Справа № 148/1113/23

Провадження №2/148/38/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року Тульчинський районний суд Вінницької області

в складі: судді Штифурко Л.А.

секретаря Лиженко Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який подано в її інтересах та від її імені представником, адвокатом Бєлих Ярославом Євгеновичем, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Тульчинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління  Міністерства юстиції  (м. Київ) про визнання батьківства,-

встановив:

В червні 2023 представник позивача, адвокат Бєлих Я.Є.,  звернувся  в  суд  з  вказаним вище  позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , тривалий час зустрічалася із  ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувала із останнім у інтимних стосунках, але шлюб між ними зареєстрований не був. ІНФОРМАЦІЯ_3   ОСОБА_3  народила дочку -  ОСОБА_4 . Відповідно до актового запису про народження № 5 від 03.03.1976 за вказівкою та заявою матері ОСОБА_4  її батьком було записано  ОСОБА_5 (її дідуся). Через неперебування ОСОБА_3  у шлюбі, відсутність спільної заяви батьків і рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька ОСОБА_4  було зроблено на підставі ч. 2 ст.55 Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР, а саме з зазначенням прізвища матері, імені та по батькові за її заявою. Частина 2 статті 55 Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР є аналогічною нормою до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України.

14.03.1976, майже одразу після народження позивачки, її матір померла.Виховання та утримання позивачки здійснювали її бабуся та дідусь, а відповідач до юності ОСОБА_4 не брав участі у її житті.

У вересні 1990 року відповідач приїхав до рідного села позивачки, запропонував бабусі позивачки підтримку та допомогу у вихованні ОСОБА_6 , визнаючи себе її батьком. Приїжджати став доволі часто, а у листопаді, того ж року, запропонував бабусі, аби вона погодилася на те, щоб ОСОБА_7 в подальшому проживала у нього. Позивачка на той час закінчувала 9-й клас і відмовилася будь-куди переїжджати. Згодом ОСОБА_2 переїхав жити у с.Нестерварка Тульчинського району, куди привозив погостити і свою доньку.

       У подальшому відповідач брав участь у житті позивачки, як її батько, зокрема неодноразово приїздив до м. Бар, де навчалася позивачка, на батьківські збори, урочисті заходи, згодом брав участь у святкуванні її весілля, як батько нареченої, а також у святкуванні днів народження дитини позивачки, інших заходах, на яких визнавав батьківство щодо позивачки.

Після укладення шлюбу позивачка змінила своє дошлюбне прізвище ОСОБА_4 на прізвище чоловіка « ОСОБА_8 ».

З огляду на викладене позивачка звернулася в суд з позовом та просила визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьком. Також просила зобов`язати Тульчинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) внести відповідні зміни до актового запису про народження №5, складеного 03 березня 1976 року.

Провадження у справі відкрито 21.06.2023 за загальними правилами позовного провадження (а.с. 28 Т.1).

25.09.2023 в підготовчому судовому засіданні за клопотанням позивачки, її представника у справі призначено судову молекулярно-генетичну експертизу (а.с. 106 Т.1).

28.11.2023 року задоволено клопотання експерта та за погодженням сторін змінено запитання, поставлені на вирішення судової молекулярно-генетичної експертизи (а.с. 163 Т.1).

08.02.2024 поновлено підготовче провадження у справі (а.с. 188 Т.1).

11.04.2024 підготовче провадження у справі закрито та призначено судовий розгляд 07.05.2024 (а.с. 241 а Т.1).

В судове засідання представник третьої особи Тульчинського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, з заявою про відкладення судового засідання не звертався.

В судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача зазначив, що протягом тривалого часу між сторонами були відносини як батька і дочк. Також до закінчення судових дебатів зазначив, що документи, які підтверджують здійснені позивачкою судові витрати, будуть подані у передбачений законом строк після розгляду справи для вирішення питання їх розподілу.

Позивачка суду пояснила, що до 14 років її виховувала бабуся, так як її мати померла майже відразу після пологів. Коли їй було 14 років, до них з бабусею приїхав відповідач ОСОБА_9 та повідомив, що він є її батьком. Після його появи її життя кардинально змінилося. Він привіз та познайомив її зі своєю сім`єю: дружиною, бабусею, наполіг на тому, щоб називати його татом, а його дружину – мамою, відносився до неї як до дитини. Вона вважала його  своїм батьком. Сама вона ніколи не нав`язувалась йому, не просила визнавати донькою, це все була його ініціатива. Однак кілька років тому відповідач почав заявляти їй, що вона йому ніхто та став називати квартиранткою перед іншими людьми. Вона ж має право на те, щоб знати, якого вона роду, а тому хотіла встановити достовірно, чи є відповідач її батьком, чи ні.

Відповідач в судовому засіданні заперечив щодо позову. Суду пояснив, що після того, як відслужив в армії, в 1975 році, він одружився. З матірю позивачки вони були родом із одного села, разом навчались в одному класі. Про те, що мати позивачки померла майже відражу після її ОСОБА_10 , йому стало відомо від своїх родичів, які проживали в селі. Коли він жив у ОСОБА_11 , то приїздив у м. Іллінці до родичів. Одного разу він підвозив свою тітку і бабусю позивачки. Саме бабуся ОСОБА_12 просила його опікуватися останньою, так як переживала, що вона самостійно не зможе «поставити її на ноги», а в нього така можливість була, оскільки він працював, мав гарні доходи та матеріальне становище. Також про це стала просити його і тітка. Він погодився, бо хотів допомогти дитині, і якраз у нього з дружиною загинув син. Порадився щодо цього з дружиною, яка спочатку заперечувала, однак врешті погодилась. Він забрав ОСОБА_13 , коли їй було 14 років. Допомагав усім чим міг, допоміг вивчитись, допомагав фінансово, як їй, так згодом і її сімї, коли вона вийшла заміж. Разом з чоловіком вона спочатку жила в нього. Але з часом відносини почали погіршуватися, зокрема через те, що її чоловік втратив довіру. Крім того, коли в нього виникли фінансові проблеми і він звернувся до ОСОБА_6 про допомогу, то йому було відмовлено. Про те, що вона не є його донькою повідомив їй п`ять років тому, після того, як вона почала порушувати справи в судах. Зазначив, що про той факт, що вона не є його рідною донькою свідчить і те, що свого прізвища він їй не дав. Просив у позові відмовити в повному обсязі.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив, що він в 1990 роках працював разом з відповідачем. Разом вони відправляли на ОСОБА_15 агропродукцію. ОСОБА_13 він знає, так як вона була його сусідкою. Відповідач чомусь  завжди запитував його про ОСОБА_13 , а одного разу сказав, що він є її батьком і хоче признатися їй в цьому. Саме він привіз ОСОБА_2 до ОСОБА_12 , коли той повідомив їй, що вона є його донькою. ОСОБА_9 допомагав їй матеріально, взяв у свою сімю.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні пояснила, що вона є дружиною відповідача. Вони з чоловіком одружилися та жили в с. Журавлівка. В них була гарна сім`я. ОСОБА_17 мама жила в Іллінецькому районі. ОСОБА_18 не може бути дочкою відповідача, так як на той час, коли ОСОБА_17 мама завагітніла та народила ОСОБА_13 , вона з чоловіком проживали в іншому місці. Сама вона ніколи не мала сумнівів в його вірності. Спочатку не погоджувалася на те, щоб взяти позивачку в сімю, але згодом погодилась, так як їх спільний син помер. Такий вчинок чоловіка по відношенню до позивачки може пояснити тим, що він її пожалів, хотів допомогти, бо в неї не було рідних, а він мав фінансову можливість. Вони допомагати ОСОБА_12 , зробили весілля, потім надали можливість проживати в будинку своєму. Однак вона не є біологічною донькою її чоловіка.

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні пояснила, що вона рідна сестра відповідача. ОСОБА_18 йому не дочка і ніколи не була. Він з ОСОБА_17 мамою з одного села. В 1974 чи в 1975 роках в селі проводили електромережу і в селі говорили, що ОСОБА_20 батько хтось із тих електриків. ОСОБА_17 мати хворіла, тож після її народження невдовзі померла. Опікувалась нею бабуся, яка переживала, що не зможе самотужки забезпечити її всім необхідним. Тож попросила про це її брата. В 1990 році ОСОБА_21 привіз ОСОБА_13 до їх матері і представив як дочку. Однак вона знала, що він не батько ОСОБА_12 , і він був в цьому впевнений. Років 10 назад вона сказала чоловіку ОСОБА_12 , що ОСОБА_2 не ОСОБА_22 про це сказали років 5 тому.

Експерт ОСОБА_23  в судовому засіданні наданий нею висновок №СЕ-19/102-23/18024-БД від 23.01.2024 проведеної судової молекулярно-генетичної експертизи підтримала. Пояснила, що необхідність зміни питань, які були поставлені на вирішення експертизи, саме на біологічну спорідненість була викликана тим, що про для надання відповіді на питання про ймовірне батьківство, яке було поставлено в ухвалі суду від 25.09.2023, для дослідження потрібні зразки біологічного матеріалу батька, матері та дитини, тоді дослідження дають більш точні результати. Оскільки мати позивачки померла та зразки її біологічного матеріалу сторони надати не могли, то дослідження проводилось з біологічними зразками ймовірних дитини та батька, а тому й досліджувалось питання щодо біологічної спорідненості між ними. Дане дослідження було проведено відповідно до інструкцій та методик проведення молекулярно-генетичних досліджень та стосувалось визначення саме біологічної спорідненості І ступеня (як батько та донька). Визначення біологічної спорідненості іншого ступеня їхня експертна установа не проводить. В ході дослідження було встановлено, що біологічна спорідненість між відповідачем та позивачкою виключається, про що і надано висновок.

Вислухавши пояснення позивачки, її представника, відповідача, свідків, експерта, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 у с. Красненьке Іллінецького району Вінницької області, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Тульчинським РВ УМВС України у Вінницькій області 13.04.2004 (а.с. 6-8 Т.1).

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 03.03.1976 Красненьківською сільською радою Іллінецького району Вінницької області,   ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 у с. Красненьке Іллінецького району Вінницької області. Її матір`ю є ОСОБА_3 , а батьком - ОСОБА_5 (а.с. 9 зв.бік Т.1).

З копії повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00039055662 від 29.03.2023, наданого Тульчинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління  Міністерства юстиції  (м. Київ), відомості про батька ОСОБА_4 записано на підставі заяви та підпису матері ОСОБА_3  (а.с. 10, 11 Т.1).

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Іллінецького районного управління юстиції Вінницької област 09.07.2007, судом встановлено, що ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстровано Виконавчим комітетом Красненьківської сільської ради Іллінецького району Вінницької області, про що зроблено актовий запис № 06. Після реєстрації шлюбу позивачка змінила прізвище з « ОСОБА_25 » на « ОСОБА_8 » (а.с. 9 Т.1).

З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого повторно 29.03.2023 Тульчинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління  Міністерства юстиції  (м. Київ), ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 22 років у с. Красненьке Іллінецький район Вінницька область (а.с. 11 зв.бік Т.1).

Згідно висновку експерта №СЕ-19/102-23/18024-БД від 23.01.2024 проведеної судової молекулярно-генетичної експертизи біологічна спорідненість (як батько та дочка) між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виключається. Оскільки біологічна спорідненість (як батько та дочка) між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виключається, тому дати відповідь на питання «яка вірогідність біологічної спорідненості між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_3 » не представляється можливим (а.с. 172-175 Т1). 

Вирішуючи даний спір, суд виходить із такого.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст. ст. 13, 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ч. 2 ст. 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду (ч.1 ст.128 Сімейного кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 128 Сімейного кодексу України підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини (ч.3 ст.128 Сімейного кодексу України).

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» надано роз`яснення, що оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС України УРСР (1969 року), суди вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини. Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпІІІС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір`ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини (п.3).

Отже, спірні правовідносини регулюються нормами Кодексу про шлюб та сім`ю України, чинним на момент виникнення правовідносин між сторонами.

Відповідно до ст. 53 Кодексу про шлюб та сім`ю України (КпШС) походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір`ю дитини в державні органи реєстрації актів громадянського стану. В разі народження дитини у батьків, які не перебувають в шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків, батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягненню нею повноліття.

Тобто, законодавством визначено перелік осіб, які вправі звернутися з позовом про визнання батьківства. Зокрема, позов про визнання батьківства може бути пред`явлений самою дитиною, яка досягла повноліття.

Згідно ч. 3 ст. 53 КпШС України при встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

За змістом наведеної норми закону встановлення судом батьківства може мати місце в разі доведення хоча б однієї із зазначених обставин: спільного проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Так, відповідно до роз`яснень, викладених у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» від 12 червня 1998 року № 16, згідно зі ст. 53 КпШС підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства.

Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.

Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання батьківства.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Разом з тим, на сьогодні судова практика виходить із того, що тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини (точність позитивного результату ДНК-аналізу (тобто підтвердження батьківства) складає 99,999999 %). Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ. Зокрема, про це вказано Верховним Судом у постановах від 23.10.2019 у справі № 382/2559/15-ц, та від 19.09.2018 у справі № 761/10732/16-ц.

Така ж позиція відображена і Європейським судом з прав людини, зокрема у рішенні від 7 травня 2009 року у справі «Калачова проти Російської Федерації», заява № 3451/05, § 34).

Аналізуючи викладене вище та надаючи оцінку представленим сторонами доказам, суд зазначає таке. Жодних фактичних даних, які б підтверджували спільне проживання матері позивачки й відповідача, якого вона вважає своїм батьком, ведення ними спільного господарства до її народження, або ж спільного ними її виховання чи утримання, судом в ході судового розгляду не встановлено. Так само, як не встановлено жодних доказів, що достовірно підтверджують визнання відповідачем свого батьківства по відношенню до позивачки, які у відповідності зі ст. 53 КпШС могли б стати підставою для встановлення батьківства відповідача по відношенню до позивачки.

При цьому згідно висновку судової молекулярно-генетичної експертизи, яка проведена за клопотанням позивачки, біологічна спорідненість між сторонами (як батько та дочка) виключається. Вказаний висновок повністю узгоджується з іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні, в першу чергу показами відповідача, який заперечив своє батьківство по відношенню до позивачки, так і показами свідків. Висновок експерта роз`яснено за клопотанням позивачки в судовому засіданні експертом, він є цілком зрозумілим, не суперечить встановленим обставинам, а сама експертиза проведена відповідно до вимог закону, у зв`язку з чим жодних сумнівів у суду він не викликає.

З огляду на викладене, оскільки в ході судового розгляду не встановлено кровної спорідненості між сторонами, як не встановлено і доказів, що достовірно підтверджують визнання відповідачем свого батьківства, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 53, 55 КЗпШС, ст.ст. 128, 134 СК України, ст.ст. 4, 12, 13, 19, 76-81, 89, 95, 247, 259, 263-268, 273, 354 ЦПК України, суд -   

                                                                          ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , який подано в її інтересах та від її імені представником, адвокатом Бєлих Ярославом Євгеновичем, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Тульчинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління  Міністерства юстиції  (м. Київ) про визнання батьківства - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

          Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

               Повне рішення  складено 17.06.2024.

Суддя                                                                                                                   Л.А. Штифурко