УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/3594/24 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М.

Категорія 44 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Борисюка Р.М., Трояновської Г.С.,

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/3594/24 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення матеріальної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Чішман Л.М. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом у якому просила стягнути із Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на свою користь завдану невиплатою підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення за період з 17.07.2018 по 28.02.2023 шкоду у сумі 460408,91 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 року визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати їй з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі встановленому статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 17 липня 2018 року нарахувати та виплатити їй підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення в розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам. Вказувала, що не здійснення виплати належної грошової суми є порушенням права приватної власності.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 08 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 у справі №6- р/2018 у позивача, як у непрацюючого пенсіонера та проживаючого на радіоактивно забрудненій території віднесеної до зони гарантованого добровільного відселення виникло право на отримання щомісячного підвищення до пенсії, передбачене ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У зв`язку з не вчиненням уповноваженим суб`єктом дій та не прийняття рішень щодо реалізації вказаного права рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року у справі №240/22256/20 його бездіяльність визнано протиправною. Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 17 липня 2018 року зобов`язано здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Фактичну виплату вказаного підвищення до пенсії розпочато з січня 2022 року, а з березня 2023 року виплата здійснювалась у належних розмірах. При вирішені спору судом не враховано, що відсутність механізму відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої неконституційними актами і діями є свідченням використання правової казуїстику для того, щоб не виконувати зобов`язання щодо відшкодування особі шкоди завданої дією неконституційного акту. При вирішенні спору судом не враховано, що обов`язок у здійсненні нарахування та виплати додаткової пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у відповідача пов`язується з рішенням Конституційного Суду від 17.07.2018 у справі №6-р/2018. Відповідно судом не враховано, що спірні правовідносини виникли саме у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 у справі №6- р/2018. Матеріалами справи підтверджується, що відповідач з липня 2017 по березень 2023 року безпідставно не вчиняв необхідний дій щодо нарахування та виплати додаткової пенсії, тим самим ухилявся від забезпечення реалізації права позивача на отримання належних сум підвищення до пенсії. Саме внаслідок його протиправної бездіяльності, вираженої у несвоєчасному та неналежному нарахуванні та виплаті додаткової пенсії, як непрацюючому пенсіонеру проживаючому на території радіоактивного забруднення, передбаченої ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 17.07.2018 по 28.02.2023 позивачу не виплачено 460408,91 грн підвищення до пенсії, чим завдано майнової шкоди на вказану суму. Судом не враховано, що судове рішення у справі №240/22256/20 є судовим актом, спрямованим на відновлення права особи щодо отримання, передбаченого ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" підвищення до пенсії. Вказане рішення є рішенням немайнового характеру, яким на особу покладено обов`язок щодо вчинення відповідних дій. Майнові вимоги у вказаній справі не заявлялись, судом не розглядалась і не вирішувались. Стягнення з відповідача нарахованої, проте невиплаченої допомоги не було предметом судового розгляду у справі №240/22256/20. Правовідносини пов`язані з виконанням судового рішення у справі №240/22256/20 не містять жодних майнових аспектів. Дії відповідача по нарахуванню додаткової пенсії, вважаються вчиненими не згідно рішенням суду, а втому числі при його виконанні. Судом не враховано, що судове рішення у справі №240/22256/20 вважається вичерпним у правовідносинах за спірний період, при цьому правове становище особи у повному обсязі залишається не відновленим, оскільки їй у вільне володіння та користування належне майно не перейшло, з причин яких судом при прийнятті рішення не враховано та яким належної правової оцінки не надано. У правовідносинах мають місце матеріальні наслідки, виражені у виникненні грошової заборгованості, яка за звичайних умов повинна була бути виплаченої, а отже завдання особі майнової шкоди, яка для відновлення порушеного її правового становища підлягає відшкодуванню, шляхом стягнення в тому числі з підстав, передбачених ст. ст. 22, 1166, 1173 ЦК України. Оскільки судом не вірно та неналежно надано оцінку всім фактичним обставинам та ухвалено незаконне судове рішення воно підлягає скасуванню.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 року, у справі №240/22256/20, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 із 17.07.2018 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 17.07.2018 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік)

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 11.10.2023 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 в адміністративній справі №240/22256/20 року.

Згідно розрахунку суми, що підлягає виплаті по пенсійній справі 918150807046 - ОСОБА_1 на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 по справі №240/22256/20 за період з 17.07.2018 по 28.02.2023 становить 460408, 91 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що підстави для застосування положень статті 1166 та 1173 Цивільного кодексу України відсутні, оскільки нарахована, але не виплачена відповідачем позивачу з 17.07.2018 по 28.02.2023 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, згідно рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 по справі 3240/22256/20 не пов`язана з матеріальною шкодою.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями належності справ до цивільної юрисдикції є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

У пункті 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 686/6775/18 (провадження № 61-42631сво18) зазначено, що: «до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень».

Відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Предметом спору у цій справі є стягнення матеріальної шкоди, завданої недоотримання позивачем підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 757/63985/16 сформульовано висновок про те, що спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Схожі за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду в справах №0520/17342/18 (постанова від 09 лютого 2021 року), №0686/23445/17 (постанова від 05 червня 2019 року).

Отже, встановлено, що предметом спору є майнова шкода у вигляді недоотриманої пенсії, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідачем за такими вимогами є Держава України в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачу.

Тобто за вказаною позовною вимогою стосовно недоотриманої пенсії, яку позивач визначив як матеріальна шкода, між сторонами виник публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу, а отже, такий спір повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

У частинах першій і другій ст.377 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, оскаржуване судове рішення - скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини першої статті 377 ЦПК України.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити позивачеві, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, протягом десяти днів з дня отримання нею відповідної постанови вона може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 травня 2024 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення матеріальної шкоди закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 19 червня 2024 року.

Головуючий

Судді