Справа №577/289/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - Кравченко

Номер провадження 11-кп/816/1071/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_1

Категорія - Зґвалтування

УХВАЛА

Іменем України

05 червня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача - ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,

розглянула у закритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 577/289/21 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 17.04.2024 про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою,

установила:

У поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно його підзахисного та застосувати більш м`який запобіжний захід, оскільки відсутні ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК. При цьому навіть за умови доведення ризиків, зазначених в клопотанні прокурора запобіжний захід у виді домашнього арешту міг повністю їм запобігти, оскільки не залишаючи житло цілодобово або у певний час доби обвинувачений не міг би фізично вчинити будь-які дії, спрямовані на реалізацію ризиків, а твердження прокурора про відсутність у обвинуваченого стійких соціальних зв`язків є хибними і ОСОБА_6 бажає укласти шлюб.

У Конотопському міськрайонному суді Сумської області знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_6 , судовий розгляд якого по суті пред`явленого обвинувачення до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою не завершений, тому прокурором було подане клопотання про продовження строку тримання під вартою, яке обґрунтоване тим, що ОСОБА_6 інкриміноване вчинення правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 187, ч. 3 ст. 152 КК, тому існують ризики, що він може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 17.04.2024 продовжений строк дії обраного обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 24:00 13.06.2024. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що не зменшилися та продовжують існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, обвинувачений може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення і недостатньо застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Будучи належним чином повідомленими про час, день і місце апеляційного розгляду, сторони кримінального провадження в судове засідання не з`явились, від прокурора ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_10 надійшли письмові заяви про розгляд кримінального провадження у їх відсутність, від обвинуваченого ОСОБА_6 згідно ч. 4 ст. 422-1 КПК клопотання про розгляд апеляційної скарги за його участі до суду апеляційної інстанції не надходило, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд кримінального провадження без участі сторін, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Так, відповідно ст. 2 КПК, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, а згідно ст. 177 КПК підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Відповідно ч. 1-2 ст. 331 КПК, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Конституційний Суд України неодноразово вказував на те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначено в законі (абз. 6 пп. 3.3 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 11.10.2011 № 10-рп/2011). Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина.

ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 187, ч. 3 ст. 152 КК, існують реальні ризики того, що останній може переховуватися від суду з метою уникнути відповідальності за кримінальні правопорушення, у вчиненні яких він обвинувачується, вчинити інше кримінальне правопорушення, і застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу є недостатнім для запобігання визначеним в ухвалі суду ризикам.

Оскільки ОСОБА_6 згідно ч. 2 ст. 42 КПК має у кримінальному провадженні процесуальний статус обвинуваченого (обвинувальний акт щодо нього переданий до суду) і обґрунтованість вказаного вище пред`явленого обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, тому колегія суддів не уповноважена надавати оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність цього обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення чи судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності (чи відсутності) передбачених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків та необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання.

Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м`якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та обвинуваченої особи (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв`язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв`язків тощо), а ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Врахування тяжкості кримінального правопорушення також має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинений злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.».

Так, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейнимм зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови», §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти (рішення у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, тобто «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (справа ЄСПЛ «Ілійков проти Болгарії», № 33977/96, від 26.07.2001).

Вирішуючи питання про обґрунтованість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_6 , колегія суддів враховує і наявність об`єктивної потреби у цьому, зважаючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, а згідно положень ст. 5 Конвенції та судової практики ЄСПЛ обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою; суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства; право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватись від суду і цей ризик не зменшився, зважаючи на тяжкість покарання, яке загрожує останньому в разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення, конкретні обставини провадження.

Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення або підозри самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення або підозра у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», тому беручи до уваги зазначене, колегія суддів вважає, що наявні підстави вважати, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності не зменшився і є актуальним.

Враховуючи спосіб вчинення кримінальних правопорушень, які ставляться у вину обвинуваченому ОСОБА_6 , зокрема, у скоєнні тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень із застосуванням насильства, у тому числі сексуального відносно неповнолітньої особи, наявність у обвинуваченого непогашених судимостей, в тому числі, за особливо тяжке кримінальне правопорушення - вбивство, обґрунтованим є і ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК.

Отже, висновок суду першої інстанції не суперечить як національному законодавству, так і практиці ЄСПЛ, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: вплив на свідків та потерпілих, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах «Смірнов проти Росії» від 24.07.2003; «Вемгофф проти Німеччини» від 27.06.1968; «Штегмюллер проти Австрії» від 10.11.1969; «Мацнеттер проти Австрії» від 10.11.1969; «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).

Колегія суддів вважає, що більш м`який запобіжний захід ніж тримання під вартою не забезпечить запобігання встановленим судом першої інстанції ризикам, що є виправданим та необхідним елементом з огляду на інші обставини і визначає потребу в подальшому триманні обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, у зв`язку з чим доводи захисника про можливість застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, зокрема, у виді домашнього арешту є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Твердження сторони захисту про не доведеність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, спростовуються матеріалами кримінального провадження, а наявність у обвинуваченого обставин, які характеризують його з позитивної сторони, хоч і заслуговують на певну увагу, але не тягнуть за собою скасування чи зміну судового рішення і не знижують (зменшують) ймовірність реалізації ризиків, розглянутих вище.

Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_6 має намір укласти шлюб, у зв`язку з чим, звернувся до суду з проханням надати дозвіл на проведення державної реєстрації шлюбу, хоча і мають місце, але не є тими безумовними обставинами, які унеможливлюють тримання особи під вартою і повинні враховуватись разом з іншими фактичними обставинами кримінального провадження у їх сукупності.

Зважаючи на наявність ризиків, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, необхідність забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника судового провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що суспільний інтерес, який полягає у захисті прав потерпілих від злочинів привалює над принципом поваги до свободи особистості і виправдовує саме на теперішній час подальше тримання обвинуваченого під вартою.

Оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника - без задоволення.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,

постановила:

Ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 17.04.2024 відносно ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 на цю ухвалу - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3