Справа № 344/17464/15-ц

Провадження № 2/344/207/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Бородовського С.О.,

з участю секретаря Бурянна Н.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третьої особи приватного нотаріуса Дорошенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Дорошенко Олена Володимирівна, приватний нотаріус Квочак Лариса Тарасівна про визнання недійсним договору міни нерухомого майна, застосування наслідків недійсності правочину, скасування запису про державну реєстрацію прав, -

ВСТАНОВИВ:

17/12/2015 ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 подали позов до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору міни 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В. №4976 та застосувати наслідки недійсності правочину; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину на квартиру за законом на квартиру АДРЕСА_2 та застосувати наслідки недійсності правочину.

20/07/2016 ОСОБА_6 подала заяву про уточнення позову та просила суд про визнання недійсним договору міни 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В. №4976 скасувати запис про державну реєстрацію прав від 19/01/2009 за договором міни, застосувати наслідки недійсності правочину; скасувати свідоцтво про право на спадщину на квартиру за законом на квартиру АДРЕСА_2 та скасувати запис про державну реєстрацію прав на підставі вказаного свідоцтва.

13/09/2016 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали заяву про уточнення позову, в якій просили визнати недійсним договір міни 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В. №4976; скасувати запис про державну реєстрацію прав від 19/01/2009 на підставі договору міни, застосувати наслідки недійсності правочину; скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 25/03/2014 на квартиру АДРЕСА_2 та скасувати запис про державну реєстрацію прав на підставі вказаного свідоцтва.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 21/01/2019 на підставі заяв ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 позов в частині вимог про застосування наслідків недійсності правочину, скасування свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 25/03/2014, скасування запису про державну реєстрацію на підставі вказаного свідоцтва залишено без розгляду за п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

05/03/2019 ухвалу залишено без змін постановою апеляційного суду.

05/02/2020 ухвалено рішення Івано-Франківського міського суду, яким позов задоволено та визнано недійсним договір міни від 23/12/2008, скасовано запис про державну реєстрацію.

Отже в частині позову про застосування наслідків недійсності правочину судове рішення не ухвалено.

14/05/2020 відмовлено адвокату Салій В.В. в ухваленні додаткового рішення з тих підстав, що всі вимоги вирішено.

08/07/2020 ухвалено постанову апеляційного суду, якою апеляційні скарги ОСОБА_11 , ОСОБА_8 відхилено, рішення від 05/02/2020 та ухвалу від 14/05/2020 залишено без змін.

09/07/2020 в справі ухвалено окрему думку з підстав необхідності застосування позовної давності в спорі.

15/09/2021 ухвалено постанову Верховного Суду, в якій прийнято частково аргументи ОСОБА_8 , ОСОБА_7 в частині не з`ясування місцевим та апеляційним судами належного суб?єктного складу за обставин смерті ОСОБА_10 , прийняття спадщини ОСОБА_12 та її смертю. ОСОБА_13 залученню до участі в спорі не підлягає, оскільки апеляційним судом вже було встановлено, що на її права рішення не вплинуло.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 05/02/2020, ухвалу від 14/05/2020, постанову апеляційного суду від 08/07/2020 скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Касаційну скаргу ОСОБА_13 залишено без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду від 01/12/2020 залишено без змін.

Отже даним судом виконано положення постанови Верховного Суду від 15/09/2021 залучено до участі ОСОБА_8 , яку представляє її адвокат та здійснив на власний розсуд права та обов?язки відповідної сторони: прийняв участь в судовому засіданні за опосередкуванням відеозв?язку, надав пояснення, в наступні судові засідання на відеозв`язок не вийшов.

При повторному судовому розгляді цим судом призначено підготовче судове засідання задля надання можливості учасникам реалізувати їх права і обов`язки в порядку та послідовності, що встановлена законом.

18/01/2020 адвокат Салій В.В. подав відзив, в якому просив стягнути з позивачів судові витрати.

Судом залучено до участі ОСОБА_9 на підставі клопотання учасників та інформації про подання нею заяви про прийняття спадщини ОСОБА_14

19/07/2022 адвокат Олександров О.П. подав заяву про участь в справі за опосередкуванням відеозв?язку. Правові наслідки за не вихід адвоката на відеоконференц зв?язок процесуальним законом покладено на відповідну заінтересовану особу.

ОСОБА_5 подав заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримав.

Представник ОСОБА_9 адвокат Богонос М.М. подав заяву про розгляд справи без його участі, просив суд відмовити в позові.

В судовому засіданні представник ОСОБА_6 надала перед судом пояснення про те, що ОСОБА_7 і ОСОБА_10 уклали договір, ОСОБА_10 помер в 2013 році, договір є незаконним, порушує права співвласників, квартира по АДРЕСА_3 частки квартири по АДРЕСА_4 ; квартира в 1998 році отримана по ордеру; в 2003 ОСОБА_10 та ОСОБА_15 розірвали шлюб, між ними були скандали; ОСОБА_16 проживав з іншою жінкою; було встановлено порядок користування квартирою; 13 кв.м. було виділено ОСОБА_17 ; ванна, коридор передані в спільне користування; всіма написано заяви на приватизацію; було видано свідоцтво; позивачі переїхали проживати в Галицький район; в 2014 році дітям стало відомо, що ОСОБА_16 помер; дочка отримала свідоцтво про смерть; ОСОБА_18 почав пред?являти вимоги до позивачів, що ОСОБА_16 продав квартиру; квартира переобладнана під офіс; ОСОБА_18 зайняв 19 кв.м., але ОСОБА_17 було виділено 13 кв.м.; в договорі міни не міститься про співвласників; в п. 7.7 договору міни вказано, що майно є власністю ОСОБА_19 ; ОСОБА_16 був одружений із Шлигіною; договір мав бути укладеним за ст. 369 ЦК України 203 ЦК України уповноваженими особами, але інші співвласники не уповноважували на укладення договору; тому подано позов про визнання недійсним договору; право власності виникає в момент реєстрації права, а не укладення договору; по приватизації моментом виникнення є розпорядження; Верховним Судом визнано, що моментом є розпорядження міського голови.

В судовому засіданні представник ОСОБА_20 надав перед судом пояснення про те, що представник позивача не все договорює; квартира отримана в рівних частках; квартира зареєстрована по 1/4 частці; це часткова, а не сумісна власність; ОСОБА_16 обміняв свою 1/4 частку на квартиру; в 2008 році ОСОБА_16 та ОСОБА_18 уклали договір; ОСОБА_18 отримав 1/4 частки; частка була виділена, а тому згоди не потребувалось; ОСОБА_18 платив всі платежі; позивачі з грудня 2008 року не цікавились квартирою; на зворотній стороні є відмітка про укладення договору міни; у вересні 2010 року позивачі знали про укладення договору міни; тому до вимог позивача підлягає застосування позовної давності; позов з 2015 року; ОСОБА_18 добросовісно набув 1/4 частки; позивач вказала, що предметом спору є квартира, але частки виділена; свідоцтво було підставою державної реєстрації; всі Воднєви подали заяви про реєстрацію квартири по 1/4 частки; тому було зареєстровано по 1/4 частки на кожного; ОСОБА_18 добросовісний набувач і наслідки застосовані не можуть бути; це мав бути віндикаційний позов, а не про визнання недійсним правочину; не знає у кого було свідоцтво в 2010 році; окремого виділення часток не було; по 1/4 отримали по приватизації і зареєстрували свої права в частках.

В судовому засіданні представник ОСОБА_21 надав перед судом пояснення про те, що його довіритель не має відношення до цього спору; не знає чому її визнали стороною; в свідоцтві вказано часткова власність за ідеальною часткою; виділення не було; вже була державна реєстрація; співвласники, відповідно до Тимчасового положення повинні були подати самостійні заяви; за результатом розгляду заяви видавався витяг; у витягу було вказано – 1/4 частка; отже самі ж позивачі подали заяви про реєстрацію за ними по 1/4 частки; свідоцтво було першим етапом реєстрації, а реєстрація – другим, бо її здійснено за заявою самих же позивачів; нотаріус перевірив, що зареєстровано 1/4 частки ОСОБА_17 ; ВП ВС зробила аналогічні висновки про те, що зареєстровані права і визнаються; в будь-якому випадку наслідки претензій між позивачами і ОСОБА_22 не повинні стосуватися добросовісних набувачів; спосіб захисту не призводить до поновлення прав, оскільки в реєстрі буде вказано про реєстрацію 1/4 частки за ОСОБА_22 ; право на спадщину ними втрачено і про це є судові рішення; це міг бути віндикаційний позов, бо не пов?язані договором позивачі і відповідачі; в 2015 році вони жили в квартирі і за довідкою проживали та були зареєстровані; з 2008 по 2015 вони жили в квартирі і мали знати, що ОСОБА_16 там не проживає, а хто тоді платив; про домовленість з ОСОБА_23 всі знали; Салій правонаступник Шлигіної; Шлигіна правонаступник ОСОБА_24 .

В судовому засіданні нотаріус ОСОБА_25 надала перед судом пояснення про те, що позивач пояснює, що не спілкувалась з батьком; але він мав 1/4 і мав цікавитись власністю; мав спостерігати за станом свого майна; не знав, що батько помер і сестра йому не сказала; але мав знати, що батько проживав; форма власності спільна сумісна в рівних долях; в такий спосіб здійснювалась реєстрація в м. Івано-Франківськ; нотаріусу подали витяг про реєстрацію права власності і там було вказано 1/4;обмін і дарування не потребувало згоди співвласників; це був договір міни; переважного права в такому випадку немає; будь-які права на частки інших не порушено; на сьогодні по цьому об`єкту реєстрація по 1/4 частки; за три роки представник позивача не здійснив жодних дій для зміни цієї інформації, яка може бути змінена виключно і саме за заявою позивача; 1/4 частка померлого була предметом нотаріальних дій.

Відповідно до заперечення проти позову ОСОБА_8 в жовтні 2015 року придбала квартиру у ОСОБА_26 , будь-яких відносин з позивачами не мала; будь-якого права у позивачів на витребування у неї квартири не визнає; позивачі не були і не є власниками квартири АДРЕСА_2 ; просила відмовити в позові, розглянути спір без її участі.

ОСОБА_26 подала заперечення проти позову, відповідно до якого виклад обставин позивачами є недійсним і надуманим; перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 з 19/11/2003 була спадкоємцем першої черги, проживала спільно зі спадкодавцем, прийняла спадщину, отримала свідоцтво; ОСОБА_4 покинула ОСОБА_10 через його трудове каліцтво разом зі своїми дітьми, проживала в с. Нижній Вербіж в господарстві її батька. З 2003 по 2008 рік позивачка та ОСОБА_16 судились за квартиру, в тому числі і про виселення інваліда, їх стосунки були неприязні; рішенням Івано-Франківського міського суду від 21/08/2013 ОСОБА_4 вселено в квартиру ОСОБА_19 з двома дітьми; 28/02/2007 відмовлено ОСОБА_4 у виселенні ОСОБА_24 . Ухвалою апеляційного суду від 24/04/2007 рішення залишено без змін; 03/10/2007 Верховним Судом України відмовлено ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження; встановлено між сторонами порядок користування квартирою; після укладення договору міни ОСОБА_16 з ОСОБА_26 виїхали в обміняну квартиру і спори ОСОБА_19 з ОСОБА_27 припинились, ОСОБА_15 з дітьми забули про ОСОБА_19 на 5 років; ОСОБА_16 потребував догляду, себе не обслуговував, єдиною особою, яка здійснювала догляд була ОСОБА_26 ; обов`язку з утримання батька діти ОСОБА_19 не виконували; через два роки після смерті ОСОБА_19 та через сім років після обміну квартири ОСОБА_15 розпочала новий спір про визнання недійсним договору міни, який вона сама ж і знайшла для переїзду ОСОБА_19 ; 18/07/2016 рішенням Івано-Франківського міського суду відмовлено ОСОБА_6 у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини; нотаріусом посвідчено договір міни на підставі витягу з державного реєстру про реєстрації по 1/4 частки за кожним із співвласників, яку здійснено за заявами самих же позивачів; 14/02/2017 ОСОБА_5 відмовлено у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Отже усіма учасниками спору визнано обставину приватизації квартири АДРЕСА_1 , укладений ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В. №4976.

Відповідно до корінця ордеру від 24/07/1998 №004322 його видано ОСОБА_10 та на членів сім?ї ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 .

Відповідно до архівного витягу з рішення від 27/07/1998 №298 спірну квартиру виділено ОСОБА_10 та на членів сім?ї ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5

11/08/2003 шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_4 розірвано.

08/05/2008 відмовлено в позові ОСОБА_10 про визнання такими, що втратили право на житло ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та задоволено зустрічний позов про вселення ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 в квартиру АДРЕСА_1 . Вказаним рішенням встановлено порядок користування житловим приміщенням, виділивши ОСОБА_10 кімнату площею 13,1 кв.м. №4, кухня, туалет, ванна, кладова, два коридори залишено в спільному користуванні.

Відповідно до свідоцтва від 11/12/2008 посвідчено передачу спірної квартири АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 в рівних долях.

19/12/2008 видано витяг про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ім?я ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 по 1/4 частки кожному.

Спір між сторонами виник з приводу тлумачення ними змісту свідоцтва від 11/12/2008, в якому одночасно вказано про передання квартири «на праві спільної сумісної власності» по 1/4 частки кожному.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції від 07.02.2002 № 7/5 Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно: 3.11. Після внесення запису до відповідного розділу Реєстру прав реєстратор БТІ видає витяг про державну реєстрацію прав, який є невід`ємною частиною правовстановлювального документа, а у разі проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно на правовстановлювальному документі також робить відмітку (штамп) про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку. Витяг про державну реєстрацію прав містить: вид спільної власності та розмір часток, якщо майно належить на праві спільної часткової власності.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції від 07.02.2002 № 7/5 Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно: 7.9. Витяг з Реєстру прав містить вид спільної власності та розмір часток, якщо майно належить на праві спільної часткової власності.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції від 07.02.2002 № 7/5 Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно: 7.10. Інформаційна довідка з Реєстру прав містить вид спільної власності та розмір часток, якщо майно належить на праві спільної часткової власності.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції від 07.02.2002 № 7/5 Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно затверджено формуляр заяви про державну реєстрацію прав, в якій кожна особа, яка звертається про реєстрацію речового права особисто та власноручно вказує: розмір часток якщо майно належить на праві спільної часткової власності.

Отже позивачі звернулись до державного реєстратора із заявами про реєстрацію їх відповідного права, в результаті чого проведено реєстрацію та видано витяг №21338685, відповідно до якого зареєстровано по 1/4 частці за кожним з них.

У разі, якщо державна реєстрація була проведена невірно в частині форми власності і часток сторін спору вони були зобов`язані здійснити дії щодо оскарження дій реєстратора та приведення інформації до належного змісту.

Однак позивачі не подали суду будь-якого доказу виконання ними такого обов?язку. Натомість стороною відповідача перед судом однозначно доведено, що позивачі отримали та вдовольнились витягом №21338685 відповідно до якого зареєстровано по 1/4 частці за кожним з них.

Так відповідно до п.п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже в результаті звернення позивачів про державну реєстрацію їх прав на спірну квартиру здійснено державну реєстрацію речових прав, яка є офіційним визнанням державою Україна прав власників спірної квартири по 1/4 частці за кожним з них.

Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Отже за рішенням Івано-Франківського міського суду ОСОБА_10 надано кімнату у володіння, яка і відповідала його частці.

Надалі ОСОБА_10 обміняв свою 1/4 частку прав на спірну квартиру, яка вже була виділена у володіння

ОСОБА_11 ч. 1 ст. 361 ЦК України вказано, що співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Отже ОСОБА_16 мав право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

В ч. 1 ст. 362 ЦК України вказано, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Таким чином тільки за умови продажу частки ОСОБА_19 співвласники інших часток мали переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Натомість ОСОБА_16 не продав свою частку, а обміняв її.

В разі міни частки переважне право у співласників відсутнє.

При порушенні права на переважне право купівлі частки застосовується переведення титулу, а не визнання договору недійсним.

Таким чином, по-перше, позивачам не гарантовано право на визнання недійсним договору, сторонами якого вони не були.

По-друге, будь-яким чином права позивачів не порушено обміном ОСОБА_19 його частки на будь-яку іншу річ.

Цивільному обороту України відомі також й інші випадки не застосування права переважної купівлі, як про це вказано у постанові від 17 травня 2022 року у справі № 520/2224/19-ц (провадження № 61-4067св21).

Тому переважне право виникає тільки у разі продажу частки в спільному майні, а не у всіх випадках її відчуження або за власним бажанням позивачів.

За змістом ст. 715 ЦК України договірна організаційно-правова форма міни є самостійною, а не видом купівлі-продажу.

Отже неправомірність дій нотаріуса та протиправність дій ОСОБА_19 позивачами не доведена.

Однак в ч. 1 ст. 12 ЦПК України проголошено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

В ч. 3 ст. 12 ЦПК України вказано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже обов?язок надання суду доказів на спростування позову процесуальним законом покладено безпосередньо на відповідача.

В ч. 2 ст. 13 ЦПК України вказано, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ч. 5 ст. 81 ЦПК України вказано, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В ч. 7 ст. 81 ЦПК України вказано, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже суд не збирає доказів на обґрунтування правових позицій сторін. Вказаний обов?язок покладено безпосередньо на сторін. Правові наслідки невиконання зазначеного обов?язку або його неналежного виконання покладено безпосередньо на відповідну сторону спору.

Таким чином саме на відповідача на підставі принципу змагальності цивільних процесуальних відносин покладено обов?язок на спростування доводів позивача щодо порушення його прав.

Відповідач та третя особа приватний нотаріус однозначно довели перед судом ту обставину, що ОСОБА_17 гарантовано здійснення права розпорядження його частки на власний розсуд, незважаючи на волю інших осіб.

В ст. 319 ЦК України проголошено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю . Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Отже ОСОБА_17 гарантувалось право вільно і самостійно здійснити розпорядження своєю часткою в праві на спірну квартиру.

Новий власник спірної частки ОСОБА_18 не може бути позбавлений його права на набуту ним частку ОСОБА_19

Квартира, яку ОСОБА_18 передав ОСОБА_17 у власність в обмін на частку ОСОБА_19 не може бути повернута ОСОБА_28 в порядку повернення сторін в попередній стан за наслідками визнання недійсним договору міни, оскільки позивачем та його представником не доведено перед судом, що такі наслідки можуть бути реалізовані.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів (ОП ВС/КГС у справі 910/12787/17 від 16.10.2020 р.). Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого позивач не є, останній зобов`язаний довести (підтвердити), яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити ці доводи та докази. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

В результаті визнання недійсним договору ОСОБА_19 та ОСОБА_18 будь-яким чином не поновлюється будь-яке право позивачів.

Спосіб захисту є виразом змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення мети цього захисту права.

Конституція гарантує можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагається, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим – тобто порушення дійсно повинно мати місце і стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів позивача. Отже, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

На обґрунтування цього твердження ОП ВС/КГС зазначила, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача оспорюваними правочинами (їх частинами) є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Позовну давність суд застосовує лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, тобто тільки у разі встановлення наявності порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Таким чином позов позбавлений будь-яких правових підстав.

В ч. 2 ст. 317 ЦК України вказано, що на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Отже позивачам не гарантовано право на використання арґументів про те, що їх проживання в іншій місцевості впливало на зміст їх прав.

Крім цього подання ОСОБА_18 декларації про початок будівельних робіт будь-яким чином не впливає на визнання його договору з ОСОБА_22 недійсним.

Позивачі не є представниками ОСОБА_19 та не уповноважені на подання позовів в його інтересі про поновлення його права чи скасування запису на поновлення права

ОСОБА_29  постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновки про те, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача права володіння майном; відсутність або наявність в особи права володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

Отже позивачі не мали права на частку ОСОБА_19 на час вчинення спірного договору, а тому не вправі просити про застосування наслідків віндикаційного позову у формі поновлення запису про право ОСОБА_19 , оскільки їх позов не належить до віндикаційних.

В практиці Верховного Суду широко використовується доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Так відповідно до письмового заперечення ОСОБА_30 підшукала варіант обміну частки ОСОБА_10 на квартиру ОСОБА_7 для припинення відносин з ОСОБА_22 через їх неприязні відносини і тривалі спори та задля користування ОСОБА_7 квартирою, а ОСОБА_15 в наступному розпочала спори з ОСОБА_7 .

Отже ОСОБА_15 з дітьми та ОСОБА_16 отримали сертифікат про приватизацію спірної квартири у спільну сумісну власність та з визначенням рівності долей, що містить в собі дихотомію в частині тлумачення надходження квартири в часткову чи сумісну власності. Однак загальновідомою є обставина саме такого виду діяльності Госпрозрахункової групи з приватизації державного житлового фонду Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради у відповідний період. При цьому можна було однозначно передбачити, що у разі звернення до Госпрозрахункової групи з приватизації державного житлового фонду Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради у відповідний період із заявами про приватизацію житла на кількох осіб свідоцтво міститиме в собі посвідчення факту належності квартири кільком особам на праві «…спільної сумісної власності…» «…в рівних долях…» як це і вказано в свідоцтві на ім?я позивачів та відповідача від 11/12/2008.

У разі не задоволення змістом свідоцтва від 11/12/2008 позивачі та ОСОБА_16 мали нічим не обмежену можливість оскаржити його.

З огляду на зміст принципу розумності і добросовісності, принципу юридичної визначеності і проголошення в ЦК України інституту позовної давності можливість оспорювання свідоцтва 11/12/2008 на ім?я позивачів та ОСОБА_19 ними втрачено.

Однак надалі на підставі Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно позивачі та ОСОБА_16 звернулись до Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації за здійсненням реєстрації речових прав спірної квартири, під час якого мали можливість погодити між собою частки в їх речовому праві, в результаті їх звернення та на підставі їх же заяв здійснено державну реєстрацію речового права та поміщено в державний реєстр інформацію та видано витяг від 19/12/2008, в якому однозначно вказано на реєстрацію за позивачами та ОСОБА_22 квартири на праві часткової власності по 1/4 частки кожному з них.

Будь-яких дій щодо оспорювання та скасування реєстрації від 19/12/2008 позивачі та ОСОБА_16 у строки, що визначені національним законодавством не здійснили, а тому на підставі принципу добросовісності, розумності, юридичної визначеності, доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) втратили право на оспорювання відповідної реєстрації.

17/12/2015 позивачами подано позов про визнання недійсним договору міни, а не свідоцтва про приватизацію чи державної реєстрації речового права від 19/12/2008.

20/07/2016 ОСОБА_6 подала заяву про уточнення позову та збільшила його на одну вимогу щодо оскарження державної реєстрації прав за договором міни.

Таким чином ні свідоцтво про приватизацію житла, ні державна реєстрація прав в частках позивачами та ОСОБА_31 не була оскаржена, незаконність її не була доведена.

На підставі ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав від 19/12/2008 в частках на позивачів та ОСОБА_32 офіційним визнанням державою Україна належності позивачам та ОСОБА_17 спірної квартири в частках по 1/4 кожному.

Будь-яке невизнання і заперечення позивачами та їх адвокатом ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не має будь-якого правового значення та є безпідставним та належать до нігілізму.

Аргументи позивачів щодо вирішення спору виключно на основі змісту свідоцтва від 11/12/2008 є казуїстикою, оскільки не враховують зазначені в судовому рішенні правові норми за змістом Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

З часу державної реєстрації 19/12/2008 спірна квартира належала позивачам та ОСОБА_17 на праві спільної часткової власності саме на підставі їх заяв та рішення державного реєстратора.

Відповідно до свідоцтва про одруження № НОМЕР_1 ОСОБА_16 та ОСОБА_26 зареєстрували шлюб 19/11/2003. Разом з цим в позові за особистими підписами позивачів вказано «…нам (позивачам) достеменно відомо, що ОСОБА_10 в зареєстрованому шлюбі не перебував, дії приватного нотаріуса є неправомірними …».

Так само 12.08.2016 правоохоронний орган повідомив, що відомості за заявою ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_26 внесено в ЄРДР за їх заявою від 08/07/2016 за ч. 4 ст. 358 КК України.

В своїй заяві від 30/06/2016 ОСОБА_5 , ОСОБА_6 вказали, що спілкувались з батьком ОСОБА_22 після розірвання ним шлюбу і він їм казав, що ОСОБА_26 є його співмешканкою та перебуває у фактичних шлюбних відносинах.

Отже ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які є членами сім?ї ОСОБА_33 все ж спілкувались з ОСОБА_22 після розірвання шлюбу з ОСОБА_34 .

Відповідно пояснення адвоката позивача в судовому засіданні про те, що ОСОБА_15 не знала про укладення договору міни і про обставини проживання ОСОБА_19 з іншою жінкою є неправдивими.

Відповідно до ч. 4 ст. 43 ЦПК України за введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

Крім цього в ч. 2 ст. 43 ЦПК України вказано, що учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Такого обов?язку стороною позивача не виконано.

Відповідно до свідоцтва про поховання, виданого ОСОБА_26 про те, що саме вона і поховала ОСОБА_24 .

Отже як учасник спору ОСОБА_26 надала письмове пояснення про те, що позивачі та ОСОБА_16 спілкувались з часу розірвання шлюбу і до його смерті, але долею, побутом і питанням необхідності догляду за ОСОБА_10 не цікавились, в їх заявах про визначення додаткового строку судом було відмовлено, подавали неправдиві заяви правоохоронним органам про те, що ОСОБА_16 та ОСОБА_35 не перебували в шлюбі і тільки з метою заволодіння спадщиною.

Відповідно до змісту стандарту доказування у цивільних справах  як сукупності критеріїв, на підставі яких суд ухвалює рішення у справі; ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину – доведеною сторона позивачів неодноразово надавала неправдиві пояснення правоохоронним органам, суду, перекручувала дійсну інформацію про фактичні обставини задля зловживання відповідними правами та порушення прав інших учасників цивільного обороту.

Таким чином достовірними є письмові пояснення ОСОБА_14 , яка безпосередньо не зацікавлена в результатах вирішення цього спору про те, що саме ОСОБА_15 підшукала варіант обміну частки ОСОБА_19 , сама не проживала і не цікавилась спірною квартирою, оскільки з дітьми жила в іншому населеному пункті, а в наступному розпочала конфлікти з ОСОБА_7 , хоча знала про його інтерес та плани щодо користування ним часткою, яку він обміняв, віддавши в обмін за неї квартиру.

В судовому рішенні Івано-Франківського міського суду від 21/01/2004 вказано, що судом встановлено, що в спірній квартирі проживає ОСОБА_16 і жінка, а тому позивачі добровільно «…покинули квартиру і там не проживають… чого не заперечила і ОСОБА_6 ».

Крім цього в рішенні Івано-Франківського міського суду від 21/01/2004 вказано, що ОСОБА_16 надав пояснення про те, що проживає з іншою жінкою і не проти проживання позивачів, але вони самостійно виїхали на проживання в інший населений пункт і тривалий час не проживають з ним.

В рішенні Івано-Франківського міського суду від 28/02/2007 вказано, що позивачам відомо, що з ОСОБА_22 в спірній квартирі проживає інша жінка, як це було і в 2003 році, про що вказано в судовому рішенні від 2004 року.

Також в рішенні Івано-Франківського міського суду від 28/02/2007 вказано, що в період з кінця січня 2004 по жовтень 2004 року і після цього мали місце факти протиправної поведінки відповідача про порушення ним правил співжиття, що робили неможливим проживання з ним, позивачі з кінця 2003 року в квартирі не проживають, а тільки час від часу намагаються зайти в неї, хоч знають, що там проживає відповідач з іншою жінкою.

Отже позивачі знали про проживання в їх квартирі однієї і тієї ж жінки, про її вселення в їх квартиру і не здійснили жодних дій щодо її виселення чи встановлення підстав її вселення.

В судовому рішенні Івано-Франківського міського суду від 18/07/2016 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_14 вказано, що ОСОБА_6 дізналась про смерть її батька в липні 2014 року, а подала позов 13/05/2016 року. Отже для ОСОБА_6 характерною є поведінка відкладення дій щодо реалізації прав із безпідставним затягуванням.

В рішенні Івано-Франківського міського суду від 14/02/2017 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_14 вказано, що він дізнався про смерть батька у вересні 2015, оскільки ОСОБА_6 дізналась у липні 2014 та не повідомляла його; відповідач як стала проживати з його батьком, перешкоджала їх спілкуванню.

При цьому в інших судових рішеннях, за участі ОСОБА_19 він особисто вказав, що не перешкоджає у спілкуванні з позивачами, а також вони постійно і регулярно спілкувались, будучи учасниками судових спорів. Також в судовому рішенні вказано, що ОСОБА_5 не бажав спілкуватись зі своїм батьком ОСОБА_10 і не намагався цього робити, не приїздив до батька, не писав листів, не телефонував, спроб встановити контакт не здійснював.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду зазначив наступне: «З 16.01.2020 р., тобто на час ухвалення оскаржуваної постанови законодавець уже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак, апеляційний суд помилково зазначив про необхідність застосування позивачем способу захисту, який у практичному аспекті не може забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а отже, не спроможний надати особі ефективний захист її прав» (постанова від 04.11.2020 р. у справі №910/7648/19).

Однак позивачем не приведено його вимоги до відповідача у відповідність із законодавством та з урахуванням ухвалення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Разом з цим передбачувана на час розгляду спору неможливість виконання судового рішення за визначеним позивачем на власний розсуд проханням в його позові є самостійною підставою для відмови в позові.

Таким чином, по-перше, на час ухвалення цього судового рішення не є можливим скасування запису про державну реєстрацію взагалі. По-друге, не є можливим скасування рішення про державну реєстрацію без одночасного визнання, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

В ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вказано, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

При цьому до обов?язків суду не належить формування замість позивача належного способу захисту права та приведення такого способу до вимог, що визначені законом.

Розрахунку судових витрат ОСОБА_36 та його адвокат суду не подали, заяви, передбаченої в ст. 246 ЦПК України суду не подали.

02/10/2013 представник ОСОБА_8 подав заяву про відшкодування витрат на правову допомогу та стягнення з позивачів 14000 гривень на користь ОСОБА_8 .

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 21/01/2019 на підставі заяв ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 позов в частині вимог про застосування наслідків недійсності правочину, скасування свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 25/03/2014, скасування запису про державну реєстрацію на підставі вказаного свідоцтва залишено без розгляду за п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

05/03/2019 ухвалу залишено без змін постановою апеляційного суду.

В ч. 3 ст. 257 ЦПК України вказано, що в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.

02/10/2013 представник ОСОБА_8 подав заяву про відшкодування витрат на правову допомогу та стягнення з позивачів 14000 гривень на користь ОСОБА_8 .

Таким чином питання розподілу судових витрат у разі залишення позову без розгляду вирішується безпосередньо ухвалою, якою позов залишено без розгляду.

Так позов залишено без розгляду Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 21/01/2019, в якій не задоволено розподіл судових витрат за заявою представника ОСОБА_8 .

Представником ОСОБА_8 оскаржено ухвалу в апеляційному порядку та не задоволено розподіл судових витрат за заявою представника ОСОБА_8 .

Отже пояснення представника ОСОБА_8 щодо вирішення питання про розподіл судових витрат за позовом, який 21/01/2019 вже було залишено без розгляду позбавлено будь-яких правових підстав.

Адвокат Салій М.М. ОСОБА_37 подав заяву про стягнення з позивачів на користь відповідача 10000 гривень витрат на правову допомогу. 21/07/2022 ОСОБА_9 та ОСОБА_37 уклали договір про надання правової допомоги.

16/03/2023 ОСОБА_9 та ОСОБА_37 склали акт про надану правову допомогу на суму 10000 гривень.

10/04/2023 ОСОБА_3 подав заяву про відшкодування витрат на правову допомогу, в якій передбачено, що були здійснені витрати 1948 гривень судового збору за подання до касаційного суду, 5000 гривень на правову допомогу, 1461 гривень судовий збір до апеляційного суду, 420 гривень судовий збір до апеляційного суду, 5000 гривень витрат на правову допомогу.

10/07/2020, 05/10/2021 складено звіти ОСОБА_3 та ОСОБА_8 про надану правову допомогу.

Відповідно до звіту №4 між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 надано правову допомогу на 10000 гривень.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії»(Lavents v. Latvia) зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).

Отже вказані в резолютивній частині цього судового рішення розмір присуджених витрат був необхідний для здійснення даної стадії судового розгляду цього спору.

Також Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з його практикою вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів принципу верховенства права, установить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо,  є нерозмірним.

При повторному розгляді та в якості представника відповідача не за змістом позову, який залишено без розгляду, а за змістом висновку Верховного Суду адвокат Олесандров О. повторив його аргументи щодо спростування позову. При цьому на час розгляду позову, який було залишено без розгляду учасники зі сторони ОСОБА_8 не вказували на таку залученість відповідача ОСОБА_8 , які це в наступному зазначено Верховним Судом, навпаки адвокат Олександров О. заперечував будь-яку пов?язаність ОСОБА_8 зі ініційованим позивачами спором.

Отже будь-яких нових витрат на правову допомогу в новому процесуальному статусі перед судом не доведено.

Усі матеріально-правові вимоги за предметом спору цим судом враховано та вирішено, в тому числі і ті, що не вирішено усіма трьома судовими інстанціями протягом попереднього судового розгляду.

Усі судові витрати за матеріалами усіх шести томів враховано, надано юридичну оцінку та вирішено.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і арґументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до зазначеного суд,-

УХВАЛИВ:

в позові ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Дорошенко Олена Володимирівна, приватний нотаріус Квочак Лариса Тарасівна про визнання недійсним договору міни нерухомого майна (1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , укладеного ОСОБА_10 та ОСОБА_7 23/12/2008, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В. №4976 та застосування наслідків недійсності правочину, з врахуванням заяви ОСОБА_6 від 20/07/2016 про уточнення позову та про скасування запису про державну реєстрацію прав від 19/01/2009 на підставі договору міни №4976 від 23/12/2008, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дорошенко О.В. відмовити;

стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 пропорційно на користь ОСОБА_8 1948 гривень судового збору за подання до касаційного суду, 5000 гривень на правову допомогу, 1461 гривень судовий збір до апеляційного суду, 420 гривень судовий збір до апеляційного суду, 5000 гривень витрат на правову допомогу;

стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 пропорційно на користь ОСОБА_9 10000 гривень витрат на правову допомогу;

в іншій частині судових витрат відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до апеляційного суду, з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя                                         Бородовський С.О.