Справа № 562/3066/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" травня 2024 р. Здолбунівський районний суд

Рівненської області в складі:

головуючого судді Саган Л.В.

        за участю секретаря судового засідання Аврамчук Н.П.

позивача ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Ляшка Д.В.

представників відповідача - адвокатів Качан Т.Г., Януля Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Здолбунові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Здолбунівська міська рада Рівненської області, про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, -

                                        в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, вказуючи, що їй на праві власності належить частина будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане будинковолодіння розташоване на земельній ділянці розміром 0,088 га згідно плану забудови кварталу АДРЕСА_2 станом на листопад 1978 року. На підставі рішення Здолбунівської міської ради Рівненської області № 70 від 23 лютого 2000 року їй передано в користування присадибну земельну ділянку розміром 0,04 га, цільове призначення якої – для будівництва та обслуговування господарських будівель та споруд. Право власності на передану їй земельну ділянку вона не оформляла, оскільки вважає, що розмір земельної ділянки, на якій розташоване будинковолодіння АДРЕСА_3 , не відповідає тим фактичним розмірам, що були визначені при забудові кварталу АДРЕСА_2 . Присадибна земельна ділянка, яка знаходиться у її користуванні, межує, зокрема, з присадибною ділянкою, що належить відповідачеві ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 . Вважає, що розмір та конфігурація присадибної земельної ділянки відповідача не відповідає розміру та конфігурації, що мала місце відповідно до плану забудови кварталу № 54 станом на листопад 1978 року.

Стверджує, що межа присадибної земельної ділянки відповідача впритул проходить до належної їй надвірної будівлі – сараю «Б». Це суперечить будівельним нормам і правилам «ДБН-93», оскільки відстань до суміжної земельної ділянки від господарських будівель, споруд повинна бути не менше одного метра. У зв`язку з цим вона позбавлена можливості обслуговувати належну їй господарську будівлю (сарай «Б»). При виготовленні документації землеустрою та проведенні обмірів земельної ділянки ОСОБА_2 з нею ніхто не погоджував межі землекористування, межові знаки не встановлювалися.

Просить суд усунути перешкоди в користуванні нею господарською спорудою (сараєм «Б») за адресою: АДРЕСА_1 , визнати незаконним та скасувати рішення Здолбунівської міської ради Рівненської області № 912 від 09 жовтня 2013 року.

У заяві про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просить суд усунути перешкоди в користуванні нею господарською спорудою (сараєм «Б»), яка належить їй на праві власності за адресою: АДРЕСА_1 , визнати незаконним рішення Здолбунівської міської ради Рівненської області № 912 від 09 жовтня 2013 року «Про затвердження акту від 17 вересня 2013 року про встановлення, погодження та закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що передається у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_4 .

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Ляшко Д.В. позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просять задовольнити позов.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася. Подала заяву про застосування строку позовної давності. Просить суд відмовити у задоволенні позову.

Представники відповідача ОСОБА_2 – адвокати Качан Т.Г., Януля Б.В. у судовому засіданні позовні вимоги не визнали. Просять відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог за безпідставністю та в зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Здолбунівської міської ради Рівненської області, ОСОБА_3 подала до суду заяву про розгляд справи без її участі. Просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки оскаржуване рішення Здолбунівської міської ради Рівненської області № 912 від 09 жовтня 2013 року є законним, прийнятим у відповідності з чинним законодавством та жодним чином не порушує права позивача.

Вислухавши пояснення позивача, представників сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

       Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_5 , що стверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 3507913 від 06.05.2004, виданим Комунальним підприємством «Здолбунівське міське бюро технічної інвентаризації» (т.1 а.с.9).

Рішенням Здолбунівської міської ради Рівненської області № 70 від 23 лютого 2000 року ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,04 га по АДРЕСА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд (т.1 а.с.8).

Позивач не оформила право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд.

Відповідачеві ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,0937 га, з кадастровим номером 5622610100:00:008:0245, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що стверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № 16616113 від 23 січня 2014 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 16616530 від 23 січня 2014 року (т.1 а.с.136-137).

Згідно довідки № 02/12-М-163 від 31 березня 2014 року, виданої Здолбунівською міською радою Рівненської області, при обмірі земельної ділянки по АДРЕСА_3 було встановлено, що межа земельної ділянки з АДРЕСА_4 , згідно плану забудови кварталу № НОМЕР_1 становить 18.00 метрів, а фактично є 19.74 метри (т.1 а.с.79-80).

Разом з тим, як вбачається з висновку судової земельно-технічної експертизи №180326/1-ЗО від 21 травня 2018 року фактична площа та конфігурація належної ОСОБА_2 на праві власності земельної ділянки з кадастровим номером 5622610100:00:008:0245, розташованої в АДРЕСА_4 , не відповідає площі та межам, визначеним у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , створеному на підставі рішення Здолбунівської міської ради Рівненської області від 11 червня 2008 року №812.

       Фактична площа та конфігурація належної ОСОБА_2 на праві власності земельної ділянки з кадастровим номером 5622610100:00:008:0245, розташованої в АДРЕСА_4 , не відповідає площі та межам, визначеним у містобудівній документації, а саме: плану забудови кварталу м.Здолбунів Рівненської області, № 54 станом на листопад 1978 року.

       З боку суміжного землекористувача ОСОБА_2 здійснені захоплення частини земельної ділянки площею 19 кв.м, що знаходиться у користуванні ОСОБА_1 , розташованої у АДРЕСА_3 , та має конфігурацію по периметру за годинниковою стрілкою з правого верхнього кута: 2,97-19,05-2,33-3,08-4,32-7,02-9,96-0,67-48,69-0,24, а також забудова частини земельної ділянки розміром 1 кв.м, має конфігурацію по периметру за годинниковою стрілкою з правого верхнього кута: 3,08-0,24-3,08-0,21.

       Відстань від межі земельної ділянки ОСОБА_2 до господарської споруди - сараю «Б», належної суміжному землекористувачу ОСОБА_1 повинна становити 1,0 м згідно з чинним законодавством, а саме: державними будівельними нормами ДБН 360-92** і при відведенні земельної ділянки: з кадастровим номером 5622610100:00:008:0245, розташованої в АДРЕСА_4 у власність ОСОБА_2 не дотримана. Також було встановлено, що розміри господарської споруди - сараю «Б» відносно спірної межі між земельної ділянки сторін не змінювались (т.1 а.с.214-234).

За змістом статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до частини першої статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

У цьому випадку предметом спору є порушення права користування земельною ділянкою, як складова права власності, та запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення цивільних прав.

У позивачки виникли відповідні цивільні права, які підлягають судовому захисту в порядку цивільного судочинства. У цьому випадку виник спір про право між фізичними особами щодо порядку набуття права власності на земельну ділянку.

Якщо особа стверджує про порушення її прав як наслідок рішень, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема щодо оформлення права на земельну ділянку під набутими у власність будинком або спорудою, то визнання таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Разом з тим, установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18),від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження № 14-392цс18),від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18),від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18), від 05 травня 2019 року у справі № 554/10058/17 (провадження № 14-20цс19), від 30 січня 2020 року у справі №509/4966/17 (провадження № 61-3921св18).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21).

09 жовтня 2013 року Здолбунівська міська рада Рівненської області прийняла рішення № 912 «Про затвердження акту від 17 вересня 2013 року про встановлення, погодження та закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що передається у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_4 » (т.1 а.с.4).

Позивач стверджує, що оскаржуване рішення порушує її право користування господарською спорудою (сараєм «Б»).

Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 28 березня 2018 року прийнято постанову у справі № 681/1039/15-ц, у якій суд зазначив, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Тобто, при добросовісному виконанні набувачем земельної ділянки обов`язків щодо узгодження меж з користувачами чи власниками суміжних земельних ділянок, у разі, якщо користувач чи власник суміжної земельної ділянки безпідставно ухилився від погодження меж та не підписав акт, сама відсутність такого акта погодження меж не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки у власність.

Необхідно зазначити, що належними відповідачами у таких справах є особа, яка є власником чи користувачем суміжної земельної ділянки та отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, а також орган місцевого самоврядування, який вирішив питання про передачу у власність чи у користування суміжну земельну ділянку та комісією якого було визначено межі земельної ділянки.

Аналогічний правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18).

Позивач пред`явила позов тільки до ОСОБА_2 , позовних вимог до Здолбунівської міської ради Рівненської області не пред`явила, клопотань про залучення до участі у справі як відповідача чи співвідповідача не заявляла.

Оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії, а тому належним відповідачем поряд зі ОСОБА_2 має бути Здолбунівська міська рада Рівненської області за вимогою позивача про визнання незаконним і скасування її рішення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадком.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

За теоретичним визначенням "відповідач" - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

З огляду на не заявлення позовних вимог до територіальної громади в особі відповідного органу місцевого самоврядування, який є належним відповідачем в указаній справі, суд позбавлений можливості вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішення питання про їх задоволення, оскільки без залучення належного відповідача позовні вимоги не можуть бути вирішені.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2021 року в справі № 939/2207/19 (провадження № 61-10654св20).

У відповідності до положень статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

            Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

            Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо) (частина перша статті 103 ЗК України).

            Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

            За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

            Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших проявів принципу змагальності у цивільному процесі.

            Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20.

            Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

            У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

На підставі наведеного, враховуючи, що позивачем не заявлено позовних вимог до Здолбунівської міської ради Рівненської області та не надано суду доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_2 чинить їй перешкоди в користуванні господарською спорудою (сараєм «Б»), суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Оскільки суд відмовив у задоволенні позову, у відповідності до пункту другого частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.12, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України та на підставі ст.319 ЦК України, ст.152 ЗК України, суд –

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Здолбунівська міська рада Рівненської області, про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування -  відмовити.             

       Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

       Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 .

       Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Здолбунівська міська рада Рівненської області, місцезнаходження: 35700, м.Здолбунів Рівненської області, вул.Грушевського, 14, код ЄДРПОУ 05391130.

Повний текст рішення складено 31 травня 2024 року.

       С у д д я