Справа №22-197   2007р.                   Головуючий у 1 -й інстанції: Партоліна І.П.

Категорія: 44                                       Доповідач: Белінська І.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

20 березня 2007 року                                Колегія суддів судової палати в

цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

Полежая В.Д. (головуючий),

Спірідонової Л.С.,

Белінської І.М., при секретарі - Шевченко Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в М.Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на рішення Новоархангельського районного суду від 9 листопада 2006 року у справі за їх позовом до виробничої комерційної фірми „Світоч", ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на 9/20 часток приміщення, яке є спільною власністю, та про виділ в натурі цієї частки ,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2004 року ОСОБА_1. і ОСОБА_2. звернулись в суд з позовом про( виділ в натурі належної їм частки із майна, що  є у спільній частковій власності.

Зазначали, що у 1994 році вони та відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4, будучи членами трудового колективу малого підприємства „Шанс", засновником якого був ОСОБА_3., з метою приватизації державного майна - приміщення пункту прокату, яке розташоване по АДРЕСА_1 у м.Гайвороні, - створили товариство покупців та викупили це приміщення.

У вересні 1994 року місцевим органом приватизації товариству покупців було видано свідоцтво про право власності на зазначене приміщення, в зв"язку з чим та відповідно до угоди про спільну діяльність, затвердженої загальними зборами товариства покупців від 18.03.1994р., вони набули право власності на 45% цього майна.

Оскільки фактично приміщення використовувалось одноособово ОСОБА_3. у його підприємницькій діяльності, вони неодноразово звертались до нього із проханням виплатити їм грошову компенсацію за належну їм частку у майні, проте він відмовляв їм, посилаючись на відсутність коштів.

У 2003 році вони дізнались, що відповідач став вчиняти дії, які свідчили про його намір стати єдиним власником зазначеного нерухомого майна.

Посилаючись на ці обставини, просили виділити їм в натурі 45% спірного приміщення, вартістю 6894 грн.

2. 

У серпні 2005 року позивачі доповнили позов вимогою про визнання за ними права власності на 9/20 частин (або 45%) спірного майна. Зазначали, що така вимога обумовлена невизнанням відповідачами заявленого ними в позовній заяві про виділ в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, розміру належної їм частки.

Рішенням Новоархангельського районного суду від 9 листопада 2006 року в задоволенні позову відмовлено в зв"язку із закінченням строку позовної давності.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду 1-ї інстанції через порушення ним норм цивільно-процесуального та матеріального права і про ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги задовільнити. Зазначається, що суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, не дав належної правової оцінки спірним правовідносинам, що виникли між фізичними особами, які набули право спільної власності на нерухоме майно, що перебувало у державній власності, внаслідок його приватизації у встановленому Законом порядку. Це в свою чергу призвело до неправильного визначення початку перебігу строку позовної давності, який, на їх думку, почався у березні 2004 року, коли відповідач ОСОБА_3 став вчиняти дії, направлені на узаконення спірного майна за ПП ВКФ „Світоч", засновником якого він є, тобто фактично на передачу цього майна у свою приватну власність.

Заслухавши пояснення позивачів ОСОБА_1. і ОСОБА_2., які просили задовільнити їх апеляційну скаргу, заперечення відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, які вважали, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, дослідивши докази, колегія суддів вирішила, що рішення Новоархангельського районного суду від 9.11.2006 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд 1-ї інстанції дійшов висновку про те, що позивачі дізнались про порушення їх права власності на спірне майно у вересні 1994 року, а саме - після розірвання договору про спільну діяльність, укладеного сторонами - фізичними особами, як учасниками товариства покупців, з метою викупу спірного приміщення, а тому, відповідно до положень ст..ст.71, 76, 80 ЦК України 1963р. та Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України 2003р., в задоволенні позову має бути відмовлено через закінчення строку позовної давності до пред"явлення ними позову.

Проте, на думку колегії суддів, такий висновок ґрунтується на неправильному застосуванні судом до спірних правовідносин норм матеріального права.

Як видно з пояснень сторін, доданих до матеріалів справи письмових доказів, товариство покупців Гайворонського МП „Шанс", до складу якого увійшли ОСОБА_3., ОСОБА_4, ОСОБА_1. і ОСОБА_2., приватизувало шляхом викупу на умовах, викладених у договорі

3

купівлі-продажу №11 від 7 липня 1994 року, укладеному між приватизаційним органом Гайворонської районної ради та товариством покупців, пункт прокату, що знаходився на АДРЕСА_1 у м.Гайвороні і перебував у державній власності. Крім договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріально, цей факт підтверджується також документами щодо створення товариства покупців із числа членів трудового колективу МП „Шанс", учасники якого уклали угоду про спільну діяльність з метою придбання зазначеного об"єкта приватизації, свідоцтвом про власність, виданим представництвом Фонду державного майна в Україні в Гайворонському районі 7.09.1994 року (а.с. 16-37).

Згідно з умовами угоди про спільну діяльність, затвердженої загальними зборами товариства покупців, створеного членами трудового колективу МП „Шанс", 18.03.1994 року, член товариства має право на частину придбання державного майна згідно дольових внесків для купівлі об"єкту приватизації. Цією ж угодою визначена частка кожного учасника товариства ( у відсотках), яку він повинен був сплатити за придбання об"єкту приватизації (а.с.25) та набути право власності на відповідну частину майна. Відповідно до цієї угоди позивачі мали право на 45% майна, що приватизувалось.

Видане у вересні 1994 року товариству покупців свідоцтво про власність на приміщення пункту прокату свідчить про те, що умови договору купівлі-продажу цього об"єкту приватизації покупцем виконані в повному обсязі.

Отже, приватизоване шляхом викупу державне майно перейшло у колективну ( спільну ) власність учасників товариства покупців. Згідно із ст..30 Закону України „Про власність" від 7.02.1991 року колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать.

За рішенням загальних зборів товариства покупців від 15.12.1994 року товариство припинило свою діяльність в зв"язку із досягненням поставленої мети. Проте, припинення товариства не припинило набуте його учасниками право власності на придбане майно. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Встановлено, що приватизоване приміщення фактично використовувалось МП „Шанс", яке у 1995 році було переіменоване у виробничо-комерційну фірму „Світоч", яка продовжувала користуватися ним. Позивачі стверджують, що вони не заперечували проти цього, намагаючись отримати від ОСОБА_3, засновника як МП „Шанс", так і ВКФ „Світоч", грошову компенсацію за належну їм частку у спірному майні.

Слушними є доводи позивачів про те, що про порушення своїх майнових прав вони дізналися у 2003 році, коли відповідач ОСОБА_3.

 4

почав вчиняти дії щодо закріплення за спірним майном права особистої приватної власності, що "підтверджується відповідними рішеннями виконкому Гайворонської міської ради від 20.11.2003р., від 23.08.2005р., та коли останній не відповів їм на письмове звернення щодо виділу належної їм частки у майні, що є спільною частковою власністю, що було розцінене ними як невизнання їх права власності на це майно.

За таких обставин, суд 1-ї інстанції помилково вважав, що право на позов за захистом своїх прав виникло у позивачів у вересні 1994 року, тобто з часу припинення діяльності товариства покупців.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Заперечуючи проти позову, відповідачі ОСОБА_3. та ОСОБА_4 зазначали, що частка позивачів у спірному майні дорівнює лише відсотку, який становила вартість належних їм майнових сертифікатів, які були використані при приватизації приміщення пункту прокату, тобто їх частка складає по 3%. Свої заперечення обґрунтовували тим, що решта грошей, сплачених в рахунок купівлі цього приміщення, були коштами МП „Шанс". Крім того, ОСОБА_3. посилався на те, що він компенсував позивачам вартість належної їм частки у спірному майні, а саме: за рахунок коштів своєї фірми він оплатив частину вартості будівництва квартири для ОСОБА_2., а ОСОБА_1. безкоштовно передав інше нерухоме майно.

Згідно із ч.1 ст.22 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" право володіння, користування і розпорядження об"єктом приватизації, іншими словами, право власності, переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації (ст.. 23 цього ж Закону).

Покупцями об"єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України „Про приватизацію майна державних підприємств" (ч.1 ст.5 зазначеного Закону).

В даному випадку покупцями є фізичні особи, сторони в справі, громадяни України, які були членами одного трудового колективу, що уклали між собою угоду про спільну діяльність з метою приватизації шляхом викупу пункту прокату, та набули право спільної (колективної) власності на набуте майно відповідно до договору купівлі-продажу та у розмірах, визначених угодою про спільну діяльність.

Згідно із ст.6 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" об"єкти малої приватизації можуть бути придбані покупцями за рахунок власних чи позичених грошових коштів; покупці вправі використовувати для придбання об"єктів малої приватизації грошові кошти лише шляхом їх безготівкового перерахування з відкритих ними у банках України рахунків.

5

Відповідно до договору купівлі-продажу , вартість об"єкта приватизації становила 23 100 930 крб., з яких покупець повинен був сплатити 18 900 930 крб. власних коштів. З протоколу загальних зборів товариства покупців від 15.12.1994 року (а.с.38) вбачається, що товариство покупців кредитами не користувалось. Оскільки 7.09.1994 року місцевий орган приватизації видав товариству покупців, яке представляв його голова ОСОБА_3., свідоцтво про право власності на приватизований об"єкт, це є свідченням того, що покупцем умови договору купівлі-продажу виконані, у тому числі і в частині належного розрахунку за предмет цього договору. Тобто, кошти за придбаний об"єкт надійшли від покупця, яким є товариство покупців, як юридична особа, а не від МП „Шанс", як юридичної особи, яка не є покупцем об"єкту приватизації.

Та обставина, що МП „Шанс" дійсно перерахувало Гайворонському товариству покупців 5 630 930 крб. на оплату дольових внесків товариства для приватизації, що видно із копії платіжного доручення №129 від 25.08.1994 року (а.с.239), не є доказом того, що МП „Шанс", єдиним власником і засновником якого і після приватизації пункту прокату товариством покупців - членами трудового колективу МП „Шанс", залишився ОСОБА_3., про що свідчить Статут МП „Шанс" (а.с.314-320), сплатило дольові внески за всіх членів товариства, оскільки ця сума є недостатньою для повного викупу і, крім того, відповідачі не надали доказів про відповідність такої дії МП „Шанс" умовам, на яких об"єкт малої приватизації, що перебував у державній власності, переходив у колективну (спільну) власність фізичних осіб, або умовам укладеної угоди про спільну діяльність між учасниками приватизації. Позивачі заперечують той факт, що відповідач щодо цих обставин діяв за їх згодою, пояснивши, що дольові внески по викупу пункту прокату здійснювались за рахунок відрахування певних сум з нарахованої їм заробітної плати.

Отже, оскільки угода про спільну діяльність щодо розміру дольової участі кожного з учасників товариства покупців змінена не була,-кожен з цих учасників набув право власності на частину приватизованого державного майна відповідно до його частки, визначеної угодою між цими учасниками. Таким чином, частка позивачів складає 45%, або 9/20 спірного майна, яким є приміщення, розташоване по АДРЕСА_1 у м.Гайвороні.

Необгрунтованими є також доводи відповідача про те, що він, як засновник МП „Шанс" та ПП ВКФ „Світоч", яке було зареєстроване як правонаступник МП „Шанс" лише у липні 2005 року, коли судове провадження в цій справі було відкрите, розрахувався з позивачами за належні їм ( по 3%) частки у спірному майні. Так, позивач ОСОБА_1. заперечує факт отримання ним будь-якої компенсації від відповідача. Доказів, які б підтверджували доводи відповідача щодо зазначено факту не надано. Згідно із копіями платіжних доручень від 15.02.1995р. та від 5.05.1995р. МП „Шанс" дійсно перерахував Кооперативу „Надія" певну суму як дольовий внесок за квартиру ОСОБА_2. Однак, враховуючи, що сам

6 

ОСОБА_2. заперечує, що ці дії вчинялись в рахунок компенсації його частки у спірному майні, за відсутності належних доказів, які б доводили факт дійсного розрахунку відповідача з позивачем за належну останньому частку у майні, що є спільною власністю, заперечення відповідача проти позову і в цій частині не є підставою для відмови в задоволенні позову.

Згідно із CT..CT.112,113,115 ЦК України 1963р., що був чинним на час набуття права спільної власності на спірне майно, ст..ст.355-358, 361,363-364 ЦК України 2003р., який діяв на час виникнення спору та розгляду справи, враховуючи, що майном, яке належить сторонам, фізичним особам в справі, на праві спільної часткової власності, без достатніх підстав, встановлених Законом, користується лише два співвласника, відповідачі ОСОБА_3. та ОСОБА_4-засновники ВКФ „Світоч", позовні вимоги про визнання за позивачами права власності на певну частку у майні, що є спільною власністю, а саме - на 9/20 часток приміщення, розташованого по АДРЕСА_1, підлягають задоволенню.

Вартість спірного приміщення складає 15 320 грн., його загальна площа - 73,2 кв.м., що підтверджується висновком науково-дослідного консалтингового підприємства «Пектораль» (а.с.39-58) від 17.12.2003 року, отже 9/20 часток має площу 24,46 кв.м.  вартістю 6894 грн.

Разом з тим не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо виділу належної позивачам частки в натурі, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази щодо можливості та порядку поділу майна в натурі.

На підставі викладеного, керуючись ст.хт.303, 304, 307, 309, 313-314,316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Рішення Новоархангельського районного суду від 9 листопада 2006 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов задовільнити частково. Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 9/20 часток приміщення, площею 24,46 кв.метрів, розташованого у м.Гайвороні по АДРЕСА_1, вартістю 6894 гривні, залишивши за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності на 11/20 часток цього ж приміщення, площею 29,9 кв.метрів, вартістю 8426 гривень.

В задоволенні позову про виділ частки в натурі - відмовити  . через недоведеність позовних вимог.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців з дня набрання ним законної сили.