ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

11-кп/818/1221/24

                                                                               619/26/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого                                 ОСОБА_1 ,

суддів                                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

за участю захисника                 ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду у м.Харків кримінальне провадження, внесене 06 жовтня 2020 року до ЄРДР за №12020220280001021, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 17 квітня 2024 року, якою

ОСОБА_6 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307КК України, змінено запобіжний захід у виді застави на запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 14 червня 2024 року без визначення розміру застави, -

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини

В провадженні Дергачівського районного суду Харківської області перебуває на розгляді кримінальне провадження, внесене 06 жовтня 2020 року до ЄРДР за №12020220280001021, за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч.2 ст.307 КК України.

Під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Дергачівського районного суду Харківської області від 20 січня 2021 року щодо обвинуваченого ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі – 45 400 грн.

15 лютого 2021 року ОСОБА_6 було звільнено з-під варти у зв`язку з внесенням застави.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 17 квітня 2024 рокузадоволено клопотання прокурора, обвинуваченому ОСОБА_6 змінено запобіжний захід з застави на тримання під вартою строком на 60 днів, до 14 червня 2024 року без визначення розміру застави, та звернено в дохід держави внесену раніше суму застави у розмірі – 45 400 грн.. Обвинуваченого ОСОБА_6 взято під варту в залі суду.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 17 квітня 2024 року щодо ОСОБА_6 , оскільки вона винесена з істотним порушенням вимог КПК України, з огляду на те, що клопотання прокурора було вручено учасникам безпосередньо перед початком судового розгляду, а не за три години, як того вимагає закон, що є неприпустимим. Судом не надано стороні захисту та обвинуваченому часу для підготовки та надання письмових доказів на спростування клопотання прокурора.

Судом не надано уваги тому, що обвинувачений у визначені судом дати судових засідань з`являвся, але із запізненням, прибував та розписувався у явочних листах. Причини запізнень були очевидні, ОСОБА_6 по національності циган, має специфічну зовнішність та коли він їде до суду з смт. Вільшани Харківської області, то минає безліч блокпостів, де його постійно, ретельно перевіряють певний час. Просить врахувати, що про такі затримки, обвинувачений попереджував її, як захисника, а вона в свою чергу попереджувала суд про затримку обвинуваченого. Окрім цього, просить врахувати, що обвинувачений був позбавлений доповісти на блокпостах про те, що він запізнюється саме в суд, оскільки судом жодного разу не надавались повістки про виклик до суду. При цьому ОСОБА_6 неодноразово наполягав щодо надання йому повісток.

Також просить врахувати, що обвинувачений має міцні соціальні зв`язки, дружину, бабусю.

Зазначає, що дана справа перебуває в суді з 2021 року, й за три роки прокурор так і не представив свідків сторони обвинувачення для допиту, а суд з незрозумілих причин не переходить до допиту свідків сторони захисту.

В судове засідання прокурор не з`явився та надав до суду заяву з проханням апеляційний розгляд провести без його участі. Також просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу захисника – без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник в судовому засіданні просила апеляційну скаргу задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника на підтримку апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне:

Мотиви суду

Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.

Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов`язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.

Відповідно до вимог ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності зміни, скасування або продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув`язнення.

При розгляді апеляційних скарг колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.

Конвенцією покладається обов`язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.

Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно ч.1 ст.200 КПК України прокурор, слідчий за погодженням з прокурором має право звернутися в порядку, передбаченому статтею 184 КПК, до слідчого судді, суду із клопотанням про зміну запобіжного заходу, в якому зазначає обставини, які: 1) виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу; 2) існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які слідчий, прокурор на той час не знав і не міг знати.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу у виді застави на запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави щодо обвинуваченого ОСОБА_6 дотримався вищезазначених вимог кримінального процесуального закону.

Апеляційним судом встановлено, що в провадженні Дергачівського районного суду Харківської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.2 ст.307 КК України.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 17 квітня 2024 рокуобвинуваченому ОСОБА_6 за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст.331 КПК України, було змінено запобіжний захід у виді застави на запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, до 14 червня 2024 року без визначення розміру застави, а заставу звернено в дохід держави. Обвинуваченого ОСОБА_6 взято під варту в залі суду.

В ході апеляційного розгляду встановлено, що при вирішенні питання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування до останнього більш тяжкого запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обґрунтовано дійшов висновку про існування обставин, що можуть перешкодити завершенню судового розгляду у разі перебування ОСОБА_6 під заставою, зокрема порушення останнім умов застосованого до нього запобіжного заходу у виді застави.

Як убачається з наявних матеріалів, ухвалою слідчого судді Дергачівського районного суду Харківської області від 20 січня 2021 року щодо обвинуваченого ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі – 45 400 грн.

15 лютого 2021 року ОСОБА_6 було звільнено з-під варти у зв`язку з внесенням застави.

17 квітня 2024 року прокурор звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 існуючого запобіжного заходу у виді застави на запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки обвинувачений, перебуваючи під заставою, порушив його умови, а саме не з`явився в судові засідання, призначені на 14.11.2023, 13.12.2023 та 20.03.2024.

Після перевірки та встановлення судом порушень обвинуваченим умов застосованого до нього запобіжного заходу у виді застави, ухвалою суду від  17 квітня 2024 року було задоволено клопотання прокурора та звернено в дохід держави суму застави у розмірі – 45 400 грн., та змінено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді застави на запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції, врахував те, що ризики, передбачені ст.177 КПК України, зокрема можливість обвинуваченим ОСОБА_6 вчинити спроби, зважаючи на тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі доведення його винуватості, переховуватися від суду, впливати на свідків, з огляду на встановлені порушення обвинуваченим умов застави, тяжкість пред`явленого обвинувачення, продовжують існувати та не зменшились.

Таким чином, колегія судді вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку, що запобіжний захід у виді застави з покладенням на обвинуваченого обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України в повній мірі не відповідає меті його застосування – забезпеченню виконання обвинуваченим покладних на нього процесуальних обов`язків та запобіганню спробам вчинити дії, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, змінивши обвинуваченому запобіжний захід на тримання під вартою без визначення застави.

Ці висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини, який неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Колегія суддів погоджується з висновками суду, що у цьому кримінальному провадженні суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого ОСОБА_6 та саме запобіжний захід у виді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, з огляду на вище встановлені обставини неправомірної процесуальної поведінки останнього.

Отже, суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність зміни запобіжного заходу з застави на тримання під вартою й доводи сторони захисту про необхідність застосування до ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу, та належно з`ясував всі обставини, які мають значення для вирішення цих питань.

Разом з цим, колегією суддів не встановлено переконливих відомостей про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою.

Апеляційний суд не вбачає підстав для застосування щодо ОСОБА_6 діючого раніше запобіжного заходу у виді застави та погоджується з висновком суду першої інстанції, який зазначив, що у разі застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді застави, він може вчинити спроби переховуватися від суду.

При цьому, застосований запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України (Samoylovichv. Ukraine, заява № 28969/04 від 16.05.2013), яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».

Вирішуючи питання доцільності зміни запобіжного заходу у виді застави на запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , суд в повній мірі обґрунтував своє рішення щодо необхідності застосування саме цього заходу забезпечення кримінального провадження, врахувавши при цьому й практику ЄСПЛ.

Разом з тим, посилання захисника на те, що ОСОБА_6 має міцні соціальні зв`язки, не є підставою для змінення обвинуваченому запобіжного заходу на більш м`який, не спростовує правильності прийнятого судом рішення, жодним чином не впливає на його висновки. Тим більш, зазначені обставини не завадили йому порушити покладенні на нього процесуальні обов`язки.

За таких обставин, проаналізувавши доводи сторін, колегія судів приходить до висновку, що враховуючи тяжкість обвинувачення, специфіку і фактичні обставини вчинення злочину, наявна необхідність у застосуванні обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначеним строку у межах 60 днів. Також відсутні підстави, які б спростовували тих вагомих ризиків, які обґрунтовують подальше його тримання під вартою, а також те, що менш суворі запобіжні заходи не будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні і зміна або застосування більш м`якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виключити ризики, пов`язані із звільненням його з під варти.

Враховуючи вищевикладене, ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам ст.370, 372 КПК України, практиці ЄСПЛ, а тому підстав для її скасування та обрання іншого виду запобіжного заходу ОСОБА_6 , про що йде мова в апеляційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.

Порушень судом вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали в даному провадженні не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення.        

       Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 17 квітня 2024 року про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді застави на запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 14 червня 2024 року без визначення розміру застави залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

       Колегія суддів:

ОСОБА_1                         ОСОБА_2                         ОСОБА_3