Дата документу 21.05.2024 Справа № 334/3206/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/3206/23

Провадження №22-ц/807/931/24

Головуючий в 1-й інстанції – Баруліна Т.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2024 року                                         місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2024 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2023 троку представник позивача Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Вказав в заяві, що ОСОБА_2 звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву №б/н від 22.08.2013 року. Відповідно до укладеного договору № б/н від 22.08.2013 року ОСОБА_2 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 51000 грн., що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком договір, підтверджується підписом у заяві. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі який Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором. При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідачка зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 20.03.2023 року має заборгованість -55641,09 грн., з яких: 45167,41 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 10473,68 грн. - заборгованість за відсотками за користуванням кредитом. У добровільному порядку заборгованість відповідачкою на цей час не погашена, тому позивач просив стягнути з відповідачки вказану заборгованість за кредитом в сумі 55641,09 грн. та витрати банку по сплаті судового збору в сумі 2684,00 грн. за рішенням суду.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2024 року, у задоволенні позовної заяви Акціонерного Товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що матеріалами вправи підтверджено укладання між сторонами кредитного договору та наявність заборгованості за ним з боку відповідачки у справі. Спірні транзакції за картою здійснені в наслідок розголошення відповідачкою особистої інформації та особистого підтвердження входу у Приват 24, а тому відповідальність за здійснені операції лежить на відповідачці. Факт звернення відповідачки до правоохоронних органів не вказує на презумпцію невинуватості, оскільки за результатами проведеного розслідування жодну особу не визнано винною.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Пінаєва В.В. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2024 року це 302800,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн. (3028,00 грн. Х 100 = 302 800 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.08.2013 року ОСОБА_2 звернулась до ПАТ КБ «Приватбанк» та 22.08.2013 року між сторонами укладено кредитний договір, що підтверджується письмовою анкетою-заявою, підписаною уповноваженою банком особою ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с.15)

У цій анкеті-заяві зазначається, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг. (а.с.15)

Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» в межах кредитного договору №б/н ОСОБА_2 отримала п`ять кредитних карток, серед яких картка № НОМЕР_1 , дата відкриття 22.08.2013 року. (а.с.14)

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2 Договору, на підставі який Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

Відповідно до Довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , 22.08.2013 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 300 грн. (а.с.13)

В подальшому розмір кредитного ліміту було збільшено, що також підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_2 (а.с.13)

На підтвердження умов кредитування, позивачем надано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт, який відповідачкою не підписаний.(а.с. 21).

Позивач зазначив, що у повному обсязі виконав прийняті на себе зобов`язання за договором і надав відповідачу суму кредиту. А відповідач не виконала свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором на 20.03.2023 року має заборгованість -55641,09 грн., з яких: 45167,41 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 10473,68 грн. - заборгованість за відсотками за користуванням кредитом. (а.с.5-12).

З довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_2 вбачається, що 12.10.2021 року по картці ОСОБА_2 № НОМЕР_1 було збільшено кредитний ліміт до 46 000 грн. (а.с.13).

З наданого розрахунку заборгованості за договором №б/н від 22.08.2013 року, вбачається, що в цей же день 12.10.2021 року з картки було знято кредитні кошти у сумі 45737,11 грн.

Відповідачка ОСОБА_2 зазначає, що вказана платіжна операція нею не виконувалася, а саме вона стала жертвою шахраїв, які умисно викрали з її банківської картки кредитні кошти.

Як вбачається з відповіді на відзив АТ КБ «ПРИВАТБАНК», 12.10.2021 року на лінію підтримки 3700 надійшов дзвінок від ОСОБА_2 в якому вона повідомила, що з її картки були списано кошти. Повідомила, що 12.10.2021 шахрай, якому вона надсилала оплату за товар, зателефонував, сказавши, що не може виконати замовлення та бажає повернути мені кошти. Зазначив, що він ФОП, тому зробить електронний переказ і надіслав мені посилання. Зайшовши за посиланням privat24.perkaz.com мобільного телефону (інтерфейс відповідав Приват24), прочитавши «отримати переказ на 3000 грн.», ввела номер картки « ОСОБА_4 » (4149629318743846), пароль Приват24 та її пін-код. Майже одразу зателефонував номер ПриватБанку з проханням підтвердити вхід. Натиснувши 1, підтвердила вхід, бо вважала, що заходить в особистий кабінет Приват24, але він не відкрився, тому вийшла з додатку і відклала мобільний телефон. Деякий час не мала можливості його контролювати. Через 7-8 хвилин помітила, що надходять повідомлення з ПриватБанку про списання її коштів, про підняття кредитного ліміту та його списання. 12.10.2022 р. о 19:23:10 на лінію підтримки 3700 знову надійшов дзвінок від ОСОБА_2 в якому вона повідомила, що з її інших карток теж списані кошти.

13.10.2021 року, ОСОБА_2 звернулась до Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області з заявою про вчинення відносно неї шахрайських дій, про що 14.10.2021 року відкрито кримінальне провадження за № 12021082050001691 за ч. 2 ст. 185 КК України. (а.с.107).

29.10.2021 року, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надіслали ОСОБА_2 відповідь на її звернення стосовно підстав списання грошових коштів з її карток, в якому вказали, що 12.10.2021 року з її рахунків був здійснений переказ коштів, при якому були коректно введені номер картки, термін дії та CVV2 код. Відповідно до п. 2.1.4.5.1 Умов до обов`язків клієнта належить: не передавати Картки, ПІНи, постійний пароль, одноразові паролі і контрольну інформацію третім особам, не використовувати Картки або нанесені на них дані в цілях, не передбачених цим Договором, або що суперечать чинному законодавству. Відповідно до п. 2.1.4.12.9 Умов клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, включаючи операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на Картці даних, до моменту звернення Клієнта в Банк та блокування Картки і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки Картки в Стоп-лист Платіжною системою. Положеннями п. 2.1.4.12.5 Умов також встановлено, що клієнт несе повну відповідальність за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами, в разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до втрати Картки, розголошенню ПІНа або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію.

Згідно Експертного висновку від 01.12.2021 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК», після аналізу транзакцій клієнта ОСОБА_2 було прийнято рішення що дана подія є страховою, тому підпадає під ризик 6.1.13 «Соціальний інжиніринг», тому їй підлягає виплата з урахуванням франшизи 25 000 грн. (а.с.150).

Позивач у відповіді на відзив зазначає, що порушень зі сторони банку, в ході перевірки не виявлено, списання коштів проводились через термінал іншого банку Е01D0364, тому встановити куди було списано кошти встановити немає можливості.

Разом з тим банком не було доведено, що ОСОБА_2 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, зокрема, збільшувати кредитний ліміт та знімати кредитні кошти. Суд враховує, що ОСОБА_2 одразу в той же день звернулась до банку і повідомила про вказані події.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_2 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до відомостей за кредитною карткою, її особового рахунку, акаунту чи додатку Приват24, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 12 жовтня 2021 року щодо перерахування з її карткового рахунку грошових коштів.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.

Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Відповідно до частин сьомої - дев`ятої розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.

Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та підтверджується сталою судовою практикою, викладеною у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, від 06 вересня 2023 року у справі № 686/30030/21 та інших.

У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, колегія суддів виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».

У постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц вказано, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16 (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».

Саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

За відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними.

Отже, встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повна постанова складена 21 травня 2024 року.

Головуючий, суддя-доповідач                                        С.В. Кухар

Судді:                                                                О.В. Крилова

О.З. Поляков