УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 року

м. Київ

справа № 201/13740/18

провадження № 61-4798ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого

діє Гапонець Анна Антонівна , на рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 03 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Іванютін-Сандомирський Леонід Олегович, про визнання недійсним договору позики,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Іванютін-Сандомирський Л. О.

про визнання недійсним договору позики на підставі статті 231 ЦК України.

Позов обґрунтовано тим, що 21 листопада 2018 року між ним та відповідачами укладено договір позики грошових коштів на суму 1 988 000,00 грн зі строком повернення коштів - 21 грудня 2018 року, нотаріально посвідчений за згоди його дружини.

Разом з тим, вказував на те, що фактично такого договору він не укладав, діяв

під примусом, коштів не брав і не зобов`язувався їх повернути відповідачам.

Також ОСОБА_1 зазначав, що позикодавці не виконали умов договору, зокрема, жодних грошових коштів, як до підписання договору позики грошових коштів, так і після підписання вказаного договору позикодавці позивачу

не передавали та він їх не отримував, про що свідчить відсутність будь-яких власноруч написаних позичальником розписок.

Позивач посилався на те, що оспорюваний договір не містить істотних умов, необхідних для його укладення, а саме договором позики грошових коштів

не визначено суму грошових коштів, яка передається кожним із позикодавців.

Між тим, у договорі позики грошових коштів не визначено хто з позикодавців

та в якому розмірі і порядку має право вимоги повернення грошових коштів. Недодержання цієї вимоги закону є підставою для визнання договору недійсним.

Позивач вказував, що на його звернення до відповідачів про з`ясування обставин зазначено та укладання договору позики, спірне питання вирішене не було, йому було відмовлено. Звернення до правоохоронних органів також ні до чого

не призвело. Позивач вважав вказане протиправним і таким, що порушує його права, а дії відповідачів з укладання та виконання зазначеного договору неправомірними, зобов`язання повинно бути законним і справедливим.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір позики грошових коштів, підписаний 21 листопада 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіним-Сандомирським Л. О.

та зареєстрований у реєстрі за № 114.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого

2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду

від 21 червня 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позовні вимоги

є недоведеними та необґрунтованими.

Постановою Верховного Суду від 29 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Гапонець А. А., задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд скасовуючи рішення апеляційного суду виходив з того,

що апеляційним судом не надав належної оцінки обставинам і причинам неявки сторони позивача у судове засідання, не відклав розгляд справи, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Гапонець А. А., залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 03 лютого 2023 року - залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог.

28 березня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Гапонець А. А. , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого

2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику строк на усунення недоліків, а саме надати уточнену касаційну скаргу разом з її копіями відповідно до кількості учасників справи,

в якій зазначити відомості про наявність у представника заявника електронного кабінету або існування обставин, зазначених в абзаці 3 частини шостої статті 14 ЦПК України.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 19 квітня 2024 року представник заявника надіслав на адресу суду матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Таким чином, недоліки касаційної скарги представником заявника усунуто.

Касаційна скарга мотивована тим, що 27 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 розглянуто без його участі та участі його представника - адвоката Гапонець А. А., незважаючи на те, що його адвокат подала клопотання

про відкладення судового засідання з доказами на підтвердження причин

її неявки, а саме у зв`язку з її участю у невідкладних слідчих діях. Також у висновку експертів при проведенні комп`ютерного поліграфу містяться неоднозначні висновки, що не дозволяє у повній мірі зрозуміти чи було вчинено психологічний тиск на ОСОБА_6 під час підписання договору позики від 21 листопада

2018 року та чи зазначений тиск був відсутній.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема,

у касаційній скарзі зазначено, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі

№ 299/1523/16.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах).

За змістом положень частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову

у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності оскаржуваних судових рішень чи їх невідповідності висновкам, викладених у наведених постановах Верховного Суду, щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.

Зазначеного висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

21 листопада 2018 року між ОСОБА_1 з одного боку та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з другого боку укладено договір позики грошових коштів на суму 1 988 000,00 грн, що на день підписання договору становило еквівалент 71 000 доларів США, зі строком повернення коштів до 21 грудня

2018 року включно, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіним-Сандомирським Л. О. та зареєстрований

у реєстрі за № 114.

Договір позивачем укладено за нотаріально посвідченої згоди його дружини,

а саме - письмової заяви про згоду подружжя ОСОБА_7 на укладання

та підписання її чоловіком цього договору, справжність підпису на заяві засвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіним-Сандомирським Л. О. від 21 листопада 2018 року за реєстровим № 110.

Відповідно до пункт 1 договору, діючи без будь-якого на них тиску та примусу, позикодавці надали у власність, а позичальник прийняв грошові кошти в сумі 1 988 000,00 грн, що на день підписання цього договору становить еквівалент 71 000 доларів США за курсом комерційного банку, обраного за погодженням сторін, станом на 21 листопада 2018 року, строком до 21 грудня 2018 року включно.

Пунктом 2 договору передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцям суму позики в розмірі 1 988 000,00 грн, але в будь-якому разі

не менше суми, що на день повернення грошових коштів становитиме еквівалент 71 000 доларів США за курсом комерційного банку, в строк, зазначений у пункті

1 договору. Підтвердженням повного виконання зобов`язань за договором позики буде заява позикодавців про повний розрахунок за договором позики.

Позичальник може повернути грошову суму в повному обсязі раніше від строку, зазначеного у пункті 1 цього договору (пункт 3 договору).

Відповідно до пункту 4 договору грошова сума, вказана в пункті 1 договору, передана позичальнику до підписання цього договору.

Згідно з пунктом 8 договору сторони свідчать, що ними надані всі необхідні відомості та документи для посвідчення цього договору і що немає неправдивих або ненаданих відомостей та підроблених документів, сторони свідчать, що договір не укладений під впливом обману, насильства або під впливом тяжкої обставини.

Сторони цілком розуміють, що несуть відповідальність та юридичні наслідки вчиненого правочину (пункт 9 договору).

Договір прочитаний сторонами, зміст його зрозумілий і відповідає волі сторін (пункт 14 договору).

Також зі змісту оскарженого договору позики грошових коштів від 21 листопада 2018 року вбачається, що сторонам нотаріусом роз`яснено правові наслідки приховування реальної суми позики, зміст статей 229, 230, 234, 1046, 1047, 1048, 1050, 1051, 1052, 1053 ЦК України, статей 57, 59, 60 СК України (пункт 11 договору).

Нотаріусом на час укладання та підписання договору позики грошових коштів отримано нотаріально засвідчені заяви від ОСОБА_8 про неперебування його у шлюбі, від ОСОБА_5 про неперебування її у шлюбі, заяву

від ОСОБА_9 про згоду на укладення договору її чоловіком - ОСОБА_4 , заяву від ОСОБА_7 про згоду на укладення договору її чоловіком - ОСОБА_1 (пункт 10 договору).

Також на договорі позики грошових коштів від 21 листопада 2018 року містяться підписи та розкриття підписів (зазначення ПІБ прописом власноруч) позикодавців ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , позичальника ОСОБА_1

та приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіна-Сандомирського Л. О., підпис останнього скріплено відтиском печатки.

У засвідчувальному написі нотаріуса, який міститься на договорі позики грошових коштів, зазначено, що договір підписано сторонами у присутності нотаріуса, особи сторін встановлено, їх дієздатність перевірено.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтвердив, що підписував цей договір позики особисто,

на договорі міститься його підпис.

Відповідно до листа «Про надання інформації» від 16 грудня 2019 року

за вих. № 1497 45-7/3-6031, у провадженні Шевченківського відділу поліції Дніпровського ВП перебувало кримінальне провадження від 13 червня 2019 року № 12019040650001497. За результатами проведеного досудового розслідування кримінального провадження № 12019040650001497, яке було об`єднано

з кримінальним провадженням від 18 жовтня 2019 року № 12019040640002323, відомості про яке внесено до ЄДРДР за заявами ОСОБА_7 та ОСОБА_1 щодо можливих неправомірних дій ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 за частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України,

16 вересня 2019 року прийнято рішення про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із відсутністю в діях вказаних осіб складу злочину, передбаченого частиною першою статті

190 Кримінального кодексу України.

У матеріалах справи міститься зазначена копія постанови від 16 вересня

2019 року про закриття кримінального провадження № 12019040650001497

на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю

в діях ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 складу злочину, передбаченого частиною першою статті 190 КК України, зокрема, під час досудового розслідування було встановлено, що факт вчинення обману

чи зловживання довірою стосовно потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_1 ,

а так само протиправного отримання їх майна чи права на майно,

свого підтвердження не знайшов; показання потерпілих ОСОБА_7

та ОСОБА_1 щодо підписання у тому числі договору позики грошових коштів від 21 листопада 2018 року, під дією психологічного примусу у ході досудового розслідування нічим іншим, лише як свідченнями ОСОБА_7

та ОСОБА_1 не підтверджено, тому розцінено слідчим критично, як спосіб уникнення цивільно-правової відповідальності.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня

2020 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду

від 25 червня 2021 року, у справі № 932/18630/19 у задоволенні скарги адвоката Борисової Ю. В., яка діяла в інтересах ОСОБА_7 , про скасування постанови слідчого від 16 грудня 2019 року про закриття кримінального провадження

№ 12019040650001497 - відмовлено.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 липня

2020 року задоволено клопотання представника позивача від 11 червня

2020 року та призначено у цій справі судову психологічну експертизу, виконання якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Відповідно до заключної частини висновку експертів від 17 грудня 2021 року

№ 3182/3/31826/20-61, що складений за результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи у цій справі, судові експерти дійшли до таких висновків:

1) для ОСОБА_1 (позивача) при укладенні договору позики грошових коштів від 21 листопада 2018 року між ним та ОСОБА_8 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , у присутності приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіна-Сандомирського Л. О., обставини справи були

не абстрактними, а реальними та такими, що дійсно відповідають вчиненим діям;

2) ОСОБА_1 здатен був повною мірою усвідомлювати значення своїх дій, надавати їм оцінку та керувати ними при підписанні договору позики грошових коштів від 21 листопада 2018 року без прихованого психологічного тиску на його свідомість;

3) ОСОБА_1 здатен був усвідомлювати у повній мірі зміст власних дій

та їх наслідків під час укладення договору позики грошових коштів

від 21 листопада 2018 року між ним та ОСОБА_8 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , у присутності приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіна-Сандомирського Л. О.;

4) ОСОБА_1 здатен був повною мірою прогнозувати наслідки власних дій

під час укладення договору позики грошових коштів від 21 листопада 2018 року між ним та ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у присутності приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіна-Сандомирського Л. О.;

5) у разі, якщо б психологічний вплив ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 таки мав місце, він би не зміг би змінити вільне волевиявлення ОСОБА_1 ;

6) ОСОБА_1 здатен був повною мірою усвідомлено приймати рішення

на укладання договору позики грошових коштів від 21 листопада 2018 року

між ним та ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у присутності приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Іванютіна-Сандомирського Л. О.;

7) ОСОБА_7 здатна була повною мірою усвідомлювати значення своїх дій, надавати їм оцінку та керувати ними під час підписання заяви про згоду

на укладення договору позики грошових коштів від 21 листопада 2018 року

між її чоловіком ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 ;

8) ОСОБА_7 здатна була повною мірою прогнозувати наслідки власних дій під час підписання заяви про згоду на укладення договору позики грошових коштів від 21 листопада 2018 року між чоловіком ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Крім того, згідно з висновком експертів від 17 грудня 2021 року

за № 3182/3/31826/20-61, результати аналізу зареєстрованих поліграфом фізіологічних реакцій ОСОБА_1 на значимі стимули, дозволяють сформулювати такі висновки:

1. надати відповідь, чи вказують психологічні реакції ОСОБА_1 на те, що

в його пам`яті відсутня значуща інформація про те, що ним отримано

від ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та/або іншої особи грошові кошти за укладення договору позики грошових коштів від 21 листопада 2018 року,

у межах дослідження не можливим, у той час виявлені фізіологічні реакції,

які свідчать про те, що ОСОБА_1 має грошові зобов`язання перед ОСОБА_8 ;

2. психофізіологічні реакції, які були виявлені під час психологічного дослідження із використанням поліграфу, свідчать, що у пам`яті ОСОБА_1 відсутня значуща інформація про вплив на його психологічний стан до підписання оспорюваного договору зі сторони ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та/або інших осіб, з метою примусити до укладення договору позики грошових коштів від 21 листопада 2018 року.

Встановлено та зі змісту договору позики грошових коштів від 21 листопада

2018 року, що цей договір відповідає як загальним, так і спеціальним вимогам

до договору позики, які закріплені у ЦК України, зокрема, зміст договору

не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; укладаючи договір позики як позичальник, так і позикодавці мали повний обсяг дієздатності - договір посвідчений нотаріально та нотаріус встановив сторони правочину,

а також перевірив обсяг їх дієздатності та дійсність намірів; договір підписаний

із досягненням усіх істотних умов (визначено предмет договору - сума позики

у розмірі 1 988 000,00 грн, строк повернення позики - до 21 грудня 2018 року включно, у договорі позики зазначено, що грошова сума позики передана позичальнику до підписання цього договору, тощо); форма договору позики - письмова, договір нотаріально посвідчений.

Правове обґрунтування

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів віднесено визнання правочину недійсним.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована

на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку

ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним

з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо сторона не виявила свою волю до вчинення правочину й до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини

за ним - не виникли.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину

є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті

215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії ), що, однак,

не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким,

що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному

або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким,

що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору,

а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони зобов`язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку із вчиненням цього правочину.

Для визнання правочину недійсним позивач має довести такі обставини: 1) факт застосування до нього (до потерплої сторони правочину) фізичного чи психічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти справжньої волі; наявність причинного зв`язку між фізичним або психічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

Під час вирішення спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України) судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятися як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених

цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних

із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися

на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність

або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами

за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Статтею 113 ЦПК України передбачено, що якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза,

яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується

на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних

у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,

а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування

та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування

на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини

з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний

(пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року

у справі № 129/1033/13).

Висновки Верховного Суду

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, установивши,

що між позивачем та відповідачами дійсно було укладено договір позики грошових коштів від 21 листопада 2018 року, дійшов обґрунтованого висновку про відмову

у задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те,

що оскільки позивач не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що до нього було застосовано фізичний чи психологічний тиск з боку відповідачів чи інших осіб, який би вплинув на його справжню волю саме при укладенні договору позики, тож між сторонами існують договірні відносини, а отже, відсутні підстави для визнання недійсним оспорюваного договору.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема,

у касаційній скарзі зазначено, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі

№ 299/1523/16.

Верховний Суд, переглядаючи справу № 299/1523/16 (провадження

№ 61-6131св20), зазначив, що «для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного

або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних

або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, не обов`язково злочинних, діях. На відміну

від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам». Отже, для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється».

Водночас у справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу, позивач

не довів обставин, які б давали підстави для визнання недійсним договору відповідно до положень статті 231 ЦК України.

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення правових висновків, викладених у зазначеній постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), є необґрунтованими.

Крім того, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема

на те, що 27 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 розглянуто

без його участі та участі його представника - адвоката Гапонець А. А., незважаючи на те, що його адвокат подала клопотання про відкладення судового засідання

з доказами на підтвердження причин її неявки, а саме у зв`язку з прийняттям останньою участі у невідкладних слідчих діях.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час

і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, тому за наявності доказів про належне повідомлення учасників справи апеляційний суд правомірно розглянув справу по суті.

Верховний Суд наголошує, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку. Невмотивоване відкладення судового розгляду свідчитиме про порушення принципу розумності строків розгляду справи

та затягування судового процесу.

Наведені заявником доводи у касаційній скарзі про те, що у висновку експертів при проведенні комп`ютерного поліграфу містяться неоднозначні висновки

не заслуговують на увагу, оскільки фактично зводиться до переоцінки доказів

у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку доказів при перегляді справ у порядку касаційного провадження.

Враховуючи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги

є необґрунтованими, відповідно, відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову

у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

З огляду на зміст касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, скарга

є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного

в касаційній скарзі, і суди попередніх інстанцій переглянули судові рішення відповідно до таких висновків. Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 299/1523/16-ц (провадження № 61-6131св20), на яку в касаційній скарзі посилався заявник, а також у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 601/1083/16 (провадження № 61-1182св20), від 30 червня 2021 року в справі № 556/2085/19 (провадження № 61-7687св21), від 13 грудня 2023 року у справі № 359/9943/20 (провадження № 61-12680св23).

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру,

а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною.

Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтями 390, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Гапонець Анна Антонівна , на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 лютого 2023 року

та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Іванютін-Сандомирський Леонід Олегович, про визнання недійсним договору позики.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська