Україна

 Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

20 червня 2024 року                                                             Справа№200/2289/24

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Духневича О.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (адреса: 08500, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

                                                      ВСТАНОВИВ:

18 квітня 2024 року через систему «Електронний суд» до Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 з 01.06.2022 року;

- зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.06.2022 року та виплатити заборгованість з 01.08.2022 року.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області, де отримував страхові виплати до 31.05.2022 року. З 01.06.2022 року виплата страхових виплат була припинена відповідачем з невідомих причин.

На адвокатський запит щодо підстав припинення страхових виплат та несплату заборгованості по страховим виплатам відповідачем було повідомлено, що ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати були припинені з 01.06.2022 року згідно рекомендації Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації. Також повідомлено, що для продовження нарахування та виплати страхових виплат необхідно звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням кваліфікованого електронного підпису “Дія. Підпис” (“Дія ID”) та подати заяву на поновлення страхових виплат.

Позивач вважає бездіяльність відповідача про припинення щомісячної страхової виплати протиправною, а тому звернувся до суду із цим позовом.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2024, зазначена вище справа була розподілена та передана судді Духневичу О.С.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.04.2024 клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено позивачу строк звернення до суду із позовною заявою. Відкрито провадження у справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні. Зобов`язано відповідача подати до суду: засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію пенсійної справи відносно ОСОБА_1 ; відомості, з якого періоду ОСОБА_1 припинено виплату страхових виплат із зазначенням підстав припинення виплати; довідку про розмір нарахованих та окремо виплачених сум страхових виплат ОСОБА_1 з січня 2022 року по теперішній час із зазначенням дат нарахування та виплат.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Донецьким окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

07.06.2024 до Донецького окружного адміністративного суду засобами електронного зв`язку надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог.

12.06.2024 до Донецького окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог.

Обгрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що копію позовної заяви та доданих до неї документів Управління не отримувало, а відтак з підставами для звернення з позовом та їх матеріально-правовим обґрунтуванням не знайомий, у зв`язку з чим має викласти свої заперечення проти позову за формальних підстав.

Також зазначив, що підставою для припинення нарахування та виплати позивачу страхових виплат був лист Міністерства фінансів України відповідно до якого за даними Адміністрації Державної прикордонної служби України, позивач 29.08.2020 перетнув державний кордон України в пункті перетину «ГОПТІВКА» та проживає за кордоном.

Відповідач вказав, що для продовження нарахування та виплати страхових виплат позивачу необхідно звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням кваліфікованого електронного підпису “Дія. Підпис” (“Дія ID”) та подати заяву на поновлення страхової виплати.

19.06.2024 до Донецького окружного адміністративного суду засобами електронного зв`язку від відповідача надійшли документи, витребувані ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.04.2024.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 12.11.2014 № 3247000097.

Відповідно до довідок МСЕК серії ДОН-07 № 006320 та серії ДОН-04 № 085858 ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності із втратою професійної працездатності в розмірі 55% безстроково з 10.02.2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі постанови Яготинського відділення управління виконавчої дирекції  Фонду соціального страхування України в Київській області від 02.03.2018 за № 1071/2576/2576.1/17 ОСОБА_1 з 01.03.2018 призначено щомісячну страхову виплату безстроково.

На підставі постанови Яготинського відділення управління виконавчої дирекції  Фонду соціального страхування України у Київській області від 12.03.2019 за № 1071/2576/2576.1/19 ОСОБА_1 з 01.03.2019 призначено щомісячну страхову виплату безстроково.

На підставі постанови Яготинського відділення управління виконавчої дирекції  Фонду соціального страхування України у Київській області від 21.04.2020 за № 1071/2576/2576.1/20 ОСОБА_1 з 01.03.2020 призначено щомісячну страхову виплату безстроково.

На підставі постанови Яготинського відділення управління виконавчої дирекції  Фонду соціального страхування України у Київській області від 30.03.2021 за № 32015/11567/2576.1/21 ОСОБА_1 з 01.03.2021 призначено щомісячну страхову виплату безстроково.

На підставі постанови Яготинського відділення управління виконавчої дирекції  Фонду соціального страхування України у Київській області від 31.03.2022 за № 32015/11567/2576.1/22 ОСОБА_1 з 01.03.2022 призначено щомісячну страхову виплату безстроково.

Згідно постанови Яготинського відділення управління виконавчої дирекції  Фонду соціального страхування України у Київській області від 04.07.2022 за № 32015/11567/2576.1/23 ОСОБА_1 припинено нарахування та виплату страхових виплати.

Суд зазначає, що з 01.01.2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 21 вересня 2022 року № 2620-IX, ч. 2 розд. VII Прикінцеві та перехідні положення якого припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.

Отже, з 01.01.2023 року (у зв`язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України) повноваження управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях передані до відповідних територіальних органів Пенсійного фонду України.

У зв`язку із невиплатою страхових виплат, представник позивача 10.04.2024 звернувся із адвокатським запитом до відповідача, у якій просив повідомити на яких підставах припинено та не сплачуються щомісячні страхові виплати, а також заборгованість по страховим виплатам ОСОБА_1 .

Листом відповідача від 17.04.2024 № 100-0202-6/66954 представника позивача повідомлено, що ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати були припинені з 01.06.2022 року згідно рекомендації Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації. Також повідомлено, що для продовження нарахування та виплати страхових виплат необхідно звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України або через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням кваліфікованого електронного підпису “Дія. Підпис” (“Дія ID”) та подати заяву на поновлення страхових виплат.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, суд виходив з наступного.

Спірним питанням даної справи є правомірність припинення виплати страхових виплат позивачу.

Відповідно до ч. 2  ст. 19 Конституції України  органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що Фонд соціального страхування України державний цільовий фонд, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням в Україні від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1442 вирішено питання щодо припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 01.01.2023 року шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.

Наразі органи Пенсійного фонду України є саме тим органом, що реалізує державну політику у сферах соціального страхування.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV).

Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону № 1105-XIV право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно до ч. 1 та 7 ст. 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже вказана стаття вказує на випадки, згідно з якими страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 14.01.1998 року № 16/98-ВР передбачено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Тобто, вказаний перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати страхових виплат з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом (згідно із Закону № 16/98-ВР) чи законодавством (згідно із Закону № 1105-XIV).

Відповідач у відзиві зазначає, що підставою для припинення нарахування та виплати позивачу страхових виплат був лист Міністерства фінансів України відповідно до якого за даними Адміністрації Державної прикордонної служби України, позивач 29.08.2020 перетнув державний кордон України в пункті перетину «ГОПТІВКА» та проживає за кордоном.

Преамбулою Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII) визначено, що цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною 11 ст. 7 Закону № 1706-VII передбачено, що внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.

Матеріальне забезпечення, страхові виплати призначаються за наявності необхідних документів, що підтверджують право на ці виплати, а в разі їх відсутності - за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України.

У разі відсутності в зазначеному Реєстрі необхідних відомостей матеріальне забезпечення, страхові виплати надаються у мінімальному розмірі, встановленому правлінням Фонду соціального страхування України, з наступним перерахуванням сум матеріального забезпечення після надходження документів, що підтверджують право застрахованих осіб на їх надання.

Судом встановлено та відповідачем не заперечується, що підставою для припинення нарахування та виплати позивачу страхових виплат був лист Міністерства фінансів України відповідно до якого за даними Адміністрації Державної прикордонної служби України, позивач 29.08.2020 перетнув державний кордон України в пункті перетину «ГОПТІВКА» та проживає за кордоном.

Разом з тим відповідачем до суду не надано доказів постійного проживання позивача за кордоном, як і доказів оформлення позивачем документів для виїзду за кордон на постійне місце проживання в порядку Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України".

Відповідно до ч. 5 ст. 48 Закону № 1105-XIV, у разі виїзду потерпілого або осіб, які мають право на страхові виплати, на постійне місце проживання за межі України визначені на зазначені цілі суми переказуються Фондом на їх адресу в порядку, передбаченому міждержавними угодами.

Згідно з пунктом 1 Порядку здійснення страхових виплат, призначених у зв`язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали за межі України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2001 № 998, цей Порядок застосовується у разі, якщо міжнародними договорами України не встановлено інші правила здійснення страхових виплат, призначених у зв`язку з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, які спричинили втрату працездатності, особам, що виїхали на постійне місце проживання за межі України.

Відтак, ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV передбачає наявність саме двосторонніх договорів між Україною та державою місця проживання отримувача страхових виплат у відповідній сфері соціального забезпечення, відповідно до якої право на отримання страхових виплат, в тому числі призначених безстроково у зв`язку з втратою працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, громадянами України, які проживають за кордоном, фактично залежить від наявності відповідного міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 19 Закону № 1105-XIV, право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Суд зазначає, що позивач під час отримання професійного захворювання та втрати працездатності і встановлення йому інвалідності проживав в Україні (доказів зворотного суду не надано), отже відшкодування шкоди внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, одержаного у зв`язку з виконанням трудових обов`язків йому має здійснюватися державою Україна.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 25.11.2020 по справі № 234/9296/17 у подібних правовідносинах наведено такі правові висновки:

"Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Згідно із статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Піклування та захист громадянам України, які перебувають за її межами, гарантовано у частині третій статті 25 Конституції України.

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (стаття 64 Конституції України).

У частині другій статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, громадяни України мають право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі і права на соціальне забезпечення.

Аналогічні припиненню страхових виплат правові наслідки у вигляді припинення виплати пенсії на весь час перебування (проживання) громадянина України за кордоном передбачені також у пункті 2 частини першої статті 49, статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України зазначені норми були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

У наведеній справі Конституційний Суд України, зокрема, зазначив, що "оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами".

Колегія суддів зауважує, що пенсійні виплати та виплати за іншими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування за правовою природою є тотожними, адже здійснюються в межах окремих видів такого страхування, передбачених частиною першою статті 4 «Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

При цьому колегія суддів вважає, що частина перша статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", яка передбачає припинення страхових виплат на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, суперечить частинам першій, другій статті 24, частині третій статті 25, частинам першій, четвертій статті 41, частині першій статті 46, частині першій статті 64 Конституції України, тому суд її не застосовує".

Аналогічного висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд у постанові від 11.01.2024 по справі № 200/3220/23.

Крім того, суд зазначає, що за приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд зауважує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України»: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

З урахуванням того, що позивач перебуває на обліку у відповідача, як отримувач щомісячних страхових виплат, суд дійшов висновку, що припинення страхових виплат, призначених позивачу у зв`язку з трудовим каліцтвом, лише за самим фактом перетину кордону є необґрунтованим і таким, що порушує конституційні гарантії позивача на соціальне забезпечення у зв`язку з втратою працездатності.

Позивач просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати щомісячних страхових виплат з 01.06.2022, у зв`язку з чим, суд вважає за необхідне зазначити, що під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб. Сама по собі бездіяльність це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. При цьому, дії суб`єкта владних повноважень активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб.

Отже, припиняючи позивачу нарахування та виплату страхових виплат з 01.06.2022, шляхом прийняття постанови від 04.07.2022 за № 32015/11567/2576.1/23 відповідач діяв протиправно

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправних саме дій (прийняття постанови), а не бездіяльності відповідача, відтак дана позовна вимога задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню у спосіб визнання протиправною та скасування постанови Яготинського відділення управління виконавчої дирекції  Фонду соціального страхування України у Київській області "Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати" від 04.07.2022 за № 32015/11567/2576.1/23 та зобов`язати відповідача відновити нарахування та виплату щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 з 01.06.2022.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача виплатити заборгованість із щомісячних страхових виплат, яка виникла за період з 01.08.2022, то така не підлягає задоволенню, оскільки, по-перше, ця вимога охоплюється вимогою про зобов`язання відновити нарахування та виплату страхових виплат з 01.06.2022, по-друге, щомісячна страхова виплата ОСОБА_1 припинена з 01.06.2022.

Отже, з 01.06.2022 розрахунок страхових виплат позивачу не здійснювався, а тому відсутня заборгованість.

Аналогічного висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд у постанові від 01.02.2024 у справі № 200/4949/23.

Твердження відповідача про те, що копію позовної заяви та доданих до неї документів Управління не отримувало, а відтак з підставами для звернення з позовом та їх матеріально-правовим обґрунтуванням не знайомий є необгрунтованим, оскільки матеріалами справи підтверджено надсилання позивачем позовної заяви разом із додатками до зареєстрованого Електронного кабінету Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», що підтверджується квитанцією № 908286 від 17.04.2024.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 968,96 грн.

Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 77, 78, 94, 139, 241-246, 257-258, 262 КАС України, суд, -

                                                     ВИРІШИВ

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Яготинського відділення управління виконавчої дирекції  Фонду соціального страхування України у Київській області "Про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати" від 04.07.2022 за № 32015/11567/2576.1/23.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати з 01.06.2022 року.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.     

Суддя                                                                                   О.С. Духневич