Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

21 червня 2024 року                                                             Справа№200/3108/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи  адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,  -

                                                        В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (надалі – ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач) про:

- визнання протиправними дій щодо обмеження пенсії максимальним розміром;

- зобов`язання здійснити нарахування та виплату пенсії, перераховану з 01.12.2019 року з урахуванням 90% відповідних сум грошового забезпечення, без обмеження її максимальним розміром.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2023 року у справі № 200/5150/22 відповідач з 01.12.2019 року здійснив перерахунок пенсії позивача з розрахунку 90% відповідних сум грошового забезпечення, але обмежив її максимальний розмір десятьма прожитковими мінімумами, які установлені для осіб, які втратили працездатність. Позивач вважає такі дії протиправними та такими, що порушують його право на отримання належної пенсії.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року відкрито провадження у справі № 200/3108/24, за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення осіб (виклику) учасників справи. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

Відзив з боку відповідача до суду не надходив.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Донецькій області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.03.2021 року у справі № 200/11810/20-а, яке набрало законної сили 25.05.2021 року, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84116, Донецька область, м.Слов`янськ, пл.Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) при здійсненні ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) перерахунку пенсії за вислугу років з 01.01.2016 року на підставі Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб”, застосувати основний розмір пенсії 90 відсотків від грошового забезпечення та виплатити різницю недоотриманої пенсії починаючи з 01.01.2016 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12.12.2021 року у справі № 200/14836/21, яке набрало законної сили 13.01.2022 року, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010, 84122, Донецька область, м.Слов`янськ, пл.Соборна, 3) здійснити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний код   НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) перерахунок та виплату пенсії з 01.12.2019 відповідно до статей 43, 63 Закону України   "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб",  на підставі довідки  Державної установи "Територіальне медичне об`єднання МВС України по Донецькій області" від 19 серпня 2021 року   №33/25-2617 з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення суду у справі № 200/14836/21 Головним управлінням здійснено перерахунок пенсії з грудня 2019 року на підставі довідки №33/25-2617, однак зменшено розмір грошового забезпечення до 70 %, оскільки рішенням суду інших зобов`язань на управління не покладено.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.02.2023 року у справі № 200/5150/22, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2023 року, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84116, Донецька область, м.Слов`янськ. пл.Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) перерахувати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу з 01.12.2019 та виплатити перераховану пенсію у розмірі 90% відповідних сум грошового забезпечення та виплатити різницю недоотриманої пенсії.

Як вбачається з матеріалів електронної пенсійної справи позивача, на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.02.2023 року у справі № 200/5150/22, у липні 2023 року позивачу здійснено перерахунок пенсії з 01.12.2019 року виходячи з 90% сум грошового забезпечення, однак основний розмір пенсії складає 34832,66 грн, при цьому до виплати призначено – 20930,00 грн (десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі в органах внутрішніх справ регулює Закон України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-ХІІ).

Відповідно до положень ст. 63 Закону №2262-XII перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону. Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08 липня 2011 року №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон №3668-VI), який набрав законної сили 01 жовтня 2011 року.

На підставі положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом №3668-VI внесені зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесені зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.

Таким чином, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.

При цьому положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони суперечать одна одній.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.12.2021 у справі №400/2085/19.

Приписами частини 7 статті 43 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII) знову ж таки передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Окрім того, відповідно до пункту 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII дія цього закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються, починаючи з 01 січня 2016 року, в той час коли пенсія позивачу призначена ще задовго до 01 січня 2016 року, а саме 29.05.2010 року.

Проте, варто зазначити, що частина 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року у справі №7-рп/2016.

Буквальне розуміння змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року з урахуванням рішення Конституційного Суду України у справі №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.

За таких обставин, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774 від 06 грудня 2016 року зміни до частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Отже, внесені Законом №1774-VIII до частини 7 статті 43 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни є повторним запровадженням нормативного регулювання, яке Конституційний Суд визнав неконституційним, а тому слід констатувати, що ці зміни самі по собі не створюють підстав для обмеження максимального розміру пенсії. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.

Зокрема у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21 та від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків:

«… на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI. …».

Враховуючи зазначені висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про протиправність обмеження відповідачем пенсії позивача максимальним розміром.

Таким чином, у спірних правовідносинах, на думку суду, відповідач діяв з порушенням меж  повноважень, визначених Законами України, необґрунтовано та не пропорційно, чим порушив вимоги ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано і пропорційно.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б доводили необґрунтованість заявленого позову, відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

                                                           В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо проведення ОСОБА_1 перерахунку та виплати пенсії із застосуванням обмеження максимальним розміром.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження:  84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) здійснити з 01.12.2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 90% відповідних сум грошового забезпечення, без обмеження її максимальним розміром (десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність), з урахуванням виплачених сум.

Судове рішення складено та підписано 21 червня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.     

Суддя                                                                                   В.М. Чучко