П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  240/9285/23                                        Головуючий у 1-й інстанції:  Альчук М.П.

Суддя-доповідач:  Біла Л.М.

17 червня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:  Білої Л.М.

суддів:  Гонтарука В. М.  Матохнюка Д.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Житомирській області до ОСОБА_1 про стягнення податкової заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Головне управління ДПС у Житомирській області звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу на загальну суму 82004,06  грн.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів встановила наступні обставини.

Згідно картки особового рахунку платника податків за відповідачем рахується податкова заборгованість у сумі 82004,06 грн, з яких 77843,44 грн основного платежу з податку на нерухоме майна відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості та пені у розмірі 4160,57 грн.

Зазначена заборгованість утворилась в результаті не сплати донарахованих ГУ ДПС у Житомирській області сум грошового зобов`язання, які підтверджуються карткою особового рахунку, податковим повідомленнями-рішеннями № 0017074-5133-0625 від 27.02.2020 року на суму 25796,58 грн, № 0563683-2406-0625 від 05.05.2021 року на суму 25901,57 грн, № 0126903-2410-0625 від 15.09.2022 року на суму 26145,34 грн.

Позивач, вважаючи, що податкові зобов`язання, які виникли на підставі податкових повідомлень-рішень є узгодженими, набули статусу податкового боргу, та є несплаченими, звернувся до суду з даним позовом.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, виходить з наступного.

Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України (ПК України) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п.п.14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України встановлено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України податковий борг - сума грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

При цьому, згідно із п.14.1.175 ст. 14 ПК України грошове зобов`язання платника податку набуває статусу податкового боргу з моменту його узгодження та несплати у порядку, визначеному Податковим кодексом України.

Отже, факт узгодження податкового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. Невиконання обов`язку зі сплати узгодженого податкового зобов`язання призводить до набуття таким зобов`язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.

Так, Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи", (набрав чинності 01.01.2015), викладено у новій редакції ст.266 Податкового кодексу України (ПК України), якою запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до пп. 266.4.1. п. 266.4. ст. 266  ПК України база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Згідно пп. 266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України).

Щодо новоствореного (нововведеного) об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об`єкт.

Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк (п. 38.1 ст. 38 ПКУ).

Водночас згідно з п.п. 37.3.4 п. 37.3 ст. 37 ПКУ підставами для припинення податкового обов`язку, крім його виконання, є, зокрема, скасування податкового обов`язку у передбачений законодавством спосіб.

У разі переходу права власності на об`єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об`єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності (п.п. 266.8.1 п. 266.8 ст. 266 ПКУ)

Пунктом 266.10 статті 266 ПК України визначено строки сплати податку, зокрема фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 266.10.2 ПК України у разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) податкове/податкові повідомлення-рішення у строки, встановлені підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 цієї статті, фізичні особи звільняються від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату податкового зобов`язання, тобто пеня не може бути нарахована.

Так, згідно п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Згідно п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.

Згідно п. 2 розділу ІІ Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів № 610 від 30.06.2017 (далі - Порядок № 610), податкова вимога формується у разі, якщо платник податків не сплатив у встановлені Кодексом строки суму узгодженого грошового зобов`язання

Відповідно до абз. 4 п. 7 розділу 4 Порядку № 610 податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному абзацом третім пункту 6 цього розділу.

На підтвердження направлення відповідачу податкової вимоги форми "Ф" від 29.01.2019 року №1084-51 на суму 25451,70 грн. та в подальшому податкових-повідомлень рішень № 0017074-5133-0625 від 27.02.2020 року на суму 25796,58 грн, № 0563683-2406-0625 від 05.05.2021 року на суму 25901,57 грн, № 0126903-2410-0625 від 15.09.2022 року на суму 26145,34 грн  позивачем надано до матеріалів справи копії рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, з яких вбачається, що поштові відправлення на ім`я ОСОБА_1 направлялось за адресою: АДРЕСА_1 , а також за адресою: АДРЕСА_2 , та не були вручені відповідачу.

Вказані вимога та повідомлення були повернуті контролюючому органу з відміткою на рекомендованих листах "за закінченням терміну зберігання".

В контексті встановлених обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів встановлення податковим органом дійсної податкової адреси відповідача.

Разом з тим, відповідно до відповіді на запит Житомирського окружного адміністративного суду, який був сформований за допомогою підсистеми "Електронний суд" про надання інформації з Єдиного державного демографічного реєстру, вбачається, що громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 09.08.2021 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

В той же час, як відзначено у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 по справі за №826/14361/16, для встановлення факту направлення (вручення) фізичній особі податкового повідомлення-рішення поштою у встановленому законодавством порядку, дослідженню підлягають:

- відповідність адреси одержувача у поштовому відправленні місцю проживання або останньому відомому місцезнаходженню фізичної особи;

- повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, в якому зазначено дату вручення або причини невручення;

- відповідність дати відправлення на корінці податкового повідомлення-рішення даті, зазначеній у повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення тощо.

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить до переконання про допущену контролюючим органом помилку при направленні податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги відповідачу, відтак такі податкові повідомлення - рішення та податкова вимога вважаються не врученими платнику податків.

В даному випадку, податковим органом не доведено факт отримання відповідачем вказаних вище податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та рішень про застосування фінансових санкцій, а отже суми грошових зобов`язань є не узгодженими.

Окрім того, колегія суддів приймає до уваги доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства стосовно належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для передачі даної справи за підсудністю до Вінницького окружного адміністративного суду став факт з`ясування Житомирським окружним адміністративним судом, що офіційно зареєстрованою адресою відповідача, починаючи з 09.08.2021 року, є :1-й провулок Лермонтова, 35, м.Вінниця, що підтверджується відповіддю з ЄДРДР (а.с.21).

Разом з тим, надсилання кореспонденція Вінницького окружного адміністративного суду здійснювалось на ім`я відповідача однак за адресою: с.Чуднів, Житомирський р-н, Житомирська обл., хоча у суду першої інстанції були наявні достовірні відомості про місце проживання та реєстрацію відповідача.

Вказана обставина, на переконання судової колегії, позбавила відповідача можливості здійснити належний захист своїх прав.

В даному випадку, спростовуючи наявність боргу по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, про стягнення якого заявлено у позові, відповідач надає квитанції про оплату податку за нерухоме майно відмінне від земельної ділянки від 23.09.2019 р. на суму 13200 грн, від 25.09.2019 р. на суму 12000,00 грн, від 11.11.2019 р.на суму 25525,53 грн.

Також, відповідачем надано копії договорів про відчуження земельних ділянок з розташованими на них об`єктами нерухомості та інформація з ДРРПНМ щодо відчуження ним нерухомого майна.

За приписами пп. 266.7.4. пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов`язані щокварталу у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем розташування такого об`єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У разі подання платником податку контролюючому органу правовстановлюючих документів на нерухоме майно, відомості про яке відсутні у базі даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, сплата податку фізичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом відомостей від органів державної реєстрації прав на нерухоме майно про перехід права власності на об`єкт оподаткування.

Положеннями пп. 266.8.1. пункту 266.8 статті 266 ПК України встановлено, що у разі переходу права власності на об`єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об`єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

Відповідно до пп. 266.7.3 п. 266.7.3 ПК України платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних щодо: об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку; розміру загальної площі об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку; права на користування пільгою із сплати податку; розміру ставки податку; нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Враховуючи вищевикладені норми та встановлені обставини, апеляційний суд приходить до висновку, що на разі, позивачем належних та достовірних доказів того, що відповідач був власником указаного вище нерухомого майна у періоди, за які нараховано податковий борг, не надано.

В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги в повному обсязі спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим останнє підлягає скасуванню.

Згідно частин 1-4 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 2 частини 1 ст.315 КАС передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої ст. 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Стосовно стягнення судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, понесені скаржником судові витрати щодо сплати судового збору в сумі 1288,32 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Калинівської міської ради.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 10.12.2019 у справі № 160/2211/19.

На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката надано:

- копію договору про надання правової допомоги від 24.01.2024 року;

- копію ордера про надання правничої (правової) допомоги від 05.02.2024 року серія АВ №1112900;

- копію акту виконаних робі по договору від 24.01.2024 року, який містить детальний опис робіт (надання послуг), виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги від 06.02.2024 року;

Оплата за надані юридичні послуги визначена сторонами як фіксована за домовленістю  сторін в розмірі 5000 грн.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання - передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Суд зазначає, що в матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правничої допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом.

Відтак, суд вважає, що визначена адвокатом сума компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, за результатами розгляду справи в розмірі 5000 грн (яку позивач просить стягнути), є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, заяву позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу необхідно задовольнити в повному обсязі.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову Головного управління ДПС в Житомирській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1288,32 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.  

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий  Біла Л.М.

Судді    Гонтарук В. М.  Матохнюк Д.Б.