ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/279/24

провадження № 2/753/2939/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Гусак О.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних,

в с т а н о в и в:

товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що 13 листопада 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (в подальшому змінив своє найменування на публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк») та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу майна № 11075734000. Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва у справі № 2-3041/11 від 18 травня 2011 року стягнуто на користь АКІБ «УкрСиббанк» з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за договором про надання споживчого кредиту та заставу майна № 11075734000 від 13 листопада 2006 року у розмірі 20 482 долари США 68 центів, що складає 162 015,96 грн та судові витрати. 11 травня 2019 року між ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» та ТОВ «ФІНАНСОВА УСТАНОВА «ЄВРОПЕЙСЬКА ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ РОЗВИТКУ» укладено договір № 1369/К про відступлення прав вимоги, згідно з яким 11 травня 2019 року відбулася заміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення банком прав вимоги за кредитним договором № 11075734000 від 13 листопада 2006 року, укладеним між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 . Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 3 грудня 2019 року по справі № 2-3041/11 (провадження № 6/753/1115/19) замінено стягувача у виконавчому листі з виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року у цивільній справі № 02/2-3041/11 року про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, ПАТ «Дельта Банк» його правонаступником - ТОВ «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку». Оскільки борг відповідачем не повернуто, просить суд ухвалити рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 30 січня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження.

20 лютого 2024 року від відповідача до суду надішли заперечення.

27 лютого 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначає, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 3 грудня 2019 року по справі № 2-3041/11, у виконавчому листі з виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2011 року у цивільній справі про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором було замінено стягувача на позивача. При цьому було відмовлено позивачу у поновленні строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Відповідно до інформації з АСВП про стан виконавчого провадження № 29456377, у виконавчому проваджені було реалізовано заставне майно боржника та повернуто виконавчий документ стягувачу оскільки коштів від реалізації недостатньо для задоволення вимог, залишок боргу становить 139 456,85 грн. Повернення виконавчого документа стягувачу відбулося 17 травня 2013 року, тобто майже за шість років, перед укладенням договору про відступлення прав вимоги на користь позивача. Посилаючись на наведене, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

14 березня 2024 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача вказував на те, що заборгованість за кредитним договором захищена у судовому (примусовому) порядку. Факт того, що кредитором пропущено строк для пред`явлення виконавчих документів до виконання не має правового значення. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, навіть за умови відмови суду у задоволенні заяви про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України. Посилаючись на наведене, просив задовольнити позов.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 18 травня 2011 року Дарницьким районним судом м. Києва ухвалено рішення у справі № 2-3041/11 яким солідарно стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "УкрСиббанк" суму заборгованості за кредитним договором № 11075734000 від 13 листопада 2006 року у розмірі 20 482,68 дол. США, що в еквіваленті за офіційним кусом НБУ на дату винесення рішення становить 162 015,96 грн. та судові витрати.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 18 грудня 2012 року стягувача ПАТ "УкрСиббанк" змінено на ПАТ "Дельта Банк".

11 травня 2019 року між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "ФУ "Європейська факторингова компанія розвитку", за результатами відкритих торгів був укладений договір № 1369/К про відступлення прав вимоги, згідно з яким 11 травня 2019 року відбулася заміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення банком прав вимоги за кредитним договором № 11075734000 від 13 листопада 2006 року, укладеним між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 .

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 3 грудня 2019 року замінено стягувача у виконавчому провадженні з виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 травня 2011 року у цивільній справі № 02/2-3041/11 року про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, ПАТ «Дельта Банк» його правонаступником - ТОВ "Фінансова установа "Європейська факторингова компанія розвитку" та відмолено у частині видачі дубліката виконавчого листа та поновлення строку пред`явлення його до виконання.

Станом на день подачі позову до суду відповідачі заборгованості не повернули, рішення в добровільному порядку не виконують.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першої статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18.

Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2011 році зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося.

Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви нарахування санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України, позивачем здійснено за період з 20 грудня 2020 року по 20 грудня 2023 року.

Однак, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України пунктом 18.

Зокрема, наразі вказаним пунктом визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Враховуючи наведені положення, суд дійшов висновку що, 3 % річних та інфляційні втрати підлягають стягненню за період з 20 грудня 2020 року по 23 лютого 2022 року.

За період з 20 грудня 2020 року по 23 лютого 2022 року розмір трьох процентів річних від простроченої суми становить 4 951,30 грн, а інфляційних втрат - 18 448,27грн.

Таким чином позов підлягає частковому задоволенню,

Доводи відповідача про те, що у поновленні строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання та видачу дублікату було відмовлено, суд не бере до уваги, оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.Факт того, що кредитором пропущено строк для пред`явлення виконавчих документів до виконання не має правового значення.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Стаття 141 ЦПК України визначає, що у разі часткового задоволення позову судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання цього позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 2684 грн.

Отже ураховуючи, що позов задоволений на 31 % від заявлених вимог (23399,57х100/75800,90) на відповідача слід покласти судовий збір в розмірі 832,04 грн.

Керуючись статтями 526, 530, 533, 625 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

позовтовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» (м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 40Х, код ЄДРПОУ 34615314) інфляційні втрати у розмірі 18 448,27грн та три проценти річних у розмірі 4 951,30 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» (м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 40Х, код ЄДРПОУ 34615314) судовий збір у розмірі 832,04 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.С. Гусак