Справа № 351/1823/23

                Номер провадження №2/351/88/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 року                        м. Снятин        

Снятинський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді                                        Посохова І.С.,

за участю секретаря судового засідання                Боднарук О.І.,

позивача                                                 ОСОБА_1 ,

представника відповідача                                 ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Снятина в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом адвоката Пустовойтової Лідії Юріївни в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Пустовойтова Лідія Юріївна звернулася до Снятинського районного суду Івано-Франківської області в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що 22 березня 2021 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір позики грошових коштів. Відповідно до договору відповідач ОСОБА_3 отримав в борг грошові кошти в розмірі 5600 Євро, що на той час становило 184800,00 грн. Згідно з умовами вказаного договору відповідач ОСОБА_3 зобов`язаний повернути вказані грошові кошти до 22 листопада 2021 року. Отримання відповідачем ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики підтверджується розпискою наданою відповідачем ОСОБА_3 на підтвердження укладеного договору.

Крім того, 08 квітня 2021 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено додатковий договір позики грошових коштів, відповідно до якого відповідач ОСОБА_3 отримав у позивача ОСОБА_1 в борг грошові кошти в розмірі 1400 Євро, які також зобов`язався повернути до 22 листопада 2021 року. Отримання відповідачем ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики підтверджується розпискою наданою відповідачем ОСОБА_3 на підтвердження укладеного договору.

Отже, в сумі ОСОБА_3 отримав у ОСОБА_1 в борг грошові кошти у розмірі 7000 Євро, які зобов`язався повернути до 22 листопада 2021 року. Однак на даний час боржник не повернув кошти позикодавцю.

На даний час сума боргу у 7000 Євро в еквіваленті на гривні (станом на 24.07.2023 1 Євро = 40,66 гривень) становить 284650,10 грн.

Вважає, що дії відповідача ОСОБА_3 суперечать існуючим домовленостям та вимогам цивільного законодавства, порушують права позивача ОСОБА_1 .

Крім того вважає, що з відповідача слід стягнути інфляційні втрати за період з 22.11.2021 по 24.07.2023, що становить 94494,19 грн. та 3 % річних від простроченої суми за період з 22.11.2021 по 24.07.2023, що становить 14271,50 грн.

Разом до стягнення підлягає сума 393415,79 грн.

Також позивач просив стягнути з відповідача судові витрати в сумі 9434,16 грн., які складаються з 3934,16 грн. судовий збір та 5500,00 грн. витрати на правову допомогу.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю, суду пояснив, що кошти ОСОБА_3 були потрібні на лікування його матері, а згодом на її похорон. Він думав, що ОСОБА_3 поверне кошти, оскільки останній говорив, що продасть хату, майно. Позичав він кошти відповідачу в Євро, проте нотаріус сказав, що необхідно зазначати у договорі гривні, адже заборонено укладати договори в іноземній валюті. Гроші він дав за першим договором у сумі 5600 Євро, а нотаріус написав у гривнях. Станом на сьогодні відповідачем коштів не повернуто.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило. Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 зазначив, що його довіритель позов визначає частково лише в частині повернення суми основного боргу. На даний час у відповідача тяжке матеріальне становище та проблеми зі здоров`ям, тому він не може погасити борг. Також просив суд звернути увагу на те, що відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України з 24.02.2022 позичальник звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що позивач є її сином і їй відомо, що він 08.04.2021 позичив гроші відповідачу ОСОБА_3 , який обіцяв повернути позичені кошти в листопаді 2021 року, проте до цього часу кошти не повернув. Відповідачем ОСОБА_3 у її присутності була написана розписка, вона підтвердила факт передачі коштів у сумі 1400 Євро. Передача коштів відбувалась у м. Снятині біля ратуші. ОСОБА_3 писав розписку особисто. Крім того, зазначила, що їй відомо, що її син і раніше позичав ОСОБА_3 гроші близько 5000 Євро, точну суму вона не знає, оскільки при укладенні попереднього договору позики не була присутня.

Вислухавши учасників справи, допитавши свідка, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з копією договору позики грошових коштів від 22.03.2021, посвідченого приватним нотаріусом Снятинського районного нотаріального округу Курилюк Л.М., зареєстрованим в реєстрі за № 417, ОСОБА_1 (позикодавець) передав, а ОСОБА_3 (позичальник) прийняв грошові кошти у розмірі 184 800, 00 (сто вісімдесят чотири тисячі вісімсот) гривень, що на день передачі грошей відповідає еквівалентові суми 5 600, 00 (п`ять тисяч шістсот) євро, за середнім курсом їх продажу банками міста Снятина Івано-Франківської області. Зазначену вище суму грошей позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві не пізніше 22 листопада 2021 року. Цей договір є безпроцентним.

Згідно з копією розписки від 08 квітня 2021 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 у борг гроші у сумі 1400 євро. Вказану позику зобов`язується повернути в повному обсязі до 22 листопада 2021 року.

Згідно з розрахунком заборгованості, який здійснений за період з 01.12.2021 по 30.06.2023, сума основного боргу становить 284 650, 10 грн., інфляційні втрати за період з 22.11.2021 по 24.07.2023 становлять 94494,19 грн. та 3 % річних від простроченої суми за період з 22.11.2021 по 24.07.2023 становлять 14271,50 грн., а разом до стягнення підлягає сума 393415,79 грн.

Отже, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачем свого права власності на гроші, які він передав у власність відповідачу відповідно до договорів позики. Вказані правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Відповідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України  зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, ухвалюючи рішення, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, а саме, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Щодо позовної вимоги про стягнення основної суми боргу за договором позики від 22 березня 2021 року, суд зазначає про таке.

З матеріалів справи судом вбачається, що відповідно до договору позики грошових коштів від 22.03.2021, посвідченого приватним нотаріусом Снятинського районного нотаріального округу Курилюк Л.М., зареєстрованого в реєстрі за № 417, ОСОБА_1 (позикодавець) передав, а ОСОБА_3 (позичальник) прийняв грошові кошти у розмірі 184 800, 00 (сто вісімдесят чотири тисячі вісімсот) гривень, що на день передачі грошей відповідає еквівалентові суми 5 600, 00 (п`ять тисяч шістсот) євро, за середнім курсом їх продажу банками міста Снятина Івано-Франківської області. Зазначену вище суму грошей позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві не пізніше 22 листопада 2021 року.

Проте відповідач свої зобов`язання за договором позики грошових коштів від 22.03.2021 перед позивачем не виконав і суму боргу у розмірі 184 800, 00 грн. у передбачений договором строк не повернув.

За таких обставин суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за договором позики грошових коштів від 22.03.2021 у повному обсязі у сумі 184 800, 00 грн.

Посилання позивача на те, що він позичав кошти відповідачу саме в Євро, але нотаріус сказав, що необхідно зазначати у договорі гривні, адже заборонено укладати договори в іноземній валюті, тобто фактично він давав у борг 5600 Євро, а нотаріус написав гривні, суд вважає помилковим з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1046 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

З аналізу наведених вище норм ЦК України суд доходить висновку, що відповідач ОСОБА_3 , отримавши позику у грошовій формі визначеній у договорі у грошовій одиниці України - гривні, тобто у сумі 184 800, 00 грн., зобов`язаний повернути позивачу ОСОБА_1 суму позики у такому розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, оскільки повернення позики в Євро було б можливим лише у разі, якщо б відповідач отримав позику саме в Євро, а не у гривні. ЦК України передбачає повернення позики лише у тому виді, в якому вона була отримана.

Суд звертає увагу на те, що Цивільне законодавство України не забороняє укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, а усталена судова практика свідчить про те, що законодавство дозволяє як отримувати позику у будь-якій валюті, так і повертати її у тій самій валюті, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України, а тому станом на день укладання договору позики не існувало заборони на укладання договору позики в Євро, на яку послається позивач.

Крім того, у позовній заяві представник позивача зазначила, що отримання відповідачем ОСОБА_3 грошових коштів за договором позики підтверджується розпискою, наданою відповідачем ОСОБА_3 на підтвердження укладеного договору. Проте копії або оригіналу такої розписки позивачем суду надано не було, а тому суд вважає, що валюта, в якій отримана позика, може бути підтверджена лише договором позики, згідно з яким у позику отримана сума – 184 800, 00 грн.

Ураховуючи викладене вище, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 22 березня 2021 року у сумі 184 800 (сто вісімдесят чотири тисячі вісімсот) грн. 00 коп., що станом на 20.05.2024 (за курсом НБУ на день розгляду справи) еквівалентно сумі 4 322 (чотири тисячі триста двадцять два) Євро 31 Євроцент.

Щодо позовної вимоги про стягнення основної суми боргу за договором позики від 08 квітня 2021 року, суд зазначає про таке.

З матеріалів справи судом вбачається та вважається доведеним факт укладання договору позики від 08 квітня 2021 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 .

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 виникли договірні правовідносини, які випливають із договору позики, відповідно до яких 08.04.2021 ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 гроші у сумі 1400 Євро та зобов`язався повернути вказану суму у повному обсязі до 22.11.2021. На підтвердження укладення договору позики відповідачем видано розписку від 08.04.2021, яка засвідчує передання йому позивачем визначеної грошової суми.

Проте відповідач свої зобов`язання за договором позики від 08.04.2021 перед позивачем не виконав і суму боргу у розмірі 1400 Євро у передбачений договором строк не повернув.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 (провадження № 14-495цс19) зроблено правовий висновок про те, що позикодавець за договором позики в іноземній валюті має процесуальне право обирати валюту зобов`язання та пред`явити позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ.

Як вбачається з договору позики від 08.04.2021 ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_1 гроші у сумі 1400 Євро. Однак позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути на його користь заборгованість за договором позики від 08.04.2021 у гривнях. Водночас суд вважає, що така вимога позивача відповідає вимогам закону та правовій позиції Верховного Суду, а позивач мав право на свій вибір пред`явити позовну вимогу щодо стягнення заборгованості в гривневому еквіваленті за курсом НБУ.

Ураховуючи викладене вище суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 08 квітня 2021 року у сумі 59 856 (п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят шість) грн. 86 коп., що станом на 20.05.2024 (за курсом НБУ на день розгляду справи) еквівалентно сумі 1 400 (одна тисяча чотириста) Євро.

Щодо позовної вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання за договором позики від 22 березня 2021 року, суд зазначає про таке.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такий правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року № 6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.

За змістом вказаних статей нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3% річних або інший розмір процентів входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за такою формулою: сума боргу х 3 % річних / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення.

Зобов`язання вважається простроченим не з останнього дня повернення позики, а з наступного дня після кінцевої дати повернення позики, зазначеної у договорі (22.11.2021), тобто з 23 листопада 2021 року і по 23 лютого 2022 року включно, що складає 93 дні прострочення.

Отже, розрахунок 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 повинен бути наступним: 184 800 грн. 00 коп. х 3 % річних / 365 х 93 = 1 412, 58 грн.

З урахуванням наведеного суд вважає, що в даному випадку наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 1 412, 58 грн.

Інфляційні втрати, що підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 , мають розраховуватись за алгоритмом наведеним позивачем у розрахунку з урахуванням встановлених індексів інфляції, але за період з 23 листопада 2021 року і по 23 лютого 2022 року включно, що за підрахунком суду становить 6 538 грн. 82 коп.

Щодо позовної вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання за договором позики від 08 квітня 2021 року, суд зазначає про таке.

З урахуванням викладених вище правових норм, суд звертає увагу на те, що у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.

Отже, з відповідача слід стягнути суму 3 % річних саме в Євро, а не еквівалент у гривнях, як просить у своєму позові позивач, оскільки прострочена сума, визначена у договорі в Євро.

Розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за такою формулою: сума боргу х 3 % річних / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення.

Зобов`язання вважається простроченим не з останнього дня повернення позики, а з наступного дня після кінцевої дати повернення позики, зазначеної у договорі (22.11.2021), тобто з 23 листопада 2021 року і по 23 лютого 2022 року включно, що складає 93 дні прострочення.

Отже, розрахунок 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 повинен бути наступним: 1 400 Євро х 3 % річних / 365 х 93 = 10 (десять) Євро 59 Євроцентів.

З урахуванням наведеного суд вважає, що в даному випадку наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 10 (десять) Євро 59 Євроцентів.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15, а також у правових висновках, викладених у постановах Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17, Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 686/18697/14, від 11 жовтня 2018 року у справі № 905/192/18.

Оскільки предметом грошового зобов`язання за вказаним договором позики є грошові кошти, визначені у валюті Євро і втрати від знецінення національної валюти відновлені шляхом застосування еквіваленту іноземної валюти за курсом, встановленим НБУ на час вирішення справи про стягнення боргу, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат внаслідок несвоєчасного повернення позики відсутні, що відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені в постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 638/10417/15-ц.

Щодо вимоги позивача про відшкодування понесених витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто у сумі 2 530 грн. 61 коп.

Щодо вимоги позивача про відшкодування понесених витрат на правничу допомогу, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Отже, до складу витрат, пов`язаних із оплатою правової допомоги, включаються витрати на оплату праці адвоката або іншого фахівця у галузі права (гонорар), а також відшкодування витрат, зумовлених наданням правової допомоги.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах – суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

В даному випадку суд вважає, що позивачем доведено факт надання йому правничої допомоги, оскільки згідно із свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія ІФ № 001820 від 04.06.2021, виданого Радою адвокатів Івано-Франківської області, адвокат Пустовойтова Лідія Юріївна має право на заняття адвокатською діяльністю. 24.07.2023 адвокат Пустовойтова Л.Ю. уклала з позивачем договір про надання правової допомоги № 19/2023 від 24.07.2023 та додаток № 1 до договору, який є актом виконаних робіт. Згідно з актом виконання наданих правничих послуг загальна вартість правової допомоги становить 5 500 грн., які позивач сплатив адвокату у повному обсязі 24.07.2023.

Відповідно до п. 107-111 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

За таких обставин суд вважає розмір витрат на правову допомогу розумним, обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, а тому зазначені у позовній заяві витрати на професійну правничу (правову) допомогу підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 у повному обсязі у сумі 5 500, 00 грн.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов адвоката Пустовойтової Лідії Юріївни в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 22 березня 2021 року у сумі 184 800 (сто вісімдесят чотири тисячі вісімсот) грн. 00 коп., що станом на 20.05.2024 еквівалентно сумі 4 322 (чотири тисячі триста двадцять два) Євро 31 Євроцент.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми грошового зобов`язання за договором позики від 22 березня 2021 року за період з 23.11.2021 по 23.02.2022 включно у сумі 1 412 (одна тисяча чотириста дванадцять) грн. 58 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання за договором позики від 22 березня 2021 року за період з 23.11.2021 по 23.02.2022 включно у сумі 6 538 (шість тисяч п`ятсот тридцять вісім) грн. 82 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 08 квітня 2021 року у сумі 59 856 (п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят шість) грн. 86 коп., що станом на 20.05.2024 еквівалентно сумі 1 400 (одна тисяча чотириста) Євро.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми грошового зобов`язання за договором позики від 08 квітня 2021 року за період з 23.11.2021 по 23.02.2022 включно у сумі 10 (десять) Євро 59 Євроцентів.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 500 (п`ять тисяч п`ятсот) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 2 530 (дві тисячі п`ятсот тридцять) грн. 61 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторони:

- позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

- відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повне рішення складено 27 травня 2024 року.

       Суддя                                                         Іван ПОСОХОВ