 січня 2024 року дорівнює 187260,50 гривень. Окрім того, у зв`язку із простроченням ОСОБА_2 свого грошового зобов`язання, яке розпочалось 02.07.2019 року та триває до теперішнього часу, остання також, у відповідності до статті 625 ЦК України, має сплатити ОСОБА_1 три проценти річних за вказаний період, розмір яких складає 25640,90 гривень.

Враховуючи наведене позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти в розмірі 5000 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 23 січня 2024 року становить 187260,50 гривень, три проценти річних в сумі 25640,90 гривень, а також понесені судові витрати.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2024 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів передано на розгляд до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2024 року для розгляду цивільної справи № 182/1343/24, визначено суддю Мачуського О.М.

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2024 року справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Правом, передбаченим ст. 178 ЦПК України, щодо подачі відзиву на позовну заяву, відповідач не скористалась.

Позивач в судове засідання не з`явився, натомість в прохальній частині позову останній зазначив, що просить розглянути справу без його участі та надає згоду на заочний розгляд справи.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, про розгляд справи повідомлялась належним чином у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України, будь-яких заяв, заперечень, клопотань до суду не надала, у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за її відсутності та ухвалити заочне рішення, відповідно до вимог ст. ст. 280-282 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв`язку, об`єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяв по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 202 ЦК визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частини 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Між сторонами по справі виникли цивільно-правові відносини, які регулюються Цивільним кодексом України.

Судом встановлено, що 10 жовтня 2018 року ОСОБА_4 власноручно написана розписка про те, що остання в строк до 01.07.2019 року зобов`язується віддати ОСОБА_4 забраклу грошову суму в розмірі 5000 доларів США, в рахунок купівлі ОСОБА_2 квартири по АДРЕСА_1 . Розписка містить посилання на те, що її написано власноручно в двох примірниках, без заходів фізичного та психологічного впливу.

Факт написання даної розписки відповідачем не оспорювався.

Згідно з довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за відповідачем.

Надаючи оцінку вказаній розписці, суд виходить із наступних положень законодавства.

Статтю 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Статтею 627 ЦК України закріплено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У статті 6 ЦК України закріплено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже за діючими положеннями законодавства умови про предмет договору в будь-якому випадку є істотною умовою, без якої неможливо встановити суть зобов`язання.

Частинами 1,2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

У частин третій статті 533 ЦК України ветановлено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов?язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах. встановлених законом.

Верховний Суд погоджується, що в національному законодавстві не врегульована типова форма розписки, проте за звичаями ділового обороту реквізит "Підпис" розміщується завжди у кінці документа, під його основним змістом, тобто під текстом документа, для того, щоб зафіксувати дійсне схвалення автором документа його тексту та унеможливити спотворення його змісту (висновок ВС №161/11436/21 від 27.04.2023).

На підтвердження укладення договору та його умов позивачем надано розписку відповідача від 10.10.2018 року, яка сама по собі є письмовою угодою та документальним підтвердженням укладення між сторонами договору, за умовами якого відповідач зобов`язалась повернути позивачу грошові кошти в сумі 5000 доларів США в строк до 01.07.2019 року.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням с правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію. (передати майно, виконати роботу. надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно до ст.ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 25.04.2012 року у справі № 6-24ц12, наявність оригіналу розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов`язання.

Таким чином, наявність оригіналу боргової розписки у позивача (без зазначення у ній відомостей про повернення оспорюваних сум), свідчить про те, що грошове зобов`язання не виконано.

В ході розгляду справи відповідачем не надано жодного доказу того, що вона повністю чи частково виконала свої зобов`язання за вказаним договорам та повернула повністю або частково кошти у строк, зазначений у розписці.

З урахуванням наведеного, суд погоджується із доводами позивача про фактичне порушення прав позивача, пов`язане неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо необхідності віддати позивачу грошові кошти в сумі 5000 доларів США у строк до 01.07.2019 року.

При цьому, вказаним договором не встановлено іншого порядку повернення коштів та не передбачено його визначення в грошовому еквіваленті до національної валюти України - гривні, тому правових підстав для перерахунку у гривні зазначеного боргу в розмірі 5000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ не вбачається. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2019 року по справі № 373/2054/16-ц.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів 5000 доларів США, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то суд зазначає, що правову позиція з цього приводу, було викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Щодо стягнення 3% річних за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На підставі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Так, судом встановлено, що грошове зобов`язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 щодо повернення коштів, до теперішнього часу фактично не виконано, а тому позивач, у відповідності до вимог ст. 625 ЦК України, має право вимагати сплати трьох процентів річних від простроченої суми, за весь період прострочення.

Стороною позивача надано розрахунок, здійснений за період з 02.07.2019 року по 23.01.2024 року, у відповідності до якого 3 % річних складає 25640,90 гривень,

Водночас, відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Отже, відсутні правові підстави для нарахування 3% річних після введення на території України воєнного стану (24 лютого 2022 року).

Окрім того, судом встановлено, що предметом спірного договору є іноземна валюта - долари США та розмір одержання процентів його умовами не передбачено.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду в постановах від 16.01.2019 року по справах № 464/3790/16-ц, № 373/2054/16-ц не вбачала підстав для відступу від такої позиції.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Отже, судом самостійно здійснюється розрахунок 3 % річних з урахуванням боргу у розмірі 5000,00 доларів США помноженого на кількість днів прострочення за період з 02.07.2019 року по 23.02.2022 року, що становить 968 день, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році). Тобто, 5000,00 доларів США х 968 днів х 3 : 100 : 365 = 397,80 доларів США.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач прострочила виконання грошового зобов`язання щодо повернення коштів, яке останньою й до теперішнього часу не виконано, суд доходить висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на його користь 3 % річних від простроченої суми які входять до складу грошового зобов`язання, за період з 02.07.219 року по 23.02.2022 року є обґрунтованими, а з відповідача на користь позивача, за вказаний період підлягають стягненню 3% річних за період з 02.07.2019 року по 23.02.2022 року в сумі 397,80 доларів США.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів підлягають частковому задоволенню.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 133 ПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема  витрати на професійну правничу допомогу.

Позивачем за подання позовної заяви були понесені витрати на оплату судового збору у розмірі у розмірі 3028 гривень.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Таким чином, у відповідності до ст. 141 КПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати з оплати судового збору у розмірі 3028 гривень.

Керуючись ст. ст.4,12,13,81,137,141, 263,265, 259, 268, 280-282 351,352,355 ЦПК України, ст.ст.545,625,1046,1047, 1049, 1050 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 , заборгованість в сумі 5397,80 доларів США (п`яти тисяч триста дев`яносто сім доларів США вісімдесят центів), з яких: 5000 доларів США – сума основного боргу; 397,80 доларів США – сумі 3% річних.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути із ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 , судові витрати з оплати судового збору у розмірі 3028,00 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено позивачем, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його складення в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                                        О.М. Мачуський