ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 705/3197/15-а Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Єщенко О.І.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 вересня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області, третя особа: ОСОБА_2 про оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області (далі по тексту - відповідач, Ладижинська сільська рада) в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Ладижинської сільської ради від 16.12.2014 року № 48-10/VI «Про розгляд заяв гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 ».

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 вересня 2023 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачкою, через свого представника, подано апеляційну скаргу, в якій остання просить скасувати рішення суду першої інстанції, та прийняти нове, яким задовольнити позов повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.12.2016 року (К/800/37557/15) колегія суддів дійшла висновку, що дана справа має розглядатися в порядку адміністративного судочинства (Т.1 а.с.63-65).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 постійно проживає та є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Відповідно до технічного паспорту № 853 від 27.09.2000 року, складеного Уманським відділенням ДКП ЧООБТІ, будинок придбаний ОСОБА_1 02.01.2001 року за договором купівлі-продажу.

Рішенням восьмої сесії п`ятого скликання № 8-9/У від 20.12.2006 року Ладижинська сільська рада надала ОСОБА_1 право на безкоштовну приватизацію земельної ділянки площею 0,15 га біля належного їй будинку. На момент розгляду справи земельна ділянка не приватизована, з причини неузгодженості межу із сусідкою ОСОБА_3 , яка проживає по АДРЕСА_1 .

У відповідності до технічного паспорту, межа між земельною ділянкою позивачки та ОСОБА_3 проходила паралельно до задньої стіни будинку ОСОБА_1 , на відстані від неї не менше 1 м, згідно до п. 3.25 ДБН 360-92 і далі по всій довжині земельної ділянки до точки розмежування садиб.

Як зазначає позивачка, ОСОБА_3 самовільно почала визначати межу, не реагуючи на вимоги позивача, що вона заважає нормальному обслуговуванню будинку, а потім взагалі самовільно встановила паркан.

На підставі акту погодження меж землеволодіння, Ладижинська сільська рада на сьомій позачерговій сесії п`ятого скликання 24.11.2006 року прийняла рішення № 7-5/V, п. 1 якого встановила розмежування від несучої стіни її будинку до земельної ділянки ОСОБА_3 на відстані 0,6 м.

Уманським районним відділом земельних ресурсів виготовлено та видано Державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 серії ЯГ №647477 від 23.03.2007 року.

Рішенням Уманського міськрайонного суду від 08.11.2007 року було визнано незаконним, недійсним та скасовано рішення сьомої позачергової сесії п`ятого скликання Ладижинської сільської ради від 24.11.2006 року № 7-5/У та Державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 серії ЯГ № 647477 від 23.03.2007 року.

Рішенням Ладижинської сільської ради від 09.04.2012 року за № 19-16/VI ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1573 га для обслуговування житлового будинку, згідно проведення землевпорядної експертизи.

16.12.2014 року Ладижинської сільською радою прийнято рішення № 48-10/VI «Про розгляд заяв гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 », згідно якого вирішено (далі по тексту - оскаржуване рішення):

1. Залишити межу між житловими будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 без змін, згідно фактичного використання земельних ділянок та історично встановлених меж.

2. Контроль за виконанням даного рішення покласти на постійну комісію з питань охорони навколишнього середовища та регулювання земельних відносин, управління комунальною власністю.

Вважаючи протиправним оскаржуване рішення, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що у судовому порядку був вирішений спір у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Ладижинська сільська рада Уманського району Черкаської області, про встановлення меж земельної ділянки, беручи, до уваги, що оскаржуване рішення Ладижинської сільської ради від 16.12.2014 було прийняте на підставі рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17.02.2014, яке залишене в силі ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 29.07.2014, та на підставі висновку проведеної судової будівельно-технічної експертизи № 13/Буд від 13.09.2011, а також зважаючи на те, що погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації, суд дійшов висновку про відсутність порушення прав ОСОБА_1 .

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України) та Законом України «Про землеустрій» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто станом на момет прийняття оскаржуваного рішення).

Відповідно до ч. 2-3 ст. 1 ЗК України право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель (ч. 2 ст. 4 ЗК України).

Статтею 12 ЗК України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;

д) організація землеустрою;

е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;

з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;

и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;

і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;

ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст;

й) вирішення земельних спорів;

к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Згідно ст. 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Правовими положеннями ст. 78 ЗК України визначено, зміст права власності на землю, а саме:

1. Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

2. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

3. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

4. Особам (їх спадкоємцям), які мали у власності земельні ділянки до 15 травня 1992 року (з дня набрання чинності Земельним кодексом України), земельні ділянки не повертаються.

Частинами 1-2 ст. 79-1 ЗК України визначено, формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав.

Так, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру (ч.8 ст. 79-1 ЗК України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до оскаржуваного рішення Ладижинської сільської ради Уманського району за № 48-10/УІ від 16.12.2014 «Про розгляд заяв гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 » було вирішено, враховуючи висновки проведеної судової будівельно-технічної експертизи висновок № 13/Буд від 13 вересня 2011р., рішення Уманського міськрайонного суду від 17.02.2014 та ухвали апеляційного суду Черкаської області, залишити межу між житловими будинками по будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 без змін, згідно фактичного використання земельних ділянок та історично встановлених меж.

Зокрема, рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17.02.2014, яке залишене в силі ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 29.07.2014 та набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 на час звернення до суду є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , а третя особа - ОСОБА_3 власником житлового будинку по АДРЕСА_2 .

Право власності на земельні ділянки для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) позивач та третя особа в порядку, встановленому Земельним кодексом України № 2768-III від 25.10.2001, не набували.

На межі між земельними ділянками, якими фактично користується кожна зі сторін, на теперішній час існує відновлений ОСОБА_3 на попередньому місці паркан, що починається від точки стикування парканів садиб по червоній лінії пров. Комсомольському та проходить паралельно вздовж західної (задньої) стіни будинку ОСОБА_1 і закінчується, орієнтовно, в місці, де починаються городи, що підтвердили і свідки, допитані під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Згідно з випискою з рішення Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області № 19-16/VІ від 09.04.2012 року «Про розгляд заяв громадян» (пункт 17) сільська рада вирішила: передати ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 0,1573 га для обслуговування житлового будинку згідно проведеної землевпорядної експертизи, по історично набутих межах по АДРЕСА_1 .

До вказаного рішення додано Зведений план земельних ділянок по АДРЕСА_3 по фактичному користуванню.

На Зведеному плані позначені відстані по периметру обох земельних ділянок, у тому числі від межі між цими земельними ділянками та житловими будинками, які на них розташовані.

Відстань від західної стіни будинку ОСОБА_1 до паркану становить 0,76 м та 0,60 м. Вказаний Зведений план земельних ділянок по АДРЕСА_1 , по фактичному користуванню, є додатком № 1 до Висновку № 13/Буд судової будівельно-технічної експертизи, призначеної ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 24.09.2010 року в цивільній справі № 2-81/2010, складений 13.09.2011 року судовим експертом ОСОБА_4 ТОВ «Контакт-Сервіс».

Вказане рішення Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області № 19-16/VІ від 09.04.2012 року, як вбачається з його змісту, було прийнято сільською радою відповідно та в межах встановлених Земельним кодексом України повноважень ст.ст. 116, 118, 121, 122. Зазначене рішення позивачем або іншої особою не було оскаржене, є чинним та підлягає виконанню.

У свою чергу, в технічному паспорті на житловий будинок ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , реєстровий № 853, виготовленому 27.09.2000 року Уманською дільницею Черкаського обласного об`єднаного БТІ , відсутнє позначення межі між земельною ділянкою ОСОБА_3 та позивачки, яка б проходила паралельно до задньої стіни будинку позивача на відстані від неї не менше 1 м, згідно з п. 3.25 ДБН 360-92 і далі по всій довжині земельної ділянки до точки розмежування садиб ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , на що в позовній заяві посилалась позивач.

Так, в дослідженому Технічному паспорті взагалі відсутні відомості про розміри земельної ділянки, про відстані між будинком та парканом сусіднього домоволодіння, про те, в якій точці межа між земельними ділянками сторін закінчується.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що рішенням Уманського міськрайонного суду від 08.11.2007 року було визнано недійсним та скасовано рішення сьомої позачергової сесії Ладижинської сільської ради 5 скликання №7-5/У від 24.11.2006 року в частині проведення розмежування присадибних земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Визнано недійсним та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 серії ЯГ № 647477 від 23.03.2007 року.

Підставою для звернення до суду позивачки з даним позовом стало те, що остання не може узгодити межу із сусідньою ділянкою, яка належала ОСОБА_3 , спадкоємцем якої є третя особа: ОСОБА_2 .

На підтвердження цих обставин позивачка подала копію акта про наявність (відсутність) домовленостей від 27.10.2012 року, складеного в довільній формі представником позивача, підписаного сільським головою (не вказано якої точно сільської ради) ОСОБА_7 , в якому вказано, що ОСОБА_3 відмовилась переустановити паркан, що розділяє суміжні домоволодіння, на відстань одного метру від стіни житлового будинку ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про землеустрій» № 858-IV від 22.05.2003 документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації.

Види документації із землеустрою, зокрема:

- п. «і» технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Статтею 26 цього ж Закону визначено, що замовниками документації із землеустрою можуть бути, у тому числі, землевласники і землекористувачі, а розробниками документації із землеустрою є юридичні та фізичні особи, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою відповідно до закону. Взаємовідносини замовників і розробників документації із землеустрою регулюються законодавством України і договором.

Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що враховуючи, що ОСОБА_1 не надано суду жодного документу із землеустрою щодо погодження меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 , який би був виготовлений розробником документації із землеустрою за його замовленням на підставі та відповідно до рішення Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області № 19-16/VІ від 09.04.2012 року про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги висновки встановлені рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17.02.2014 по справі №705/2727/13-ц (Т.1 а.с.40-42), яке залишене в силі ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 29.07.2014, яке в даному випадку має преюдиційний характер, і яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову, у зв`язку з необґрунтованістю та невідповідністю діючим нормам Земельного кодексу України. Також наведеним вище рішенням позивачу було відмовлено у частині позовних вимог щодо зобов`язання відповідача ОСОБА_3 знести самовільно встановлений паркан.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. (ч. 4 ст. 78 КАС України).

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічний висновок викладено у ч. 2-3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно ч.1-3 ст. 158 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

За наведених обставин, враховуючи, що у судовому порядку був вирішений спір у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Ладижинська сільська рада Уманського району Черкаської області про встановлення меж земельної ділянки, з урахуванням, що оскаржуване рішення Ладижинської сільської ради від 16.12.2014 було прийняте на підставі рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 17.02.2014 у справі № 705/2727/13-ц, яке залишене в силі ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 29.07.2014, та на підставі висновку проведеної судової будівельно-технічної експертизи № 13/Буд від 13.09.2011, а також зважаючи на те, що погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність законних правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, Ладижинська сільська рада було правомірно прийнято оскаржуване рішення від 16.12.2014 року № 48-10/VI «Про розгляд заяв гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 »., а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, а позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 11 вересня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 28.05.2024 року