ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Чернівці

23 травня 2024 року Справа № 926/5602/23

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Гушилик С.М., за участю секретаря судового засідання Петровської В.С. розглянувши справу №926/5602/23

За позовом Керівника Чернівецької окружної прокуратури (58002, м.Чернівці, вул.28 Червня, 69) в інтересах держави в особі: Новоселицької міської ради (60300, Чернівецька обл., м.Новоселиця, вул.Чкалова, 7)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" (58018, м.Чернівці, вул.Сидора Воробкевича, 1-А)

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів до бюджету в сумі 900565,00 грн

За участю представників:

Від прокурора: Маріуца Р.А., Коцюба Т.С.

Від позивача: Полковнікова О.В. - представниця (дов.№107 від 26.01.2024р.)

Від відповідача: Попов В.Д. - адвокат (дов. №007.2Др-21-1223 від 12.12.2023р.)

СУТЬ СПОРУ: Керівник Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новоселицької міської ради звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" про стягнення коштів до бюджету в сумі 900565,26 грн.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що за результатами процедури закупівлі природного газу між позивачем та відповідачем укладено договір на постачання природного газу для потреб споживачів, що не є побутовими №41НВ587-203-20 від 27.03.2020 року. У подальшому, договір був викладений в редакції додаткової угоди №1 від 08.07.2020 року. За договором ціна газу з ПДВ становила 2999 грн за 1000 куб.газу. В подальшому, до вищевказаного договору, сторони уклали ряд додаткових угод, якими збільшили ціну газу. Умови договору сторонами виконано. Проте, додаткові угоди суперечать вимогам ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому є нікчемними. Внаслідок нікчемності таких угод позивачем переплачено відповідачу за природний газ, який не був поставлений, бюджетних коштів у розмірі 900565,26 грн, отже вказані кошти, на думку прокурора, слід повернути в бюджет, а відтак вони підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

29.12.2023 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровано матеріали позовної заяви за вх.№5602.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2023 року позовну заяву за вх.№5602 передано судді Гушилик С.М.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 02.01.2024 року позовну заяву залишено без руху.

05.01.2024 року прокурором на адресу суду надіслано заяву про виправлення недоліків позовної заяви (вх.№56).

Ухвалою суду від 08.01.2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.01.2024 року.

22.01.2024 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№276), в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на наступне: - прокурор не наділений правом представляти інтереси держави у даній справі; - внесення змін в договір чітко передбачене п.3.3 договору, сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, станом на день звернення з позовом договір припинив свою дію; - збільшення ціни відбувалось шляхом повідомлення про зміну ціни та не більше ніж на 10%, що передбачено Законом України "Про публічні закупівлі"; - доказами споживання природного газу є акти приймання-передавання газу; - пролонгація договору була визначена додатковою угодою №1 від 08.07.2020 року до договору №41НВ587-203-20, яку прокурор вважає нікчемною; - позивачем неодноразово порушувались умови договору в частині споживання в договірних обсягах; - у разі задоволення позову, відповідач просить застосувати реституцію, також відповідачем зазначено орієнтовний розмір понесених витрат на правничу допомогу, який складає 30000 грн.

29.01.2024 року відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№374)

Від представника позивача 29.01.2024 року надійшла відповідь на відзив (вх.№387) в якій останній наполягає на задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що Новоселицькою міською радою добросовісно виконувались умови договору, про всі додаткові угоди до договору спрямовані на збільшення ціни на газ, а тому є недобросовісними.

Ухвалою суду від 30.01.2024 року відкладено підготовче засідання на 20.02.2024 року.

31.01.2024 року від прокурора надійшла відповідь на відзив (вх.№151) відхиляє доводи відповідача, посилаючись на те, наступне: - прокурором проаналізовано загальнодоступну інформацію, щодо процедур закупівлі, за результатами якої виявлено порушення Закону України "Про публічні закупівлі", які стали підставою для звернення з позовом; - пролонгація договору передбачена законом та п.11.1 договору; - застосування двосторонньої реституції буде помилковим, так як нікчемними є додаткові угоди до договору, тоді як основний договір на підставі якого здійснювалось постачання газу не визнавався нікчемним; - щодо стягнення коштів з відповідача, то вони були сплачені Новоселицькою міською радою відповідачу безпідставно, а розрахунок здійснено правильно та з врахуванням всіх сплачених коштів.

05.02.2024 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив позивача (вх.№215), в якій він посилається на те, що позивачем не викладено своїх пояснень та аргументів.

09.02.2024 року представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив прокурора (вх.№276), згідно з якими останній просить суд відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що прокурору не надано повноважень для здійснення моніторингу закупівлі; згідно постанови Західного апеляційного господарського суду у справі № 926/1206/23 встановлено нікчемність лише пунктів 6.2.2 і 6.2.3 додаткової угоди №1 від 08.07.2020 року до договору №41НВ587-203-20; пунктом 11.1 договору №41НВ587-203-20 від 27.03.2020 року, на який посилається прокурор як на продовження його дії на 2021 рік, не визначено продовження строку дії на наступний календарний рік, таке продовження передбачено саме додатковою угодою №1 від 08.07.2020 року, яку прокурор вважає нікчемною; поставка газу споживачу, підтверджена актами приймання-передачі природного газу.

Також, 09.02.2024 року відповідач звернувся із заявою про зупинення провадження у справі (вх.№495).

До початку підготовчого засідання, 20.02.2024 року, від представника позивача надійшла заява про долучення доказів (вх.№402).

Ухвалою суду від 20.02.2024 року продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 26.03.2024 року.

13.03.2024 року від прокурора надійшла заява про зміну предмета спору (вх.№763), так прокурор у вказаній заяві просить суд визнати недійсними додаткові угоди №№ 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 13 до договору №41НВ587-203-20 від 27.03.2020 року в цілому, додаткову угоду №12 в частині та стягнути з відповідача безпідставно сплачені кошти в сумі 900565,26 грн.

Від позивача надійшла заява (вх.№777), в якій останній підтримує заяву прокурора про зміну предмета спору.

Представником відповідача 25.03.2024 року подано письмові пояснення у справі (вх.№800), в яких він заперечує проти прийняття заяви на зміну позовних вимог.

Ухвалою суду від 26.03.2024 року задоволено заяву прокурора та змінено предмет позову, а відтак подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням зміни предмету спору, а саме: про визнання недійсними додаткових угод до договору №41НВ587-203-20 від 27.03.2020 року зокрема: №2 від 09.07.2020 року, №3 від 31.07.2020 року, №4 від 31.08.2020 року, №5 від 15.09.2020 року, №6 від 02.10.2020 року, №7 від 04.11.2020 року, №8 від 24.11.2020 року, №9 від 14.12.2020 року, №10 від 30.12.2020 року, №13 (без дати), визнання частково недійсною додаткову угоду №12 від 18.01.2020 року та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" на користь Новоселицької міської ради сплачених коштів в сумі 900565,26 грн.

01.04.2024 року від представника відповідача надійшли заперечення на заяву про зміну предмета спору (вх.№856), посилаючись на те, що вимоги прокурора є безпідставними з наступних підстав: - додаткова угода №1 від 08.07.2020 року до договору №41НВ587-203-20, яку прокурор визнає нікчемною, була предметом розгляду у справі №926/1206/23 та апеляційною інстанцією встановлено нікчемність лише окремих її пунктів, а відтак в силу вимог ст.75 ГПК України даний факт є преюдиційним та не підлягає повторному розгляду; - при підписані всіх додаткових угод до договору №41НВ587-203-20 сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов, угоди були укладені без порушення Закону України "Про публічні закупівлі", а відтак відсутні підстави для визнання їх недійсними; - вимога прокурора щодо визнання недійсною додаткової угоди №12 від 18.01.2020 року в частині включення до суми договору 1458936,62 гри та встановлення суми договору 1458936,62 грн не відповідає фактичним обставинам справи; - в разі визнання недійсними додаткових угод необхідно застосувати правові наслідки передбачені ст.216 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 08.04.2024 року у задоволенні заяви відповідача про зупинення провадження у справі (вх.№495) відмовлено та цією ж ухвалою закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.04.2024 року.

У вступному слові прокурор зазначив, що ним помилково у прохальній частині заяви про зміну предмету позову зазначено про "визнання недійсною додаткову угоду №12 від 18.01.2020 року в частині включення до суми договору 1458936,62 гри та встановлення суми договору 1458936,62 грн", що є невірним, тоді як в обґрунтуванні заяви зазначено "в частині включення до суми договору 129595,46 грн та встановлення загальної суми договору 1458936,62 грн", що є вірним, а тому просить врахувати ці пояснення.

Відповідач у своєму вступному слові проти таких пояснень заперечував.

Заслухавши в судовому засіданні, 17.04.2024 року вступне слово прокурора, представників позивача і відповідача, з`ясувавши обставини, на які посилаються сторони, суд перейшов до дослідження доказів в порядку статей 209-210 ГПК України.

Представником відповідача 29.04.2024 року через систему "Електронний суд" подано заяву про стягнення витрат на правничу допомогу разом із розрахунком (вх.№162), в обгрунтування якої останній зазначає, що не залежно від результатів розгляду справи судові витрати понесені відповідачем підлягають стягненню з позивача.

В судових засіданнях, під час розгляду справи по суті судом оголошено перерви (17.04.2024 року, 01.05.2024 року, 02.05.2024 року, 10.05.2024 року, 10.05.2024 року, 13.05.2024 року).

У судовому засіданні 23.05.2024 року після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд оголосив про перехід до судових дебатів. Під час яких, прокурор та позивач підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

В свою чергу представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, з підстав викладених у письмовому відзиві та додаткових поясненнях.

Слід зазначити, що при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених у ст.ст.2, 4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. В силу норм ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997 року і набула чинності в Україні 11.09.1997р. 3 прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Суд з метою належного виконання свого процесуального обов`язку щодо розгляду справи по суті, керується п.10 ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що кореспондується із ст.129 Конституції України, за якою однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

У відповідності до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте, розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши прокурора та уповноважених представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з поставки товару на підставі укладеного договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до статті 144 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майнові права та майнові обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно зі статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріли справи, у лютому 2020 року Новоселицькою міською радою проведено відкриті торги щодо закупівлі "природного газу" ДК 021:2015: 091200000-6 "Газове паливо".

Оголошення про проведення відкритих торгів оприлюднено в мережі Інтернет на веб-сайті "Prozorro" за UA-2020-02-21-002214-a Єдиним критерієм вибору переможця є ціна.

За результатом проведення торгів переможцем вказаного аукціону визначено Товариство з обмеженою відповідальністю ТзОВ "Чернівцігаз Збут" з ціновою пропозицією 1274575 грн.

За результатами проведених торгів між Новоселицькою міською радою та ТзОВ "Чернівцігаз Збут" укладено договір на постачання природного газу для потреб споживачів, що не є побутовими №41НВ587-203-20 від 27.03.2020 року (далі - договір).

У відповідності до вимог п.1.1 договору постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2020 році природний газ належної якості, а споживач зобов`язаний прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору.

За умовами п.2.1 договору постачальник передає споживачу з дати підписання по 31.12.2020 року (включно) газ обсягом до 425000,0 куб.м., в тому числі по місяцях (березень - 50000,0, квітень - 50000,0, травень - 25000,0, жовтень - 50000,0, листопад - 100000,0, грудень 150000,0).

За підсумками розрахункового періоду до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, споживач зобов`язаний надати постачальнику копію відповідного акту про фактичний об`єм (обсяг) розподіленого природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494. На підставі отриманих від споживача даних та/або даних Оператора ГТС постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника. Споживач протягом семи днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу (п.п.3.3-3.5 договору).

Згідно п.5.1 договору сторони визначили, що ціна за 1000 куб.м.газу становить 2499,17 грн, крім того податок на додану вартість (20%) - 499,83 грн, всього до сплати 2999,00 грн. до ціни газу постачальний враховує витрати на транспортування газу до установ споживача.

Загальна вартість договору становить разом з ПДВ - 1274575,00 грн (п.5.4 договору).

Замовник має право продовжити дію цього договору на наступний рік у вартості не більше 20% для проведення відкритих торгів згідно Закону "Про публічні закупівлі" (п.5.5 договору).

За умовами п.6.1 договору оплата за газ здійснюється споживачем включно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати до 10 числа наступного місяця за місяцем поставки газу на підставі акту приймання-передачі природного газу.

Сторони погоджуються, що при перерахуванні коштів в призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим (п.6.2 договору).

Згідно з п.11.1 договору договір набирає чинності з моменту підписання та діє в частині поставок газу до 31 грудня 2020 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного виконання.

Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятись від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків передбачених п.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі". Всі зміни і доповнення до даного договору, у тому числі здійсненні на підставі нормативних актів Верховної ради України, Кабінету Міністрів України, НКРЕКП або іншого органу, що регулює відносини на ринку природного газу України, повинні бути оформлені письмово і підписані повноваженими представниками сторін (п.11.2 договору).

Всі доповнення та додаткові угоди набирають чинності в разі, коли вони укладені в письмовій формі, мають дату, номер, посилання на даний договір, підписи уповноважених представників сторін та оригінальні печатки підприємств (п.11.3 договору).

08.07.2020 року сторонами укладено додаткову угоду №1 до згаданого договору, якою договір від 27.03.2020 року викладено в новій редакції.

У відповідності до вимог п.1.1 договору (в новій редакції) постачальник зобов`язується передати у власність споживачу природний газ (код за державним класифікатором продукції та послуг ДК 021:2015: 091200000-6 "Газове паливо") у необхідних для споживача обсягах, а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість газу у розмірі, строки та порядку, що визначений цим договором.

За умовами п.1.3 договору (в новій редакції) річний плановий обсяг газу визначається сторонами у додатку №1 до цього договору.

За умовами договору постачання природного газу постачальник забезпечує споживача необхідним підтвердженим обсягом природного газу на визначений договором період. Оперативний контроль за відпуском газу замовнику здійснює оператор ГРМ відповідно до умов договору розподілу газу укладеного в установленому порядку між споживачем та оператором ГРМ. Постачальник також має право оперативно контролювати обсяг споживання природного газу споживачем, використовуючи базу даних оператора ГРМ/ГТС або інформацію споживача, а також самостійного контролю обсягів споживання природного газу на об`єкті споживача. Якість газу, який передається споживачеві в пунктах призначення, має відповідати вимогам, установленим державними стандартами та технічними умовами щодо його якості (пункт 2.1 договору в новій редакції).

Обсяг переданого (спожитого), газу за розрахунковий період (пункт 4.1 договору в новій редакції), що підлягає оплаті споживачем, визначається на межі балансової належності між оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційних вузлів обліку (лічильників газу), визначених в заяві-приєднанні до договору розподілу природного газу, укладеного між оператором ГРМ та споживачем, а також з урахуванням процедур, передбачених кодексом ГРМ (пункт 2.3 договору (в новій редакції).

Порядок визначення (звіряння) фактичного обсягу поставленого (спожитого) природного газу між сторонами визначений у п.2.9 договору (в новій редакції).

3а підсумками розрахункового періоду Споживач до 02 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов`язаний надати постачальнику копію акту, який визначає фактичний обсяг розподіленого Оператором ГРМ природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між Оператором ГРМ та Споживачем (п.2.9.1 договору (в новій редакції).

На підставі отриманого від Споживача акту, складеного між Оператором ГРМ та Споживачем згідно з п.2.9.1 цього договору, Постачальник протягом трьох робочих днів готує два примірники акту приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних постачальником. При цьому, споживач, після виконання ним п.2.9.1 цього договору, зобов`язаний до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим (або в інший строк, визначений постачальником) особисто (або через уповноваженого представника чи працівника споживача) отримати у постачальника два примірники акту приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних постачальником (п.2.9.2 договору в новій редакції).

Розрахунки за поставлений споживачеві газ здійснюються за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем (п.3.1 договору (в новій редакції).

Згідно п.3.2 договору (в новій редакції) ціна газу становить 2499,17 грн за 1000 куб., крім того, ПДВ 499,83 грн, всього з ПДВ - 2999,00 грн.

Згідно з пунктами 3.3, 3.4 договору (в новій редакції), ціна, зазначена в пункті 3.2 договору, може змінюватись протягом дії договору шляхом повідомлення споживача постачальником про відповідну зміну ціни. При цьому, кожне останнє повідомлення постачальника скасовує відповідні ціни на газ, вказані в попередніх повідомленнях постачальника з моменту, вказаному в останньому повідомленні постачальника. Сторони можуть також за взаємною згодою додатково оформити відповідну додаткову угоду про зміну ціни. У разі непогодження з новою ціною, споживач в строк не пізніше ніж за п`ять робочих днів до початку наступного місяця поставки газу зобов`язаний : письмово повідомити про це постачальника, повністю розрахуватись з постачальником за фактично спожитий газ станом на останній день місяця поставки газу постачальником по цьому договору, укласти з постачальником угоду про припинення дії цього договору з першого дня відповідного місяця поставки газу, або припинити власне споживання газу в останній день місяця поставки газу постачальником по цьому договору із забезпеченням споживачем виконання процедури опломбування Оператором ГРМ всього газового обладнання споживача.

У відповідності до вимог п.3.7 договору (в новій редакції) сторони домовились, що ціна газу розрахована відповідно до цього договору, застосовується сторонами при розрахунках за цим договором.

Місячна вартість газу визначається шляхом множення ціни газу за 1 куб.м. на загальний місячний обсяг фактично спожитого газу споживачем, визначеного згідно з цим договором (п.3.8 договору в новій редакції).

Згідно п.3.9 договору (в новій редакції) загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу поставленого споживачем за даним договором та становить 1274575,00 грн, в т.ч. - ПДВ 212429,17 грн.

Порядок оплати газу, сторони погодили у п.4.2 договору (в новій редакції), за яким оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Споживач сплачує вартість спожитого обсягу газу протягом місяця його споживання пропорційно спожитому щоденно обсягу газу.

Оплата може проводитись Споживачем подекадно або в інші строки протягом місяця споживання, але не пізніше останнього числа цього місяця. Остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу здійснюється до 05 числа місяця, наступного за місяцем споживання за ціною зазначеною постачальником в акті приймання - передачі природного газу за цей період. У разі відсутності інформації про зміну ціни газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати, споживач розраховує суму платежу за ціною, що діє на дату здійснення оплати. При цьому, у випадку зміни постачальником ціни після проведення споживачем оплати, сплачені споживачем кошти зараховуються в оплату вартості газу по ціні , зміненої постачальником, який проводить споживачу відповідний перерахунок вартості газу та зміненою ціною. Сторони можуть в порядку, визначеному п.2.9.7 цього договору додатково (в т.ч для забезпечення споживачем процедури закупівлі відповідного обсягу газу) оформити рахунок-акт визначення договірних обсягів газу (п.4.2.1 договору (в новій редакції).

Відповідно до п. 11.1 -11.2 договору (в новій редакції), цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє в частині постачання газу до 31.12.2020 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Договір вважається продовженим на строк, достатній для проведення споживачем процедури закупівлі на наступний календарний рік в порядку та розмірі, передбачених Законом. При цьому, у разі необхідності зміни споживачем планових обсягів постачання газу на продовжений строк, споживач, не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення поточного календарного року, надає оператору ГРМ та постачальнику письмову пропозицію щодо зміни планових обсягів постачання газу, а сторони можуть після цього внести відповідні зміни в частині зміни планових обсягів постачання газу на продовжений строк до додатку №1 до договору, який є його невід`ємною частиною. У разі незабезпечення проведення споживачем процедури закупівлі, обсяг газу оплачується споживачем відповідно до п.1.8 цього договору.

У подальшому між постачальником та споживачем укладено ряд додаткових угод до договору №41НВ587-203-20 від 27.03.2020 року, якими змінено ціну газу та обсяги його споживання, а саме: - №2 від 09.07.2020 року ціна газу за 1000 куб.м. з ПДВ становить 3298,00 грн, річний обсяг газу - 386,725675 тис.куб.м.; - №3 від 31.07.2020 року ціна газу з ПДВ за 1000 куб.м. становить 3627,00 грн, річний обсяг газу - 351,902968 тис.куб.м.; - №4 від 31.08.2020 року ціна газу з ПДВ за 1000 куб.м. становить 3989,00 грн, річний обсяг газу - 320,224723 тис.куб.м.; - №5 від 15.09.2020 року ціна газу за 1000 куб.м. становить 4387,00 грн з ПДВ, річний обсяг газу - 290,830772 тис.куб.м.; - №6 від 02.10.2020 року ціна газу за 1000 куб.м. становить 4825,00 грн з ПДВ, річний обсяг газу - 265,231518 тис.куб.м.; - №7 від 04.11.2020 року ціна газу за 1000 куб.м. становить 5307,00 грн з ПДВ, річний обсяг газу - 241,399283 тис.куб.м.; - №8 від 24.11.2020 року ціна газу за 1000 куб.м. становить 5837,70 грн з ПДВ, річний обсяг газу - 220,0647125 тис.куб.м.; - №9 від 14.12.2020 року ціна газу за 1000 куб.м. становить 6421,46 грн з ПДВ, річний обсяг газу - 203,862413 тис.куб.м.; - №10 від 30.12.2020 року сторони погодили внести зміни до п.3.9 договору: а саме "загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу поставленого споживачеві за даним договором та становить 1215780,52 грн, в т.ч.ПДВ 202630,08 грн; при цьому, згідно додатку до вказаної угоди річний обсяг газу - 153,179827 тис.куб.м.; - №11 (без дати) сторони внесли зміни в п.1.8 договору та в п.11.2 договору, якою зокрема дію договору сторони погодили до 31.03.2021 року; - №12 від 18.01.2021 року сторони визначили загальну суму договору, яка становить 1458936,62 грн, в т.ч.243156,10 грн ПДВ, (до якої включається вартість газу в сумі 243156,10 грн т.ч. ПДВ 40526,02 грн, дію договору сторони погодили до 31.03.2020 року, річний обсяг газу на 2021 рік - 37,86617 тис.куб.м.; - №13 (без дати) ціна газу за 1000 куб.м. становить 7063,00 грн з ПДВ, річний обсяг газу - 34,426745 тис.куб.м.

Згідно актів приймання-передавання товарної продукції, які подані прокурором, відповідачем поставлено 243383,26 куб.м.газу, зокрема: №ЧЦ389021330 від 31.12.2019 року, №ЧЦ380000507 від 31.01.2020 року, №ЧЦ380003354 від 29.02.2020, №ЧЦ380005396 від 31.03.2020 року, №ЧЦ380008422 від 30.04.2020 року, №ЧЦ380019230 від 31.10.2020 року, №ЧЦ380020665 від 30.11.2020 року, №ЧЦ380022838 від 31.12.2020 року, №ЧЦ381000980 від 31.01.2021 року, №ЧЦ381003076 від 28.02.2021 року, №ЧЦ381005165 від 31.03.2021 року, №ЧЦ381006620 від 30.04.2021 року, а споживачем сплачено кошти.

Сплата за поставлений газ підтверджується платіжними дорученнями: №2839 від 17.12.2019 року на суму 711261,30 грн, №2841 від 17.12.2019 року на суму104197,20 грн, №2844 від 17.12.2019 року на суму 2330,6 грн, №2848 від 17.12.2019 року на суму 66544,7 грн, №2846 від 17.12.2019 року на суму 2284,17 грн, №822 від 27.03.2019 року на суму 45000 грн, №837 від 27.03.2019 на суму 2500 грн №825 від 27.03.2019 на суму 150000 грн №828 від 27.03.2019на суму 210776,03 грн №835 від 27.03.2019 на суму 10000 грн №839 від 27.03.2019 на суму 1000 грн, №1432 від 09.06.2020 року на суму 8486,34 грн, №2792 від 21.10.2020 року на 3739,6 грн, №3117 від 12.11.2020 року на 6000 грн, №3116 від 12.11.2020 року на 2150,87 грн, №3118 від 12.11.2020 року на 8750 грн, №3457 від 11.12.2020 року на 100000 грн, №3452 від 11.12.2020 року на 105006,31 грн разом 205006,3 грн, №3777 від 29.12.2020 року на 8300 грн, №3778 від 29.12.2020 року на 4300 грн, №3776 від 29.12.2020 року на 34000 грн, №3773 від 29.12.2020 року на 103969,18грн, №3775 від 29.12.2020 року на 706968,69 грн, №3774 від 29.12.2020 року на 127849,13 грн, №235 від 15.03.2021 року на 61000 грн, №238 від 15.03.2021 року на 10000 грн, №233 від 15.03.2021 року на 28000 грн, №232 від 15.03.2021 року на 129156,1 грн, №237 від 15.03.2021 року на 5000 грн, №239 від 15.03.2021 року на 10000 грн, №1069 від 29.07.2021 року на 2440,84 грн, №1068 від 29.07.2021 року на 2467,81 грн, №1070 від 29.07.2021 року на 8450,62 грн, №1071 від 29.07.2021 року на 10343,51 грн, №1072 від 29.07.2021 року на 11211,39 грн, №1073 від 29.07.2021 року на 129163,73 грн.

Прокурор у позовній заяві та заяві про зміну предмету позову зазначав, що оспорювані ним додаткові угоди до договору укладені з порушенням норм Закону України "Про публічні закупівлі", адже ними безпідставно збільшено ціну за 1 куб.м природного газу з 2999 грн до 7063 грн грн, тобто на 135,51% від ціни, визначеної у договорі, у зв`язку з чим обсяг постачання природного газу зменшено. Внаслідок неправомірного збільшення ціни на природний газ шляхом укладення оспорюваних додаткових угод з порушенням законодавства, мала місце переплата позивачем відповідачу коштів у сумі 900565,26 грн.

Позивач позовні вимоги та позицію прокурора підтримує в повному обсязі, посилаючись на те, що договір на постачання природного газу для потреб позивачів, що не є побутовими від 27.03.2020 року №41НВ587-203-20 є договором про закупівлю, яким чітко визначено ціну і об`єм газу, а тому дії відповідача щодо підняття цін після укладення договору суперечать чинному законодавству.

Відповідач у свою чергу проти позову заперечує, вважає його необґрунтованим посилаючись на те, що прокурором здійснений моніторинг закупівлі без відповідних повноважень, не обґрунтовано наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави, сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору, ціна договору змінювалася в порядку п.3.3 договору; в 2021 році позивачем було безпідставно спожито 153800,91 куб.м. природного газу на загальну суму 10862899,98 грн, що не було передбачено первинним договором; підстави для повернення позивачу коштів за спожитий газ відсутні, також відсутні підстави для визнання недійсними додаткових угод; вимога про визнання часткової недійсності додаткової угоди №12 не відповідає фактичним обставинам справи; у разі визнання додаткових угод недійсними відповідач просить суд застосувати реституцію.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У статті 1311 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених п.2 ч.1 ст.2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

За умовами частини першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

На сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, який відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Європейський суд з прав людини у низці справ роз`яснював, що одна лише участь ("активна" чи "пасивна") прокурора або іншої особи рівнозначної посади може розглядатися як порушення пункту першого статті 6 Конвенції (рішення у справі "Мартіні проти Франції").

Оскільки прокурор, висловлюючи думку з процесуального питання, займає одну зі сторін спору, його участь може створювати для сторони відчуття нерівності (рішення у справі "Кресс проти Франції"). Принцип рівності сторін є одним із елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту першого статі 6 Конвенції. Останній потребує "справедливої рівноваги сторін": кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення у справі "Івон проти Франції", рішення у справі "Нідерест-Хубер проти Швейцарії").

Між тим Європейський суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону №280/97-ВР первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч.1 ст.10 Закону №280/97-ВР).

Відповідно до частин 1, 3, 5, статті 16 Закону №280/97-ВР органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

У частині 1 статті 60 Закону №280/97-ВР передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно положень статті 61 Закону №280/97-ВР органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України, самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Держава бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів: згідно положень частини 1 статті 62 Закону №280/97-ВР держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Таким чином, з аналізу наведених правових норм випливає, що сільські селищні міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі №469/1044/17 зазначено про те, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган, як така сторона, може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу, як сторони правочину, має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Судом встановлено, що листами від 25.01.2023 року №52-750ВИХ-23, від 04.10.2023 року №52-9089ВИХ-23, від 04.10.2023 року №52-9090ВИХ-23 Чернівецька окружна прокуратура зверталась до Новоселицької міської ради щодо необхідності повернення коштів в дохід бюджету. Однак, останньою не вчинялись дії для усунення порушень та повернення коштів у бюджет.

У зв`язку із зазначеними обставинами, прокурор повідомив позивача про наявні підстави для представництва інтересів держави в суді в особі Новоселицької міської ради, у зв`язку з чим має намір звернутися до суду із відповідним позовом, що саме ним зроблено і було.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі прокурор пояснював, що виконання зобов`язань за додатковими угодами до договору, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України "Про публічні закупівлі". Наполягав, що Новоселицька міська рада, укладаючи додаткові угоди до договору, всупереч вимог ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", сама сприяє порушенню інтересів держави і жодних дій задля їх захисту не вживає.

Суд враховує, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також й у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не має загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання.

Зважаючи на викладене, виходячи із предмета і підстав позову, сформульованих прокурором, та враховуючи, що Новоселицька міська рада є стороною правочину, до якого були укладені оспорювані додаткові угоди, втім, не звернулася до суду з позовом про визнання їх недійсними та повернення коштів після отримання інформації від прокурора про наявні порушення, що підтверджує бездіяльність компетентного органу.

Таким чином, суд приходить висновку, що прокурор правомірно та в межах своїх повноважень звернувся із позовною заявою в інтересах держави в особі Новоселицької міської ради до ТзОВ "Чернівцігаз Збут", а відтак доводи відповідача підлягають відхиленню.

За приписами ч.1 ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст.185 ГК України до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

У відповідності до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору (стаття 632 ЦК України).

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначено Законом України "Про публічні закупівлі".

Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Положеннями статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Положеннями частини першої статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Статтею 20 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що відкриті торги є основною процедурою закупівлі (частина 1); під час проведення відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі заінтересовані особи. Для проведення відкритих торгів має бути подано не менше двох тендерних пропозицій (частина друга).

Відповідно до пункту вісім частини другої статті 22 цього Закону, тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Статтею 36 Закону України "Про публічні закупівлі" унормовано, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Учасник - переможець процедури закупівлі під час укладення договору повинен надати дозвіл або ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, якщо отримання такого дозволу або ліцензії на провадження такого виду діяльності передбачено законодавством.

Забороняється укладання договорів, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.

Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;

3) покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі;

4) продовження строку дії договору та виконання зобов`язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі;

5) узгодженої зміни ціни в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);

6) зміни ціни у зв`язку із зміною ставок податків і зборів пропорційно до змін таких ставок;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;

8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини п`ятої цієї статті.

Закон України "Про публічні закупівлі" встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених статтею 36 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме за пунктом 2 частини 4 наведеної норми - у випадку коливання цін на ринку товару чи то у бік збільшення, чи у бік зменшення, що надає сторонам право змінювати умови договору щодо ціни товару, при цьому не більше ніж на 10% та не збільшуючи загальну суму договору.

Отже, єдиною нормою, що регулює сферу спірних правовідносин, які розглядаються, є п.2 ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі", відповідно до якої істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Згідно з частиною першою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

У частині четвертій статті 41 цього Закону визначено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Враховуючи зазначено норму права, законодавиць сторонам договору дозволяє збільшити ціну за одиницю товару не більше ніж на 10% за весь час дії договору.

Як встановлено судом між сторонами за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України "Про публічні закупівлі", який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади, укладено договір на постачання природного газу для потреб споживача №41НВ587-203-20 від 27.03.2020 року, відповідно до якого постачальник ТзОВ "Чернівцігаз збут" зобов`язувався передати у власність споживачу Новоселицький міській раді у 2020 році природній газ обсягом 425000,00 куб.м., а споживач зобов`язується прийняти та оплатити за 1000 куб.м. газу 2999,00 грн з ПДВ.

В подальшому між відповідачем та позивачем укладено ряд додаткових угод до договору №41НВ587-203-20 від 27.03.2020 року, якими збільшено первісну ціну товару в договорі, яка була визначена за результатами відкритих торгів та зменшено обсяги постачання газу.

Так, згідно з додатковою угодою №1 від 08.07.2020 року, договір викладено в новій редакції, якою зокрема основний договір доповнено новими пунктами, які відрізняються від змісту тендерної пропозиції.

Згідно з додатковою угодою №2 від 09.07.2020 року, сторонами погоджено ціну газу за 1000 куб.м. в сумі 3298,00 грн з ПДВ.; - додатковою угодою №3 від 31.07.2020 року, ціна газу за 1000 куб.м. - 3627,00 грн з ПДВ.

Отже, через 23 днів після укладання сторонами договору, ціна за 1000 куб.м. зросла на 628,00 грн, що складає більше на 20,94% від первісної ціни, при цьому обсяг постачання газу зменшився 351,902968 тис.куб.м.

- додатковою угодою №4 від 31.08.2020 року, ціна газу за 1000 куб.м. в сумі 3989,00 грн з ПДВ, обсяг постачання газу зменшився до 320,224723 тис.куб.м.;

- додатковою угодою №5 від 15.09.2020 року, ціна газу за 1000 куб.м. - 4387,00 грн з ПДВ, обсяг постачання газу зменшився до 290,830772 тис.куб.м.;

- додатковою угодою №6 від 02.10.2020 року, ціна газу за 1000 куб.м. - 4825,00 грн з ПДВ, обсяг постачання газу зменшився до 265,231518 тис.куб.м.;

- додатковою угодою №7 від 04.11.2020 року, ціна газу за 1000 куб.м. - 5307,00 грн з ПДВ, обсяг постачання газу зменшився до 241,399283 тис.куб.м.;

- додатковою угодою №8 від 24.11.2020 року, ціна газу за 1000 куб.м. - 5837,70 грн з ПДВ, обсяг постачання газу зменшився до 220,0647125 тис.куб.м.;

- додатковою угодою №9 від 14.12.2020 року, ціна газу за 1000 куб.м. - 6421,46 грн з ПДВ, обсяг постачання газу зменшився до 203,862413 тис.куб.м.;

- додатковою угодою №10 від 30.12.2020 року, сторони погодили, що загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу поставленого споживачеві за даним договором та становить 1215780,52 грн з ПДВ. Постачальник здійснює постачання природного газу в обсязі 153,179827 тис.куб.м.;

- додатковою угодою №11 (без дати), сторони погодили, що строк дії договору продовжено з 01.01.2021 року до 31.03.2021 року на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на наступний календарний рік;

- додатковою угодою №12 від 18.01.2021 року, загальна сума договору - 243156,10 грн з ПДВ в обсязі 37,86617 тис.куб.м. газу та продовжено строк дії договору до 31.03.2021 року;

- додатковою угодою №13 (без дати), ціна газу за 1000 куб.м. - 7063,00 грн з ПДВ, обсяг постачання газу зменшився до 34,426745 тис.куб.м.;

Враховуючи ціну договору, яка була на момент укладення (2999,00 грн) та стала після підписання сторонами останньої додаткової угоди №13 в сумі 7063,00 грн, ціна договору зросла на 135,51% при дозволеному законодавством 10%, при цьому постачання газу суттєво зменшилося.

На думку прокурора, додаткова угода №1 від 08.07.2020 року до договору №41НВ587-203-20 від 27.03.2023 року є нікчемною в силу порушення вимог ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі".

На переконання відповідача, укладена додаткова угода №1 від 08.07.2020 року до договору №41НВ587-203-20 від 27.03.2023 року була предметом розгляду у справі №926/1206/23, відповідно до висновків якої, апеляційна інстанція констатувала нікчемність виключно п.6.2.2 та 6.2.3 вказаної додаткової угоди, а відтак всі інші пункти додаткової угоди № 1, згідно якої договір викладено у новій редакції є чинними.

Проте, таке твердження відповідача є хибним, так як судом у справі №926/1206/23 досліджувалось лише питання стягнення штрафних санкцій, та не ставилось питання до інших пунктів додаткової угоди, що прямо визначено у постанові Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 року у справі №926/1206/23.

Матеріалами справи підтверджується, що на момент підготовки до участі та проведення закупівлі сторони узгодили умови договору, наведені в умовах тендерної документації.

Проте, додатковою угодою №1, якою сторони виклали договір №41НВ587-203-20 від 27.03.2023 року в новій редакції було внесено зміни в договір, які визначають нові договірні зобов`язання для Новоселицької міської ради та звужують її права, умови додаткової угоди №1 відрізняються від умов тендерної пропозиції, а відтак вказана додаткова угода №1 до договору №41НВ587-203-20 від 27.03.2023 року укладена з порушенням вимог ч.4 ст.36 Закону України "Про публічні закупівлі".

Відповідно до ст.37 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону.

Що ж стосується вимог прокурора про визнання недійсними додаткових угод №№ 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 13 до договору №41НВ587-203-20 від 27.03.2020 року в цілому, додаткову угоду №12 в частині, суд дійшов висновку про їх задоволення з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

За змістом частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (пункт 2 цієї частини).

Таким чином, системний аналіз положень статей 651, 652 Цивільного кодексу України та положень пункту другого частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (подібний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 927/636/21, від 07.12.2022 у справі № 927/189/22, від 16.02.2023 у справі №903/383/22).

Як передбачено положеннями частин першої, другої, третьої статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. При цьому сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні договору. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє іншу сторону про результати такого розгляду.

Будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, як і у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки. При цьому, така відмова покупця не надає постачальнику права в односторонньому порядку розірвати договір.

Відповідач мотивує збільшення ціни, посилаючись на цінові довідки Чернівецької торгово-промислової палати №463 від 13.05.2020 року, №714 від 27.07.2020 року, №667 від 1307.2020 року, №754 від 12.08.2020 року, №915 від 16.09.2020 року, №972 від 28.09.2020 року, №1081 від 21.10.2020 року, №1128 від 28.10.2020 року, №1116 від 26.10.2020 року, №1193 від 16.11.2020 року, №1223 від 23.11.2020 року, №1246 від 26.11.2020 року, №1175 від 11.11.2020 року, №1281 від 02.12.2020 року, №1305 від 09.12.2020 року, №1340 від 17.12.2020 року, на запит відповідача в яких надана інформація щодо ціни природного газу на європейському газовому хабі Gaspool.

Однак, довідка Чернівецької торгово-промислової палати не підтверджує коливання ціни на природний газ на ринку, а відображає інформацію електронних торгів станом на певні дати.

Тобто, в даному випадку констатовано ціни на природний газ на певні дати без відображення будь-якого коливання, не на внутрішньому ринку України і не в національній валюті. Отже, надана відповідачем довідки не встановлюють наявності факту коливання ціни на природний газ у відповідні проміжки часу та надана інформація має лише довідковий характер.

На думку суду, відповідачем не надано достатніх доказів на підтвердження коливання ціни на природній газ в сторону її збільшення, що зумовило укладання відповідних додаткових угод, а відтак відповідачем не доведено виникнення у нього права змінити вартість природного газу, що поставляється за договором, у зв`язку із коливанням цін на ринку.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну, постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Виключно коливання цін на ринку природного газу не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару.

Як вже було зазначено вище, сторони, протягом строку дії договору одинадцять разів змінювали вартість природного газу, за відсутності доказів, що її вартісні показники упродовж дії договору зростали в такій прогресії, що виконання його умов стало вочевидь невигідним (збитковим) позивачу.

Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 року у справі №915/1868/18 наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України "Про публічні закупівлі".

Як вже було зазначено вище, метою регулювання, передбаченого статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.

Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про публічні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд вважає, що обмеження 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №927/1058/21, від 22.06.2022 у справі № 917/1062/21, від 07.12.2022 у справі № 927/189/22, прийнятих у подібних правовідносинах, за наслідками розгляду спорів про визнання недійсними додаткових угод, що були укладені під час дії нової редакції Закону України "Про публічні закупівлі", яка вступила в законну силу 19.04.2020 (висновки викладені в постанові Верховного Суду від 13.03.2023 у справі №908/653/22).

Та саме такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 року у справі № 922/2321/22.

Враховуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, суд приходить висновку, що оспорювані прокурором додаткові угоди до договору суперечать нормам ЦК України та Закону України "Про публічні закупівлі", а тому підлягають визнанню недійсними.

В свою чергу недійсність оспорюваних додаткових угод означає, що зобов`язання сторін регулюються виключно договором, тобто і поставка газу, і його оплата мали здійснюватися сторонами відповідно до умов первісної редакції укладеного договору, виходячи з вартості за 1000 куб.м. газу 2999,00 грн.

Матеріали справи містять підписані сторонами акти приймання-передачі природного газу, згідно з якими позивачу поставлено природний газ в загальному обсязі 243383,26 м.куб. на загальну суму 2932648,12 грн.

Також матеріали справи містять платіжні доручення про сплату позивачем за використаний природний газ.

На думку прокурора всі подані ним платіжні доручення стосуються оплати за спожитий позивачем природний газ в період з грудня 2019 року по березень 2021 року, при цьому, він наголошує на тому, що позивачем безпідставно сплачено кошти за природний газ в сумі 900565,26 грн.

Також, прокурором в позові зазначено, що в липні 2021 року позивачем було безпідставно сплачено кошти, які підлягають стягненню на підставі ст.1212 ЦК України.

Досліджуючи платіжні доручення про сплату, які подані сторонами, суд дійшов висновку, що прокурором допущено помилки при проведені розрахунків.

Так, Новоселицька міська рада, сплатила по акту №ЧЦЗ80005396 від 31.03.2020 року за постачання природного газу за договором №41НВ587-118-19 від 01.02.2019 року, який не стосується суті спору та сторонами не оспорюється, а відтак в стягненні коштів сумі 7829,38 грн слід відмовити.

Згідно платіжного доручення №2792 від 21.10.2020 року на суму 3739,60 грн судом встановлено, що позивач сплатив кошти за розподіл природного газу згідно договору №094204QEHB016 від 05.03.2020 року, враховуючи, що даний договір сторонами не оспорюється, а кошти сплачені по ньому не стосуються предмету спору, в задоволенні вимог в цій частині (в сумі 3739,60 грн) слід відмовити.

Що ж стосується сплати Новоселицькою міською радою за природний газ коштів в розмірі 164077,90 грн, слід відмітити, що згідно платіжних доручень №1069 від 29.07.2021 року на суму 2467,81 грн, №1068 від 29.07.2021 року на суму 2440,84 грн, №1070 від 29.07.2021 року на суму 8450,62 грн, №1071 від 29.07.2021 року на суму 10343,51 грн, №1072 від 29.07.2021 року на суму 11211,39 грн, №1073 від 29.07.2021 року на суму 129163,73 грн, в призначенні платежу вказана сплата за постачання природного газу згідно договору №41НВ587-458-21 від 12.07.2021 року, а відтак вказані сплати не стосуються предмету спору, тому в задоволенні позовних вимог в частині стягнення безпідставно сплачених коштів в сумі 164077,90 грн слід відмовити.

Враховуючи вище викладене прокурором заявлено до стягнення 900565,26 грн відповідно до договору №41НВ587-203-20, враховуючи платіжні доручення, якими були сплачені кошти по виконанню інших договорів на суму 175646,88 грн (7829,38 грн+3739,60 грн+164077,90 грн = 175646,88 грн), що не стосуються предмету спору, позовні вимоги слід задовольнити частково в сумі 724918,38 грн (900565,26 грн-175646,88 грн= 724918,38 грн, сума коштів яка підлягає стягненню).

Відтак, внаслідок виконання позивачем грошових зобов`язань за договором постачання природного газу, відповідачем на виконання умов договору №41НВ587-203-20 від 27.03.2020 року надмірно отримано кошти в розмірі 724918,38 грн, а не як стверджує прокурор 900565,26 грн.

Відповідно до частини першої статті 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Виходячи з наведеного вимога прокурора про стягнення з відповідача на користь Новоселицької міської ради коштів підлягає частковому задоволенню.

При цьому, прокурор у своїй позовній заяві просив застосувати положення статті 1212 Цивільного кодексу України в частині повернення коштів, які були сплачені в період 2021 року. Так, як в цей період послуги з постачання природного газу відповідачем не надавалися, а відтак сплата була не правомірною.

Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов.

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст.11 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.

Таким чином, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України. Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку з зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. А відтак, суд відхиляє доводи прокурора та відмовляє в цій частині, так як судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 12.07.2021 року було договір №41НВ587-458-21 та оплати по платіжним дорученням від 27.07.2021 року №№1068, 1070, 1071, 1072, 1073 на загальну суму 164077,90 грн проводились виключно в межах договору №41НВ587-458-21, а тому кошти за отриманий природний газ не є безпідставно набутим майном у розумінні ст.1212 ЦК України, та з урахуванням того, що умови договору №41НВ587-458-21 від 12.07.2021 року та його виконання не є предметом розгляду в межах даної справи, суд відхиляє доводи прокурора в цій частині.

Щодо доводів відповідача про необхідність застосування двосторонньої реституції та зобов`язання позивача повернути відповідачеві природний газ, який позивач одержав на виконання договору слід зазначити, що судом визнано недійсними лише додаткові угоди, а не сам договір на постачання природного газу для потреб споживачів, що не є побутовими. Останній є таким, що відповідає вимогам закону, а відтак відсутні підстави для застосування реституції у спірних правовідносинах.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у надісланих до суду документах (відзиві на позов, запереченні на відповідь), не спростовують вказаного висновку.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За приписом статті 86 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Господарський суд Чернівецької області дійшов висновку, що прокурором позовна вимога щодо недійсності ряду додаткових угод до договору на постачання природного газу для потреб споживачів, що не є побутовими №41НВ587-203-20 від 27.03.2020 року доведена, документально обґрунтована та відповідачем не спростована, а відтак підлягає задоволенню. Крім цього, перевіривши розрахунок прокурора, вимогу про повернення надмірно сплачених коштів позивачу слід задовольнити частково, в решті вимог відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

З позовної заяви вбачається, що судовими витратами у даній справі є сума сплаченого судового збору за позовну заяву майнового характеру в розмірі 13508,48 грн та за позовні вимоги немайнового характеру (визнання недійсними додаткових угод в кількості 11 шт. (11х3028) в сумі 33308,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги в частині задоволення майнової вимоги задоволені частково судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог, в частині задоволення немайнових вимог (визнання недійсними додаткових угод) судовий збір слід покласти на обидві сторони правочину, які уклали оспорювані угоди з порушенням вимог законодавства, оскільки спір безпідставно доведено до розгляду судом у результаті їхніх обопільних неправомірних дій.

Під час розгляду справи відповідачем заявлено витрати, які він поніс на професійну правничу допомогу в сумі 60000,00 грн (заява вх.№1162 від 29.04.2024 року).

Розглянувши заяву відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу, заслухавши всіх учасників процесу, суд дійшов висновку про її задоволення частково, виходячи з наступного.

Статтею 16 Господарського кодексу України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, яка здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога).

Витрати на професійну правничу допомогу відшкодовуються стороні процесу у справах розглянутих за правилами позовного провадження (як загального, так і спрощеного) (додаткова постанова ВПВС від 19.02.2020 року у цивільній справі №755/9215/15-ц).

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон), згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом дев`ятим частини першої статті 1 вказаного Закону визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1).

Відповідно до статті 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно зі статтею 30 цього Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Разом із тим, процесуальні норми кожного із кодексів (ГПК, ЦПК, КАС) України визначають критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру відшкодування стороні понесених нею витрат на правничу допомогу за наслідками судового вирішення спору.

Насамперед частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає орієнтований перелік витрат, які сторона може понести у зв`язку з наданням адвокатом правничої допомоги у конкретній справі, для цілей їх розподілу, зокрема це: гонорар адвоката за представництво інтересів клієнта в суді; підготовка адвокатом справи до її розгляду, в тому числі збір доказів тощо; вартість послуг помічника адвоката; компенсація витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому всі надані адвокатом послуги, в тому числі, його помічником підтверджуються належними та достатніми доказами.

Правило частини 1 статті 124 та частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасника справи у першій заяві по суті спору (позовна заява та відзив на позов) подати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас згідно частиною 3 статті 124 ГПК України, попередній розрахунок розміру судових витрат, в тому числі, на професійну правничу допомогу, не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Конструкція та послідовність викладення процесуальних норм статті 126 Господарського процесуального кодексу України зокрема, частини 4, орієнтує учасника справи на те, що у першій заяві по суті спору при визначенні попереднього (орієнтовного) розміру витрат на оплату послуг адвоката, які сторона спору понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, слід враховувати його співмірність із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг),часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову, значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає можливий процесуальний наслідок для учасника справи, який недотримався вимог ч. 4 цієї статті Кодексу: суд вправі зменшити розмір його витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Водночас це право суд вправі застосувати виключно за обґрунтованим клопотанням іншої сторони про не співмірність заявлених до відшкодування витрат на оплату правничої допомоги адвоката (ч.ч.5 та 6 ст.126 ГПК України).

Норми статті 129 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує вже на стадії вирішення спору між сторонами або у рішенні суду, або у додатковому рішенні суду.

Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує наступне: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням: ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо, дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.8 ст.129 ГПК України).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом встановлено, що заява адвоката Попова В.Д., який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут", за вх.№1162 від 29.04.2024 року про стягнення витрат на надання професійної правничої допомоги по справі №926/5602/23 подана з дотриманням вимог частини восьмої статті 129 ГПК України.

За змістом пункту один частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом насамперед згідно з умовами договору про надання правничої допомоги.

30.11.2017 року між ТОВ "Чернівцігаз Збут" (далі - замовник) в особі директора Лященка В.М., що діє на підставі статуту з однієї сторони та Адвокатським об`єднанням "ГАРАНТ ГРУП" (далі - виконавець) в особі керуючого партнера Ярина І.В., що діє на підставі статуту укладено договір про надання правничої допомоги №38АChrZ491-17 (далі-договір), відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надавати комплекс послуг правової допомоги, а замовник приймати та оплачувати їх (п.1 договору).

Як свідчать матеріали заяви, в подальшому до договору про надання правничої допомоги №38АChrZ491-17 від 30.11.2017 року вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод до нього, якими продовжено строк дії договору.

Так, 15.01.2024 року сторони уклали додаткову угоду №200 до договору про надання правової допомоги №38АСhrZ491-17 від 30.11.2017 року про надання виконавцем професійної правничої допомоги, що полягає у захисті прав та законних інтересів замовника адвокатами виконавця, пов`язаних із розглядом справи №926/5602/23.

Наказом Адвокатського об`єднання "ГАРАНТ ГРУП" №66-ОС від 18.09.2018 року Попова В.Д. прийнято на роботу на посаду начальника управління в Чернівецькій області, з 19.09.2018 року, з визначенням віддаленого місця роботи: Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут".

На підтвердження обсягу і видів правової допомоги адвокатом Поповим В. Д. подано до суду копію звіту Адвокатського об`єднання "ГАРАНТ ГРУП" про надання правової допомоги та копію акту надання послуг №111 від 29.04.2024 року, підписаного виконавцем Адвокатського об`єднання "ГАРАНТ ГРУП" і замовником ТОВ "Чернівцігаз Збут". Із зазначених документів вбачається, що сума витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у даній справі становить 60000,00 грн.

Слід відмітити, що у судовому засіданні прокурор проти задоволення витрат на правничу допомогу заперечував, а позивач в свою чергу, зазначив, що вразі відмови у задоволенні позову, просить зменшити суму правничої допомоги, посилаючись на те, що вони є бюджетною організацією та відсутністю коштів для сплати.

Враховуючи, що Чернівецька окружна прокуратура зверталась до Новоселицької міської ради щодо необхідності повернення коштів в дохід бюджету, однак останньою не вчинялись жодні дії для усунення порушень та не повідомлено про намір самостійно вжити заходи щодо повернення коштів у бюджет, прокурор звернувся до суду з даним позовом в інтересах позивача.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, щодо саме на позивача - Новоселицьку міську раду слід покласти витрати відповідача на оплату послуг адвоката.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, встановленого ч.4 ст.129 ГПК України, визначено також ч.ч.6, 7, 9 ст.129 ГПК України. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.5-7, 9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також, критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок сторони відповідно до положень ст.ст.126, 129 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, беручи до уваги заявлене прокурором клопотання про відмову у правничій допомозі та усне клопотання позивача про зменшення розміру судових витрат, рівень складності правовідносин у справі, обсяг підготовлених та поданих до суду відповідачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв розумності розміру адвокатських витрат, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу ТзОВ "Чернівцігаз Збут", є непропорційним до предмету спірних правовідносин.

За таких обставин, встановивши невідповідність заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору, з урахуванням того, що у задоволенні позовних вимог відмовлено частково, суд дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Керуючись статями 2, 4, 5, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 194, 232, 233, 236 - 238, 240 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги керівника Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новоселицької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів до бюджету в сумі 900565,00 грн - задовольнити частково.

2.Визнати недійсними додаткові угоди до договору на постачання природного газу для потреб споживачів, що не є побутовимим №41НВ587-203-20 від 27.03.2020 року, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" та Новоселицькою міською радою, зокрема: №2 від 09.07.2020 року, №3 від 31.07.2020 року, №4 від 31.08.2020 року, №5 від 15.09.2020 року, №6 від 02.10.2020 року, №7 від 04.11.2020 року, №8 від 24.11.2020 року, №9 від 14.12.2020 року, №10 від 30.12.2020 року, №13 (без дати), та додаткову угоду №12 від 18.01.2020 року в частині включення до суми договору 129595,46 грн та встановлення загальної суми договору 1458936,62 грн.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" (58018, м.Чернівці, вул.Сидора Воробкевича, 1-А, код 39584988) на користь Новоселицької міської ради (60300, Чернівецька обл., м.Новоселиця, вул.Чкалова, 7, код 04062050, на р/р UA518201720000324110000024347 в ДКСУ м.Київ МФО 820172) сплачені кошти в сумі 724918,38 грн.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" (58018, м.Чернівці, вул.Сидора Воробкевича, 1-А, код 39584988) на користь Чернівецької обласної прокуратури (58001, м.Чернівці, вул.М.Кордуби, 21-А, код 02910120, р/р UA378201720343110001000004946, банк - ДКСУ м.Київ, МФО - 820172) судовий збір за вимогу майнового характеру в сумі 10874,33 грн та судовий збір в сумі 16654,00 грн за вимоги немайнового характеру.

5.Стягнути з Новоселицької міської ради (60300, Чернівецька обл., м.Новоселиця, вул.Чкалова, 7, код 04062050) на користь Чернівецької обласної прокуратури (58001, м.Чернівці, вул.М.Кордуби, 21-А, код 02910120, р/р UA378201720343110001000004946, банк - ДКСУ м.Київ, МФО - 820172) судовий збір в сумі 16654,00 грн за вимоги немайнового характеру.

6.В решті позовних вимог відмовити.

7.Заяву адвоката Попова В.Д., який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" (вх.№1162 від 29.04.2024 року) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - задовольнити частково.

8.Стягнути з Новоселицької міської ради (60300, Чернівецька обл., м.Новоселиця, вул.Чкалова, 7, код 04062050) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" (58018, м.Чернівці, вул. Воробкевича Сидора, 1-А, код 39584988) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

9.В решті заяви (вх.1162 від 29.04.2024 року) відмовити.

10.Видати накази після набрання рішення законної сили.

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.257 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб - порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повний текст складено та підписано 30.05.2024 року

Суддя Гушилик С.М.