Справа № 463/659/23 Головуючий у 1 інстанції: Палюх Н.М.

Провадження № 22-ц/811/1026/24 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,

судді: Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,

за участю: секретаря Лук`янович А.П.;

позивача ОСОБА_1 ;

Онищака М.П. - представника Територіального управління

Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 22 лютого 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної Казначейської Служби України та Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, у якому просив суд ухвалити рішення, яким «стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди - 5 000 000 гривень 00 копійок (п`ять мільйонів гривень)».

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що ухвалою суду від 10.03.2021 року у справі № 463/1228/21 зобов`язано уповноважену особу ТУ ДБР у м. Львові невідкладно внести відомості до ЄРДР по факту вчинення дій, які викладені в заявах ОСОБА_1 , про вчинення кримінальних правопорушень, які були вчинені, на його думку, працівниками Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області та ТУ ДБР у м. Львові.

Стверджувалося, що ТУ ДБР дану ухвалу отримало 18.03.2021 року, однак на час звернення до суду з даним позовом не виконало вимог вищезгаданої ухвали, чим спричинило позивачу моральну шкоду, оскільки поставило «під загрозу життя і здоров`я не розпочавши слідчі дії, не повідомивши (позивача) про початок слідчих дій», чим було «вчинено кримінальний злочин».

Також стверджувалося, що «системні і послідовні протиправні дії відповідача призвели до погіршення стану здоров`я, невизначеності від недовіри до органів державної влади в Україні, розчарування та стресу, підриву репутації, відриву від звичайних занять, можливого інфікування, оббиваючи пороги відповідача за адресою реєстрації, дзвінки на контактний телефон не отримуючи відповіді на поставлені питання». Стверджувалося, що протиправні дії ТУ ДБР тривають і на даний час, відтак заподіяння шкоди позивачу триває і надалі, а тому «моральну шкоду заподіяну відповідачем ТУ ДБР у м. Львові (позивач) оцінює у 2 000 000 гривень».

«Щодо заподіяння шкоди Державою Україна (заподіювач шкоди суд в особі суддів)», то в цій частині позову зазначалося, що Личаківським районним судом міста Львова було отримано його позов і зареєстровано за № 463/7634/21, однак у подальшому його було передано на розгляд судді Шевченківського районного суду м. Львова Зимі І.Є., яка не заявила самовідвід, хоча її дочка «довгий час працювала в центральному апараті Державного Бюро Розслідувань, можливо і працює, що не можливо встановити з певних обставин». В кінцевому підсумку позивачу Верховним Судом у вищезгаданій справі №463/7634/21 було відмовлено «в доступі до правосуддя».

Вважає, що штучно створена судами тяганина та надмірна тривалість судових розглядів завдали і завдають позивачу моральних страждань від невизначеності та відірвання від звичайних занять, принижують честь і гідність позивача, викликають у нього стрес, хвилювання, невизначеність не виконанням судового рішення, що є триваючим порушенням його прав (том 1, а.с. 1-21).

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено (том 2, а.с. 148-152).

Дане рішення оскаржив позивач.

Апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального і процесуального права (том 2, а.с. 161-162).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представника Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

- обставини, встановленні рішенням суду у (зокрема) цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82);

- в апеляційній скарзі мають бути зазначені в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо); нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції (п.п. 5 і 6 частини 2 статті 356).

Згідно з роз`ясненням, викладеним у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди» (зі змінами), спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених ст. ст. 7, 440-1 ЦК УРСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону України «Про інформацію», ст. 44 Закону України «Про авторське право і суміжні права»); при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Таким чином, відповідальність за заподіяння моральної шкоди наступає лише у випадках, передбачених законодавством.

У відповідності до роз`яснень, які містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п.3) і розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин (зокрема, стану здоров`я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану - п.9).

Як стверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної Казначейської Служби України та Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, у якому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з Держави Україна на його користь 600 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що ухвалою суду від 10.03.2021 року у справі № 463/1228/21 зобов`язано уповноважену особу ТУ ДБР у м. Львові невідкладно внести відомості до ЄРДР по факту вчинення дій, які викладені в заявах ОСОБА_1 , про вчинення кримінальних правопорушень, які були вчинені, на його думку, працівниками Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області та ТУ ДБР у м. Львові, однак згаданими відповідачами вимог згаданої ухвали виконано не було, чим йому було заподіяно моральної шкоди (справа № 463/7634/21).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 07 червня 2022 року (залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року) у задоволенні вищезгаданих позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено за їх безпідставністю (том 1, а.с. 25-33).

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вищезгадані судові рішення (том 1, а.с. 34-36).

З урахуванням вищенаведеного, а саме - того, що є наявним таке, що набрало законної сили, рішення суду у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 05 квітня 2023 року було відмовлено у відкритті провадження у даній справі - за новим позовом ОСОБА_1 до Держави Україна та Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, про стягнення моральної шкоди(том 1, а.с. 107-109).

Однак, постановою Львівського апеляційного суду від 13 червня 2023 року було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано вищезгадану ухвалуШевченківського районного суду міста Львова від 05 квітня 2023 року - з направленням справи для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Як вбачається з мотивувальної частини вищезгаданої постанови Львівського апеляційного суду від 13 червня 2023 року, підставою для скасування ухвали Шевченківського районного суду міста Львова від 05 квітня 2023 року стало те, що за тих самих обставин (склад учасників цивільного процесу та обставини, що обґрунтовують звернення до суду) у новому позові ОСОБА_1 змінив матеріально-правові вимоги, а саме: у вищезгаданій справі № 463/7634/21 він заподіяну йому моральну шкоду оцінював у 600 000 грн., а у даній справі розмір заподіяної йому моральної шкоди він оцінює вже у 5 000 000 грн., мотивуючи таке збільшення вищезгаданими судовими рішеннями у справі № 463/7634/21, якими йому було відмовлено «в доступі до правосуддя» (том 1, а.с. 148-154).

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, відмову у задоволенні позовних вимог суд мотивував наявністю вищезгаданих судових рішень у справі № 463/7634/21, які залишаються в законній силі, а тому не можуть розцінюватися, як фактор заподіяння моральної шкоди, а також тим, що позивачем не доведено отримання ним моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, які були б в причинно-наслідковому зв`язку з діяльністю посадових або службових осіб відповідача - Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові.

В апеляційній скарзі не зазначено, в чому саме полягає незаконність і (або) необґрунтованість оскаржуваного рішення (які саме обставини та (чи) докази, що мають значення для справи, судом встановлені та (чи) оцінені неповно та (або) неправильно); які саме нові обставини і (або) докази підлягають встановленню, дослідженню чи оцінці в ході апеляційного розгляду справи тощо; так само, як у ній не наведено заперечень проти доказів, використаних судом першої інстанції.

За вищенаведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування (та, відповідно, для задоволення позовних вимог) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Залізничного районного суду міста Львова від 22 лютого 2024 року- без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 17 червня 2024 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Шеремета Н.О.