Справа № 129/3531/21

Провадження № 22-ц/801/1068/2024

Категорія: 62

Головуючий у суді 1-ї інстанції Капуш І. С.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 рокуСправа № 129/3531/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Ковальчука О.В., Панасюка О.С., секретар Луцишин О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 19 квітня 2022 року, ухвалене суддею Капуш І.С., в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Гайсинської міської ради про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом,

встановив:

У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із даним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , після смерті якого вона прийняла спадщину. До складу спадщини входить вказаний вище житловий будинок, однак, нотаріальна контора не має можливості видати свідоцтво про право на спадщину через відсутність документів, що підтверджують право власності на нерухоме майно спадкодавця.

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок від 01 жовтня 2021 року, до складу об`єкта нерухомого майна входять: житловий будинок позначений на плані буквами «А» - рік побудови 1968; веранда позначена на плані буквою «а» - рік побудови 1968; прибудова під літ. «а1» позначено на плані буквою п-г - рік побудови 1968; сараї позначені на плані літ. «Б, В» - роки побудови 1980 та 1917; погріб під літ. «Б/під» позначено на плані буквою п-г - рік побудови 1980; гараж позначений на плані буквою «Г» - рік побудови 1980, огорожа №1-2.

Зазначає, що з моменту завершення будівництва ОСОБА_3 набув право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

Таким чином, до позивача перейшло право власності в порядку спадкування після смерті її батька, який був власником житлового будинку, оскільки право було зареєстровано відповідно до діючого на той час законодавства, в тому числі з оформленням технічного паспорту. Оскільки позивач не має можливості надати нотаріусу оригінал правовстановлюючого документа, що перешкоджає здійсненню спадкових прав, права позивача підлягають захисту шляхом визнання за нею права власності на нерухоме майно.

Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 19 квітня 2022 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Первомайськ Миколаївської області батька ОСОБА_3 .

Не погодившись із вказаним рішенням особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити у повному обсязі.

У скарзі зазначає, що суд першої інстанції не з`ясував природу правовідносин та не врахував те, що предметом спору в даній справі є право приватної власності на будинок батьків ОСОБА_3 , які померли раніше. Після смерті батьків їх діти ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 прийняли спадщину. Відтак, спір стосується і інших спадкоємців, які після прийняття спадщини не втратили своє право на оформлення спадщини, а тому оскаржуване рішення перешкоджає йому оформити спадщину після смерті батьків.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що позивачка ОСОБА_5 є дочкою ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 29 грудня 1987 року та копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 26 травня 2012 року (а.с.9,26).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Первомайськ Миколаївської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 12 лютого 2019 року (а.с.8).

З копії спадкової справи до майна померлого ОСОБА_3 встановлено, що 22 березня 2019 року до Першої первомайської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 звернулася ОСОБА_2 (а.с.48).

Крім того, 22 березня 2019 року до Першої первомайської державної нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_6 про відмову від прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 (а.с.52).

Державний нотаріус Першої первомайської державної нотаріальної контори Миколаївської області Сіраченко Т.П., розглянувши документи, подані ОСОБА_2 для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та прийняв спадщину, але не оформив свої спадкові права після смерті свого батька ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , постановою від 08 вересня 2021 року відмовив ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, земельну ділянку після смерті ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю документів, що посвідчують право власності спадкодавця на це спадкове майно (а.с.80).

Відповідно до копії довідки №310, виданої 01 вересня 2021 року Ладижинсько-хутірським старостинським округом Гайсинської міської ради Вінницької області, за адресою с. Ладижинські Хутори вул. Сонячна, буд. №20, згідно погосподарської книги №10, особовий рахунок № НОМЕР_4 , відноситься до суспільної групи колгоспників, станом на 15 квітня 1991 року склад двору слідуючий: - голова двору ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; - член двору ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Рік забудови - 1968 (а.с.10).

З довідки №837, виданої КП «Гайсинське міжрайонне БТІ» 11 жовтня 2021 року слідує, що станом на 29 грудня 2012 року право власності на житловий будинок з допоміжними господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , не зареєстровано (а.с.16).

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_2 зазначала, що вказаний вище житловий будинок входить до складу спадщини, яка залишилася після смерті її батька ОСОБА_3 , однак, через відсутність документів, що підтверджують право власності на нерухоме майно, нотаріус не може видати їй свідоцтво про право власності на спадкове майно.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина друга статті 1223 ЦК України).

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно із статтею 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналіз норм цієї статті дає підстави для висновку, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_2 є єдиною спадкоємицею за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 , який успадкував житловий будинок після смерті батьків ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , але за життя не зареєстрував своє право власності на нього у зв`язку зі смертю, дійшов висновку, що з метою захисту спадкових майнових прав позивачки наявні підстави для задоволення позову.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою ОСОБА_1 зазначив, що спірний житловий будинок входив до складу спадщини після смерті його батьків, яку прийняли їх діти: ОСОБА_1 (скаржник), ОСОБА_3 (батько позивача) та ОСОБА_4 , а відтак, визнання за позивачем права власності на весь житловий будинок позбавляє його права оформити свою частку у спадщині, і вказані обставини не були встановлені судом першої інстанції.

Частиною першою статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Отже, первинним для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , як особи, яка не брала участі у цій справі, є з`ясування апеляційним судом тієї обставини, чи суд оскаржуваним рішенням вирішив питання про його права, інтереси та (або) обов`язки.

Апеляційним судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 в с.Ладижинські Хутори Гайсинського району Вінницької області померла ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 26 лютого 2013 року.

17 вересня 2008 року ОСОБА_8 склала заповіт, відповідно до змісту якого свій житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1 , і присадибну ділянку біля нього вона заповіла ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с.79).

03 липня 2013 року до Гайсинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_8 звернулася ОСОБА_4 ..

06 липня 2015 року ОСОБА_7 звернувся до Гайсинської державної нотаріальної контори із заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті своєї дружини ОСОБА_8 ..

Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Ладижинські Хутори Гайсинського району Вінницької області помер ОСОБА_7 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 08 листопада 2017 року.

Із заявим про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 звернулися його діти: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ).

03 листопада 2018 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 звернулися до державного нотаріуса Гайсинської державної нотаріальної контори Петух Н.П. з метою отримання свідоцтв про право на спадщину за законом та за заповітом після смерті ОСОБА_9 та після смерті ОСОБА_8 на належні спадкодавцям частки житлового будинку з відповідними частками господарських будівель під АДРЕСА_1 .

Оскільки щодо вказаного житлового будинку відсутні документи, що посвідчують право власності спадкодавців на цей житловий будинок (частки будинків), невизначені частки спадкодавців на житловий будинок, а також відсутні відомості про державну реєстрацію права власності, нотаріус постановою від 03 листопада 2018 року відмовив ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у видачі свідоцтв про право на спадщину на вказане майно (а.с.101).

Відповідно до довідки Ладижинсько-Хутірського старостинського округу Гайсинської міської ради Вінницької області №81 від 12 березня 2024 року, після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , що постійно проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1 , відкрилася спадщина, яка складається з 1/2 частини вказаного будинку та земельної ділянки біля нього площею 0,6400 га. Після смерті ОСОБА_8 спадкоємцями за законом являються: чоловік ОСОБА_10 та діти ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а спадкоємцями за заповітом: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 .. Спадщину прийняла ОСОБА_4 (а.с.109).

Відповідно до довідки Ладижинсько-Хутірського старостинського округу Гайсинської міської ради Вінницької області №82 від 12 березня 2024 року, після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що постійно проживав та була зареєстрований в АДРЕСА_1 , відкрилася спадщина, яка складається із вказаного житлового будинку та земельна ділянка біля нього площею 0,6400 га. Після смерті ОСОБА_7 спадкоємцями за законом являються діти: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .. Спадщину прийняв ОСОБА_1 (а.с.108).

З матеріалів справи встановлено, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 не зареєстровано.

З довідок Ладижинсько-Хутірського старостинського округу слідує, що згідно відомостей погосподарської книги вказаний будинок побудований в 1968 році і відноситься до суспільної групи колгоспників. Станом на 15 квітня 1991 року склад сім`ї слідуючий: голова двору - ОСОБА_8 , член двору - ОСОБА_7 .

Колгоспний двір - це сімейно-трудове об`єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб.

Відповідно до статті 120 ЦК Української РСР від 18 липня 1963 року №1540-VI (далі - ЦК УРСР), майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Виходячи зі змісту цієї статті, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь в його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору у складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини.

Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року у справі №688/21/17-ц, від 08 квітня 2020 року у справі №454/1187/17-ц.

Згідно з частиною другою статті 123 ЦК УРСР, розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

15 квітня 1991 року набув чинності Закон України від 07 лютого 1991 року № 697-XII «Про власність», яким було передбачено право спільної власності громадян, гарантії захисту права власності, правомірності володіння майном.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 6 постанови від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітні та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке зберіглося.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору. Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 22 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц.

Частиною другою статті 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що для проведення державної реєстрації прав власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, проведення технічної інвентаризації щодо зазначених об`єктів нерухомості, є необов`язковим.

Громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності.

Технічну інвентаризацію нерухомого майна в сільській місцевості розпочато згідно з Правилами державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженими наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995 року, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31/1056.

Облік такого майна здійснювався виключно за погосподарськими книгами сільських рад.

Підстави набуття права власності на житловий будинок, споруди та належність цього майна особі визначаються законодавством, чинним на час набуття права власності.

Зокрема, пунктом 6 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженою 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, передбачалось, що не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу, але до них не приєднані.

Відповідно до пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року №45/5, пунктом 45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 19 січня 1976 року № 1/5, підтвердженням належності будинку може слугувати відповідна довідка виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, в якій, крім підтвердження належності жилого будинку (частини будинку) відчужувачу на підставі запису в погосподарській книзі, повинно бути також зазначено: дані про склад будинку, розмір загальної жилої площі і розмір земельної ділянки.

Виходячи з наведеного, підтвердженням належності жилого будинку (його частини), який збудований до 05 серпня 1992 року певній особі, зокрема, за відсутності його інвентаризації є запис в погосподарських книгах, ведення яких на той час передбачалось наказами Центрального статистичного управління СРСР і було обов`язковим.

При цьому виникнення права власності на жилі будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права чи від прийняття об`єкта до експлуатації.

Відповідно до довідок Ладижинсько-хутірського старостинського округу, рік забудови спірного будинку датований 1968 роком.

Станом на 1991 рік будинок відносився до суспільної групи колгоспників. Головою колгоспного двору була ОСОБА_8 , а членом двору - ОСОБА_7 ..

Оскільки господарство по АДРЕСА_1 було колгоспним двором, відтак, виходячи з ч. 1 ст. 120 ЦК УРСР, майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності.

Відтак, вказаний будинок (його частина) входив у спадкову масу після смерті як ОСОБА_8 , так і ОСОБА_7 , що і було встановлено судом першої інстанції.

Разом з цим, суд першої інстанції не з`ясував коло спадкоємців ОСОБА_8 та ОСОБА_7 і зробив висновок про одноособове прийняття спадщини ОСОБА_3 на припущеннях.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі №265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18) зроблено висновок про те, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку його відсутності, усунення від права на спадкування, неприйняття ним спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

У цій справі предметом спору є визнання за позивачкою в порядку спадкування за законом права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Відповідачем за цим позовом ОСОБА_2 визначила Гайсинську міську раду Вінницької області, не зазначивши про наявність інших осіб, які мають право (претендують) на вказане нерухоме майно, зокрема, скаржника ОСОБА_1 ..

Пред`явлені у цій справі позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_1 , який вважає, що спірний будинок входить до складу спадщини, яка відкрилася після смерті його батьків і яку він прийняв, та не можуть бути розглянуті судом у спорі, в якому ОСОБА_1 не було залучено відповідачем (співвідповідачем), оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд вправі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення. Без залучення належного кола відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені.

З огляду на те, що ОСОБА_1 не був залучений до участі у справі, тоді як оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішені питання про права та інтереси, рішення суду першої інстанції в силу пунктів 1, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України слід скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 до міської ради про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом через неналежний склад відповідачів у справі.

Відповідно до положень п.п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частини 1, 13 статті 141 ЦПК України).

Враховуючи викладене, у зв`язку із задоволенням вимог апеляційної скарги та відмови в задоволенні позову, слід стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 1 362 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 19 квітня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Гайсинської міської ради про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_7 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_8 ) судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в розмірі 1 362 (одна тисяча триста шістдесят дві) гривні.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 червня 2024 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.В. Ковальчук

О.С. Панасюк