Справа № 450/4763/23                         Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/445/24         Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

04 червня 2024 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілої ОСОБА_8 на вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 29.03.2024 року у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новий Розділ Миколаївського району Львівської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

з участю прокурора  ОСОБА_9 ,

потерпілої ОСОБА_8 ,

представника потерпілої ОСОБА_10 ,

захисника ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

встановила:

цим вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі з позбавлення права керування всіма видами транспорту строком на 3 (три) роки.

Визначено врахувати ОСОБА_7 у строк призначеного покарання строк тримання під вартою в період часу з 29.08.2023 по 29.03.2024, а саме 7 (сім) місяців позбавлення волі.

Міру запобіжного заходу, обрану ОСОБА_7 , у вигляді тримання під вартою без визначення застави залишено в силі до набрання вироку законної сили, але не довше чим до 27.05.2024.

Початок відбуття покарання ОСОБА_11 визначено рахувати з 29.08.2023.

Скасовано арешти, накладені ухвалами слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 30.08.2023, на транспортний засіб марки «Peugeot 407», д.р.н. НОМЕР_1 , та на дитячу коляску бежевого кольору.

Визначено стягнути з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_8 1 000 000 грн. компенсації за спричинену моральну шкоду та 35 000 грн. компенсації за спричинену матеріальну шкоду.

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат.

Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним у тому, що він 29.08.2023, близько 12:23 год, керуючи транспортним засобом марки «Peugeot 407», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та рухаючись ним по автодорозі «Київ-Чоп» в напрямку до м. Чоп, неподалік населеного пункту Раковець Львівського району Львівської області, не дотримуючись вимог п.п. 12.9. б) та вимог дорожнього знаку 3.29. розділу 33 «Дорожні знаки», рухаючись цим автошляхом із значним перевищенням швидкості (безпосередньо перед моментом настання ДТП швидкість становила 123 км/год) та нехтуючи правилами безпеки учасників дорожнього руху, при цьому грубо порушуючи вимоги п. 18.1 ПДР України, які виразились в тому, що він, керуючи технічно-справним транспортним засобом, рухаючись в середній смузі для руху і наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, не зменшив швидкості та не здійснив повну зупинку, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека; а також п. 18.4. ПДР України, що виразилось у тому, що водій ОСОБА_7 , наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не зменшив швидкість та не зупинив транспортний засіб в той момент, як водій іншого транспортного засобу (марки «TOYOTA C-HR HYBRYD», реєстраційний номер НОМЕР_3 ), що рухався попереду в сусідній лівій крайній смузі для руху, почав зменшувати швидкість перед нерегульованим пішохідним переходом, а в подальшому взагалі зупинив транспортний засіб для надання дороги пішоходам по вищевказаному переходу.

Після зупинки транспортного засобу марки «TOYOTA C-HR HYBRYD», реєстраційний номер НОМЕР_3 , перед пішохідним переходом, пішохід ОСОБА_8 , тримаючи в руках попереду себе дитячий візочок, у якому знаходився малолітній ОСОБА_12 , розпочала рух проїзної частини зліва направо в межах нерегульованого пішохідного переходу, на якому і відбувся наїзд транспортного засобу марки «Peugeot 407», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_11 , на малолітнього пішохода ОСОБА_12 , який знаходився у дитячому візочку в межах дії нерегульованого пішохідного переходу.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди малолітній пішохід ОСОБА_13 , отримав тілесні ушкодження, зокрема тупої поєднаної травми тіла у вигляді крововиливів під оболонки та у речовину головного мозку, перелом кісток основи черепа, розрив атланто-окципітального з`єднання з ушкодженням стовбура головного мозку, перелом шийного відділу хребта з ушкодженням спинного мозку, крововиливи в тканину легень, що призвело до набряку головного та спинного мозку, і в результаті яких малолітній загинув на місці події та які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку із подією дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому, у водія транспортного засобу марки «Peugeot 407», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_7 була можливість уникнути даної дорожньо-транспортної події (наїзд на пішохідна), у разі виконання ним вимог п.п. 18.1. та 18.4. чинних Правил дорожнього руху.

Такими своїми діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою під час керування транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Захисник у апеляційній скарзі просить вирок суду змінити в частині призначеного покарання, звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням та від додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, а також зменшити суму матеріальних збитків та визначити розмір моральної шкоди у розмірі 500 000 грн.

В мотивах апеляційної скарги захисник, не оспорюючи фактичні обставини справи, покликається на те, що суд першої інстанції не в повному обсязі врахував дані про особу обвинуваченого, який раніше не притягався до кримінальної відповідальності, а з моменту притягнення його до адміністративної відповідальності минув річний строк, а відтак він вважається таким, що не притягувався до адміністративної відповідальності. Зазначає, що суд першої інстанції призначив основне покарання у виді позбавлення волі на строк, який перевищує 5 років та 3 місяці, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 69-1 КК України, оскільки санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. Крім того, звертає увагу, що обвинувачений частково визнає цивільний позов, однак просить зменшити суму моральної шкоди в силу свого матеріального стану та аліментних зобов`язань.

Потерпіла у апеляційній скарзі просить вирок суду змінити в частині призначеного покарання та призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, в решті вирок суду залишити без змін.

В мотивах апеляційної скарги потерпіла, не оспорюючи фактичні обставини справи, покликається на те, що призначене обвинуваченому покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого, а за своїм розміром є явно несправедливим через м`якість. Зазначає, що суд не в повному обсязі врахував дані про особу обвинуваченого, який неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України та не зробив відповідних висновків, рухаючись зі швидкість 123 км/год навіть не намагався гальмувати перед пішохідним переходом в той час, коли інші автомобілі зупинилися, знаючи про його наявність, оскільки є місцевим жителем. Зазначає, що транспортний засіб обвинуваченого перебував у справному стані, останній не працює, розлучений, будь-яких осіб на утриманні не має, аліменти на дитину не сплачує, внаслідок чого все його майно перебуває під арештом. Крім того, на думку потерпілої, обвинувачений лише вдає, що щиро розкаявся, зокрема, у зв`язку з тим, що не поміг з організацією похорону її трьохрічного сина, як і не надав жодної іншої допомоги.

Заслухавши доповідача, пояснення обвинуваченого та доводи його захисника, які підтримали подану апеляційну скаргу та заперечили проти задоволення апеляційної скарги потерпілої, думку прокурора, пояснення потерпілої та її представника, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги захисника та підтримали апеляційну скаргу потерпілої, дослідивши матеріали провадження, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що у їх задоволенні слід відмовити з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні зазначеного у вироку злочину відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та перевіреними в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим, що в апеляційних скаргах обвинуваченого та потерпілої не оспорюється, а тому висновки суду першої інстанції щодо цих обставин перевірці апеляційним судом не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання.

 При призначенні покарання обвинуваченому суд  першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не працює, на обліку у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, посередньо характеризується за місцем проживання, не відшкодував спричинену шкоду, перед вчиненням злочину неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП (перевищення дозволеної швидкості) та ст. 124 КУпАП, його вік, сімейний стан, обставини, які пом`якшують покарання – щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також обставину, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Колегія суддів вважає за неможливе звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, оскільки обвинувачений раніше неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП, а саме за перевищення дозволеної швидкості руху, та за ст. 124 КУпАП, на шлях виправлення не став та вчинив злочин проти безпеки руху та експлуатації транспорту, зокрема, нехтуючи правилами безпеки учасників дорожнього руху та рухаючись зі швидкість 123 км/год, здійснив наїзд на малолітнього пішохода на нерегульованому пішохідному переході, що суттєво підвищує ступінь його суспільної небезпечності та свідчить про високий ризик вчинення повторного злочину в умовах без ізоляції від суспільства.

Крім того, згідно з вимогами ч. 1 ст. 75 КК України, звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе лише у випадку призначення покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, а як вбачається з оскаржуваного вироку, ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років, що унеможливлює застосування ст. 75 КК України відносно обвинуваченого.

Покликання захисника на те, що суд першої інстанції призначив основне покарання у виді позбавлення волі на строк, який перевищує 5 років та 3 місяці, що суперечить вимогам ч. 1 ст. 69-1 КК України, оскільки санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, є необґрунтованими, оскільки положення вказаної статті застосовуються у випадку відсутності обставин, що обтяжують покарання, а як вбачається з оскаржуваного вироку, судом першої інстанції було встановлено обставину, яка обтяжує покарання, а саме вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої особи, що підлягає обов`язковому врахуванню відповідно до положень ч.2 ст.67 КК України.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що покарання обвинуваченому призначене з дотриманням вимог ст. 65 КК України у межах встановлених у санкції статті, та є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому підстав для зміни вироку Пустомитівського районного суду Львівської області від 29.03.2024 року із звільненням його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України немає.

Призначення судом першої інстанції додаткового покарання у виді позбавлення права керування всіма видами транспорту строком на 3 роки, на переконання суду апеляційної інстанції, також відповідає положенням ст. 65 КК України та особі обвинуваченого, який вчинив тяжкий злочин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в межах нерегульованого пішохідного переходу, що спричинило смерть потерпілого.

При цьому, призначення додаткового покарання відноситься до дискреційних повноважень суду та не суперечить вимогам закону, а матеріали справи не містять даних про те, що ОСОБА_7 є працевлаштованим, для якого право керування транспортним засобом є необхідним для здійснення трудових обов`язків та є єдиним джерелом доходу.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими покликання захисника у апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив цивільний позов потерпілої частково та визначив стягнути з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_8 1 000 000 грн. компенсації за спричинену моральну шкоду.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як вбачається із вироку, при вирішенні цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди з обвинуваченого на користь потерпілої суд першої інстанції врахував обставини вчинення кримінального правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, зокрема те, що внаслідок протиправних, кримінально-караних діянь ОСОБА_7 наступила смерть малолітнього ОСОБА_12 , мати якого пережила шок, сильне душевне страждання, змінився їх спосіб та ритм життя, оскільки остання втратила свого єдиного сина, а неповнолітня донька потерпілої втратила єдиного брата.

Даних про те, що обвинувачений вчасно сплачує будь-які аліментні зобов`язання матеріали справи не містять, що спростовує доводи апеляційної скарги в цій частині.

З врахуванням конкретних обставин справи, глибини фізичних та душевних страждань потерпілої, врахувавши вимогу розумності та справедливості, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив частково цивільний позов потерпілої в частині стягнення моральної шкоди.

Водночас, на переконання суду апеляційної інстанції, безпідставними є вимоги апеляційної скарги потерпілої в частині призначення обвинуваченому максимального покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, оскільки суд першої інстанції, призначаючи покарання, вірно врахував, що обвинувачений вперше вчинив неумисне кримінальне правопорушення, частково визнає цивільний позов, а також наявність двох обставин, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Враховуючи наведене, а також санкцію ч.2 ст.286 КК України, яка передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що покарання у виді шести років позбавлення волі буде достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним інших кримінальних правопорушень в майбутньому, а призначення максимального покарання, передбаченого санкцією інкримінованої статті, буде занадто суворим відносно останнього.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції відносно ОСОБА_7 колегією суддів не встановлено, а тому його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

постановила:

вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 29.03.2024 року відносно ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілої ОСОБА_8 – без задоволення.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення, та на неї може бути подана касаційна скарга протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою – протягом трьох місяців з моменту отримання її копії.

Судді :

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4