ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2024 року

м. Київ

справа № 303/8948/21

провадження № 61-7920св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

треті особи за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 липня 2022 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Готра Т. Ю., Джуга С. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Посилається на те, що позивач ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 зареєстрований у цьому будинку, однак з 30 березня 2020 року за указаною адресою не проживає, а проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Реєстрація місця проживання ОСОБА_2 у будинку, належному позивачу, перешкоджає їй безперешкодно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 .

У січні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення.

Позов мотивував тим, що він проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 в період з 20 листопада 1985 року по 23 липня 2019 року, і протягом цього часу за власні кошти здійснив істотні поліпшення будинку, внаслідок чого будинок значно зріс у ринковій вартості. 23 липня 2019 року місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано в будинку АДРЕСА_1 , для придбання якого використані кошти від продажу будинку АДРЕСА_3 , однак право власності на будинок АДРЕСА_1 формально набула дочка ОСОБА_2 - ОСОБА_1 . Через деякий час ОСОБА_1 почала створювати перешкоди ОСОБА_2 у проживанні за місцем реєстрації, внаслідок чого ОСОБА_2 в цей час за місцем реєстрації не проживає. Будь-якого іншого житла на праві власності чи на праві найму ОСОБА_2 не має і факт відсутності у нього ключів від замків на вхідних дверях до помешкання, у якому ОСОБА_2 зареєстрований та має право проживати, неповідомлення йому коду доступу до системи охорони будинку свідчить про вчинення йому перешкод у доступі до житла.

До початку судового засідання в суді першої інстанції ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову, яка мотивована тим, що ОСОБА_5 , як власник будинку АДРЕСА_1 , не тільки має необмежене право розпорядження зазначеним будинком, який є єдиним можливим місцем проживання ОСОБА_2 та у якому він зареєстрований, а й її представник чітко повідомила у відповіді на відзив про бажання ОСОБА_1 розпорядитися спірним житлом. Відчуження вказаного будинку відповідачем ОСОБА_1 призведе до повної неможливості відновити житлові права ОСОБА_2 , передбачені статтею 47 Конституції України. Відчуження зазначеного будинку, який є єдиним житлом ОСОБА_2 , в разі задоволення зустрічного позову призведе до невиконання чи утруднення виконання рішення суду.

Просив суд заборонити ОСОБА_1 продавати, дарувати, обмінювати чи будь-яким іншим чином відчужувати, обтяжувати, укладати попередні договори та здійснювати реєстрацію будь-яких правочинів щодо житлового будинку АДРЕСА_1 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду від 07 квітня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 тільки припускає, що ОСОБА_1 може вжити заходів щодо укладення будь-яких правочинів (продавати, дарувати, обмінювати тощо), в результаті чого буде неможливим виконання рішення суду у разі задоволення зустрічного позову. Крім цього, в поданій заяві він обмежився лише загальним формулюванням та поняттям підстав для забезпечення позову без правового обґрунтування такого. Зазначений житловий будинок належить на праві приватної власності ОСОБА_1 і предметом спору у цій справі є не майнові права позивача за зустрічним позовом на будинок, а усунення перешкод в користуванні ним. Водночас ОСОБА_2 посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17, в якій нібито зазначено правовий висновок щодо аналогічних підстав для забезпечення позову. Разом з тим, Великою Палатою Верховного Суду сформовано правовий висновок зовсім з інших правовідносин між сторонами на відміну від цього спору, зокрема щодо встановлення факту родинних відносин, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення розміру частки у цьому майні члена подружжя, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсним заповіту, тобто майнових прав на будинок.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що заходи забезпечення позову, які просить застосувати позивач за зустрічним позовом, не мають правового зв`язку з предметом позовних вимог, а отже у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити у зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю у існуванні реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення зустрічного позову.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 04 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Лесько А. О., задоволено. Ухвалу Мукачівського міськрайонного суду від 07 квітня 2022 року скасовано. Заяву ОСОБА_2 задоволено. Вжито заходи забезпечення позову у виді заборони ОСОБА_1 продавати, дарувати, обмінювати чи будь-яким іншим способом відчужувати, обтяжувати, укладати попередні договори та здійснювати реєстрацію будь-яких правочинів щодо об`єкта нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 216620621104, номер запису про право власності 32384871, підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Закарпатської області 11 липня 2019 року.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 як власник будинку АДРЕСА_1 має необмежене право розпорядження ним. При цьому, у випадку розпорядження ОСОБА_1 спірним будинком шляхом його відчуження в будь-який спосіб це призведе до повної втрати ОСОБА_2 можливості вселитися в будинок у разі задоволення судом рішення про задоволення його позовних вимог, тобто, призведе до неможливості виконання рішення суду.

Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у своїй постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18 висловив свою позицію та дійшов правових висновків, що при забезпеченні позову в немайновому спорі, повинна застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. У зазначеній постанові Об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду вважала наявними підстави для відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 910/1038/18 та у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 910/1352/18.

Вжиття заходів забезпечення позову не ставиться в залежність від характеру спору, оскільки вирішальне значення має встановлення факту, чи невжиття заходів забезпечення позову не унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції помилково вважав, що позов немайнового характеру не може бути забезпечений шляхом заборони відчуження житла, яке є предметом спору.

Враховуючи наявність спору та обставин, які можуть ускладнити або зробити неможливим виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що підлягає задоволенню заява ОСОБА_2 про забезпечення позову.

Аргументи особи, яка подала касаційну скаргу

У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Особа, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна довести, яка існує загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

На необхідність підтвердження покладених в основу заяви про забезпечення позову обставин належними і допустимими доказами звернула увагу Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20.

У постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 359/5561/17 Верховний Суд констатував, що «обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав, а існування загрози їх порушення повинно мати очевидний та об`єктивний характер». У постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 752/6255/18 Верховний Суд звернув увагу на те, що «суди не здійснили оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з`ясували співмірність виду забезпечення позову, який просив застосувати позивач, позовним вимогам, не оцінили рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, жодним чином не обґрунтували необхідність вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи заявника. Крім того, матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Відтак обраний позивачем спосіб забезпечення позову не є співмірним із предметом спору».

Проте, ні заява ОСОБА_2 про забезпечення позову, ні його апеляційна скарга на ухвалу місцевого суду про відмову у забезпечення позову не місять жодних доказів, на підставі яких можливо було б зробити висновок про обґрунтованість його припущення про існування ризиків, передбачених частиною другою статті 149 ЦПК України. Такі обставини не були встановлені і під час розгляду апеляційної скарги. Відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 не вчинялись і не вчиняються жодні дії, спрямовані на утруднення чи унеможливлення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

При цьому, апеляційний суд суперечить наведеній ним же в оскаржуваній постанові позиції Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, оскільки у вказаній справі наголошено на необхідності перевірки наявності достатньо обґрунтованого припущення ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову, проте у цій справі ризики, з якими цивільний процесуальний закон пов`язує можливість забезпечення позову, відсутні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії».

У постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 509/2765/19 наголошено, що «заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».

Предметом поданого ОСОБА_2 зустрічного позову є усунення перешкод у користуванні житлом та вселення, оскільки він себе вважає членом сім`ї власника будинку. Право власності ОСОБА_1 на будинок ОСОБА_2 не заперечує і не оспорює. Більше того, жодним законодавчим актом не заборонено власнику відчужувати нерухоме майно через те, що в ньому планують проживати особи, які вважають себе членами його сім`ї. За схожих обставин Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2019 року розглянувши справу № 296/6985/19, прийшов до висновку, що «виходячи з того, що спір має нематеріальний характер і накладення арешту на квартиру та прибудовані нежитлові приміщення не впливає на можливість виконання рішення суду про вселення і усунення перешкод в користуванні цими приміщеннями, заходи забезпечення позову є неспівмірними із позовними вимогами, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував ухвалу суду першої інстанції та відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову».

Отже, вжиті апеляційним судом заходи забезпечення позову у виді заборони власнику будинку ОСОБА_1 продавати, дарувати, обмінювати чи будь-яким іншим способом відчужувати, обтяжувати, укладати попередні договори та здійснювати реєстрацію будь-яких правочинів щодо нього є явно неспівмірними з заявленими ОСОБА_2 зустрічними позовними вимогами.

Аргументи інших учасників справи

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 та його представник - адвокат Лесько А. О. подали відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржене судове рішення є законним і обґрунтованим.

Відзив мотивовано тим, що достеменно знаючи, що її батько у віці 58 років не має іншого житла та коштів для придбання житла, оскільки всі заощадження родини були вкладені в купівлю будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 у позовній заяві не зазначила обставини, про які їй як члену сім`ї відомо, а саме: кімната за адресою АДРЕСА_2 не є постійним місцем проживання ОСОБА_2 ; у вказаному житлі в якості тимчасово прихистку ОСОБА_2 , у зв`язку з вчиненням йому перешкод у проживанні за постійним місцем проживання по причині умисного створення власником житла та її чоловіком ОСОБА_3 конфліктів, перебуває з дозволу власників та вказане житло знаходиться в іпотеці ВАТ «ЕлектронБанк» на підставі іпотечного договору, зі строком виконання - 14 липня 2023 року; ОСОБА_2 не має на праві власності або користування жодного іншого житла, крім будинку АДРЕСА_1 ; ОСОБА_2 не втрачав інтересу до спірного житла, оскільки весь час намагався вирішити з ОСОБА_1 питання свого проживання в будинку.

Вказані обставини підтверджені доказами, доданими ОСОБА_2 до відзиву на позов та зустрічної позовної заяви.

У позовній заяві ОСОБА_1 основним доводом є саме твердження, що проживання ОСОБА_2 перешкоджає реалізації нею права на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю. Будь-яких інших дійсних причин звертатися до суду з позовом про визнання таким, що втратив право користування житлом свого батька ОСОБА_2 , який іншого житла не має, ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції навести не змогла. Це ж зазначила представник ОСОБА_1 - адвокат Компанієць Н. Г. у відповіді на відзив ОСОБА_2 на позовну заяву.

Таким чином, ОСОБА_1 як власник будинку АДРЕСА_1 не тільки має необмежене право розпорядження зазначеним будинком, який на цей час є єдиним можливим місцем проживання ОСОБА_2 та у якому він зареєстрований, а й у позовній заяві та її представники у заяві по суті справи та в усних поясненнях під час розгляду апеляційним судом справи повідомили суду про бажання ОСОБА_1 розпорядитися спірним житлом та що здійсненню такого бажання перешкоджає реєстрація у цьому житлі ОСОБА_2 . Відповідно, апеляційний суд не мав обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, тому такі обставини не підлягали доказуванню.

Таким чином, апеляційний суд встановив необхідну умову застосування заходів забезпечення позову - достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав ОСОБА_2 .

За таких обставин вжитий судом спосіб забезпечення позову відповідає правовим висновкам Верховного Суду, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17. Разом з тим, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову, помилково вважав нерелевантним посилання на вказану постанову Великої Палати Верховного Суду, не взявши до уваги, що посилання стосується саме п. 35 постанови щодо достатності обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Є очевидним той факт, що розпорядження ОСОБА_1 спірним будинком шляхом навіть формального та удаваного відчуження іншій особі (особам), безумовно призведе до повної втрати ОСОБА_2 можливості вселитися в будинок у разі ухвалення судом рішення про задоволення його зустрічного позову, оскільки як позовні вимоги, так і зустрічні позовні вимоги обґрунтовуються підставами, передбаченими статтею 405 ЦК України, і вселення ОСОБА_2 до інших власників будинку стане неможливим. Відчуження зазначеного будинку, який є єдиним житлом ОСОБА_2 , в разі задоволення зустрічного позову призведе до повної неможливості виконати рішення суду. Тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів ОСОБА_2 .

У постанові від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19 (провадження

№ 61-21685св19) Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду наведено чіткі визначення та відмінності (розмежування) між такими видами забезпечення позову як арешт майна та заборона його відчуження. Верховний Суд роз`яснив, що: арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна; заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном. Враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним. Арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову. Заборона на відчуження квартири, щодо якої між сторонами виник спір, не є позбавленням права власності. Крім того, заходи забезпечення позову є тимчасовими і в разі вирішення між сторонами спору можуть бути скасовані судом.

Позов ОСОБА_1 про визнання її батька ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житлом, поданий з підстав, передбачених статтею 405 ЦК України, яка регулює саме право членів сім`ї власника житла на користування цим житлом. Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право членів сім`ї власника житла користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення та власник надавав згоду на вселення такої особи як члена своєї сім`ї. ОСОБА_2 прожив у шлюбі з ОСОБА_4 39 років у будинку АДРЕСА_3 , де також проживала їх дочка ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_3 , кошти від продажу цього будинку були використані на придбання будинку АДРЕСА_1 , куди й переселилася вся родина. Реєстрація ОСОБА_2 в цьому будинку як члена сім`ї відбулася за письмовою заявою ОСОБА_1 , копія якої міститься в матеріалах справи. При створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, особи вважають, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі. Тому за весь час подружнього життя ОСОБА_2 не придбав іншого, окремого житла для себе та не має такого житла.

Скасування забезпечення позову у виді тимчасової заборони ОСОБА_1 здійснити відчуження будинку, яке є єдиним законним місцем проживання ОСОБА_2 , до закінчення розгляду справи в суді та набрання законної сили рішенням суду, у разі відчуження ОСОБА_1 цього будинку, безумовно призведе до набуття ОСОБА_2 статусу «бездомної особи», до втрати ним єдиного можливого місця його реєстрації, повної десоціалізації, можливості звертатися до сімейного лікаря, оформлювати банківський рахунок на отримання заробітної плати, одержувати поштову кореспонденцію тощо.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року у справі № 359/5561/17, на яку також посилається заявник касаційної скарги, відмовлено у забезпеченні позову, яке було спрямоване на перешкоджання виконанню рішення суду, яке набрало законної сили. Нерелевантним є посилання в касаційній скарзі на постанову від 21 листопада 2018 року у справі № 752/6255/18. В цій справі судом відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_4 про забезпечення позову у виді накладення арешту на приміщення № АДРЕСА1. Безпідставними є і доводи касаційної скарги про суперечність постанови Закарпатського апеляційного суду від 04 липня 2022 року висновкам, наведеним у постанові Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18. В жодній із постанов Верховного Суду, на які вказує заявник касаційної скарги, Верховний Суд не висловив правових висновків, яким суперечила б постанова Закарпатського апеляційного суду від 04 липня 2022 року, предметом спору в якій є захист членом сім`ї - батьком власника будинку свого конституційного права на житло.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі Верховного Суду зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року продовжено ОСОБА_2 строк для подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23).

Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2024 року поновлено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 липня 2022 року.

Позиція Верховного Суду

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

За змістом частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема забороною вчиняти певні дії.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3, 4 частини першої, частина п`ята статті 151 ЦПК України).

Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. […] Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 рокуу справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що:

«38. Велика Палата Верховного Суду підтверджує сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначає таке.

40. Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».

41. Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

42. Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.

43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.

45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.

46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

57. Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні.

63. У справі № 910/8298/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду з посиланням на правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, зазначив: «У випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Водночас у таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду».

64. З урахуванням наведених Великою Палатою Верховного Суду мотивів цієї постанови підстав для відступу від висновків, що містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та на які послався Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду при передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, немає».

Установивши, що між сторонами виник немайновий спір з приводу права користування житлом, надавши належну правову оцінку доводам позивача за зустрічним позовом, на які він посилається як на підставу для забезпечення позову, врахувавши фактичні обставини справи та зміст позовних вимог ОСОБА_1 , яка обґрунтувала вимоги тим, що реєстрація місця проживання відповідача у належному їй будинку перешкоджає їй вільно розпоряджатися своїм майном, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_1 відчужувати житловий будинок у АДРЕСА_1 , оскільки у випадку його відчуження це унеможливить виконання судового рішення про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення у разі задоволення судом його позовних вимог до ОСОБА_1 , тобто можливість поновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.

Тому за обставин цієї справи вказаний захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачем вимогами, який спрямований на збереження існуючого становища у спірних правовідносинах до завершення розгляду справи. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні.

Разом з тим апеляційний суд задовольнив також заяву ОСОБА_2 в частині заборони ОСОБА_6 обтяжувати, укладати попередні договори та здійснювати реєстрацію будь-яких правочинів щодо житлового будинку, проте не врахував, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування та доцільності вжиття кожного з таких заходів.

Однак заява ОСОБА_2 про забезпечення позову в цій частині не містить належного обґрунтування співмірності таких заходів із заявленими вимогами за зустрічним позовом про вселення до житлового будинку.

За таких обставин постанова апеляційного суду підлягає зміні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23), дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення частково ухвалене без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене судове рішення змінити, а в іншій частині - залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 липня 2022 року змінити, виключивши в абзаці четвертому резолютивної частини слова «обтяжувати, укладати попередні договори та здійснювати реєстрацію будь-яких правочинів».

В іншій частині постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

А. Ю. Зайцев

Є. В. Краснощоков