ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року

м. Київ

Справа № 357/372/17

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/824/101/23

Провадження № 51 - 879 км 24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника засудженого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 у режимі відеоконференції,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110030000751 від 21 лютого 2016 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Черкаси, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Придніпровського районного суду

м. Черкаси від 27 червня 2017 року за ст. 186 ч. 3, ст. 187 ч. 1, ст. 187 ч. 3, ст. 70 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією частини майна, яке є його власністю,

за ст. 187 ч. 4, ст. 115 ч. 2 пп. 6, 12 КК України,

за касаційними скаргами захисників засудженого ОСОБА_6 - адвокатів

ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від

29 листопада 2023 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 вересня

2021 року ОСОБА_6 засуджено: - за ст. 187 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; - за ст. 115 ч. 2 пп. 6, 12 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 ч. 4 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 червня 2017 року більш суворим за цим вироком ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з моменту ухвалення вироку з 14 вересня 2021 року. До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У строк покарання ОСОБА_6 зараховано частково відбуте покарання за вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 червня 2017 року з 27 жовтня 2017 року по 13 вересня 2021 року за правилами зарахування попереднього ув`язнення на підставі ст. 72 ч. 5 КК України в редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIIІ з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_9 22 607 гривень на відшкодування матеріальної шкоди та 1 000 000 гривень моральної шкоди.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_10 за ст. 187 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією частини майна, яке є її власністю, судові рішення щодо якої не оскаржено. Касаційних скарг від

ОСОБА_10 та в її інтересах не надходило.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_10 на користь держави по

2 306 гривень з кожного процесуальних витрат за проведення судових експертиз.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за таких обставин.

У період часу з 17 по 19 лютого 2016 року приблизно о 10 годині 00 хвилин

ОСОБА_6 , будучи особою, яка раніше вчинила розбій, за попередньою змовою з особою, кримінальне провадження щодо якої закрито у зв`язку з її смертю, та ОСОБА_10 з метою заволодіння чужим майном, представившись працівниками ПАТ «Київобленерго», під приводом перевірки лічильників електроенергії проникли до приміщення квартири за адресою: АДРЕСА_2 , де вчинили напад на ОСОБА_11 , в ході якого ОСОБА_6 та особа, кримінальне провадження щодо якої закрито у зв`язку з її смертю, зв`язали ОСОБА_11 та з метою швидкого відшукання цінного майна завдали їй ударів руками та ногами по тулубу і голові, від яких ОСОБА_11 втрачала свідомість, заподівши їй тяжкі тілесні ушкодження. В ході розбійного нападу ОСОБА_6 , особа, кримінальне провадження щодо якої закрито у зв`язку з її смертю, та ОСОБА_10 заволоділи коштами в сумі 1 000 гривень.

Крім того, ОСОБА_6 за попередньою змовою з особою, кримінальне провадження щодо якої закрито у зв`язку з її смертю, в приміщенні квартири за адресою: АДРЕСА_2 , діючи з корисливих мотивів під час розбійного нападу, з метою протиправного заподіяння смерті ОСОБА_11 , усвідомлюючи свої злочинні дії та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, завдали їй ударів руками та ногами по тулубу і голові, від яких ОСОБА_11 втрачала свідомість. Після відшукання коштів, коли ОСОБА_6 , особа, кримінальне провадження щодо якої закрито у зв`язку з її смертю, та ОСОБА_10 почали покидати місце вчинення злочину, ОСОБА_6 один раз двома ногами стрибнув на обличчя ОСОБА_11 , після чого остання ознак життя не подавала. Причиною смерті ОСОБА_11 стала сукупна травма - закрита травма голови, шиї та грудей з розвитком шоку.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без зміни, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_12 та його захисників - адвокатів ОСОБА_13 і ОСОБА_14 - без задоволення.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, призначити ОСОБА_6 за ст. 115 ч. 2 пп. 6, 12 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, та на підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням призначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. Даючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні, вважає, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених

ст. 187 ч. 4, ст. 115 ч. 2 пп. 6, 12 КК України, не доведена поза розумним сумнівом, висновки судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на припущеннях, беззаперечні докази винуватості ОСОБА_6 відсутні. Зокрема зазначає, що судом першої інстанції не розмежовано від чиїх саме ударів померла ОСОБА_11 .

Указує на те, що показання потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_15 не містять інформації, яка підлягає доказуванню, і не підтверджують винуватість

ОСОБА_6 . Вважає недопустимими доказами: - протокол огляду місця події від

21 лютого 2016 року, оскільки зазначену слідчу дію проведено з порушеннями вимог процесуального закону; - висновок експерта від 29 грудня 2016 року № 5156/д, оскільки виготовлення слідів папілярних узорів і слідів від рукавичок під час огляду місця події не здійснювалось; - протокол слідчого експерименту з ОСОБА_6 від 12 серпня 2016 року, оскільки зазначену слідчу дію проведено з порушенням вимог процесуального закону, ОСОБА_6 не зазначав, що стрибав на обличчя ОСОБА_11 , вказані на слідчому експерименті ушкодження не співпадають за кількістю, механізмом утворення та локалізацією з тілесними ушкодженнями, встановленими у висновку судово-медичної експертизи, ця слідча дія не містить ознак відтворення, посвідчує виключно проголошення ОСОБА_6 зізнання у вчиненні кримінального правопорушення; - протокол слідчого експерименту з особою, кримінальне провадження щодо якої закрито у зв`язку з її смертю, від 30 грудня 2016 року, оскільки продемонстровані тілесні ушкодження повністю не підтверджуються висновком судово-медичної експертизи; - висновок судово-медичної експертизи від 23 травня 2016 року № 84, оскільки ні слідчий, ні прокурор не зверталися з клопотанням про тимчасовий доступ до медичних документів ОСОБА_11 , механізм та послідовність заподіяння тілесних ушкоджень у висновку експерта не конкретизовано; - висновок експерта від 30 грудня 2016 року № 575-84, оскільки він не відповідає дійсним обставинам, зафіксованим під час проведення слідчого експерименту з ОСОБА_6 ; - протокол одночасного допиту ОСОБА_10 та особи, кримінальне провадження щодо якої закрито у зв`язку з її смертю, від 23 грудня 2016 року, оскільки вони є співмешканцями і зацікавленими особами, які вказали на те, що саме ОСОБА_6 завдавав ударів ОСОБА_11 . Указує на те, що при призначенні покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції не дотримався вимог статей 50, 65 КК України та призначив найсуворіше покарання, передбачене санкціями ст. 187 ч. 4, ст. 115 ч. 2 пп. 6, 12 КК України, при цьому не мотивував чому менш суворе покарання буде недієвим. Звертає увагу на те, що ОСОБА_6 визнав свою вину та щиро розкаявся, має соціальні зв`язки, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Крім того, указує на неправильне застосування ст. 72 ч. 5 КК України при зарахуванні у строк покарання ОСОБА_6 попереднього ув`язнення. Вважає, що апеляційний суд у порушення вимог статей 370, 419 КПК України не перевірив всіх доводів апеляційних скарг захисту та не надав на них відповідей, своє рішення належним чином не мотивував.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, призначити ОСОБА_6 за

ст. 115 ч. 2 пп. 6, 12 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, та на підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням призначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. Указує на те, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 найсуворіше покарання, передбачене санкцією статті ст. 115 ч. 2 пп. 6, 12 КК України, у виді довічного позбавлення волі, при цьому не мотивував, чому менш суворе покарання буде недієвим. Звертає увагу на те, що ОСОБА_6 визнав свою вину та щиро розкаявся, має соціальні зв`язки, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, вчинив кримінальні правопорушення через 14 днів після того як йому виповнилось 18 років. Вважає, що апеляційний суд у порушення вимог ст. 419 КПК України не перевірив та не оцінив всіх доводів апеляційної скарги захисту та своє рішення належним чином не мотивував.

Заперечень на касаційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Захисник засудженого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 у судовому засіданні висловила доводи на підтримання своєї касаційної скарги і просила її задовольнити, а також вважала обґрунтованою касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 і просила її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні просила змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині застосування ст. 72 ч. 5 КК України, а касаційні скарги захисників ОСОБА_7 і ОСОБА_8 в цій частині вважала обґрунтованими та в решті судові рішення просила залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доводи касаційних скарг захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону апеляційним судом є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями

368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених

у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

При залишенні апеляційної скарги без задоволення суд апеляційної інстанції має зазначити підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, тобто процесуальний закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_13 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, недоведеність винуватості ОСОБА_6 та недопустимість доказів обвинувачення, просила скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині засудження ОСОБА_6 за ст. 115 ч. 2 пп. 6. 12 КК України, а кримінальне провадження закрити.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просив скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким призначити йому за

ст. 115 ч. 2 пп. 6, 12 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.У доповненнях до апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 від 26 травня 2023 року, підписаних самим обвинуваченим та його захисником ОСОБА_7 , висловлено прохання про скасування вироку суду першої інстанції та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 на підставі ст. 284 ч. 1 п. 3 КПК України, оскільки не встановлені достатні докази для встановлення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. У доповненнях ОСОБА_6 вказував на те, що його винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 187 ч. 4, ст. 115 ч. 2 пп. 6, 12 КК України, не доведена поза розумним сумнівом, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на припущеннях, беззаперечні докази винуватості ОСОБА_6 відсутні. Зокрема зазначав, що обвинувачення ОСОБА_6 є неконкретним, у тому числі не розмежовано від чиїх саме ударів померла ОСОБА_11 . Вважав, що показання потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_15 не є належними доказами, оскільки вони не містять інформації, яка підлягає доказуванню, і не підтверджують винуватість ОСОБА_6 . Вважав також недопустимими доказами: - протокол огляду місця події від 21 лютого 2016 року, оскільки зазначену слідчу дію проведено з чисельними порушеннями вимог процесуального закону; - висновок експерта від 29 грудня 2016 року № 5156/д, оскільки виготовлення слідів папілярних узорів і слідів від рукавичок під час огляду місця події не здійснювалось; - протокол слідчого експерименту з ОСОБА_6 від 12 серпня 2016 року, оскільки зазначену слідчу дію проведено з порушенням вимог процесуального закону, ОСОБА_6 не зазначав, що стрибав на обличчя ОСОБА_11 , вказані на слідчому експерименті ушкодження не співпадають за кількістю, механізмом утворення та локалізацією з тілесними ушкодженнями, встановленими у висновку судово-медичної експертизи, ця слідча дія не містить ознак відтворення, посвідчує виключно проголошення ОСОБА_6 зізнання у вчиненні кримінального правопорушення; - протокол слідчого експерименту з особою, кримінальне провадження щодо якої закрито у зв`язку з її смертю, від 30 грудня 2016 року, оскільки продемонстровані тілесні ушкодження повністю не підтверджуються висновком судово-медичної експертизи; - висновок судово-медичної експертизи від 23 травня 2016 року, оскільки ні слідчий, ні прокурор не зверталися з клопотанням про тимчасовий доступ до медичних документів ОСОБА_11 , механізм та послідовність заподіяння тілесних ушкоджень у висновку експерта не конкретизовано; - висновок експерта від 30 грудня 2016 року № 575-84, оскільки він не відповідає дійсним обставинам, зафіксованим під час проведення слідчого експерименту з ОСОБА_6 ; - протокол одночасного допиту ОСОБА_10 та особи, кримінальне провадження щодо якої закрито у зв`язку з її смертю, від 23 грудня 2016 року, оскільки вони є співмешканцями і зацікавленими особами, які вказали на те, що саме ОСОБА_6 завдавав ударів ОСОБА_11 .

Як вбачається із журналу судового засідання від 29 листопада 2023 року, обвинувачений ОСОБА_6 підтримав свою апеляційну скаргу з доповненнями. Проте, суд апеляційної інстанції в порушення вимог статей 370, 419 КПК України доводи доповнень до апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_13 про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, недоведеність винуватості ОСОБА_6 та недопустимість доказів, залишив поза увагою, не надав на них конкретних належних відповідей і не навів детального обґрунтування їх відхилення, дійшовши передчасного висновку про законність вироку суду першої інстанції.

Так, апеляційний суд в ухвалі не виклав зміст доповнень до апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , не навів мотивів на спростування доводів про недоведеність винуватості ОСОБА_6 , про неналежність та недопустимість доказів з посиланням на конкретні матеріали кримінального провадження і не зазначив підстав, з яких апеляційну скаргу обвинуваченого в цій частині визнано необґрунтованою.Щодо апеляційної скарги захисника ОСОБА_13 , то апеляційний суд відповів лише на довід про недопустимість протоколу огляду місця події від

21 лютого 2016 року, залишивши решту доводів про недоведеність винуватості ОСОБА_6 та недопустимість доказів також без відповіді.

Крім того, захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 подавала до апеляційного суду клопотання від 28 листопада 2023 року про зарахування у строк покарання ОСОБА_6 попереднього ув`язнення на підставі ст. 72 ч. 5 КК України, проте суд апеляційної інстанції залишив зазначене клопотання невирішеним та в ухвалі не навів жодних мотивів щодо порушеного у клопотанні питання.

Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування такого рішення.

За таких обставин, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - задоволенню частково.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Враховуючи вимоги ст. 433 ч. 3 КПК України та беручи до уваги неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, у контексті даного кримінального провадження, не вирішуючи наперед питання про винуватість чи невинуватість ОСОБА_6 , з метою попередження ризику його переховування від суду, оскільки він не може не усвідомлювати імовірність повторного визнання його вини за висунутим йому обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 187 ч. 4, ст. 115 ч. 2 пп. 6, 12 КК України, колегія суддів вважає за необхідне обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги захисників засудженого ОСОБА_6 - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3