ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

       21 травня 2024 року                                                                м. Чернівці

                                                                                Справа № 727/5956/23

                                                                       Провадження № 22-ц/822/540/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Литвинюк І. М., Височанської Н.К., Половінкіної Н.Ю., розглянувши заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , про забезпечення позову, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа орган опіки та піклування Чернівецької міської ради - Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація, про визначення місця проживання дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Чернівецького апеляційного суду знаходиться апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 березня 2024 року.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 21 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 березня 2024 року.

До Чернівецького апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , про забезпечення позову, в якій він просить забезпечити позов, а саме: відібрати дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_3 та будь-якої іншої особи, з якою знаходиться дитина, та передати батькові ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_3 повернути дитину за його місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_3 вчиняти дії як особисто, так й із залученням третіх осіб (в тому числі, але не обмежуючись - родичів по лінії матері дитини, працівників охоронних структур та детективних агенцій, а також співробітників поліції охорони та будь-яких інших осіб, які можуть забезпечувати фізичною силою відібрання дитини від батька), спрямовані на зміну місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в тому числі після відібрання дитини від матері та передання його батькові за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_3 вчиняти дії як особисто, так й із залученням третіх осіб (в тому числі, але не обмежуючись - родичів по лінії матері дитини, працівників охоронних структур та детективних агенцій, а також співробітників поліції охорони та будь-яких інших осіб, які можуть забезпечувати фізичною силою відібрання дитини від батька), спрямовані на вивезення дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України та передати відповідні відомості Державній прикордонній службі України; тимчасово обмежити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві виїзду за кордон та передати відповідні відомості Державній прикордонній службі України; заборонити посадовим особам Державної прикордонної служби України здійснювати пропуск дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі кордонів України незалежно від супроводжуючих його осіб та наданих документів.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. Заборонено ОСОБА_3 вчиняти дії, як особисто так й із залученням третіх осіб, спрямовані на зміну місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактичним місцем проживання наразі якого є разом з його батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 до ухвалення рішення у справі 727/5956/23.

Всупереч чинній постанові Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, 15 травня 2024 року ОСОБА_3 разом із адвокатом Козакевичем О.С. та батьком ОСОБА_3 ОСОБА_5 викрали ОСОБА_6 з дитячого закладу за адресою: АДРЕСА_2 , вивезли у невідомому напрямку, місце перебування ОСОБА_6 та стан його здоров`я невідомі.

Враховуючи насильницьке викрадення ОСОБА_6 матір`ю із дитячого навчального закладу всупереч чинній постанові Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року, якою заборонена зміна місця проживання дитини, з метою не допустити травмування ОСОБА_6 , забезпечити малолітній дитині психологічний комфорт, відчуття захищеності і безпеки, в його найкращих інтересах, на час розгляду справи в суді повернути дитину батькові та не змінювати його місце проживання.

Слід окремо наголосити, що в умовах воєнного стану мати ОСОБА_6 може вільно без згоди батька вивезти малолітнього сина за кордон, а можливо і вивезла. З урахуванням того, що в цей період права батька на виїзд за кордон обмежені, така зміна місця проживання дитини вкрай ускладнить та навіть унеможливить в подальшому виконання судового рішення у справі про визначення місця проживання дитини.

Звернення до суду із заявою про забезпечення позову є єдиною можливістю позивача захистити найкращі інтереси дитини та запобігти різкій зміні місця проживання дитини, яка завдасть йому психологічної шкоди і унеможливить виконання рішення в майбутньому, якщо таке буде ухвалене на користь батька, оскільки в нинішніх умовах мати має вільну можливість вивезти дитину з України.

Тим більше, що не позбавлена агресивності поведінка матері дитини ОСОБА_3 , що мала місце раніше, наразі не змінюється.

Вважає, що у даному випадку відібрання дитини від матері, повернення дитини до батька за його звичним місцем проживання, заборона зміни місця проживання ОСОБА_6 , який зараз проживає з батьком у місті Києві, заборона вивезення дитини за межі України, є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи правову природу спору, найкращі інтереси малолітньої дитини та тривалість розгляду справи судом, а також з огляду на сприяння забезпеченню відносин та емоційного контакту малолітньої дитини - сина ОСОБА_6 особисто з його батьком, повинно переважати над бажанням інших осіб, щонайменше матері, відібрати і повністю обмежити та взагалі відгородити дитину від батька.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням, і його суть полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може спричинити неможливість виконання судового рішення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

У разі вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, – навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька).

Заходи ж забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі за заявою «MAMCHUR v. UKRAINE», № 10383/09, § 100).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі за заявою «HANT v. UKRAINЕ», № 31111/04, § 54).

Також ЄСПЛ наголошував на необхідності та важливості контакту дитини з кожним із батьків під час тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Так, у рішенні «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» від 4 вересня 2018 року ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо права на повагу до його приватного і сімейного життя, а тому є допустимим встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.

У даній справі, вирішуючи питання про необхідність застосування заходів забезпечення позову, судом встановлено, що між сторонами справи склалися стосунки, які позбавляють можливості добровільно вирішити питання з яким саме буде проживати син на час вирішення спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини в судовому порядку.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження № 61-9164св20), від 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), від 15 вересня 2021 року в справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20).

Предметом судового розгляду в межах даної справи є немайнові вимоги у сімейних правовідносинах, які виникли між сторонами щодо визначення місця проживання малолітнього сина.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м.Чернівці від 24 жовтня 2023 року. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Заборонено ОСОБА_3 вчиняти дії, як особисто так й із залученням третіх осіб, спрямовані на зміну місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактичним місцем проживання наразі якого є разом з його батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 – до ухвалення рішення у справі 727/5956/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.

Зазначена постанова Чернівецького апеляційного суд є чинною та не скасована.

Отже, у даній справі є судове рішення, яким забезпечено позов шляхом заборони ОСОБА_3 вчиняти дії, як особисто так й із залученням третіх осіб, спрямовані на зміну місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому колегія суддів не вбачає підстав для повторного забезпечення позову аналогічним шляхом.

Щодо вимог забезпечення позову шляхом відібрання дитини від матері ОСОБА_3 та зобов`язання ОСОБА_3 повернути дитину, колегія суддів вважає, що зазначений вид забезпечення позову не підлягає задоволенню, оскільки відсутній безпосередній зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог.

Щодо вимог забезпечення позову шляхом заборони вивезення дитини ОСОБА_4 за межі України, тимчасового обмеження ОСОБА_4 у праві виїзду за кордон, заборони посадовим особам ДПС України здійснювати пропуск ОСОБА_4 за межі кордонів України, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного суду 14 лютого 2022 року у справі № 754/7569/21 (провадження № 61-15886сво21) виклав правовий висновок:

«У спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. Саме в таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.

В інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України не є можливим.»

У постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц (провадження № 61-47217св18) та від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19-ц (провадження № 61-11750св19) викладено правовий висновок, що суди відповідно до статей 149, 150 ЦПК України не можуть застосовувати як спосіб забезпечення позову заборону дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України, оскільки такий захід не передбачений цивільним процесуальним законом.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у даній справі забезпечення позову шляхом обмеження права дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на виїзд за межі України є неможливим.

 У контексті наведеного доводи заяви про забезпечення позову належить визнати безпідставними та у задоволенні такої слід відмовити.

Керуючись статтями 149, 150, 151, 153, 260, 261 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , про забезпечення позову, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа орган опіки та піклування Чернівецької міської ради - Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація, про визначення місця проживання дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини – відмовити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:                                                                І.М. Литвинюк

                                                                               Н.К. Височанська

       Н.Ю. Половінкіна