ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 573/1716/20 Номер провадження 11-кп/814/1646/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року м. Полтава

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого суддіОСОБА_2

суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника засудженого ОСОБА_3 ,  ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 , в інтересах засудженого ОСОБА_8 , на ухвалу Білопільського районного суду Сумської області від 16 лютого 2021 року,

в с т а н о в и л а :

       Цією ухвалою відмовлено за непідсудністю в задоволенні клопотання про зарахування судом строку попереднього ув`язнення в строк відбування покарання, поданого

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянином України, проживаючим у АДРЕСА_1 , неодноразово судимим, засудженим у цьому провадженні -

28 грудня 2004 року Апеляційним судом Сумської області за ст.94, п. «з» ст.93, ч.1 ст.123 КК України 1960 року, ч.1 ст.129, ч.1 ст.263, ч.1 ст.201, ч.2 ст.185 КК України 2001 року, ч.1 ст.42 КК України 1960 року до покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією предметів контрабанди.

Роз`яснено засудженому право на звернення з цим клопотанням до суду, в межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок.

Відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 про звільнення від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку або заміни покарання у вигляді довічного позбавлення волі на покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк.

Постановлене рішення місцевий суд мотивував тим, що клопотання засудженого, який відбуває покарання в ДУ «Замкова виправна колонія №58» у м. Ізяслав Хмельницької обл., в частині зарахування йому в строк покарання строку попереднього ув`язнення підлягає розгляду не Білопільським районним судом Сумської області, а судом, у межах територіальної юрисдикції якого виконується вирок.

В іншій частині клопотання суд першої інстанції дійшов висновку про те, що: обвинувальний вирок щодо ОСОБА_8 набрав законної сили, відповідно до визначеної положеннями КПК України 1960 року процедури звернутий до виконання та на підставі вказаного судового рішення засуджений відбуває призначене йому покарання, через це підстави для звільнення його від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку є відсутніми; станом на час судового розгляду законодавством України не передбачено можливості розгляду судом клопотання про заміну покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, а суди не є суб`єктами, уповноваженими на виконання позитивного обов`язку держави із задоволення вимог ст.3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та саме до виключних повноважень Верховної Ради належить прийняття законів.

У цьому ж провадженні щодо апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 також були такі судові рішення.

17 березня 2021 року Сумським апеляційним судом апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9  на ухвалу Білопільського районного суду Сумської області від 16 лютого 2021 року щодо  ОСОБА_8 повернуто особі, яка її подала, у зв`язку з тим, що вона була подана з пропуском строку на апеляційне оскарження та не містила клопотання про поновлення такого строку.

28 листопада 2023 року Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 , ухвалу Сумського апеляційного суду щодо ОСОБА_8 скасував і призначив новий розгляд у суді першої інстанції, дійшовши висновку про подачу захисником апеляційної скарги в межах строку на апеляційне оскарження.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу Білопільського районного суду Сумської області від 16 лютого 2021 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання засудженого ОСОБА_8 . Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про: непідсудність Білопільському районному суду Сумської області клопотання засудженого про зарахування в строк покарання строку попереднього ув`язнення, провівши попередньо ряд судових засідань та не встановивши процесуальних перешкод для розгляду цього клопотання; неможливість вирішення клопотання щодо заміни ОСОБА_8 покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк із огляду на приписи національного, міжнародного законодавства та практику Європейського суду з прав людини, безпідставно не розглянувши це питання по суті.

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку засудженого та його захисника про задоволення апеляційної скарги, заперечення прокурора проти апеляційної скарги, перевірила матеріали провадження, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Статтею 404 КПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що місцевим судом було допущено істотне порушення вимог КПК України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону .

Виходячи з приписів ч.1 ст.412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Доводи захисника, які зводяться до того, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про непідсудність Білопільському районному суду Сумської області клопотання засудженого про зарахування в строк покарання строку попереднього ув`язнення та постановив ухвалу з порушенням приписів КПК України, є обґрунтованими.

Установлення правил підсудності має важливе значення для правильного функціонування судової системи, а також для виконання судами покладених на них завдань і визначення суду, правомочного здійснювати відповідне провадження. Призначення підсудності полягає в правильному розподілі повноважень між судами, в тому числі однієї ланки. Вона є ефективним засобом, який сприяє тому, щоб конкретна справа розглядалася і вирішувалася судом законним, компетентним, незалежним і неупередженим, як того вимагають ст.7 Загальної декларації прав людини та ч.1 ст.14 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права.

У ч.2 ст.539 КПК України надано визначення підсудності місцевому суду кожного окремого питання, пов`язаного із виконанням вироку.

Із системного аналізу положень КПК України та практики Верховного Суду вбачається, що скарга, заява чи клопотання повертається, якщо вона не підлягає розгляду в суді, до якого вона подана. Якщо ці обставини буде встановлено після призначення судового засідання, то суд постановляє ухвалу про закриття відповідного судового провадження, як помилково розпочатого (відкритого).

Тому з огляду на викладене вище, приписи розділу VIII КПК України "Виконання судових рішень", які встановлюють вимоги щодо подачі клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного з виконанням вироку, та враховуючи, що у випадку недотримання суб`єктом звернення правил територіальної підсудності, визначеної у ст.539 КПК України, суд не здійснює розгляд по суті клопотання (подання), то, встановивши, що клопотання (подання) є не підсудним, суд повинен постановити рішення про повернення відповідного клопотання, що забезпечить право суб`єкта звернення на доступ до правосуддя до належного суду (Аналогічні роз`яснення надано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у ході аналізу деяких питань, які вирішуються судом під час виконання вироків від 01 квітня 2017 року).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 28 грудня 2004 року Апеляційним судом Сумської області ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за ст.94, п. «з» ст.93, ч.1 ст.123 КК України 1960 року, ч.1 ст.129, ч.1 ст.263, ч.1 ст.201, ч.2 ст.185 КК України 2001 року, ч.1 ст.42 КК України 1960 року до покарання у вигляді довічного позбавлення волі з конфіскацією предметів контрабанди.

ОСОБА_8  звернувся до Білопільського районного суду Сумської області з клопотанням, в якому просив, зокрема, зарахувати йому в строк покарання строк його попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні зазначеного вище клопотання ОСОБА_8 за непідсудністю.

Насамперед колегія суддів зауважує, що розгляд клопотання засудженого про зарахування в строк покарання строку попереднього ув`язнення по суті шляхом перевірки доводів клопотання не здійснювався судом першої інстанції, а постановлене рішення мотивоване саме тим, що клопотання в цій частині було подано з порушенням правил підсудності та не підлягає розгляду Білопільським районним судом Сумської області.

Таким чином, у порушення наведених вище норм закону місцевий суд дійшов взаємовиключних і суперечливих висновків, постановив ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про зарахування в строк покарання строку попереднього ув`язнення, констатувавши підстави для його повернення, чим допустив істотне порушення вимог КПК України, оскільки судове рішення про відмову в задоволенні клопотання суд має право постановити лише за результатами розгляду такого клопотання по суті, який у цьому випадку в частині вимоги про зарахування в строк покарання строку попереднього ув`язнення проведений не був.

Окрім того, положеннями КПК України на будь-якій стадії провадження не передбачено можливості ухвалення судом судового рішення про відмову в задоволенні клопотання за непідсудністю.

Оскаржуване судове рішення за своїм змістом не відповідає і принципу забезпечення права засудженого на доступ до правосуддя до належного суду із вказаним вище клопотанням, оскільки суд першої інстанції вже постановив судове рішення по суті щодо цього клопотання, але без перевірки його доводів.

По-друге, судом першої інстанції залишено поза увагою те, що відповідно до приписів п.п.1, 4 ч.2 ст.539 КПК України клопотання (подання) про вирішення питань, пов`язаних із виконанням вироку, передбачених п.14 ч.1 ст.537 КПК України, до якого належить, зокрема, питання про зарахування в строк покарання строку попереднього ув`язнення, подається як до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, так і до суду, який ухвалив вирок, і вказане клопотання розглядається згідно з правилами судового розгляду, передбаченими ст.ст.318-380 КПК України, тобто за правилами судового провадження в першій інстанції, з урахуванням положень розділу VIII КПК України.

Тобто підсудність розгляду клопотання про зарахування в строк покарання строку попереднього ув`язнення є альтернативною та засуджений вправі на власний розсуд звернутись із цим клопотанням до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого він відбуває покарання або ж до суду, який ухвалив вирок.

Системний аналіз положень розділу VIII (виконання судових рішень) свідчить, що судом у розумінні приписів п.4 ч.2 ст.539 КПК України є суд першої інстанції, судове рішення якого, постановлене за результатами розгляду згаданого вище питання, може бути оскаржене в апеляційному порядку на підставі ч.6 ст.539 КПК України.

Апеляційний суд Сумської області, ухвалюючи обвинувальний вирок від 28 грудня 2004 року щодо ОСОБА_8 , діяв на той час, як суд першої інстанції в силу повноважень, передбачених КПК України 1960 року.

У зв`язку з прийняттям у 2012 році нової редакції КПК України апеляційні суди втратили повноваження суду першої інстанції та наразі відповідно до п.20 ч.1 ст.3, ч.4 ст.31 КПК України є судами апеляційної (другої) інстанції, які переглядають кримінальні провадження в апеляційному порядку.

Отже, вирішення на підставі положень чинного КПК України питань, пов`язаних із виконанням вироку, як судом першої інстанції, не належить до повноважень апеляційного суду за правилами інстанційної підсудності, визначеними в ст.ст.33, 539 КПК України.

Тому за змістом зазначених вище норм КПК України та з урахуванням ч.6 ст.9 КПК України розгляд клопотання в порядку п.4 ч.2 ст.539 КПК України повинен відбуватись у суді першої інстанції з дотриманням правил територіальної підсудності.

Аналогічний підхід щодо визначення поняття "суду, який ухвалив вирок", у контексті перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами Верховний Суд сформулював у низці своїх рішень, які є релевантними до застосування, зокрема, в: ухвалі від 10 лютого 2022 року (провадження №51-4547впс21), постановах від 10 квітня 2019 року (справа №1-34/03), 27 лютого 2019 року (справа №791/130/17), 17 травня 2018 року (справа №1-3/2007), 24 лютого 2021 року (справа № 1-50/2000).

За правилами територіальної підсудності в аспекті місця вчиненої ОСОБА_8 кримінально-протиправної діяльності, за яку його визнано винуватим і засуджено за вироком суду, розгляд клопотання засудженого в п.4 ч.2 ст.539 КПК України має здійснюватись Білопільським районним судом Сумської області, а тому висновок цього суду про непідсудність йому клопотання засудженого про зарахування в строк покарання строку попереднього ув`язнення є помилковим.

Допущені судом першої інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки перешкодили постановити законне та обґрунтоване судове рішення, що є підставою для його скасування та призначення нового розгляду в суді першої інстанції з огляду на характер істотних порушень вимог КПК України та того, що розгляд по суті клопотання засудженого про зарахування в строк покарання строку попереднього ув`язнення не здійснювався.

В апеляційній скарзі захисник також посилається на те, що місцевий суд безпідставно констатував неможливість вирішення клопотання щодо заміни ОСОБА_8 покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк та розглянув це питання по суті.

Аналізуючи наведені вище аргументи, історію провадження та вирішуючи питання щодо подальшого руху справи, колегія суддів ураховує наступне.

Відмовляючи в задоволенні клопотання  ОСОБА_8  про заміну покарання у вигляді довічного позбавлення волі на покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, суд першої інстанції таке рішення мотивував тим, що станом на час судового розгляду законодавством України не було передбачено можливості розгляду вказаного клопотання.

Разом з цим, на час здійснення попереднього апеляційного та касаційного проваджень у цій справі, за рішенням Конституційного Суду України №6-р(II)/2021 16 вересня 2021 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ч.1 ст.81, ч.1 ст.82 КК України в тім, що вони унеможливлюють їх застосування до осіб, яких засуджено до відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Конституційний Суд України вказав, що з огляду на установлення Європейським судом з прав людини факту порушення Україною ст.3 Конвенції на підставі того, що покарання у вигляді довічного позбавлення волі є покаранням без перспективи звільнення, та з урахуванням того, що ч.2 ст.28 Конституції України є тотожною ст.3 Конвенції, встановлене КК України покарання у вигляді довічного позбавлення волі як покарання без перспективи звільнення є несумісним із вимогами Конституції України.

Водночас Конституційний Суд України зазначив, що довічне позбавлення волі як вид кримінального покарання не суперечить приписам ч.1 ст.3, ст.23, ч.2 ст.28 Конституції України, якщо засудженому до такого виду покарання на законодавчому рівні гарантовано право на дострокове звільнення від відбування такого покарання та/або заміну невідбутої частини покарання на більш м`яке покарання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року у справі №757/12726/18-ц (п.36) наголосила на тому, що 12 березня 2019 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Петухов проти України», в якому визнав, що довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування такого покарання та перспективи можливого звільнення суперечить ст.3 Конвенції.

06 листопада 2022 року набрав чинності Закон України №2690-ІХ від 18 жовтня 2022 року щодо гуманізації окремих норм кримінального законодавства щодо застосування покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Цим Законом України внесені зміни до положень ст.82 КК України, якими наразі визначено можливість заміни особі покарання у вигляді довічного позбавлення волі більш м`яким покаранням (позбавленням волі на строк від 15 до 20 років) після відбуття нею не менше 15 років призначеного судом покарання. Частину 2 ст.31 КПК України доповнено абз.3 такого змісту: "Клопотання (подання) про вирішення питання щодо заміни покарання у вигляді довічного позбавлення волі на покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк розглядається колегіально судом у складі трьох суддів".

Отже, законодавча конструкції вказаних вище норм кримінального та кримінального процесуального законів, зокрема, процедура розгляду клопотання про заміну покарання більш м`яким покаранням, були суттєво змінені.

Питання ж темпоральної дії (тобто дії у часі) закону про кримінальну відповідальність врегульоване ст.ст.4 і 5 КК України.

Частиною 2 ст.4 КК України передбачено, що кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

За загальним правилом, згідно з ч.2 ст.4 КК України, закон про кримінальну відповідальність має пряму дію у часі. Це означає, що закон поширює свою дію на ті кримінально-правові відносини, які виникли після набрання ним чинності (тобто на момент їх виникнення відповідний закон про кримінальну відповідальність уже набрав чинності і ще не втратив її). Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі визначається щодо кримінального протиправного діяння, караності, а також інших кримінально-правових наслідків діяння.

«Іншими кримінально-правовими наслідками діяння» визнаються будь-які передбачені КК України примусові заходи кримінально-правового характеру, здатні змінити (поліпшити чи погіршити) кримінально-правове становище особи.

Перелік таких наслідків та аспектів кримінально-правового становища особи не є вичерпним і охоплює, зокрема, заміну покарання або його невідбутої частини більш м`яким. На необхідність такого широкого тлумачення вказують вжиті законодавцем словесні конструкції «інші», «іншим чином» у ст.ст.4, 5 КК України.

Відповідно до ст.58 Конституції України, ч.1 ст.5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Частиною 3 ст.5 КК України унормовано, що закон про кримінальну відповідальність, що частково пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

Отже, положення ст.82 КК України щодо заміни покарання або його невідбутої частини більш м`яким, є «іншим кримінально-правовим наслідком діяння» в розумінні ч.2 ст.4 КК України. Підставою для такого висновку є те, що інститут заміни покарання або його невідбутої частини більш м`яким впливає на кримінально-правове становище особи (покращує або погіршує його).

Ураховуючи наведене вище, приписи ст.82 КК України в чинній редакції про можливість розгляду питання щодо заміни засудженому покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк підлягають застосуванню в цьому провадженні в силу ст.58 Конституції України та ст.5 КК України.

Клопотання ОСОБА_8 про заміну довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк у суді першої інстанції розглядалося суддею одноособово, тоді як за вимогами ч.2 ст.31 КПК України, що діють на час апеляційного розгляду, клопотання (подання) про вирішення питання щодо заміни покарання у вигляді довічного позбавлення волі на покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк у суді першої інстанції розглядається колегіально судом у складі трьох суддів.

При розгляді клопотання засудженого про вирішення питання щодо заміни покарання у вигляді довічного позбавлення волі на покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк у місцевому суді колегіально судом у складі трьох суддів буде дотримано засади кримінального провадження, в тому числі й забезпечення права на захист, що належить до загальновизнаних принципів міжнародного та національного законодавства, є необхідною умовою забезпечення права на справедливий судовий розгляд.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості вирішити згадане вище клопотання шляхом постановлення свого рішення за результатами розгляду клопотання по суті.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваної ухвали та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого необхідно врахувати зазначене вище, перевірити доводи апелянта й постановити судове рішення, що відповідало би вимогам закону.

Отже, апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Керуючись ст.ст.376, 404, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 , в інтересах засудженого ОСОБА_8 , задовольнити частково.

Ухвалу Білопільського районного суду Сумської області від 16 лютого 2021 року щодо ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

С у д д і :

        ОСОБА_2                   ОСОБА_3         ОСОБА_4