КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

12 червня 2024 року           № 320/20816/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом           ОСОБА_1

до                     Пенсійного фонду України, Вищого господарського суду України  

про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Пенсійного фонду України, Вищого господарського суду України , у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Вищого господарського суду України, який відмовив ОСОБА_1 у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року; з лютого 2020 року по лютий 2023 року з урахуванням усіх доплат, які були визначені ОСОБА_1 на момент звільнення, з метою подальшого перерахунку органами Пенсійного фонду України щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;

-зобов?язати Вищий господарський суд України видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року (виходячи з встановленого посадового окладу судді місцевого суду - 15 мінімальних заробітних плат та з урахуванням усіх доплат (у тому числі, але не виключно: надбавки за вислугу років у розмірі 60% від посадового окладу; надбавки за звання «Заслужений юрист України» - у розмірі 15% від посадового окладу та інших надбавок та доплат), які були визначені ОСОБА_1 на момент звільнення); довідку за період з лютого 2020 року по лютий 2023 року (виходячи з розміру базового посадового окладу судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (з 2018 по 2020 рік) та 75 прожиткових мінімумів працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (з 2021 по 2023 рік), розмір яких встановлений на 01 січня календарного року, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IX, Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-IX, Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 2 грудня 2021 року №1928-IX , Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 3 листопада 2022 року №2710-IX) та з урахуванням усіх доплат (у тому числі, але не виключно: надбавки за вислугу років - у розмірі 60% від посадового окладу; надбавки за звання «Заслужений юрист України» - у розмірі 15% від посадового окладу та інших надбавок та доплат), які були визначені ОСОБА_2 на момент звільнення);

-зобов?язати Пенсійний фонд України автоматично щорічно здійснювати ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з суддівської винагороди працюючого судді.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

Позов мотивовано протиправною відмовою відповідача у видачі оновленої довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою, з урахуванням всіх доплат, які встановлено позивачу, для здійснення обчислення та перерахунку її довічного грошового утримання. Крім того, позивачем вказано про безпідставне невиконання органами пенсійного фонду обов`язку "автоматичного" перерахунку суддівської винагороди, незалежно від подання їм довідки про суддівську винагороду.

Пенсійним фондом України подано відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено про те, що Пенсійний фонд України не наділений повноваженнями щодо прийняття рішення про призначення/відмову в призначенні, перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки такими повноваженнями наділені територіальні органи Пенсійного фонду. Крім того, зазначено, що оскільки позивач не зверталась до відповідного територіального управління Пенсійного фонду, у якому перебуває на обліку, то вимога щодо перерахунку довічного грошового утримання судді є передчасною.

Вищий господарський суд України своїм правом на відзив не скористався, ухвалу про відкриття спрощеного провадження від 23.06.2023 отримали.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 23.06.2023 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України  передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України  розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

ОСОБА_1 , відповідно до постанови Верховної Ради України від 27.06.2007 №1238-V та наказу Вищого господарського суду України від 10.07.2007 №314-к зарахований на посаду судді Вищого господарського суду України з 11 липня 2007 року.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 №1600-VIII «Про звільнення суддів» та наказу Вищого господарського суду України від 05.10.2016 №346-к «Про звільнення ОСОБА_1 » 07 жовтня 2016 року позивач був звільнений з посади судді Вищого господарського суду України в зв?язку з поданням заяви про відставку.

Станом на сьогоднішній день позивач вважає, що отримує щомісячне грошове утримання судді у відставці, яке не відповідає законодавчо визначеному розміру (без урахування рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року у справі №11-p/2018 та без врахування рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року у справі №2-р/2020.

06.02.2023 позивач звернувся до голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України з заявою вх.№01-13/28/2023 від 09.02.2023 про видачу довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період: з грудня 2018 року по лютий 2020 року; з лютого 2020 року по лютий 2023 року з урахуванням усіх доплат, які позивачу були визначені на момент звільнення, з метою подальшого перерахунку органами Пенсійного фонду України довічного грошового утримання.

06.03.2023 позивач отримав лист Вищого господарського суду України №01-13/28/36/2023 про продовження строку розгляду заяви.

27.03.2023 позивач отримав лист Вищого господарського суду України №01-13/28/29/67/23 про відсутність підстав для видачі довідки про суддівську винагороду для здійснення перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2020 від 18.02.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Закону № 1402-VIII.

В пункті 16 вказаного рішення №2-р/2020 від 18.02.2020 зазначено, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.

Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесяти п`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402.

Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Відповідно до пункту 17 рішення Конституційного Суду України №2-р/2020 від 18.02.2020 запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.

Отже Конституційний Суд України констатував, що порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів єдиний для всіх і регулюється одним законом.

В пункті 35 рішення Верховного Суду у зразковій справі вказується, що з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18.02.2020 №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Отже, з 19.02.2020 питання щомісячного довічного грошового утримання судді регулюється виключно Законом №1402-VIII, а застосування різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів суперечить положенням частини першої статті 126 Конституції України.

Конституційний Суд України в рішенні №2-р/2020 від 18.02.2020 вказує, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності (абз. 6 п. 16).

Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIII «щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді».

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання (ч. 4 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

В силу ч. 4 ст. 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII, додатково застосовується регіональний коефіцієнт 1,25 – якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Частиною п`ятою статті 135 Закону №1402-VIII встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років за наявності стажу роботи більше 35 років у розмірі 80 відсотків посадового окладу.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 2270 гривень. Згідно наведеної статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня встановлено у розмірі 2102 гривні.

VI. Оцінка суду

Щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з лютого 2020 року по лютий 2023 року, суд зазначає таке.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає    Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів"    (далі    Закон №1402-VIII).

Законом України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015 №192-VIII    було запроваджено проведення первинного кваліфікаційного оцінювання суддів з метою прийняття рішень щодо можливості здійснення ними правосуддя у відповідних судах.

Особливості нарахування суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання у залежності від проходження суддею кваліфікаційного оцінювання були визначені у пунктах 22-25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII.

Положеннями пункту 2 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII також було визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом,    Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №453-VI    (далі -    Закон України №2453-VI), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Відповідно до пункту 22 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За правилами пункту 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону N 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень    Закону №2453-VI.

Однак,    Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16.10.2019 №193-IX, який набрав чинності 07.11.2019, пункти 22, 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII були виключені.

Згідно із пунктом 24 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

У свою чергою пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII передбачав, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень    Закону України №2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного    Закону.

Тобто з набранням чинності    Законом №1402-VIII    розмір щомісячного довічного грошового утримання судді залежав від проходження кваліфікаційного оцінювання та відпрацювання на посаді судді щонайменше трьох років з дня прийняття щодо судді відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В залежності від наведених обставин правовідносини щодо визначення розміру довічного грошового утримання судді регулювалося    Законом №2453-VI    або    Законом №1402-VIII.

Проте рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020    положення пункту 25 розділу    XII    Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VIII    визнано такими, що не відповідають    Конституції України    (є неконституційними).

В пункті 16 вказаного    рішення від 18.02.2020 №2-р/2020 Конституційним Судом України    зазначено, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.

Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному    Законом №1402-VIII.

У зв`язку із наведеним Конституційний Суд України дійшов до висновку, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Конституційний Суд України у рішенні від 18.02.2020 №2-р/2020 вказав на те, що запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої    статті 126 Основного Закону України    щодо гарантування незалежності суддів    Конституцією    і законами України.

Отже, з дня    ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 №2-р/2020    Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці і жоден інший закон не регулює дане питання, в тому числі й    Закон №2453-VI.

Таким чином, з 19.02.2020 правовідносини щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання судді регулюється виключно    Законом №1402-VIII, а застосування різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів суперечить положенням частини першої    статті 126 Конституції України.

Суд зазначає, що питання однакового застосування норм права в аспекті необхідності дотримання принципів верховенства права та правової визначеності неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.

У підпункті 2.3 пункту 2 мотивувальної частини    Рішення Конституційного Суду України від 11.06.2020 №7-р/2020    вказано, що вимогою верховенства права є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування.

Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005, із конституційних принципів рівності та справедливості випливає вимога визначеності, ясності та недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого наявність можливості в особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 №1-2/2016).

Конституційний Суд України в абзаці третьому підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 06.06.2019 №3-р/2019 вказав, що принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм.

Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність чинного законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини    рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 №6-р/2019).

Крім того, у    рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020    вказано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування). Кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах "Брумареску проти Румунії (заява №28342/95, п. 61), "Стіл та інші проти Сполученого Королівства", заява №24838/94, п. 54).

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про те, що відмова відповідача видати позивачу довідку має наслідком втручання у право на отримання ним щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі, встановленому чинним законодавством, а саме    Законом №1402-VIII, і таке втручання у право позивача не має жодної підстави в національному законодавстві, що свідчить про порушення принципу правової визначеності, як складової верховенства права.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої    статті 17 Закону №1402-VIII    єдність системи судоустрою забезпечується єдиним статусом суддів. Згідно з частиною другою    статті 52 Закону №1402-VIII    судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Водночас, щодо розміру базового посадового окладу, який має застосовуватись у межах спірних відносин, суд зазначає таке.

Верховний Суд у постановах від 04.07.2023 у справі №640/1064/21, від 05.07.2023 у справі №761/26688/20, від 13.09.2023 у справі №640/6204/21, від 27.09.2023 у справі №640/10671/22 виснував, що в спірних правовідносинах суддівська винагорода для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці повинна визначатись з врахуванням розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з огляду на те, що до набрання чинності Законом України від 02.06.2016 №401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" та    Законом №1402-VIII    систему судів загальної юрисдикції складали: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України (частина друга    статті 17 Закону №2453-VI). Згідно із частиною другою    статті 31 Закону №2453-VI    вищими спеціалізованими судами були: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

Разом з цим, для створення більш ефективної моделі системи судоустрою, приведення її у відповідність із конституційними змінами, Верховною Радою України був прийнятий    Закон №1402-VIII, згідно із частиною третьою статті 17 якого, систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього    Закону    в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

При цьому, принципи його побудови (територіальності, спеціалізації та інстанційності) залишились незмінними.

Отже, як    Законом №2453-VI, так і    Законом №1402-VIII    в системі судоустрою передбачені вищі спеціалізовані суди, базисом для утворення яких є принцип спеціалізації, сутність якого полягає в утворенні в системі судоустрою підсистем судових органів, уповноважених вирішувати справи певних категорій.

При цьому, в силу вимог    Закону №2453-VI    ВГСУ був вищим спеціалізованим судом, а відтак суддівська винагорода для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці для перерахунку пенсії позивача повинна визначатись з врахуванням базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, визначеного пунктом 2 частини третьої    статті 135 Закону № 1402-VIII.

Після    рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020    щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя.    Закон №1402-VIII    встановлює суддівську винагороду для суддів вищих спеціалізованих судів та імперативно закріплює, що суддівська винагорода регулюється лише цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (стаття 135 Закону №1402-VIII).

Враховуючи наведене, позивач має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи з посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, передбаченого    Законом №1402-VIII, оскільки чинне законодавство не передбачає іншого.

При цьому, твердження позивача щодо співмірності розміру довічного грошового утримання судді у відставці Вищого господарського суду України із суддівською винагородою судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду є необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з положеннями чинного законодавства та позицією Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи те, що позивач обіймав посаду судді Вищого господарського суду України, має статус судді у відставці, що не оспорюється учасниками справи, суд доходить висновку про наявність у позивача права на відповідні гарантії, передбачені    Законом №1402-VIII    для судді вищого спеціалізованого суду, зокрема, на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (частина четверта    статті 142 Закону №1402-VIII), відповідно до базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами відповідно до    статті 135 Закону №1402-VIII.

Отже, суддівська винагорода, яку отримує повноважний суддя на відповідній посаді (судді вищого спеціалізованого суду), становить:

- базовий розмір посадового окладу (50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб) = 105    100,00 грн.;

- регіональний коефіцієнт 1,25 = 26 275,00 грн.;

- щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 60 відсотків посадового окладу = 67 264,00 грн.

Загальний розмір суддівської винагороди повноважного судді на відповідній посаді становить 197 639,00 грн.

З урахуванням викладеного, належним способом захисту порушеного права позивача у цій частині є визнання протиправною відмови Вищого господарського суду України у видачі позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами та зобов`язання Вищого господарського суду України видати позивачу довідку про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, як судді вищого спеціалізованого суду, у розмірі: посадовий оклад – 105   100,00 грн., доплата за вислугу років – 67 264,00 грн., регіональний коефіцієнт – 26   275,00 грн. Загальний розмір суддівської винагороди, що враховується при обчисленні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, – 197 639,00 грн.

Саме такий спосіб захисту застосований Верховним Судом у справах щодо зобов`язання вищого спеціалізованого суду видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за посадою судді Касаційного суду у складі Верховного Суду.

В частині оскарження позивачем вчинених Вищим господарським судом України дій щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року, суд зазначає таке.

04.12.2018 Конституційний Суд України ухвалив рішення №11-р/2018, яким, зокрема, визнав неконституційним положення частини третьої    статті 133 Закону №2453-VI    (у редакції    Закону № 192-VIII). Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 15 мінімальних заробітних плат" (пункт 1 резолютивної частини цього    рішення).

Суд указує, що вказаним Рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає    Конституції України    (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону №2453-VI, у редакції    Закону №192-VIII.

Частина третя   статті 133 Закону №2453-VI   до визнання її неконституційною встановлювала розмір посадового окладу судді місцевого суду 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма застосовувалася для визначення розміру посадового окладу тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як це було передбачено положеннями пункту 23 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1402-VIII.

Визнаючи неконституційним положення частини третьої 133 Закону №2453-VI, Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного    закону    щодо розміру посадового окладу, у результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у вигляді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

У    Рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 Конституційний Суд України    вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.

Водночас, як уже зазначалося,    Законом №1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат. Отже, цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.

Отже, з прийняттям    Закону №1774-VIII    змін зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Суд зауважує, що    рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, на яке посилається позивач, не вирішувалося питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні Конституційного Суду України, не впливають на конституційність норм    Закону №1774-VIII, зокрема пункту 3 його розділу II "Прикінцеві та перехідні положення".

Таким чином, пункт 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII Конституційним Судом України не переглядався на предмет його неконституційності.

У контексті наведеного безпідставними є висновки позивача про можливість видачі довідки з грудня 2018 року по лютий 2020 року на підставі    рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, виходячи з 15 мінімальних заробітних плат.

Таким чином, суддівську винагороду позивачу необхідно обчислювати відповідно до    статті 133 Закону №2453-VI    (у первинній редакції), однак з урахуванням приписів пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII (у наведеній редакції), тобто з розрахунку 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено на рівні 1762,00 грн.

Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 14.12.2020 в справі №640/22027/18, від 13.10.2021 в справі №160/5961/19 та в рішенні від 11.03.2020 в справі №Пз/9901/17/19 (№200/9195/19-а).

Таким чином, виходячи із змісту заявлених позивачем позовних вимог про визнання протиправними дій Вищого господарського суду України, який відмовив позивачу у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за періоди: з грудня 2018 року по лютий 2020 року для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов`язання видати довідку про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року (виходячи з встановленого посадового окладу судді місцевого суду 15 мінімальних заробітних плат), суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Пенсійного фонду України автоматично здійснювати перерахунок позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з суддівської винагороди працюючого судді, то такі не підлягають задоволенню з огляду на їх передчасність, оскільки на момент винесення судом рішення у цій справі Пенсійним фондом України жодних дій на його виконання не вчинялось. Відтак, спору щодо автоматичного здійснення перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у цій справі, не існує.

Також, Пенсійний фонд України ще не ухвалював рішення щодо автоматичного перерахунку чи відмови у здійсненні такого на виконання цього    рішення    суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці будуть порушені.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити, як передчасної.

Відповідно до статей    9,    77 Кодексу адміністративного судочинства України    розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.

VII. Висновок суду

Згідно з частиною першою    статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України    розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою    статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України    встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої    статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України    предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга    статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою    статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України    передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей    9,    77 Кодексу адміністративного судочинства України    розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову частково.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що позивачем сплачено судового збору 3220,80 грн.

Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню частково, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Вищого господарського суду України витрати по сплаті судового збору у розмірі 2415,60 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Вищого господарського суду України у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами.

Зобов`язати Вищий господарський суд України (код ЄДРПОУ: 00018738, місцезнаходження: 01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6) видати ОСОБА_1     (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) довідку про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді, для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, як судді вищого спеціалізованого суду, у розмірі: посадовий оклад – 105 100,00 грн., доплата за вислугу років – 67 264,00 грн., регіональний коефіцієнт – 26   275,00 грн. Загальний розмір суддівської винагороди, що враховується при обчисленні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, – 197 639,00 грн.

У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Вищого господарського суду України (код ЄДРПОУ: 00018738, місцезнаходження: 01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2415,60 коп. (дві тисячі чотириста п`ятнадцять грн. 60 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя                                                                                 Леонтович А.М.

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 12.06.2024