КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №752/3478/22 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1

Провадження №11-кп/824/3803/2024 Суддя - доповідач - ОСОБА_2

Ухвала

Іменем України

­­­­­­­­­­­­­­­­­­31 травня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження №12021100010002318 за апеляційною скаргою прокурора Голосіївської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 09.04.2024 щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 15 п.1 ч.2 ст. 115 КК України,

за участю учасників кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09.04.2024 клопотання сторони захисту в частині повернення обвинувального акту прокурору задоволено.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12021100010002318 відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, повернуто прокурору Голосіївської окружної прокуратури міста Києва, у зв`язку з його невідповідністю вимогам КПК України.

Клопотання прокурора в частині продовження строку дії запобіжного заходу задоволено, клопотання захисника про зміну запобіжного заходу залишено без задоволення.

Продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 на 60 (шістдесят) діб до 07.06.2024 року включно.

Обґрунтовуючи рішення в частині повернення обвинувального акта прокурору, суд вказав, що вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 14.02.2023 року щодо ОСОБА_7 було скасовано ухвалою Київського апеляційного суду від 28.02.2024 року у зв`язку з тим, що судом у вироці не встановлені фактичні обставини вчинення злочину, не зазначено формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину, не викладено змісту суб`єктивної сторони вчиненого злочину, яка свідчить про наявність у ОСОБА_7 єдиного умислу, спрямованого на заподіяння смерті двом потерпілим. Разом з цим судом зазначено, що вищевказані обов`язкові складові обвинувального акту, зокрема, і елементи складу злочину, що підлягають доказуванню, першочергово не були вказані стороною обвинувачення в обвинувальному акті, а отже, наведене свідчить, про те, що вказаний у обвинувальному акті виклад фактичних обставин та формулювання обвинувачення, враховуючи вказівки апеляційного суду, є неконкретним та неповним, що унеможливлює сприйняття обвинуваченим обсягу та змісту висунутого йому обвинувачення, позбавляє сторону захисту можливості ефективно здійснювати свій захист, перешкоджає призначенню справи до судового розгляду та позбавляє колегію суддів визначити межі судового розгляду з огляду на положення ч. 1 ст. 337 КПК України, та в подальшому знову призведе до скасування кінцевого рішення суду першої інстанції.

Крім того, судом зазначено, що надане прокурору ч. 2 ст. 337 КПК України право змінити обвинувачення в ході судового розгляду суттєвості вказаних недоліків не зменшує, оскільки з огляду на положення ч. 1 ст. 338 КПК України таке право виникає тільки при встановленні в ході судового розгляду нових фактичних обставин злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа. Відповідно право на подальшу зміну обвинувачення не має використовуватись для усунення недоліків обвинувального акту, що очевидні в підготовчому судовому засіданні або для більш детального викладу фактів, які повинні були бути встановлені під час досудового розслідування та викладені в обвинувальному акті, при цьому, відповідно до положень ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Отже, враховуючи вищевикладені вказівки апеляійного суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні не відповідає вимогам ст. 291 КПК, а тому підлягає поверненню прокурору для усунення недоліків відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України.

Не погоджуючись з рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 09.04.2024 відносно ОСОБА_7 в частині повернення обвинувального акту прокурору - скасувати у зв`язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам справи та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та ухвалити нову ухвалу, якою призначити судовий розгляд обвинувального акту у кримінальному провадженні №12021100010002318 відносно ОСОБА_7 зі стадії підготовчого судового засідання.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала винесена за наслідками судового засідання, яке розпочато о 14 год. 00 хв. 09.04.2024 та після виходу з нарадчої кімнати того ж дня приблизно о 14 год. 30 хв. розпочато оголошення ухвали, разом з тим, на врученій прокурору, належним чином завіреній копії ухвали, нанесено відповідний штрих-код та цифровий код Голосіївського районного суду м. Києва та зазначено, що вона внесена до автоматизованої системи документообігу суду 27.03.2024 о 12:54:24, тобто ще до дати призначеного судового засідання. Вказані обставини, на думку апелянта, дають підстави стверджувати, що оскаржувана ухвала виготовлена завчасно, що призводить до обґрунтованих сумнівів щодо неупередженості колегії суддів.

Також апелянт зазначає, що посилання суду на скасування попереднього вироку Голосіївського районного суду м. Києва від 14.02.2023 у зв`язку з тим, що судом у вироці не встановлені фактичні обставини вчинення злочину, не зазначено формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину, не викладено змісту суб`єктивної сторони вчиненого злочину, яка свідчить про наявність у ОСОБА_7 єдиного умислу, спрямованого на заподіяння смерті двом потерпілим фактично не має жодного відношення до обвинувального акта, а стосується саме вироку Голосіївського районного суду м. Києва від 14.02.2023, який в апеляційному порядку скасовано.

Крім того, апелянт зазначає, що твердження суду про те, що складові обвинувального акту, зокрема, і елементи складу злочину, що підлягають доказуванню, першочергово не були вказані стороною обвинувачення в обвинувальному акті, а отже, наведене свідчить, про те, що вказаний у обвинувальному акті виклад фактичних обставин та формулювання обвинувачення, враховуючи вказівки апеляційного суду, є неконкретним та неповним, що унеможливлює сприйняття обвинуваченим обсягу та змісту висунутого йому обвинувачення, позбавляє сторону захисту можливості ефективно здійснювати свій захист, перешкоджає призначенню справи до судового розгляду та позбавляє колегію суддів визначити межі судового розгляду з огляду на положення ч. 1 ст. 337 КПК України, та в подальшому знову призведе до скасування кінцевого рішення суду першої інстанції, жодним чином не підтверджується зазначеними в обвинувальному акті обставинами, в якому викладені всі обов`язкові відомості, передбачені КПК України.

Апелянт вказує, що для ухвалення рішення про повернення обвинувального акта прокурору з підстав його невідповідності вимогам КПК України суд має встановити невідповідність форми чи змісту такого обвинувального акта положенням ст. 291 КПК України, натомість питання про відповідність викладення в обвинувальному акті фактичних обставин, їх узгодженість з формулюванням обвинувачення та правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, не може бути предметом розгляду у підготовчому судовому засіданні, оскільки суд на цій стадії судового провадження не вправі вдаватися до оцінки вказаних обставин чи досліджувати обставини кримінального провадження або докази на їх підтвердження чи спростовування. Як вказує апелянт, до таких висновків суд може дійти тільки після проведення в повному обсязі судового розгляду з дослідженням всіх доказів кримінального провадження, що не передбачено на стадії підготовчого провадження, тому висновки суду щодо неможливості встановлення кваліфікації діянь, на даному етапі є передчасними.

Крім того, прокурор вказує, що ст. 372 КПК України передбачено зміст ухвали та її основних складових частин, проте колегією фактично проігноровані вимоги щодо належного оформлення мотивувальної частини із зазначенням в повному обсязі суті питань, що вирішувалися ухвалою, встановлених судом обставин із посиланням на докази, крім того, в резолютивній частині ухвали відсутня інформація про строк і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Апелянт зазначає, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_7 містить всі, передбачені ч. 2 ст. 291 КПК України дані, зокрема: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення (час, місце, спосіб вчинення кримінального правопорушення, форму вини), які прокурор вважає встановленими; правову кваліфікацію вчинених дій; формулювання обвинувачення; анкетні дані обвинуваченого, потерпілого та інше. В обвинувальному акті наведено всі фактичні дані, що у своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що у свою чергу дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Отже, на думку апелянта, недоліків, які б могли вплинути на можливість суду першої інстанції належним чином встановити обставини події та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 , а самого обвинуваченого позбавити права на належний захист від чітко сформульованого обвинувачення, обвинувальний акт не містить, оскільки в ньому викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, а повнота та правильність розкриття об`єктивної та суб`єктивної сторони складу злочинів не є предметом підготовчого судового засідання.

Крім того, 21.05.2024 прокурором, який бере участь у розгляді справи у суді першої інстанції - прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_10 подано клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 строком на 60 днів.

В обґрунтування доводів клопотання, прокурор посилається на те, що ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого насильницького злочину, а саме у закінченому замаху на умисне вбивство двох осіб, яке не доведено до кінця з причин, що не залежали від його волі, не має сталих соціальних зв?язків: не одружений, не маючий на утриманні малолітніх дітей та не працездатних осіб, не має визначеного місця мешкання на території міста Києва, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше притягувався до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 121 КК України, що на переконання прокурора, з урахуванням тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке в тому числі, має високий ступінь суспільної небезпеки свідчить про наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема: переховування останнього від органу досудового розслідування та суду, вчинення іншого кримінального правопорушення.

Крім того, прокурор зазначає, що станом по теперішній час судовий розгляд не завершено, та остаточного рішення у провадженні не прийнято, тож існують й ризики, передбачені п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема ОСОБА_7 може у подальшому незаконно вплинути на потерпілих, свідків у вказаному кримінальножу проважені та з урахуванням його морально-психологічних якостей може вчинити моральний чи фізичний тиск на учасників кримінального провадження, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Тому з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України лише такий запобіжний захід як тримання під вартою спроможний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 .

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_9 заявив клопотання про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання з носінням електронного засобу контролю, посилаючись на відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, та доказів на їх існування, разом з тим, вказуючи, що обвинувачений має соціальні зв`язки, бажає влаштуватись на роботу, а тому саме запобіжний захід у виді особистого зобов`язання забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та клопотання про продовження запобіжного заходу та просив задовольнити їх, щодо клопотання захисника заперечував, думку обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги та клопотання прокурора, підтримавши заявлене в судовому засіданні клопотання захисника, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до положень п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України суд у підготовчому судовому засіданні може ухвалити рішення про повернення прокурору обвинувального акту, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Вимоги до обвинувального акту визначені у ст. 291 КПК України. За змістом пункту п`ятого частини другої цієї статті обвинувальний акт має містити, крім іншого, виклад фактичних обставин злочину, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію злочину з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу зокрема час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та інші обставини, які мають значення для кримінального правопорушення, - покладається на слідчого, прокурора.

Отже, як зазначалось вище, суд у підготовчому судовому засіданні, відповідно до вимог п.5 ч.2 ст. 291 КПК України повинен з`ясувати те чи сформульоване у обвинувальному акті обвинувачення. Аналіз положень п.13 ч.1 ст.3, ст. 20, ст.91 та п.5 ч.2 ст. 291 КПК України у їх взаємозв`язку дає підстави стверджувати, що тільки конкретне обвинувачення, зрозуміле обвинуваченому за змістом, яке відповідає вимогам як матеріального, так і процесуального закону і яке не містить у собі суперечностей вважається належним чином сформульованим і таким, яке породжує у особи необхідність здійснення захисту від нього. Зазначені положення закону перебувають у відповідності із практикою Європейського суду із прав людини, який неодноразово у рішеннях наголошував на необхідності приділяти особливу увагу роз`ясненню обвинувачення особі, щодо якої порушено кримінальну справу, а також на те, що надання повної та детальної інформації стосовно пред`явленого особі обвинувачення є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду. ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право бути детально проінформованим про характер і причини обвинувачення повинно розглядатися у контексті наявності у обвинуваченого права підготуватися до свого захисту (рішення у справах "Абрамян проти Російської Федерації", "Пелісьє та Сассі проти Франції", "Даллос проти Угорщини" та інші).

Водночас, як вбачається з обвинувального акту, та як правильно встановив суд першої інстанції, в ньому неповно та неконкретно викладено формулювання обвинувачення із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину, не викладено змісту суб`єктивної сторони вчиненого злочину, яка свідчить про наявність у ОСОБА_7 єдиного умислу, спрямованого на заподіяння смерті двом потерпілим,що унеможливлює сприйняття обвинуваченим обсягу та змісту висунутого йому обвинувачення, позбавляє сторону захисту можливості ефективно здійснювати свій захист, перешкоджає призначенню справи до судового розгляду та позбавляє, суд першої інстанції визначити межі судового розгляду з огляду на положення ч. 1 ст. 337 КПК України.

За наявності зазначених недоліків, на переконання колегії суддів,суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що висунуте обвинувачення є не конкретним та неповним. Сукупність указаних порушень закону указує на невідповідність обвинувального акту вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України у зв`язку із чим суд першої інстанції правильно ухвалив рішення про повернення обвинувального акту, належним чином це рішення мотивувавши.

Більш того, як вірно вказав суд першої інстанції, постановлений у даному провадженні вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 14.02.2023 року щодо ОСОБА_7 було скасовано ухвалою Київського апеляційного суду від 28.02.2024 року у зв`язку з тим, що судом у вироці не встановлені фактичні обставини вчинення злочину, не зазначено формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину, не викладено змісту суб`єктивної сторони вчиненого злочину, яка свідчить про наявність у ОСОБА_7 єдиного умислу, спрямованого на заподіяння смерті двом потерпілим. При цьому, як вірно, наголосив суд першої інстанції, вищевказані обов`язкові складові обвинувального акту, зокрема, і елементи складу злочину, що підлягають доказуванню, першочергово не були вказані стороною обвинувачення в обвинувальному акті, а отже, наведене свідчить, про те, що вказаний у обвинувальному акті виклад фактичних обставин та формулювання обвинувачення, враховуючи вказівки апеляційного суду, є неконкретним та неповним, а такі вказівки суду апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч. 3 ст. 415 КПК України, є обов`язковими для суду першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги прокурора про те, що обвинувальний акт щодо ОСОБА_7 містить всі, передбачені ч.2 ст. 291 КПК України дані, колегія суддів вважає непереконливими.

В апеляційній скарзі прокурор посилається на те, що підготовче судове засідання у даному провадженні здійснювалось - 09.04.2024 та, з урахуванням перебування колегії суддів у нарадчій кімнаті, тривало приблизно 30 хв., де було оголошено повний текст ухвали, разом з тим на врученій прокурору копії ухвали міститься штрих - код та цифровий код Голосіївського районного суду м. Києва, який свідчить про внесення даної ухвали до системи документообігу суду - 27.03.2024, тобто ще до дати призначеного судового засідання, що на переконання прокурора дає підстави вважати, що оскаржувана ухвала виготовлена завчасно та вказує на упередженість колегії суддів. Однак, такі доводи апеляційної скарги прокурора, на переконання колегія суддів є безпідставними, оскільки як слідує з оскаржуваної ухвали, то в ній містяться, в тому числі і пояснення прокурора, надані ним саме 09.04.2024 - під час підготовчого судового засідання, а також вирішено заявлене прокурором у цьому засіданні клопотання щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу, та зазначена позиція учасників кримінального провадження, висловлена в судовому засіданні саме 09.04.2024, що підтверджує винесення даної ухвали судом саме 09.04.2024 в нарадчій кімнаті.

Статті367, 371,418 КПК України, які передбачають порядок ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті, не забороняють суддям готуватися до судового засідання, зокрема, вивчати матеріали провадження та готувати один чи кілька альтернативних проектів судового рішення до початку судового засідання.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2019року(справа № 285/3516/17,провадження № 51-999км19), 12 липня 2022 року (справа № 459/1224/20, провадження № 51-713км22).

Отже, внесення до системи документообігу суду, до початку судового засідання одного або кілька проектів рішення, не може свідчити про завчасність виготовлення ухвали суду та вказувати на упередженість колегії суддів у даному провадженні.

Що ж до посилань прокурора про наведення в оскаржуваній ухвалі хронології розгляду данного провадження, то на думку колегії суддів, така хронологія дає повне уявлення про рух справи і не є невідповідністю ухвали вимогам ст. 372 КПК України. При цьому, всупереч тверджень прокурора в резолютивній ухвалі наведено порядок її оскарження, а не зазначення строку за який таке оскарження можливе, не є істотним порушенням вимог КПК та не спростовує обґрунтованість рішення суду першої інстанції про повернення обвинувального акту прокурору, у зв`язку з його невідповідністю вимогам КПК України.

Що стосується клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 та клопотання захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання з носінням електронного засобу контролю, то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуваннюта судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

З врахуванням характеру висунутого ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, який має високий ступінь суспільної небезпеки,тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні у вчиненні якого він обвинувачується, а саме у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, який не одружений, на утриманні малолітніх дітей та не працездатних осіб не має, що вказує на відсутність міцних соціальних зв`язків, без визначеного місця мешкання на території міста Києва, зареєстрований в межах іншої адміністративно-територіальної одиниці - Запорізькій області, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 121 КК України, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_7 з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватися від судутавчинити інше кримінальне правопорушеннятакі ризики існують і виправдовують застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

З приводу інших заявлених прокурором ризиків, передбачених п. 3, 4 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливості обвинуваченого ОСОБА_7 впливати на свідків у даному кримінальному провадженні та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, то на переконання колегії суддів, на даному етапі провадження, яке станом по теперішній час не завершено та остаточного рішення у провадженні не прийнято, існують достатні підстави вважати, що обвинувачений з метою мінімізації негативних наслідків для себе може впливати на свідків, які ще не допитані у даному кримінальному провадженні, заради зміни або відмови від раніше наданих ними показів перешкоджаючи кримінальному провадженні іншим чином.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобіганню ризикам, передбаченим п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, на даному етапі провадження, клопотання прокурора слід задовольнити та продовжити ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає, а відтак у задоволенні заявленого в судовому засіданні суду апеляційної інстанції клопотання захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання з носінням електронного засобу контролю слід відмовити.

Посилання захисника на бажання його підзахисного влаштуватись на роботу, не є визначальними, оскільки враховуються в сукупності з іншими обставинами у кримінальному провадженні, які на даному етапі провадження не дають підстав для зміни ОСОБА_7 запобіжного заходу.

З огляду на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину із застосуванням насильства колегія суддів, відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України альтернативний запобіжний захід у виді застави не визначає.

Керуючись ст. 376, ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,

П о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу прокурора Голосіївської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 09.04.2024, в частині повернення обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12021100010002318 відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, прокурору Голосіївської окружної прокуратури міста Києва, у зв'язку з його невідповідністю вимогам КПК України - залишити без змін.

В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_9 про зміну обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов`язання з носінням електронного засобу контролю - відмовити.

Клопотання прокурора Київської міської прокуратури ОСОБА_10 - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою настрок 60 днів, тобто, до 29 липня 2024 року включно.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

__________ _______________ _______________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4