КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №953/5843/23 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1

Провадження №11-кп/824/3750/2024 Суддя - доповідач - ОСОБА_2

Ухвала

Іменем України

27 травня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2024 та ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12.04.2024,

за участю прокурора ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2024 клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 з тримання під вартою на менш суворий запобіжний захід - залишено без задоволення.

Клопотання прокурора ОСОБА_8 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 - задоволено.

Продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 днів.

Строк дії ухвали про тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 в ДУ «Київський слідчий ізолятор» визначено до 07 травня 2024 року включно.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.04.2024 виправлено описку в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2024 у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 111, ч.5 ст. 407, ч.4 ст. 402 КК України (справа №953/5843/23). Постановлено вважати вірним та викладено у наступній редакції 4 абзац резолютивної частини ухвали суду: «Строк дії ухвали про тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 в ДУ «Київський слідчий ізолятор» визначено до 07 червня 2024 року включно.

При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 ,суд першої інстанції, врахував, що останній обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжкого злочину, обставини вчинення кримінальних правопорушень, а саме в умовах воєнного стану та відомості що характеризують особу обвинуваченого, та вважав, що з метою дотримання належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 відносно останнього необхідно продовжити строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки продовжують існувати ризики, передбачені ст.177 КПК України.

Зокрема, на думку суду, ризик переховування ОСОБА_6 від суду підтверджується тією обставиною, що дане кримінальне провадження знаходиться на розгляді в суді та у випадку доведеності його вини у вчинені інкримінованих йому кримінальних правопорушень, загрожує покарання у вигляді довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна. Таким чином, обвинувачений, який довгий час перебував на службі в органах Служби Безпеки, в тому числі оперативних підрозділах, володіючи спеціальними навичками спроможний переховуватись від суду.

Обґрунтовуючи ризик незаконного впливу на свідків, які не допитувались судом, суд вказав, що судовий розгляд триває, а тому з метою зміни останніми своїх показань обвинувачений ОСОБА_6 , шляхом залякування, підкупу чи будь-яким іншим способом може вчиняти вплив на таких осіб, з огляду на те, що обвинувачений ОСОБА_6 займав керівні посади в СБ України, та те, що останній є діючим співробітником та не відсторонений від посади. Судом зазначено, що сукупність вказаних обставин вказує на наявність ризиків щодо продовження ним протиправної поведінки.

Також судом встановлено, що інші більш м`які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, нездатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 , враховуючи ступінь тяжкості інкримінованих кримінальних правопорушень, високий ступінь ризиків передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були встановлені судом, та високий ступінь суспільної небезпечності інкримінованих злочинів проти порядку несення військової служби, вчинених в умовах воєнного стану, проти основ національної безпеки України.

Крім того, судом зазначено, що будь-яких даних про усунення ризиків, наявність яких слугувала підставою для обрання стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стороною захисту не надано, у зв`язку з чим суд, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого в ході судового розгляду, виконання процесуальних рішень у справі дійшов висновку, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду справи, а тому вважає за доцільне залишити ОСОБА_6 раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, необґрунтованість та невмотивованість ухвали, що постановлена без дотримання норм процесуального права, а саме: ч.1 ст. 183, п.п.5, 6 ч.1 ст. 184 КПК України, без врахування практики Європейського суду з прав людини, просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2024 скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора відмовити, задовольнити клопотання захисника та обрати ОСОБА_6 більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою або визначити розмір застави. Також захисник просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12.04.2024 у справі №953/5843/23 скасувати, як похідну ухвали від 09.04.2024.

Крім того, апелянт просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали від 09.04.2024, мотивуючи причини пропуску тим, що повний текст ухвали було оголошено 12.04.2024, а отже не маючи повного тексту ухвали і не розуміючи мотивів прийняття рішення, захист був позбавлений можливості подати апеляційну скаргу в строк, передбачений КПК України, у зв`язку з чим, на думку апелянта, строк подачі апеляційної скарги був пропущений з об`єктивних причин, які апелянт просив визнати поважними.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що в клопотанні про продовження запобіжного заходу прокурор вважав, що існують три ризики, передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які можуть перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні у разі перебування ОСОБА_6 на свободі, втім при обранні запобіжного заходу суд вважав, що існують ризики, передбачені п.п.1, 2, 3, 4, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, відповідно ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, за час досудового розслідування і судового слідства значно зменшились.

Щодо зазначених судом ризиків, захисник вказує, що Практика Верховного суду та Європейського суду з прав людини свідчить про те, що тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа, не може бути безумовною підставою для обрання щодо цієї особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Також апелянт зазначає, що поведінка ОСОБА_6 не дає жодної підстави вважати, що він збирається переховуватись від слідства і суду та перешкоджати встановленню істини та на підтвердження такого ризику клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу не містить ніякого обґрунтування і жодного доказу. Вказує й апелянт про відсутність підстав вважати, що ОСОБА_6 може незаконно впливати на свідків.

Крім того, захисник зазначає, що в клопотанні про продовження запобіжного заходу прокурор безпідставно стверджує, що ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, може здійснити інше кримінальне правопорушення, наприклад: не вийти на службу. При цьому, апелянт вказує, що ОСОБА_6 дійсно може не вийти на службу, якщо буде перебувати під цілодобовим домашнім арештом, але це аж ніяк не є кримінальним правопорушенням, натомість, чому з інших причин ОСОБА_6 може не вийти на службу, ні обґрунтування в клопотанні, ні доказів на підтвердження такого передбачення у прокурора немає.

Окрім того, апелянт зазначає, що в порушення вимог п.1 ч.3 ст. 199 КПК України, клопотання прокурора про продовження строку тримання ОСОБА_6 під вартою не містить жодних обставин, які б свідчили про те, що ризики не зменшились.

Також апелянт зазначає, що вимоги ст. 178 КПК України, відповідно до якої при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, суд в порушення зазначеної норми процесуального права не дотримався. При цьому, визначаючи наявність ризиків, суд послався тільки на тяжкість інкримінованих кримінальних правопорушень, та не оцінив всі відомості щодо обвинуваченого у сукупності (завершення досудового розслідування, наявність соціальних зв`язків, наявність постійного місця проживання, наявність членів родини на утриманні, належну процесуальну поведінку, тощо).

Апелянт стверджує, що в порушення п.5 ст. 199 КПК України, суд проігнорував, що на доведеність наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, прокурор не надав жодного доказу, а отже, враховуючи, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу не містить доводів, що подальше тримання під вартою обвинуваченого є виправданим, не містить доводів, що більш м`який запобіжний захід не забезпечить виконання покладених на обвинуваченого обов`язків, не містить доказів наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, апелянт вважає, що суд мав відмовити в задоволенні клопотання прокурора.

Також апелянт вважає, що суд мав врахувати. Що обвинувачений дуже тривалий термін - 1 рік і 7 місяців перебуває під вартою, у той час коли його вина ще не доведена, а ризики зі спливом часу значно зменшились.

Крім того, захисник вказує, що в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 12.04.2024 зазначена неправдива інформація в частині того, що ОСОБА_6 від участі у судовому засіданні під час відеоконференції відмовився, оскільки зв`язок із судом був перерваний і більше його не поновлювали, ніяких відмов від участі ОСОБА_6 не заявляв і вважає, що його право на захист, без його участі в судовому засіданні по виправленню описки і без участі його адвокатів, було порушено.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника, які просили задовольнити апеляційну скаргу з підстав наведених у ній, думку прокурора, який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду, вивчивши надані судом першої інстанції матеріали провадження, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарг не підлягає задоволенню з таких підстав.

З приводу клопотання захисника про поновлення строку апеляційного оскарження слід зазначити, що зі змісту клопотання захисника вбачається, що 09.04.2024 в судовому засіданні суду першої інстанції було оголошено резолютивну частину ухвали Шевченківського районного суду м. Києва, тоді як повний текст оскаржуваної ухвали було оголошено 12.04.2024, і саме з моменту оголошення повного тексту ухвали сторона захисту мала можливість ознайомитись із мотивами прийнятого рішення, а тому дані обставини, колегія суддів визнає поважними та вважає за необхідне поновити захиснику строк апеляційного оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2024.

По суті апеляційної скарги слід зазначити, що згідно із ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження №62022170020000257, по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 111, ч.5 ст. 407, ч.4 ст. 402 КК України.

Прокурором заявлено клопотання про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2024 клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, до 07 травня 2024 року включно.

12.04.2024 ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва виправлено описку в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2024 та постановлено вважати вірним та викладено у наступній редакції 4 абзац резолютивної частини ухвали суду: «Строк дії ухвали про тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 в ДУ «Київський слідчий ізолятор» визначено до 07 червня 2024 року включно.

Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції при розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано всі обставини, за яких таке продовження можливе.

Так, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, судом першої інстанції, були заслухані пояснення прокурора, обвинуваченого та його захисників для з`ясування обставин, що мають значення при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.

При розгляді питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання та правильно встановив, що продовжують існувати обґрунтовані ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на даний час виключають можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який.

Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, то на переконання колегії суддів вони є безпідставними з огляду на наступне.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

З врахуванням характеру висунутого ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні тяжких та особливо тяжкого злочину, спрямованого на проведення підривної діяльності проти України в умовах воєнного стану, який карається позбавленням волі на строк п`ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна, тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, який є військовою службовою особою Служби безпеки України, тривалий час перебував, в тому числі і в оперативних підрозділах Служби безпеки та володіє спеціальними навичками, колегія суддів дійшла висновку, що обвинувачений ОСОБА_6 з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватися від суду, вчинити інші протиправні дії чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується, такі ризики не зменшились і виправдовують подальше його тримання під вартою.

Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Що стосується ризику, передбаченого п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливості обвинуваченого ОСОБА_6 впливати на недопитаних свідків у даному кримінальному провадженні, то на переконання колегії суддів, з урахуванням конкретних обставин кримінального правопорушення, яке інкриміноване обвинуваченому, на даному етапі провадження, яке наразі триває, докази сторони обвинувачення досліджуються, існують достатні підстави вважати, що обвинувачений з метою мінімізації негативних наслідків для себе може впливати на свідків, які ще не допитані у даному кримінальному провадженні, заради зміни або відмови від раніше наданих ними показів.

Твердження захисника про відсутність намірів у обвинуваченого переховуватись від слідства і суду, перешкоджати встановленню істини та незаконно впливати на свідків, колегія суддів вважає непереконливими, з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, поставлені у провину обвинуваченому та дані про його особу, які у своїй сукупності, дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 може вчинити дії передбаченіп.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.

Посилання обвинуваченого, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції на фактичні обставини справи та відсутність доказів його винуватості у даному провадженні, фальсифікацію матеріалів кримінального провадження, колегія суддів до уваги не бере, оскільки це є предметом судового розгляду суду першої інстанції та наступної їх оцінки, тоді як під час розгляду питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого обставини кримінального правопорушення не досліджуються та оцінка доказам не надається.

Доводи захисника про тривалість перебування обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою не можуть бути безумовною підставою для зміни йому запобіжного заходу, оскільки вказана обставина відповідно до вимог ст. 178 КПК України не враховується при обранні запобіжного заходу та вирішенні питання доцільності тримання під вартою особи, щодо якої існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об`єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про його особу підтверджують на даному етапі провадження, потребу в подальшому триманні під вартою. З огляду на викладене, підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає. Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також твердження апелянта про те, що наведені у судовому рішенні ризики не ґрунтуються на жодному доказі, колегія суддів вважає безпідставними.

Рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.

При цьому, продовжуючи строк тримання під вартою на 60 днів, суд першої інстанції в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2024 помилково вказав кінцевий строк дії ухвали до 07 травня 2024 року, замість вірного строку до 07 червня 2024 року, і таку описку в подальшому виправив ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.04.2024.

З приводу тверджень апелянта про те, що ОСОБА_6 від участі в судовому засіданні 12.04.2024 під час винесення ухвали Шевченківського районного суду м. Києва про виправлення описки не відмовлявся, а зв`язок із судом був перерваний і його не поновили, що на думку захисника, свідчить про порушення права на захист обвинуваченого, то такі твердження захисника, колегія суддів вважає непереконливими, оскільки вони не підтвердженні жодними доказами, тоді як відповідно до даної ухвали суду ОСОБА_6 та його захисників було повідомлено про дату, час і місце засідання, відповідно до ч.2 ст. 379 КПК України, а також ОСОБА_6 було забезпечено відеоконференцзв`язок, під час якого останній відмовився від участі в судовому засіданні. Інших даних матеріали справи не містять та захисником до суду апеляційної інстанції не надано.

Відтак, будь - яких істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для скасування чи зміни вищенаведених судових рішень, колегією суддів не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, а не інший запобіжний захід, як про це просить захисник, має забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_6 процесуальних обов`язків у даному кримінальному провадженні.

Керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 задовольнити та поновити строк апеляційного оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2024.

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2024, якою продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_6 , строком на 60 днів та ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 12.04.2024, якою виправлено описку в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 09.04.2024 і строк дії ухвали про тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 в ДУ «Київський слідчий ізолятор» визначено до 07 червня 2024 року включно - без змін.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

____________ _____________ _____________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4