Дата документу 11.06.2024 Справа № 461/4363/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд

Провадження №11-кп/807/826/24 Головуючий у 1-й інстанції – ОСОБА_1

Єдиний унікальний №461/4363/23Доповідач у 2-й інстанції – ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року                                                м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі

головуючого                         ОСОБА_2

суддів                                 ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участі секретаря                 ОСОБА_5

прокурора                                 ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)

захисника                                 ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)

обвинуваченого                         ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 13 травня 2024 року про продовження строку тримання під вартою

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 ),

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111, ч.ч.2, 3 ст.436-2 КК України,

ВСТАНОВИЛА

Вказаною ухвалою районного суду до 11.07.2024 року включно продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 .

В апеляційній скарзі обвинувачений просив ухвалу суду скасувати, постановити нове судове рішення, яким застосувати до нього запобіжний захід у виді домашнього арешту або змінити оскаржувану ухвалу в частині визначеного ОСОБА_8 розміру застави та зменшити його з урахуванням майнового стану обвинуваченого.

Свої вимоги мотивував тим, що вказане судове рішення винесено з порушеннями вимог чинного законодавства та практики ЄСПЛ. Прокурором належним чином не обґрунтовано клопотання про продовження строку тримання під вартою. Існування передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК ризику у клопотанні мотивовано лише тяжкістю пред`явленого обвинувачення та не взято до уваги неможливість існування передбаченого п.2 ч.1 ст.177 КПК ризику з огляду на стадію кримінального провадження. Крім того, апелянт посилається на перевищення службових повноважень працівниками правоохоронного органу під час його затримання та відсутність доказів його винуватості.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; з`ясувавши позицію обвинуваченого та його захисника, які повністю підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги обвинуваченого та наполягали на її задоволенні; прокурора, який заперечив проти апеляційної скарги та просив ухвалу суду залишити без змін; перевіривши матеріали провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В провадженні Шевченківського районного суду м.Запоріжжя перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні передбачених ч.2 ст.111, ч.ч.2, 3 ст.436-2 КК кримінальних правопорушень.

Прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку тримання під вартою.

Суд першої інстанції, продовжуючи строк тримання під вартою обвинуваченого, виходив з того, що у справі існують ризики того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватися від суду, тому необхідно продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого.

Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.177 КПК підставою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується.

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти передбаченим ст.177 КПК ризикам.

За змістом ст.199 КПК, розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд має з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.

Під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд, крім наявності зазначених у ст.177 КПК ризиків, зобов`язаний оцінити та врахувати й передбачені ст.178 КПК обставини, зокрема тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, міцність його соціальних зв`язків, наявність у обвинуваченого постійного місця роботи та дані, які його характеризують.

На переконання колегії суддів, рішення суду про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 ґрунтується на зазначених вимогах кримінального процесуального закону.

Перевіряючи доводи клопотання прокурора на предмет наявності передбачених ст.177 КПК ризиків, суд першої інстанції правильно встановив, що заявлений ризик переховування від суду об`єктивно існує, і для його запобігання необхідно продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_8 .

На підтвердження вказаного ризику свідчать ті обставини, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні ряду кримінальних правопорушень різного роду тяжкості, з-поміж іншого, тяжкого злочину проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку та особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, за вчинення яких передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, з конфіскацію майна.

Наведені обставини дають достатні підстави для висновку, що обвинувачений, будучи обізнаним про суворість покарання, яке може бути йому призначено, у разі визнання його винуватим, опинившись на волі, потенційно може переховуватися від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкриміновані кримінальні правопорушення.

При цьому, колегія суддів зауважує, що гарантувати запобігання встановленому ризику без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 не вбачається можливим.

Апеляційний суд зазначає, що сама по собі тяжкість інкримінованих ОСОБА_8 злочинів не є самостійною та достатньою підставою в обґрунтування передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК ризику, на що посилається обвинувачений в апеляційній скарзі.

Натомість судом першої інстанції враховано сукупність усіх встановлених у даному провадженні обставин, які свідчать про потенційну можливість переховування від суду обвинуваченого. Районний суд прийняв до уваги усі обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов`язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та дійшов правильного висновку про необхідність продовження строку тримання ОСОБА_8 під вартою.

На переконання судової колегії, рішення суду про продовження строку тримання ОСОБА_8 під вартою відповідає характеру і тяжкості інкримінованих діянь, даним про особу обвинуваченого та не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, а також відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Судом першої інстанції дотримано вимог ч.6 ст.176 КПК, згідно якої під час дії воєнного стану до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених зокрема ч.2 ст.111 КК, за наявності зазначених у статті 177 КПК ризиків, застосовується запобіжний захід, визначений п.5 ч.1 цієї статті, тобто виключно тримання під вартою.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів відхиляє вимоги апеляційної скарги обвинуваченого щодо застосування до нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо визначення ОСОБА_8 надмірного розміру застави, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 182 КПК у виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконанню особою, що обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Враховуючи зазначену норму права та сукупність усіх обставин даного кримінального провадження, районний суд дійшов обґрунтованого висновку, що визначений обвинуваченому розмір застави у межах 1000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб здатний забезпечити виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов`язків та не підлягає зменшенню.

Підстав для зміни розміру застави судова колегія не вбачає.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності передбаченого п.2 ч.1 ст.177 КПК ризику колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки відповідно до змісту оскаржуваної ухвали заявлений ризик відносно ОСОБА_8 районним судом не було встановлено та навпаки констатовано його відсутність.

Відтак, з урахуванням конкретних обставин даного кримінального провадження, колегія суддів, усупереч доводам апеляційної скарги, вважає, що прокурором доведено обставини, які виправдовують подальше обмеження права ОСОБА_8 перебувати на волі.

Апеляційний суд критично ставиться до заперечень ОСОБА_8 щодо недоведеності пред`явленого йому обвинувачення, оскільки такі твердження є передчасними.

Натомість судова колегія зауважує, що вказані питання безпосередньо стосуються доказування винуватості чи невинуватості особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, і підлягають оцінці під час розгляду місцевим судом кримінального провадження по суті пред`явленого цій особі обвинувачення.

Апеляційний суд під час перевірки рішення суду першої інстанції про продовження строку тримання особи під вартою, постановленого під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, перевіряє лише наявність передбачених ст.177 КПК ризиків та необхідність продовження застосування щодо неї обмежувального заходу.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_8 щодо дій працівників правоохоронного під час його затримання в рамках даного кримінального провадження.

Апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду про продовження строку тримання ОСОБА_8 під вартою є законним і обґрунтованим, відповідає характеру і тяжкості інкримінованих діянь та не надає можливості перешкоджання інтересам правосуддя, а також відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Даних, які би безумовно унеможливлювали подальше утримання ОСОБА_8 під вартою, матеріали провадження не містять.

Отже, колегія суддів, виходячи з наведених в апеляційній скарзі мотивів, не вбачає законних та обґрунтованих підстав для скасування оскаржуваної ухвали чи зміни запобіжного заходу обвинуваченому за наслідками апеляційного розгляду.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, що тягнуть за собою безумовне скасування ухвали суду першої інстанції, під час апеляційного розгляду не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 13 травня 2024 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяСуддяСуддя

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4