КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/1444/23

Провадження № 2/488/283/24

РІШЕННЯ

Іменем України

26.04.2024 року                                         м. Миколаїв

Корабельний районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючої по справі - судді Чернявської Я.А.,

при секретарі судового засідання – Авдєєвій К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , де третя особа: Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко Олена Геннадіївна, про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

11.05.2023 року позивач ОСОБА_1 через свого представника — адвоката Скалова Сергія Юрійовича звернувся в Корабельний районний суд м. Миколаєва з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третьої особина стороні відповідачів: приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко Олена Геннадіївна, про визнання договору дарування недійсним, в якому просив суд визнати недійсним договір дарування цілого житлового будинку з усіма прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудами та земельну ділянку (кадастровий номер: 4810136600:04:003:0028, загальною площею 0,05га) для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , укладений 20 квітня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко О.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 391. Також просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67283098 від 20.04.2023р., 16:18:05, приватного нотаріуса Філіпенко О.Г. Миколаївський міський нотаріальний округ.

В обґрунтування позовної заяви представник позивача зазначив, що 23 січня 2020 року між позивачем та відповідачем 1 був укладений договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрленд» (код ЄДРПОУ 38407240). Сторонами цього договору були узгодженню усі суттєві умови щодо вказаного правочину.

Зазначив, що відповідно до умов укладеного Договору (п. 1.3.2., 4.1.), вартість відчуженої частки складає 750 000,00грн., які відповідач 1 зобов`язався сплатити на користь позивача в строк не пізніше 31.12.2020р.

Враховуючи, що відповідач 1 не виконав прийняті на себе договірні зобов`язання, позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області за стягненням заборгованості.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 23 листопада 2022 року по справі № 915/1645/21 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 750 000,00 грн основного боргу, 19417,81 грн. - 3% річних, 53250,00 грн інфляційних втрат та 12340,03 грн. судового збору. Вказане рішення, залишено без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 28 березня 2023 року та відповідно набрало законної сили.

Зазначеним судовим рішенням установлено, що боргове зобов`язання відповідача 1 перед позивачем стало простроченим з 01.01.2021 року.

Представник також зазначив, що разом з тим, 20.04.2023 року, тобто після настання строку виконання грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу (відступлення) частки, відповідач 1 подарував за договором дарування належні йому на праві власності житловий будинок та земельну ділянку своїй дружині ОСОБА_3 (відповідач 2). Факт перебування відповідача 1 у шлюбі із відповідачем 2 підтверджено у вказаному договорі (п. 1.8.).

Проте, станом на момент звернення з позовом, відповідач 1 не виконав своїх грошових зобов`язань перед позивачем, у зв`язку із чим позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач також зазначив, що спірний договір від 20.04.2023 р. дарування житловою будинку з усіма прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудами а також земельну ділянку (кадастровий номер: 4810136600:04:003:0028, загальною площею 0,05га), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , було посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко О.Г. (3-я особа) та зареєстровано в реєстрі за № 391.

Таким чином, вважав, що відповідач 1 уклав договір дарування житлового будинку та земельної ділянки на користь своєї дружини відповідача 2 з метою ухилення від виконання зобов`язань перед позивачем, оскільки іншої можливості їх виконати, зокрема за рахунок інших джерел, боржник не має.

Вважав, що спірний договір дарування є фіктивним, оскільки був укладений після того, як відповідач 1 повинен був виконати взяті на себе зобов`язання за договором купівлі-продажу частки, та після того як рішення господарського суду Миколаївської області по справі № 915/1645/21 набрало законної сили, а тому гадав, що він спрямований на ухилення відповідача 1 від виконання ним взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства.

Посилаючись на вказані обставини та вимоги чинного законодавства, позивач звернувся в суд з даним позовом.

Ухвалою суду від 12.05.2023 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Відповідачу запропоновано подати відзив в строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження та позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Саплєва О.В. у своєму відзиві на позовну заяву позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала з підстав, викладених у ньому, та просила відмовити у задоволенні позову, а судові витрати покласти на позивача.

Відповідач ОСОБА_3 у відзиві на позовну заяву також заперечувала проти задоволення позовних вимог позивача, вважала їх необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Зазначала, що житловий будинок та земельна ділянка по АДРЕСА_2 є об`єктом спільно нажитого подружжям майна, оскільки придбані відповідачами під час шлюбу, а цивільне та сімейне законодавство не позбавляє їх права вільно розпоряджатися майном, укладати між собою сімейні договори, враховуючи те, що дане майно на час укладання договору не було обтяжено.

Третя особа — приватний нотаріус у запереченнях на позовну заяву вказала, що оспорюваний договір дарування цілого житлового будинку з усіма прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудами та земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було посвідчено з дотриманням всіх вимог діючого законодавства та не може бути визнаний недійсним.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися. Представник позивача — адвокат Скалов С.Ю. надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав повністю та просив задовольнити позов з підстав, викладених у ньому.

Відповідач та його представник — адвокат Саплєва О.В. в судове засідання призначене на 26.04.24 не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи були повідомлені своєчасно та належним чином, про поважність причин своєї неявки суд не повідомили.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений своєчасно та належним чином, про поважність причин своєї неявки суд не повідомив.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшов наступного висновку.

Згідно з ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.13 ЦПК України також передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог статей 76-80 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судовий розглядом встановлено, що 20.04.2023 р. між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 був укладений Договір дарування, згідно з яким ОСОБА_2 передав безоплатно у власність ОСОБА_3 , а остання прийняла удар належний дарувальнику на праві власності цілий житловий будинок з усіма прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудами та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко О.Г. та зареєстрований у реєстрі за № 391.

Судом також було встановлено, що 23.01.2020 р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був укладений Договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРЛЕНД» код ЄДРПОУ 38407240.

Згідно з умовами даного договору ОСОБА_1 передав у власність відповідача ОСОБА_2 частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРАРЛЕНД», а ОСОБА_2 в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняв та оплатив придбану частку (п. 1.1. Договору).

Підпунктом 1.3.2. сторони Договору передбачили, що ОСОБА_1 відчужує частку у статутному капіталі Товариства ОСОБА_2 за 750 000,00 гривень, які будуть сплачені останнім продавцю ( ОСОБА_1 ) не пізніше 31.12.2020 року.

Згідно з пунктом 2.4. даного Договору, право власності у Покупця ( ОСОБА_2 ) на частку у розмірі 50% статутного капіталу Товариства, що є предметом цього Договору, виникає з моменту проведення державної реєстрації у відповідності до чинного законодавства України, з подальшим внесенням змін до установчих документів Товариства, пов`язаних зі зміною складу учасників Товариства та їх державної реєстрації, що відбувається після укладення цього Договору купівлі-продажу частки та підписання сторонами Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства.

У зв`язку з неналежним виконанням умов вказаного Договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі, 23.11.2022 року Господарським судом Миколаївської області у справі № 915/1645/21 було ухвалено рішення, згідно з яким з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість в сумі 750 000,00 грн. Основного боргу, а також суму 3% річних та інфляційних втрат.

Вказане рішення Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 р. залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення (а.с. 45-68).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме відповіді приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Довгань В.В. на звернення адвоката Скалова С.Ю. від 13.11.2023 р., 26.06.2023 р. названим приватним виконавцем відкрите виконавче провадження № 72121010 та 72121138 на виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 16.06.2023 по справі № 915/1645/21 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в сумі 750 000,00 грн, 3% річних, інфляційних втрат, а також судових витрат, понесених у зв`язку із апеляційним переглядом справи № 915/1645/21.

В той же день вказані виконавчі провадження об`єднані у зведене виконавче провадження № 72121499.

З названої відповіді приватного виконавця також вбачається, що внаслідок проведених приватних виконавцем дій, кошти на рахунках боржника ОСОБА_2 у банківських установах відсутні. За боржником зареєстрований траспортний засіб — Renault Laguna, державний номер НОМЕР_1 , на який приватним виконавцем накладений арешт та, у зв`язку з відсутністю інформації про місцезнаходження транспортного засобу та невиконання боржником вимоги виконавця від 02.10.2023 р., вказаний автомобіль оголошено у розшук з винесенням останнім відповідної постанови.

Приватним виконавцем також було встановлено, що сільськогосподарська техніка та нерухоме майно за боржником ОСОБА_2 не зареєстроване.

Крім того, приватним виконавцем 02.10.2023 р. на адресу ТОВ “АГРАРЛЕНД” була направлена постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника проте, станом на 17.11.2023 р. (дата надання відповіді) інформація про прийняття до виконання від ТОВ “АГРАРЛЕНД” на адресу виконавця не надходила, заборгованість за виконавчим документом не погашалась, стягнення в рамках виконавчого провадження не відбувалось.

З наявної в матеріалах справи інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомою майна щодо суб`єкта ОСОБА_2 від 05.05.2023 р. вбачається, що за останнім з 23.11.2011 р. було зареєстроване право приватної власності (розмір частки 1/1) на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, 2350, 28.09.2011 р. Проте, запис про право власності в Реєстрі прав на нерухоме майно погашено 20.04.2023 р. 16:23:36 на підставі: За рішенням № 67283098 від 20.04.2023 р. Інші відомості про реєстрацію прав власності за відповідачем ОСОБА_2 - відсутні.

Суд також приймає до уваги те, що за відповідачем ОСОБА_3  у Державному реєстрі речових прав зареєстровані права власності на певний перелік майна, в тому числі на житловий будинок  АДРЕСА_1  на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 67283098 від 20.04.2023 приватного нотаріуса Філіпенко О.Г., а також земельну ділянку площею 0,05га з кадастровим номером 4810136600:04:003:0028 за адресою: АДРЕСА_1  на підставі договору дарування серія та номер 391, виданого 20.04.2023 р. приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко О.Г. Вказане підтверджується наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_3 від 05.05.2023, номер інформаційної довідки 33 1374784.

Ухвалюючи дане рішення суд виходить з наступного.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке роз-уміння визнання правочину недійсним, як способу, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином с дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Згідно з статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 17.06.2020р. у справі №306/ 2952/ 14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі №359/1654/15ц, від 08.03.23р. у справі №127/13995/21 де вказано, що у спорах, які виникли із договорів, укладених сторонами, які є близькими родичами, необхідно перевіряти, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; що направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, у тому числі і тоді, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного особі суб`єктивного права, а також їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

Пунктом 6 статті З ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) зазначено, що, укладаючи 01 квітня 2015 року оспорюваний договір дарування, сторони були обізнані про наявність спору щодо квартири та про існування рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 березня 2015 року, яким було припинено право власності ОСОБА_5 на 1/6 частку спірного майна, отже, могли передбачити негативні наслідки для себе у випадку набрання цим рішенням законної сили. […] Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частини другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи первісний позов в частині визнання недійсним договору дарування, суд апеляційної інстанції дійшов правильного по суті висновку, що оспорюваний договір не направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на встановлення ОСОБА_6 перешкод у розпорядженні спірною квартирою. Тобто дії відповідача свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17) зроблено висновок, що згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ майна спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII “Про виконавче провадження”).

Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили.

Відповідач ОСОБА_2 (дарувальник), відносно зобов`язань якого ухвалено рішення Господарським судом Миколаївської області про стягнення заборгованості на користь позивача ОСОБА_1 і відкрито виконавче провадження, та його дружина — відповідач ОСОБА_3 (обдарована), які уклали договір дарування, діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно кредитора (позивача), оскільки укладений договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому суд не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Ухвалюючи дане рішення суд враховує ту обставину, що відповідач ОСОБА_2 , відчужуючи належні йому на праві власності будинок і земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , своїй дружині ОСОБА_3 був обізнаний про наявність рішення Господарського суду Миколаївської області від 23 листопада 2022 року, а також постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 р., що набрала законної сили 03.04.2023 р., та якою стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 750 000,00 грн. основного боргу, 19 417,81 грн. - 3% річних, 53 250,00 грн. - інфляційних втрат та судових витрат, а тому справедливо вважати, що боржник (відповідач) міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання вказаного судового рішення.

Відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надано суду доказів, що під час укладення договору дарування їхня внутрішня воля відповідала зовнішньому її прояву, та що сторони договору передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Відповідачі у справі не довели суду, що їхні дії, як сторін договору дарування, не направлені були на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно, як до близьких родичів, з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за рахунок відповідача ОСОБА_2 рішення суду про стягнення грошових коштів.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За таких обставин суд, з`ясувавши дійсні обставини та аналізуючи зібрані в справі докази, дійшов висновку, що Договір дарування цілого житлового будинку з усіма прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудами та земельну ділянку (кадастровий номер: 4810136600:04:003:0028, загальною площею 0,05га) для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , укладений 20 квітня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко О.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 391, підлягають визнанню недійсними, і тому вказані позовні вимоги позивача слід задовольнити.

Щодо вимог позивача про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 статті 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 9 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державним реєстратором є нотаріус, як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 9 названого Закону державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до п.9 ч.1, п.5 ч.2 ст. 27 цього Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація обтяжень проводиться, зокрема, на підставі договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката.

З Державного реєстру речових прав вбачається, що за № 67283098 від 20.04.2023 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко О.Г. був зареєстрований правочин: Договір дарування, серія та номер 391, цілого житлового будинку та земельної ділянки площею 0,05 га, кадастровий номер земельної ділянки 4810136600:04:003:0028, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення (використання) земельної ділянки-для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд.

Єдиною умовою скасування державної реєстрації права власності, обтяження та іншого речового права є рішення суду, яке набрало законної сили. Частиною 2 статті 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” передбачено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

За такого, суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.04.2023 р., оскільки договір дарування від 20 квітня 2023 року було визнано недійсним, а тому підлягає скасуванню і записи про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на житловий будинок з усіма прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудами та земельну ділянку (кадастровий номер: 4810136600:04:003:0028, загальною площею 0,05га), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать і витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з статтею 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір за пред`явлення позовної заяви в сумі 2 147,20 грн. та 536,80 грн. за подання заяви про забезпечення позову у даній цивільній справі, загалом на суму — 2 684,00 грн., а тому він підлягає до стягнення з відповідачів у пропорційному порядку.

Що стосується питання витрат на правничу допомогу, то сюди включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

У своїй заяві про розподіл судових витрат представник позивача просив стягнути з відповідачів на користь позивача по 15 000,00 грн. з кожного витрат на правничу допомогу, що у загальному розмірі становить 30 000,00 грн.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу представник позивача надав суду Договір про надання правової допомоги № 11 від 29.09.2021 р.; копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 562; Додаткову угоду від 11.05.2023 р. до Договору про надання правової допомоги № 11 від 29.09.2021; Акт приймання-передачі наданих послуг від 16.11.2023 року; Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2877.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Суд виходить з того, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У запереченнях на заяву про розподіл судових витрат представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Саплєва О.В. не погодилася з заявленою позивачем сумою витрат та просила відмовити у їх задоволенні у зв`язку з недоведеністю. Вказала, що позивачем не надані документи,що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги. Також зазначила, що акт приймання – передачі наданих послуг не може відображати розрахунку понесених судових витрат, у ньому не зазначено в чому полягає складність справи; скільки часу витрачено адвокатом на цю справу; детальний опис кожної послуги тощо.

Вирішуючи питання щодо стягнення судових витрат суд враховує висновки висновки Верховного Суду, зроблені у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України. 

Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

За результатами здійсненого аналізу наданих представником позивача — адвокатом Скаловим С.Ю. доказів, в тому числі Акта приймання-передачі наданих послуг від 16.11.2023 на суму 30 000,00 грн, суд виходить з того, що заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу відповідає принципам співмірності, реальності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, рівню складності справи, характеру спору та обсягу наданої адвокатом правничої допомоги.

Керуючись ст.ст. 7, 8, 12, 13, 141, 258-259, 264-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , де третя особа: Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко Олена Геннадіївна, про визнання договору дарування недійсним — задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування цілого житлового будинку з усіма прилеглими до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами та земельної ділянки (кадастровий номер: 4810136600:04:003:0028, загальною площею 0,05га) для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 20 квітня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко О.Г. та зареєстрований в реєстрі за № 391.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Договору дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладеного 20 квітня 2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко О.Г. та зареєстрованого за № 391, індексний номер: 67283098 від 20.04.2023 р., 16:18:05, приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко О.Г.

Стягнути пропорційно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) і ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ) витрати по сплаті судового збору в загальній сумі 2 684,00 грн.

Стягнути пропорційно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) і ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач — ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ;

Відповідач — ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ;

Відповідач — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_4 ;

Третя особа - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко Олена Геннадіївна, адреса: м. Миколаїв, вул. Пушкінська, 33.

Суддя Я.А. Чернявська